Структурна модель конфлікту.

Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в якому він виникає і розвивається. Першоджерелом конфлікту або умовою його виникнення вважається конфліктна ситуація - ситуація, у якій одна із складових змінює свої кількісні чи якісні значення, що при­зводить до загострення стосунків між конфліктуючими сторонами.

- Конфліктна ситуація виявляється у суперечливих позиціях сто­рін; прагненні до протилежних цілей; використанні різних засобів для їх досягнення чи розбіжності інтересів, бажань.

Вплив учасників конфлікту та умов його перебігу ніколи не реалі­зуються безпосередньо. Опосередкують ці події образи або інформа­ційні моделі конфліктної ситуації, які виникають у кожного учасника конфлікту.

Під час нейтральної взаємодії ситуація спілкування сприймається, як правило, адекватно. Звичайно, відбувається певне перекручення інформації у процесі спілкування. Це цілком природно, оскільки ін­формація не знеособлена, вона має особистий сенс.

Проте в конфліктній ситуації сприйняття зазнає особливих змін

- зростає ступінь суб'єктивності і конфліктній ситуації завжди при­таманні викривлення. Це можуть бути незначні відхилення, напри­клад, в короткочасних конфліктах, але у складних ситуаціях взаємодії перекручення сягають значних масштабів і, завдяки цьому, виникає невизначеність. Саме ця невизначеність результату є необхідною умовою входження в конфлікт тих його учасників, які із самого по­чатку приречені на поразку. Види перекручень в конфліктній ситуації також різні.

Викривлення конфліктної ситуації у цілому. Конфліктна ситуація сприймається спрощено, складні або невиразні моменти відкидають, пропускають, не аналізують. Виділяють лише деякі основні зв'язки і відносини, змінюється перспектива: ситуацію сприймають за прин­ципом «тут» і «зараз» в полярних оцінках - «біле і чорне».

- стан стресу і високий рівень негативних емоцій які зазвичай зву­жують й ускладнюють мислення, спрощують сприйняття;

- недостатній рівень інформованості учасників один про одного, який сприяє «добудові» відсутніх фрагментів інформації, формує викривлений образ конфліктної ситуації;

- низький когнітивний розвиток сприяє поверхневим оцінкам ситуації;

- невміння передбачати наслідки, нездатність правильно оцінити та спрогнозувати розвиток конфлікту. що веде до збільшення поми­лок у сприйнятті конфліктної ситуації;

- домінування у свідомості опонента «агресивної концепції середо­вища» також сприяє помилковому сприйняттю опонента в конфлікті;

- негативна установка на опонента, сформована в доконфліктний період слугує своєрідним фільтром для сприйняття його під час конфлікту. Перекручення в оцінках мотивів поведінки в конфлікті. Як прави­ло, собі приписуються соціально схвалювані форми поведінки (бо­ротьба за відновлення справедливості, захист честі і гідності, захист демократії, конституційного ладу і так далі). Власні помисли оціню­ються як благородні, цілі - як високі. Мотиви опонента оцінюються як підлі і низькі (кар'єризм, збагачення, підсиджування старшого на­чальника, лестощі тощо) Якщо і фіксуються мотиви позитивної спря­мованості, то виникають помилки в їх оцінці.

Викривлення у сприйнятті дій, висловів, вчинків. Своя позиція за­звичай сприймається як нормативна обґрунтована і доцільна. Цільо- ва складова розглядається з позиції: «Я маю рацію, тому я повинен перемогти».

Позицію опонента оцінюють як помилкову, бездоказову, норма­тивно не підкріплену. Тому єдино можливою метою опонента є «він повинен поступитися, він повинен програти». Поведінка опонента інтерпретується приблизно таким чином: це підлі вчинки, це удари нижче поясу він робить тільки те, що мені шкодить він навмисно так поступає.

Перекручення у сприйнятті особистісних якостей. У себе зазви­чай знаходять лише позитивні привабливі риси. Вони пропагуються оточенню, у тому числі й опоненту. Ігноруються і не сприймаються зауваження, згадки про свої негативні якості. Постулюють: «хороші люди здійснюють хороші вчинки». В особистості опонента перебіль­шують негативні якості, ігнорують позитивні.

