5.2. Суб'єкти конфлікту.

Особистісні передумови виникнення і розвитку конфліктів можуть мати ситуативну або характерологічну основу. До ситуа­тивних передумов виникнення конфлікту відносяться: складність, проблем­ність ситуації; невизначеність, невпевненість; дезорієнтацію; стомлення; нестійкість настрою; підвищену збудливість; недостатню або спотворену інформацію; стан навіюваності.

Конфліктність особистості є інтегральною властивістю людини і визна­чається комплексом чинників:

- психологічних (особливостями темпераменту, рівнем агресивності, пси­хологічної стійкості і саморегуляції, актуальним емоційним станом, соці­ально-психологічними установками і цінностями, відносинами до опо­нента, компетентністю у спілкуванні тощо);

- соціальних (особливостями умов життя і діяльності, середовища і соці­ального оточення, загального рівня культури тощо).

Психологічні особливості суб'єктів конфлікту. Поведінка в конфлікті - це досить специфічний вид індивідуальної, групової або масової активності, що вимагає особливої функціональної орієнтації різних суб’єктивних процесів.

Ефекти негативних установок сприйняття (готовність, схильність суб’єкта діяти певним чином), зокрема конфліктних установок сприяють неправильному розумінню однією людиною іншої. За наявності негативних установок легко звинуватити осоружну сторону у власних неприємностях. Людям часто притаманно шукати винуватців у своїх проблемах серед ото­чення, причому відповідальність, часто приписують особам, які викликали недовіру.

У цих випадках неоднозначні дії осоружної сторони викликають недові­ру і тлумачаться як загрозливі, сумніви в її кращих намірах зростають, ви­никає тривога, страх, що провокує ескалацію захисних дій. Така поведінка провокує агресію іншої сторони проти першої, яка донедавна викликала пошану і симпатію, зазвичай здійснюється з небажанням, навіть якщо оче­видний злий умисел.

Людям властиво уникати осіб, проти яких вони налаштовані вороже. Із зрос­танням напруження, спілкування зменшується або припиняється. Це сприяє не­порозумінню, розбіжностям між ними, а також ускладнює примирення.

Негативні установки створюють тенденцію до зниження емпатії по відношенню до іншого. Інша сторона здається чужою, людині важ­ко поставити себе на її місце. У свою чергу зниження чи відсутність емпатії сприяє посиленню непорозуміння. Саме тому, дії осоружної сторони розглядають як емоційно негативно вмотивовані.

Негативні установки і сприйняття формують очікування взає­модії за принципом «все або нічого». Через це здається, що вирішен­ня проблем є марною втратою часу. Позиції сторін стають все більш жорсткими, творчий потенціал, орієнтація на розвиток зникає. Нега­тивне сприйняття може призвести до перекручень сприймання: інша сторона уявляється ворогом, а конфлікт - війною світла і темряви. Ми обрані, а вони «імперія зла».

Джерелом негативних установок сприйняття є самозахист, вигідні для індивіда атрибутивні спотворення, міжособистісна несумісність (взаємна антипатія між опонентами, що склалася на основі різних соціальних установок, ціннісних орієнтацій, інтересів, мотивів, ха­рактерів, темпераменту). Спроби однієї із сторін знайти раціональне пояснення власної поведінки сприяють підтвердженню негативної оцінки іншої сторони.

Адекватному сприйняттю однією людиною іншої заважають і сте­реотипи - спрощені образи певних соціальних типів, ситуацій тощо забезпечені системою умовних і безумовних рефлексів. Стереотипи впливають на прийняття рішення нерідко всупереч логіці. Залежно від характеру установки (позитивною або негативною) стереотипи підказують одні доводи і витісняють інші, протилежні першим. При цьому інтерпретація може бути глибоко помилковою чи зовсім невір­ною, але людина цього не помічає. Такі уявлення часто призводять до виникнення конфліктної взаємодії.

5.2.

