Динамічна (процесуальна) модель конфлікту.

Динамічні характеристики - це зміни, що відбуваються в конфлік­ті, особливості розвитку даного процесу. Корнеліус Х. і Фейр Ш. виді­ляють ланцюжок сигналів конфлікту (рис. 11):

Рисунок 11.

Ланцюжок суб'єктивних сигналів конфлікту

Стійка і тривала неузгодженість між потребами, інтересами і очі­куваннями людей і мірою 'їх фактичного задоволення приводить до зростання агресивності, розвитку психологічної втоми і подразливості.

5.3.1. Стадії конфлікту відображають істотні моменти у його роз­витку від виникнення до вирішення і включають:

- передконфліктна стадія: конфліктна ситуація або потенційний конфлікт (зростання соціальної напруженості або формування конфлікту характеризується усвідомленням несумісності інтересів і позицій, консолідацією сторін конфлікту; висуненням вимог до опонента).

- інцидент: інформаційна подія, яка допомагає хоч би одній стороні (прямо чи опосередковано) усвідомити відмінність (повно або ча­стково) її інтересів і позиції від інтересів і позиції інших учасників взаємодії.

- ескалація конфлікту: конфліктні дії, розвиток конфлікту.

- збалансована протидія: стабілізація конфліктних дій, баланс сил.

- завершення конфлікту: згасання або перетворення конфлікту по- стконфліктна стадія: підведення підсумків, оцінка результатів, отриманих або втрачених цінностей, відносин, ресурсів. Але при будь-якому розкладі закінчений конфлікт впливає як на конфлік­туючі сторони і на соціальне середовище.

В літературі часто 3,4 і 5 стадії називають відкритим конфліктом. тоді як 1 - 6 стадії виступають як широке розуміння конфлікту. Стадії 3-4 називають стадіями диференціації, 5,6стадії - стадіями інтеграції. Вони можуть повторюватися циклічно.

Конфлікт починається з інциденту і може їм й закінчитися. У од­них випадках так відбувається тому, що сторони розходяться, щоб більше не зустрічатися; у інших випадках конфлікт вичерпується ін­цидентом, оскільки опонентам вдається вирішити свої проблеми.

Часто інцидент переростає в ескалацію. Ескалація конфлікту - розвиток конфлікту, що прогресує в часі, загострення протиборства, при якому подальші руйнівні дії опонентів більш інтенсивні ніж по­передні.

Її ознаки: звуження когнітивної сфери в поведінці і діяльності (1), перехід до примітивних способів віддзеркалення (2); витіснення адек­ватного сприйняття іншого образом ворога, акцентуація негативних якостей як реальних, так і ілюзорних (3).

Зовнішні прояви ескалації конфлікту можуть бути оцінені за до­помогою змін індивідуальної поведінки (Р. Бейтсон), що є наслідком накопичення досвіду конфліктної взаємодії між індивідами. Розріз­няють два варіанти змін:

- взаємодія основана на принципі взаємного доповнення дій (на­полегливість першого опонента поступливість другого або насту­пальні дії і оборона);

- симетричні зміни у поведінці розвиваються при використанні суб'єктами тієї же самої поведінкової моделі (на дію першого опо­нента інший відповідає ще більш інтенсивною).

Під час взаємодії за другим варіантом розгортається ескалація конфлікту. Ескалація може бути безперервною із постійно зростаю­чою напругою і хвилеподібною, коли напруга стосунків то посилюєть­ся, то спадає, періоди активної конфронтації змінюються затишшям, тимчасовим поліпшенням відносин. Ескалація також може швидко доходити до крайньої точки проявів ворожості і поволі розгоратися, а то й довго утримуватися на одному й тому ж рівні. У останньому випадку можнаказати прохронічний, затяжний конфлікт (рис.12).

Рисунок 12.

Ознаками ескалації є:

- звуження когнітивної сфери (спотвор ення конфліктної ситуації);

- прояви редукції: спрощенням елементів конфліктної ситуації, ре­дукцією від складного до простого, відсутністю аналізу;

- схематизація конфліктної ситуації, виділенням якихось стійких зв'язків і відносин;

- зменшення перспективи сприйняття ситуації: тільки тут і зараз без минулого і наслідків;

- поляризація оцінок до чорно-білих, категоричність і незворот­ність оцінок;

- фільтрація інформації і її інтерпретація відповідно до упереджень.