Дослідження показали, що тільки 12% учасників конфлікту висло­вили думку, що протилежна сторона була готова до співпраці; 74% вважали, що лише вони прагнули до співпраці^[14]. Таким чином, зміни у сприйнятті особи опонента відбуваються за формулою «образ воро­га» зі всіма притаманними йому характеристиками, що є поєднанням як істинних так і ілюзорних якостей. Ознаки того, що у свідомості утворений образ ворога, ознаки, які повинні насторожити і змуси­ти засумніватися у об'єктивності такі: недовір'я, покладання прови­ни на ворога, негативне очікування, ототожнення опонента зі злом, деіндивідуалізація, відмова опоненту у співчутті. Останнє особливо показове.

Для оцінки глибини власного викривлення ситуації чи перекру­чення її опонентом, треба з'ясувати:

- наявність стану стресу, що звужує мислення, спрощує сприйняття;

- наявність негативних емоцій, які значно викривлюють ситуацію;

- рівень інформованості щодо учасників конфлікту: чим нижче рі­вень тим частіше людина спирається на вже утворений образ во­рога;

- рівень когнітивного розвитку: низький рівень сприяє поверхнево­му оцінюванню, а оцінки носять крайній характер;

- вміння чи невміння передбачати наслідки: неадекватні прогнози приводять до спотворення ситуації у 85% конфліктів;

- чи зросла значимість мотивів і потреб, що сприяє викривленню;

- чи зумовлене помилкове сприйняття конфлікту домінуванням в свідомості опонента «концепції агресивного середовища»;

-чи є негативна установка на опонента, сформована у доконфлик- тній фазі.

У психології відома теорема Томаса: Якщо ситуація сприймається людьми як реальна, то реальними будуть і її наслідки.

Конфліктна ситуація передбачає існування кількох обов'язкових елементів. Один з них - об'єкт конфлікту (конкретне явище, причина, стан справ, навколо якого розгортається суперечка).

- Об’єкт конфлікту - конкретна причина, мотивація, рушійна сила конфлікту.

Це матеріальна (ресурс), духовна (ідея, норма, принцип і так далі) або соціальна (влада) цінність, до володіння або користування якої прагнуть обидва опоненти. Умовою конфлікту є намагання однієї із сторін на неподільність об'єкту, володіння ним.

Існує 3 різновиди об'єктів конфлікту:

- об'єкти, які не можуть бути поділені на частини, володіти ними спільно з ким-небудь неможливо;

- об'єкти, які можуть бути поділені на частини в різних пропорціях;

- об'єкти, якими учасники конфлікту можуть володіти спільно (си­туація уявного конфлікту).

Об’єкт конфлікту може бути реалістичним і нереалістичним, ос­танній в самому собі містить мету і зміст (залежна поведінка спрямо­вана не на досягнення мети, а для самого акту поведінки). Він може бути як явним, так і латентним, тоді як предмет завжди виявляється виразно. До характеристик об'єкту конфлікту відносять:

- об'єкт конфлікту не існує сам по собі, він стає таким за наявності інтересів взаємодіючих суб'єктів (з'являється бажання їм оволоді­ти, його використовувати, контролювати, привласнити тощо);

- дефіцитність об'єкту конфлікту і необхідність його використання обома сторонами;

- конкретно-історичний характер об'єктів конфлікту;

- релятивістський характер об'єкту, пов'язаний із різними суб'єк­тивними оцінками його значущості для різних суб'єктів;

Інший елемент - суб'єкти конфлікту, тобто учасники конфлікту.

- Суб’єкти конфлікту - дві або більше сторони, що переслідують не схожі чи прямо протилежні цілі.

У будь-якому конфлікті є як мінімум два суб'єкта: окремі індиві­ди чи групи, такі двобічні конфлікти є простими.

- на прямі і активні, яки притаманні суб'єктам (або опонентам) кон­флікту, тобто прямим учасникам конфлікту;

- на непрямі і допоміжні, у опосередкованих учасників конфлікту - осіб, які явно або неявно підтримують опонентів.