До характерологічних передумов виникнення конфлікту відно­сять стійкі якості і риси вдачі, що сприяють негативному ставлен­ню до людини, відчуттю антипатії: нетерпимість до недоліків інших; знижена самокритичність; імпульсивність; нестриманість у почуттях; укорінені негативні забобони, упередження до людей; схильність до агресивної поведінки; схильність підпорядковувати собі інших; не­вихованість; відсутність внутрішньої духовної культури; неповага до оточення; користолюбство; егоїзм.

Агресивність як властивість особистості виражається в готовності до агресії, а також у схильності сприймати і інтерпретувати поведін­ку іншого вороже. Агресію розглядають як соціальну поведінку, що включає певні навички. Людина повинна знати, наприклад, які слова і дії принесуть страждання, які прийоми будуть болісними. Ці знання не даються при народженні, люди повинні ним навчитися. У цьому плані можна казати про потенційно агресивне сприйняття і потен­ційно агресивну інтерпретацію як про стійкі особливості світосприй­мання і світобачення.

Доцільно розрізняти парадоксальну соціалізацію агресії - без­посереднє засвоєння навиків агресивної поведінки і розвиток агре­сивної готовності особи або в результаті діяльного досвіду, або як наслідок спостереження агресії. Агресія для таких людей є засобом досягнення цілей, а вдалі моделі поведінки цілком прийнятні й легко тиражуються та закріплюється як стійкі риси особистості. Вони ви­являються у формі спонтанної і реактивної агресії.

Спонтанна агресія - це підсвідома радість, яку відчуває особа спо­стерігаючи труднощі і неприємності інших. Такій людині приносить задоволення демонструвати оточенню їх помилки, притаманне спон­танне, невмотивоване бажання зіпсувати комусь настрій, розсердити, досадити, поставити у безвихідь своїми питаннями або відповіддю.

Реактивна агресія виявляється у недовірливості; злопам'ятстві, конфліктності особистості, агресивності у відстоювання своїх інтере­сів.

Особливу увагу конфліктологів привертають зовнішні соціаль­ні характеристики суб'єкта, які, пов'язані з його положенням в су­спільстві (співтоваристві). Положення суб'єкта в системі соціальних зв'язків, його статус відіграють провідну, а іноді вирішальну роль в конфліктних взаємодіях. Люди з високим статусом завжди мають не тільки більше можливості впливу але і ширший вибір альтернатив­них форм поведінки, ніж люді з нижчим статусом. Тому соціально дискриміновані люді і групи - досить вірогідні жертви утиску, при­нижень, насильницьких дій. Вибір соціально прийнятних альтерна­тив поведінки на утиск у таких суб'єктів зазвичай значно обмежений.

5.2.2. Типи конфліктної поведінки і їх зв’язок з особистісними характеристиками.

Виділяють певні типи особистості, для яких притаманна конфлік­тна взаємодія. Серед акцентуацій (надмірної вираження однієї риси особистості у збиток іншим) у конфліктні взаємодії частіше вступа­ють:

- демонстративний тип з притаманними йому істероїдними риса­ми характеру прагне завжди бути в центрі уваги, користуватися успіхом;

- застрягаючий тип (непокірний, безкомпромісний) характеризу­ється честолюбством, завищеною самооцінкою, невмінням і неба­жанням зважати на думку оточення, брутальною, безцеремонною поведінкою;

- збудливий тип схильний до некерованої імпульсивної реактив­ності у сфері потягів, відрізняється імпульсивністю, непродумані­стю, непередбачуваністю, відсутністю самоконтролю;

- гіпертимний тип легко керований і під дією зовнішніх впливів легко може вступити у конфлікт.

Поведінка людини в конфлікті значною мірою визначається вну­трішніми і зовнішніми суперечностями між потребою у самоствер­дженні і можливістю її задоволення, між самооцінкою і оцінкою гру­пи, між вимогами групи і власними установками та переконаннями, неадекватністю попередньо сформованих уявлень і поточної взаємо­дії, завищеною, тенденцією до самоствердження за рахунок інших.