- спотворення у сприйняття і інтерпретації власної поведінки: мо­тивація розгортання конфліктних дій розглядається як соціально прийнятна; дії як справедливі; позиція як нормативна, доцільна.

Операційна складова працює за однім з варіантів: «я все роблю правильно» (1), «я змушений так робити, по-іншому в цій ситуації поступити неможливо» (2), «він (вони) сам винен, що мені доводить­ся так поступати»(3). Спотворюється оцінка дій, висловів, вчинків, мотивів опонента (рис. 13).

Рисунок 13.

Спотворення оцінок опонента під час ескалації конфлікту

Мотиви опонента розцінюються як підлі і низькі, позиція як не­нормативна, недоцільна, помилкова, бездоказова, дії розглядаються як несправедливі і соціально несхвальні або неприйнятні. Їх інтер­претація оцінюється за одним з трьох варіантів: варіантів: «це удари нижче поясу» (1), «він хоче мені нашкодити» (2), «він навмисно так поступає» (3).

Окремі моменти, що викликали розбіжності, поступаються міс­цем розбіжностям ширшого плану, що веде до остаточного погіршен­ня стосунків. Дрібні, конкретні проблеми змінюються грандіозними, всеосяжними, формується загальна нетерпимість до супротивника. Спостерігається перехід від аргументів до претензій і особистих ви­падів.

У більшості випадків на ранніх стадіях конфлікту сторони кон­флікту прагнуть якнайшвидше досягти успіху, вони зайняті тільки своїми успіхами або невдачами і не думають про іншу сторону. Проте, під час розвитку конфлікту витрати зростають і цілі сторін зміню­ються. Тепер сторони більше всього стурбовані тим, щоб заподіяти якомога більше шкоди одна одній, а по можливості змусити супро­тивника понести більш суттєві втрати.

Спіральна модель ескалації конфлікту демонструє, що ескалація є результатом дій і протидій, які утворюють замкнуте коло. Насту­пальні тактики, використовувані першою стороною, викликають таку ж поведінку іншої сторони. Ця відповідь, у свою чергу знову провокує першу сторону на нові дії, що замикає коло і виводить конфлікт на новий рівень.

шої сторони, і кожний етап посилює почуття кризи. Кожен реагує на провокацію іншої сторони на її ж рівні, і спіраль конфлікту про­довжує зростати.

Ескалації передують дві обставини: усвідомлювана висока ступінь розбіжності інтересів і низька стабільність. У цьому випадку джере­лами стабільності виступають:

- приналежність до однієї групи, дружба або взаємна залежність між сторонами взаємодії (варіанти загальне групове членство або ситуація взаємної залежності);

- існування третьої сторони, яка готова втрутитися як посередник, миротворець;

- відсутність збудження, напруги в попередньому спілкуванні;

- залучення у діяльність, яка знаходиться за межами даної сфери відносин;

- страх однієї або обох сторін перед ескалацією конфлікту.

Причини згортання ескалації:

- одна із сторін взяла верх у протистоянні;

- одна сторона може скористатися односторонньою перевагою і за­вершити конфлікт на свою користь;

- одна із сторін з якоїсь причини під час конфлікту вирішує добро­вільно поступитися;

- одна із сторін з якоїсь причини під час конфлікту вирішує усуну­тися;

- наступає мертва точка в протистоянні - етап балансу сил або мер­тва точка (безвихідь) конфлікту.

Окремі автори (А. Г. Здравомислов, С. В. Соколів) виділяють стадію безвиході: рівновага, викликана неефективністю дій і усві­домленням піррової перемоги, параліч дій, пошук нових підходів і зміна лідерів, переоцінка власних інтересів, загасання протиборства, перемир'я, початок переговорів. Мертва точка це зупинка в процесі протистояння. Причини виникнення мертвої точки в конфлікті:

- крах тактики протистояння;

- виснаження необхідних ресурсів (енергія, гроші, час);

- втрата соціальної підтримки;

- надмірні витрати.