Між прямими учасниками виділяють ініціатора конфлікту - того, хто планує і керує перебігом конфлікту і жертву. Непрямі учасники конфлікту можуть:

- сприяти розвитку конфлікт: підбурювач, провокатор, його мета спровокувати конфлікт для досягнення власних інтересів;

- сприяти зменшенню гостроти або повному припиненню конфлік­ту посередник, медіатор чи суддя;

- підтримувати ту або іншу сторону або обидві сторони одночасно - союзники або група підтримки;

Ролі у конфлікті динамічні, до того ж вони часто приховуються. У реальному конфлікті опоненти можуть не брати участь, а ховатися за другорядними учасниками (підміна, маскування суб’єкта). На од­ному етапі людина чи група може виступати ініціатором конфлікту, а наприкінці стати жертвою. Тому треба погодитися з французьким соціологом Аланом Туренієм: «...визначення соціальних опонентів і 'їх ціннісних орієнтацій є ключовим моментом в аналізі конфлікту».

В структурну модель конфлікту крім ролей включені: статуси, потен­ціал, ранги або позиції, займані однією із сторін по відношенню до іншої:

- опонент 1 рангу людина, яка виступає від свого власного імені і переслідує власні інтереси;

- опонент 2 рангу окремі індивіди, які переслідують групові інтереси;

- опонент 3 рангу структура, що складається з груп, що безпосеред­ньо взаємодіють одна з однією;

- опонент 4 рангу державні структури, що виступають від імені закону. Соціальний статус - положення особи або групи в суспільстві,

пов'язане з певною сукупністю прав та обов'язків.

Потенціал (сила) - можливість і здатність реалізувати свої цілі всупереч протидії опонента. Потенціал оцінюється сукупністю по­тенційних і актуальних засобів і ресурсів учасника конфлікту.

Елвін Тоффлер виділяє, згідно західним стандартам, три найбільш важливих джерела потенціалу (сили): насильство, багатство і знан­ня. Насильство він вважає силою низької якості, що може бути ви­користане як позитивно, так і негативно. Багатство є сила середньої якості, воно більш гнучке, ніж примус силою. Сила найвищої якості спирається на застосування знань. При цьому помилкові і двозначні факти, разом з правдивими фактами, науковими законами, релігій­ними поглядами є зброєю силової гри і виступають формами знання.

- Знання, насильство, багатство і стосунки визначають потенціал опонента в суспільстві.

Образ конфліктної ситуації. Суб'єктивні характеристики струк­турних елементів включають образ конфліктної ситуації, тобто її ві­дображення в свідомості суб'єктів конфліктної взаємодії.

- Образи конфліктної ситуації уявлення учасників про самих себе (своїмотиви, цілі, цінності тощо), уявлення про протилежну сто­рону конфлікту і уявлення про ситуацію, в якій склалися і вирішу­ються конфліктні стосунки.

Відповідність образу конфліктній ситуації реальності може бути різною:

- конфліктна ситуація об'єктивно існує, але не усвідомлюється учас­никами (неусвідомлений конфлікт).

- конфліктна ситуація об'єктивно існує, але усвідомлюється учасни­ками з тими або іншими відхиленнями (конфлікт частково усві­домлений),

- конфліктна ситуація об'єктивно не існує, але усвідомлюється учас­никами як конфліктна (хибний конфлікт),

- конфліктна ситуація об'єктивно існує, при цьому адекватно усві­домлюється учасниками.

Саме суб'єктивні образи - сприйняття опонентами конфлікту, а не реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії, що визначають стратегію пове­дінки, яка виражається не стільки в словах, скільки в діях. Оскільки ці дії взаємообумовлені, вони утворюють особливу форму взаємодії (протидію).

Середовище конфлікту утворене сукупністю об'єктивних умов конфлікту. Середовище конфлікту впливає на причини його виник­нення і динаміку. З погляду рівнів соціальної системи розрізняють макро- і мікро середовище.

Макросередовище це сукупність умов взаємодії людей, що вплива­ють на великі соціальні групи і держави.

Мікросередовище впливає на малі групи, внутрішньо особистісне самопочуття і міжособистісну взаємодію.