Деструктивний тип має виражену егоцентричну спрямованість, ініціює сварки і скандали в побуті, в установі - кляузник, в натовпі

- ініціатор безладів і руйнівних дій. Він призвідник конфліктів, аж до фізичного тиску чи фізичного знищення супротивника. Особи цього типу характеризуються постійною готовністю до розв'язання конфліктів, не схильні до компромісів і налаштовані на «боротьбу до перемоги».

Особливим проміжним варіантом деструктивного типу є «теро­рист». У більшості випадків серед представників цього психотипу ре­єструють високий відсоток осіб з параноїдальними психопатичними рисами із тенденцією пояснення особистих проблем зовнішніми умо­вами і надмірним зануренням в особистісні проблеми. надмірною зо­середженістю на захисті свого «Я». Серед «терористів» значно частіше ніж у середньостатистичної особистості зустрічаються емоційно не­стійкі люди, невдахи, які мріють про славу і лідерство. Така поведінка стає для них привабливою завдяки можливості самостверджуватися, відчути власну значність, подолати відчуження.

Конформний тип у конфлікті схильний радше поступитися, під­коритися, а ніж продовжувати боротьбу. Цей психотип провокує чи сприяє чужим агресивним намірам. У конфлікті його увагу приверта­ють дріб'язкові проблеми. Демонструє бездумне, некритичне, а часто кон'юнктурне підпорядкування будь-яким авторитетам, більшості в групі. Такі люді звичайно схильні до моралізування і консерватизму, а 'їх життєве кредо - «бути, як усі».

Соціопат - антисоціальний індивід, завжди вступає у різні кон­флікти, але ніколи не засвоює уроків з неприємних переживань і по­карань, причиною яких стає власна поведінка. Ці люди позбавлені на­віть мінімальної лояльності по відношенню до суспільства, до своїх батьків або до будь-кого з оточення. Їхня дефективність полягає у не­здатності поводитися в межах норм, тобто дотримуватися пристой­ності, відповідати за свої вчинки і поважати чужі права.

Для злочинного (кримінального) типу особистості притаманні агресивна поведінка, імпульсивність в діях, відчуженість від суспіль­них цінностей і духовної культури, високий рівень тривожності і не­впевненості в собі. Всі ці риси формуються в рамках індивідуально­го буття, а також біологічно зумовлених особливостей особистості. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, є свідченням її морально-психологічних вад (жорстокість, соціальний негативізм, жадібність тощо). Виокремлюють декілька варіантів цьо­го типу:

- випадковий тип, який об'єднує людей, які скоїли злочин через ви­падкові обставини при загальній соціально-позитивній спрямова­ності особистості;

- ситуативний тип об'єднує осіб з окремими деструктивними змі­нами в структурі особистості, проте у загалі їх характеризують скоріше позитивно;

- нестійкий тип, для якого притаманні окремі правопорушення, аморальні вчинки;

- асоціальному типу притаманна не сформованість позитивних цін­нісних орієнтацій, соціальних установок, які утримують від про­типравної поведінки у складних, часом конфліктних ситуаціях.

- антисоціальний тип виявляє постійну готовність до протиправ­ної поведінки. Як правило, ці люди неодноразово скоювали злочи­ни і мають стійкі підсвідомі асоціальні спонукання.

Особам конфліктного типу притаманна завищена самооцінка, властиве прагнення до домінування. Унаслідок завищених домагань вони часто створюють конфліктні ситуації і стають джерелом кон­фліктів. Найчастіше, на думку психологів, зустрічаються такі різно­види конфліктних типів:

Конфліктно-демонстративний тип прагне постійно бути в цен­трі уваги. Людині цього типу поверхневі, конфліктні. Домінантою у поведінці є емоції, раціональні засади виражені слабко. Плануван­ня діяльності здійснюється іноді і неефективно втілюється у життя. Копіткої, систематичної роботи така людина уникає. Часто сама стає джерелом конфліктів, хоча цього не розуміє.