Спочатку на цій стадії ззовні нічого не відбувається, але при цьому змінюється відношення однієї із сторін до ситуації. Через деякий час обидві сторони приходять до прикрого висновку, що перевага немож­лива, але, поки немає бажання віддати перемогу, самоусунутися або поступитися.

Стадія завершення конфлікту - перехід до пошуку вирішення проблеми. Поняття завершення є загальним і означає будь-яку форму його закінчення. Основні форми завершення конфлікту - вирішення, врегулювання, загасання, усунення або переростання в інший кон­флікт.

Вирішення конфлікту є окремим випадком завершення конфлік­ту - вирішення проблеми, що стала причиною даної взаємодії.

- Вирішенням конфлікту є усунення повністю або частково причин, які породжують конфлікт, або зміна цілей учасників конфлікту.

Післяконфліктна стадія включає часткову і повну нормалізацію відносин опонентів. Часткова нормалізація наступає у разі, коли не­гативні емоції повністю не зникли і супроводжується переживання­ми, осмисленням події, корекцією оцінок опонента, почуттям прови­ни за свої дії під час конфлікту.

Повна нормалізація відносин наступає при усвідомленні сторо­нами важливості подальшої конструктивної взаємодії.

Поняття ціни конфлікту і ціни виходу з конфлікту. Ціна кон­флікту складається з суми величин:

- витрат енергії, часу і сил на конфліктну діяльність;

- збитку, що наноситься недружніми діями іншої сторони;

- втрат, пов'язаних з погіршенням загальної ситуації.

Ціна виходу з конфлікту у свою чергу, це різниця між втратами, з якими пов'язаний вихід з конфлікту (втрата статусу перспектив, яки­хось придбань, витрат на реорганізацію, знаходження нових можли­востей і так далі) і надбаннями, які дають вихід (вивільнення сил для інших форм діяльності, відкриття нових можливостей і так далі).

Якщо надбання більші, ніж втрати, то вигода від припинення кон­флікту очевидна. Але частіше вигоду представляються туманними і гіпотетичними, тоді як втрати помітні. Для такого випадку працює схема порівняння ціни конфлікту і ціни виходу з нього: якщо ціна виходу перевищує ціну участі, є сенс продовжити конфліктну взає­модію.

Всі періоди і етапи можуть мати різну тривалість. Деякі етапи мо­жуть опускатися або займати такий незначний проміжок часу, що практично неможливо 'їх розпізнати. Отже, конфлікт - це явище із складною часовою динамікою, від якої залежать тактики його вирі­шення (табл. 17).

Таблиця 17. Вірогідність вирішення конфлікту залежно від періоду його розвитку

5.3.2. Особливості поведінки у конфліктних ситуаціях.

З різних зв'язків і стосунків суб'єкт починає вибирати ті, на яких центрується неприйняття чого-небудь. Це може бути все, що завгод­но: робота, секс, форма поведінки, гроші, влада, процес пізнання і так далі

На першому етапі виділяється суб'єкт як носій тієї або іншої не­гативної якості і навколо нього починає концентруватися певна ін­формація. Йде пошук людей, що симпатизують або не симпатизують конкретній групі або людині.

Конфлікт розпочинається у разі збігу трьох умов: один учасник свідомо і активно діє у збиток іншому учасникові (як фізично, так і морально, інформаційно); інший учасник усвідомлює, що вказані дії направлені проти його інтересів і розпочинає активно діяти відносно першого учасника.

Другому етапу притаманно:

- виділення конкретного опонента;

- накопичення певної (негативною) інформації про суб'єкта;

- чітке виділення сфери конфліктній ситуації (сім'я, робота, тощо);

- концентрація груп прихильників і противників, ціннісно- орієнтованих на представників - опозиції.