За природою складових її компонентів можна виділити фізичне (гео-, кліматичні, екологічні тощо) і соціальне (соціальними умова­ми, в яких розвивається конфлікт, включаючи його непрямих учасни­ків) середовище. Тому кожний конфлікт має: просторові: географічні межі, сфери виникнення і прояву конфлікту, умови і привід виник­нення, конкретні форми, засоби і дії, якими користуються суб'єкти, результат конфлікту; часові ( тривалість, частота, повторюваність), соціальні (кількість людей і їх інтереси, втягнуті в конфлікт) межі.

Для переростання конфліктної ситуації в конфлікт необхідна зов­нішня дія, поштовх або інцидент.

- Інцидент - рушійна сила або факт зіткнення інтересів, проти­лежних сил.

Інцидент - конфліктний епізод, зав'язка конфлікту, ситуація вза­ємодії, в якій відбувається зіткнення інтересів або цілей учасників. Саме з цього епізоду конфлікт стає для опонентів реальністю, у цей момент відбувається усвідомлення власного включення в конфлікт.

Інцидент є приводом для оголошення (афішування) конфронтацій­них дій, пов'язаних з відмінністю інтересів і позицій. Інцидент може бути спровокованим, але частіше є спонтанним, тобто останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння і за М. С. Миримановою саме таким чином людина дізнається про межі своєї толерантності.

Інцидент може бути прихованим (реалізується на рівні емоцій­ного переживання і не виявляється зовні) або відкритим (на межі якихось дій) і демонструє учасникам наявність проблеми, суть якої їм може бути і неясна, але наявність якої усвідомлюється.

На стадії інциденту конфліктні дії можуть припинитися. В одних випадках конфліктанти розходяться і більше не зустрічаються. В ін­ших випадках конфлікт вичерпується інцидентом, оскільки опонен­там вдається у перебігу інциденту вирішити свої проблеми. Однак, у більшості випадків інцидент переростає в конфлікт.

- Конфлікт - відкрите зіткнення; боротьба за цінності і претензії, за певний статус, в якій цілями є нейтралізація, нанесення збитку або знищення суперника.

Друга формула конфлікту відображає залежність конфлікту КФ від конфліктної ситуації КС і інциденту І. вона виражається таким чином:

конфліктна ситуація + інцидент = конфлікт, або:

КС + І = КФ

Такі конфлікти прийнято називати конфліктами типу Б. Для їх припинення доцільно: усунути конфліктну ситуацію; урегулювати проблему з об'єктом конфлікту.

Третя формула конфлікту відображає залежність конфлікту КФ від декількох конфліктних ситуацій КС. Сума двох (або більше) кон­фліктних ситуацій приводить до конфлікту, або:

КС1 + КС2 + КС3 + КС4.... = КФ

Конфлікти, які реалізуються за такою формулою прийнято нази­вати конфліктами типу В. Прицьому конфліктні ситуації є незалеж­ними, не витікають одна з іншої. Ознаками такого конфлікту висту­пають:

- предмет конфлікту (за оцінками учасників);

- взаємозалежність суб'єктів, спонукає їх взяти участь у взаємодії;

- наявність виражених суперечностей в основі соціальної взаємодії;

- усвідомлення даних відмінностей.

- Предмет конфлікту або юна суперечностей - об'єктивно існуюча чи сприймана як така проблема, суперечність, для вирішення якої сторони і вступають в конфлікт (рис. 10).

рисунок 10.

Зона суперечностей

В загальному сенсі об'єкт конфлікту це та сторона реальності, яка залучена в процес взаємодії із суб'єктами конфлікту. Предмет кон­флікту це відмінності, розбіжності між взаємодіючими сторонами, які вони намагаються вирішити за допомогою протиборства.

Об'єкт конфлікту може бути істинним або помилковим і ілюзор­ним, потенційним або актуальним, зміщеним і так далі. Предмет конфлікту завжди реальний і актуальний. Боротьба між опонентами може розвернутися не на життя, а на смерть, не дивлячись на те, що в спорі будуть відстоюватися утопічні за своїм змістом ідеї.

Для припинення конфліктів типу В доцільно: усунути всі кон­фліктні ситуації; підвищити конфліктостійкість людини.