Конфліктно-некерований тип - імпульсивна, некерована люди­на із малопередбачуваною поведінкою. Часто поводиться зухвало, агресивно. У запалі не звертає уваги на загальноприйняті норми поведінки в колективі. Має завищену самооцінку, постійно вимагає підтвердження своєї власної значущості. Слабко розвинені функ­ції планування своєї діяльності неспроможність співвідносити свої вчинки із загальними цілями групи і конкретними обставинами ча­сто приводять до невдач, в яких вона схильна звинувачувати оточен­ня,. З минулого досвіду, навіть гіркого, не може зробити висновків на майбутнє.

Цілеспрямовано-конфліктний тип розглядає конфлікт як засіб до­сягнення власних цілей. Часто виступає активною стороною конфлік­ту. Схильний до маніпуляцій, психологічних ігор у взаєминах. Раціо­нально діє в конфліктній ситуації, здатний прораховувати можливі варіанти її розвитку, тверезо оцінює сильні і слабкі сторони, позиції опонентів. Має відпрацьовану техніку спілкування в гарячих супе­речках. Є найбільш небезпечним типом конфліктної особистості.

Ризиковано-конфліктний тип особистості часто не уявляє собі віддалених наслідків власних дій. Нездатність спрогнозувати часто призводить до непорозумінь з друзями, колегами і керівництвом. Че­рез нестачу передбачливості такі люді уперті і не можуть змиритися з відсутністю бажаного результату і починають поводитися зухвало. За умов навіть незначних обмежень цей доволі імпульсний тип нехтує правилами і інструкціями, в намаганні отримати гострі почуття.

Чим сильніше обмежувати їх свободу, тим більший стрес вони ви­пробовують, почувають себе спустошеними, неначе мертвими. Їх перша спонука - помститися, висміюючи цінності інших людей. Вони проти­ставляють себе оточенню, приголомшують зарозумілістю. Влаштовую­чи сцени, провокуючи конфлікти люді цього типу відчувають приплів енергії і в той же самий час карають своїх «пригноблювачів».

Раціонально-конфлікний тип переконаний в існуванні компро­місної межі, яка не руйнує особистісний простір кожної з конфлік­туючих сторін і готовий розглядати конфліктний процес у термінах суб'єктивних імовірнісних виграшів (теорії очікуваної корисності). Таким чином, можливі результати конфлікту є елементами шкалі суб'єктивної впорядкованості, тобто будь-який конфлікт має свою «ціну», яку можна обрахувати на підставі нечислової інформації.

Конфліктно-вольовий тип намагається знищити особистісний простір протилежної сторони конфлікту, позбавити її свободи і го­товий заплатити «ціну» за конфлікт, яка перевищує середню для його соціального оточення.

У будь якому випадку конфліктність передбачає певний рівень психічної напруженості. За відсутністю ефективних стратегій подо­лання перешкод спостерігається явище самоіндукції негативної емо­ційної напруги: дезорганізація поведінки посилює стресовий стан, який, у свою чергу, ще більше дезорганізує поведінку і веде до виник­нення «хвиль дезорганізації», що сприяє деструкції певних компо­нент особистості.

Здатність самостійно виробляти модель поведінки в конфліктних ситуаціях і добиватися здійснення своїх цілей у кожному конкретно­му випадку визначається двома характеристиками особи: конфлік­тною толерантністю і конфликтостійкістю.

Конфліктна толерантність, тобто інтеграційна стратегія вирішен­ня конфлікту передбачає перегляд або коректування цілей і домагань конфліктуючих сторін.

Інтерпретації конфліктної толерантності містять визнання пе­реконань і поглядів «іншого» (Дж. Локк) і різноманітності способів життя в суспільстві (Дж. С. Мілль).

Конфліктостійкість - специфічний прояв психічної стійкості, який розглядається як здатність людини адекватно і безконфліктно вирішувати проблеми соціальної взаємодії.