Конфлікт починається у разі збігу трьох умов: один учасник сві­домо і активно діє у збиток іншому учасникові (як фізично, так і мо­рально, інформаційно); інший учасник усвідомлює, що вказані дії на­правлені проти його інтересів і розпочинає активно діяти відносно першого учасника. Тривожним сигналом розгортання конфлікту є домінування у свідомості людини «образа ворога». Формування об­разу ворогу має певну фазовість:

Перший фазі притаманні:

- недовіра: все, що виходить від ворога, або погано, або, якщо це ро­зумно, переслідує підступні цілі;

- покладання провини на ворога: ворог відповідальний за всі про­блеми і винен у всьому;

- негативні очікування: все, що робить ворог, він робить з єдиною метою завдати шкоду саме цій вам;

Друга фаза включає:

- ототожнення зі злом: ворог утілює щось протилежне тому, що є ви і до чого ви прагнете, він хоче знищити те, що вам дорого і тому його треба знищити;

- виникнення уявлення: все, що вигідно ворогу шкодить вам і навпаки;

- розвиток реакція на зростання загрози можливого збитку; немож­ливість реалізувати свої інтереси у бажаному обсязі; зростання опору опонента.

- перехід від аргументів до претензій і особистих випадів.

Конфлікт починається зазвичай з пред'явлення достатньо розум­них аргументів. Але аргументи супроводжуються емоційними ре­акціями. Опонент, як правило, реагує не на аргумент, а на емоційне забарвлення. Його відповідь вже сприймається не як контраргумент, а як образа, загроза. Конфлікт зміщується з раціонального на емоцій­ний рівень.

Дві перші фази відображають розвиток передконфліктної ситуації і усвідомлення інциденту. Зростає значущість власних бажань і аргу­ментів. Виникає страх, що немає підґрунтя для сумісного вирішення проблеми. Росте психічна напруга. Третя фаза пов'язана з ескалацією конфліктних дій і включає послідовний ряд змін:

- деіндивідуалізацію (кожен, хто належить до певної групи, автома­тично є ворогом);

- відмову у співчутті: ви не маєте нічого спільного з вашим ворогом, жодна інформація не спонукає вас виявити до нього гуманність, оскільки керуватися етичними критеріями по відношенню до во­рога небезпечно і нерозсудливо;

- поляризація конфліктуючих сторін: інтенсивні дії однієї сторони зачіпають важливі інтереси іншої, у зв'язку з чим ескалація кон­флікту розглядається як процес захисту;

- застосування насильства: як правило, агресія пов'язана із вну­трішньою компенсацією, відшкодуваннями збитків не лише ре­альних, але й потенційних чи уявних загроз;

- втрата первинного предмету розбіжностей, розширення меж кон­флікту, перехід до глибших суперечностей, зростання потенцій­них точок зіткнення; часто збільшення кількості учасників.

Під час конфліктогенних дій поширено застосування таких так­тик:

- Тактика захоплення і утримання об’єкту конфлікту. Застосову­ється в конфліктах, де об'єкт матеріальний.

- Тактика фізичного насильства (збитку). Застосовуються такі прийоми, як знищення матеріальних цінностей, фізична дія, нане­сення тілесних ушкоджень, блокування чужої діяльності, спричи­нення болю і тому подібне.

- Тактика психологічного насильства (збитку) образа самолюбства, честі опонента, приниження його гідності часто (більше 40%) за­стосовується у міжособистісних конфліктах.

- Тактика тиску включає вимоги, вказівки, накази, загрози, аж до ультиматумів, пред'явлення компромату, шантажу. У конфліктах по вертикалі застосовується в двох з трьох випадків.

- Тактика демонстративних дій. застосовується з метою привер­нення уваги оточення до своєї персони. Це можуть бути скарги на стан здоров'я, невихід на роботу, свідомо демонстративні спроби самогубства, блокування залізничних колій, автомагістралей, ви­користання транспарантів, плакатів, гасел тощо.

- Санкціонування - вплив на опонента за допомогою стягнення, збільшення робочого навантаження, накладення заборони, неви­конання розпоряджень під яким-небудь приводом, відкрита від­мова від взаємодії.

- Тактика коаліцій виражається в утворенні союзів, збільшення групи підтримки за рахунок керівників, громадськості, друзів, родичів, зверненні в ЗМІ, різні органи влади. Використовується в більш ніж одній третині конфліктів. Мета - посилення свого рангу конфлікті.

- Тактика фіксації своєї позиції - найбільш часто вживана тактика (80% конфліктів) заснована на використанні фактів, логіки для підтвердження своєї позиції. Це переконання, прохання, критика, висунення пропозицій і так далі.

Тактики бувають жорсткими, нейтральними і м'якими. У конфлік­тах зміни тактик йдуть зазвичай від м'яких до жорстких.