8.1. Прогнозування конфлікту
полягає у вивченні індивідуально-психологічних особливостей, діагностиці симптомів скритого (латентного) конфлікту.
Аби діагностувати конфлікт, необхідно проаналізувати:
- сигнали конфлікту, які виявляються у стрімкому зростанні напруження та дискомфорту в колективі (групі), частоту їх появи, потенціали їх конфліктогенності та вірогідності й сили їх впливу на розвиток конфлікту;
- виявити проблему, з'ясувати, які суперечності зумовили її появу, наскільки вона складна, чи є можливість її розв'язати;
- з'ясувати, чи назріла конфліктна ситуація і в якому напрямку вона може розвиватися;
- уточнити склад учасників конфлікту та 'їх готовність до подальшого провокування й поглиблення конфліктної ситуації;
- з'ясувати причини конфліктної ситуації й тенденції її переростання у конфлікт;
- виявити першопричини, через які з'являються інші конфліктоге- ни;
- конфліктну ситуацію бажано сформулювати максимально чітко - вона є ключовим моментом у прогнозуванні конфліктів.
- з'ясувати наявних і потенційних учасників конфліктних ситуацій;
- проаналізувати мотиви, цілі, здібності, особливості характеру, професійну компетенцію учасників конфліктної ситуації;
- проаналізувати міжособистісні стосунки учасників конфліктної ситуації, що існували до її виникнення;
- частково це виявляється у поведінкових характеристиках: закритості позицій двох або однієї із сторін, прихованих мотивах, інтересах, почуттях, інформації, щодо проблемної ситуації.;
- виявити тих, хто приймає і не приймає участі у конфліктній ситуації, але зацікавлені в її розв'язанні;
- з'ясувати, виявити й уміло використати способи вирішення конфліктної ситуації, адекватні причинам виникнення, які відповідають цілям оптимізації стосунків і розвитку колективу.
Розглянемо причини, за яких може виникнути найбільш поширений комунікативний конфлікт.
Основним конфліктогеном тут виступає деструктивність стилю суперечки і, як наслідок цього, негативні результати суперечки, некоректні комунікаційні техніки. У роботах консультантів з управління конфліктами розроблена діагностична схема адекватної і неадекватної комунікації та запропонований алгоритм діагностики адекватної і неадекватної комунікації в конфлікті (табл. 25).Таблиця 25
Схема адекватної і неадекватної комунікації (за Л. Н. Цой)
| № | Адекватні схеми | Неадекватні схеми |
| 1 | Урівноважені і діалогічні | Односторонні і монологічні |
| 2 | Враховують обставини, що змінюються, і ситуацію | Не беруть до уваги зміни і обставини |
| 3 | Гнучкі і складні одночасно | Жорсткі і прості одночасно |
| 4 | Породжують помірні погляди і толерантні відносини | Породжують крайні точки зору і непримиренну опозицію |
| 5 | Здатні інтегрувати нову інформацію | Не в змозі інтегрувати нову інформацію |
| 6 | Породжують реалістичні очікування по відношенню до інших і до себе | Породжують нереалістичні очікування по відношенню до інших і до себе |
| 7 | Конструктивно впливають на відносини | Деструктивно впливають на відносини |
| 8 | bgcolor=white>Викликають помірні емоційні реакціїВикликають крайні емоційні реакції | |
| 9 | Розглядають зміни як можливі і корисні | Розглядають зміни як безнадійні або непотрібні, навіть небезпечні |
| 10 | Укріплюють психічне здоров'я | Руйнують психіку людини |
Адекватна комунікація - інформаційна взаємодія суб'єктів, який притаманні: суверенітет учасників взаємодії; суверенітет їх ціннісних орієнтацій, інтересів, уявлень про предмет взаємодії і ставлення до нього; технологічна забезпеченість, рівноправний інформаційний обмін; однакова інформаційна забезпеченість про ситуацію і предмет взаємодії.
Така комунікація діалогічна, відкрита для критики, вона враховує обставини, ситуацію і сприяє оновленню, урахуванню значущих зовнішніх і внутрішніх чинників.
Адекватні схеми комунікації гнучкі і породжують помірні погляди і толерантне ставлення, реалістичні очікування по відношенню до інших і до себе. Такого роду схеми, характерні для стосунів в малих групах, орієнтованих на актуалізацію потенціалу її учасників.Неадекватна комунікація монологічна не враховує думки і прагнення партнерів, не враховує ситуації. Схеми неадекватної комунікації породжують крайні точки зору і непримиренні позиції. Неадекватні схеми розглядають зміни як ненадійні або непотрібні, навіть небезпечні, оскільки вони можуть поставити під питання домінуючі позиці декого з партнерів.
Для діагностики комунікації в конфлікті пропонують алгоритм, який застосовують при наявності спільної мети.
- 1. Комунікація починається зі встановлення контакту. На першій стадії можуть застосовуватися різні прийоми перевірки і діагностики, як на усвідомленому, так і на несвідомому рівні.
- 2. За умов встановлення контакту предметом комунікації стане спільна діяльність, а не ставлення один до одного, наступає другий етап - етап обміну інформацією. На даній стадії необхідно брати до уваги і враховувати мотиви, спонуки учасників до комунікації, займані ними позиції по відношенню до предмету комунікації, їх інтереси. При порушенні контакту на кожному новому рівні, необхідно знов повертатися на попередній рівень і знову встановлювати позитивні емоційно-психологічні контакти.
- 3. На третій стадії аргументації опорним моментом є логіка, уміння виділяти факти від інтерпретацій, здатність розпізнавати об'єктивні характеристики і стандарти. Ключовим є знання предмету обговорення.
- 4.Завершуюча стадія - стадія ухвалення рішення.
Таким чином, прогнозування конфлікту потребує аналізу і знань для осмислення структурних компонентів конфлікту, 'їх психологічних особливостей, конфліктогенності проблемної ситуації.
Подальшим кроком є попередження конфлікту, тобто виявлення тенденцій до зміни проблемної ситуації, розвиток суперечності й, отже, проведення всебічного аналізу. В цьому контексті важливо докласти зусиль, щоб подолати конфліктну ситуацію, яка передує конфлікту.