Психологічна стійкість є властивістю особи і полягає в збережен­ні оптимального стану функціонування психічної енергії. Структура конфліктостійкості включає певні компоненти:

- емоційну компоненту (стан особистості в ситуації міжособистіс- ної взаємодії, невміння управляти своїм емоціями в передконфлік- тних і конфліктних ситуаціях);

- вольову компоненту (нездатність особи до свідомої мобілізації сил і самоконтролю);

- пізнавальну компоненту (оцінювання провокаційних дій опонен­та, суб'єктивність, невміння аналізувати і прогнозувати ситуацію);

- мотиваційну компоненту (відображає стан внутрішніх спонукаль­них сил, які провокують неадекватну поведінку в конфлікті і спри­яють вирішенню проблеми);

- психомоторну компоненту (невміння контролювати тіло, управ­ляти жестикуляцією і мімікою).

При цьому необхідно врахувати, що важливу роль в конструктив­ному вирішенні конфліктів відіграють наступні чинники:

- адекватність відображення конфлікту;

- відкритість и ефективність спілкування;

- утворення клімату взаємної довіри і співробітництва;

- визначення сутності конфлікту;

- виробка взаємовигідних рішень.

Адекватне сприйняття конфлікту надзвичайно важлива характе­ристика, оскільки часто в ситуації конфлікту спостерігаються типові спотворення сприйняття.

«Ілюзія власної шляхетності» виникає завдяки тому, що в кон­фліктній ситуації люди схильні сприймати себе жертвою нападок злобного супротивника. У більшості конфліктів кожен з опонентів упевнений в своїй правоті і прагненні до справедливого вирішенні конфлікту, переконаний, що тільки супротивник цього не хоче.

«Пошук соломинки в чужому оці»: кожний супротивник бачить недоліки і погрішності іншого, але не усвідомлює таких же недоліків в себе самому. «Подвійна етика» стосується сприйняття власних дій як припустимих і законних, а дій опонента - як нечесних і недозво­ленних. Часто зустрічається «надмірне спрощення ситуації кон­флікту», що дає змогу підтвердити власні достоїнства і можливість оцінити партнера негативно.

Це призводить до так званого «самореалізованого припущення», що партнер налаштований виключно вороже і людина починає захи­щатися. А це викликає відповідну реакцію опонента. Відкрите і ефек­тивне спілкування конфліктуючих сторін - основна умова конструк­тивного вирішення конфліктів. Для цього слід оцінити:

- що треба зробити, щоб вирішити конфлікт;

- яких реакцій треба очікувати з боку іншого;

- на які наслідки можна сподіватися, якщо буде досягнута угода.

У процесі подолання конфліктів приділяйте увагу свідоцтвам того, що слова розходяться з думками і почуттями і виносьте цю су­перечність на обговорення. Стежте, щоб у вас або у опонента не було прихованих помилкових припущень чи установок, обговорюйте 'їх відкрито. Прагніть дипломатично казати, що думаєте і відчуваєте; запитаєте самого себе, відповідає сказане вашим дійсним бажанням, потребам або почуттям. Навчитеся слухати іншого. Для цього дотри­муйтеся правил:

- слухайте із співчуттям;

- зосередитися на предметі розмови;

- відноситесь до того, що говорить шанобливо;

- слухати уважно, не роблячи оцінок;

- висловлюйте думку про почуте, щоб показати людині, що її дійсно слухають;

- відзначте те, що ви не зрозуміли або у чому не упевнені;

- використовуйте для підтримки розмови немовні засоби (посмі­хайтеся, кивайте головою, дивіться в очі).

Конфлікт вирішується успішніше, якщо обидві сторони зацікав­лені в досягненні деякого спільного результату, спонукаючого їх до співпраці. Це підвищує ступінь взаємної довіри, зменшує ризик кон­фліктних відносин.

Вельми бажано визначити основну проблему:

- як сторони розуміють проблему? Які дії, і які вчинки сторін приве­ли до виникнення і закріплення конфлікту?

- як партнер бачить проблему? Які, на його думку, дії лежать в осно­ві конфлікту?

- чи відповідає поведінка кожного з партнерів поточній ситуації?

- у яких питаннях у партнерів розбіжності?

- у яких питаннях вони солідарні і розуміють один одного?

Якщо проблему вирішити не вдалося, потрібно повторіть всі по­передні кроки.

5.3.