7.7. Сімейні конфлікти.

Сім'я - це заснована на шлюбі або кровній спорідненості мала група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною та правовою відповідальністю. Її унікальність полягає у взаємодії декількох людей упродовж більшої частини людського жит­тя.

Дослідження психологів показують, що в 80 - 85% сімей є конфлік­ти, а в інших 15 - 20% члени сімей скаржаться на «сварки» з різних приводів, причому, за 'їх свідченням: «щонайменше 1 раз на тиждень» - 21%; «1 раз на місяць» - 23%; «кілька разів на місяць» - 28%.

Для сімейних конфліктів характерні неоднозначні ситуації, пов'я­зані з особливостями поведінки людей у конфлікті. Поширена і тра­диційна точка зору, що конфлікти між подружжями виникає з при­чини незадоволеності певних потреб у одного із них або ж у обох. Американський психолог Уіллард Ф. Харлі виділяє по п'ять основних потреб для чоловіків і жінок, задоволення яких забезпечує стабіль­ність шлюбу, а незадоволення може призвести до розлучення.

П’ять основних потреб чоловіків в шлюбі: статеве задоволення, партнер по відпочинку, приваблива дружина, ведення домашнього господарства, замилування.

П’ять основних потреб жінок в шлюбі: ніжність, можливість пого­ворити, чесність і відкритість, фінансова підтримка, посвячення сім'ї.

Часто невдачі чоловіків і жінок у задоволенні подружніх потреб, відмічає У. Харлі, обумовлені просто незнанням потреб одне одного, а не відсутністю бажання приділяти подружжю увагу.

За даними соціологів основними причинами сварок при розлученні сімейні пари називали:

- ревнощі або зрада одного із членів подружжя (44%);

- несерйозне ставлення до виконання обов'язків чоловіка/дружини

(37%);

- егоїзм подружжя (37%);

- неекономна витрата грошей (36%);

- постійна нестача грошей (36%);

- втручання батьків у стосунки (35%).

Усі перелічені причини, на думку розлучених, сприяли розриву сі­мейних стосунків, не зважаючи на наявність у них дітей.

За ступенем небезпеки для сім'ї можна виділити такі категорії кон­фліктів:

- відносно безпечні - виникають за наявності об'єктивних трудно­щів, втоми, роздратованості і зазвичай швидко завершуються;

- небезпечні - протиріччя виникають у зв'язку із намаганням од­ного з подружжя змінити поведінку, звички, життєві орієнтири іншого, а отже, постає проблема поступитися чи ні;

- особливо небезпечні - можуть призвести до розпаду шлюбу.

Мотивацією останньої категорії конфліктів виступають виключно психологічні підстави: «не зійшлися характерами». Гострота і частота кон­фліктів, контроль за власною поведінкою, тактика і стратегія поведінки подружжя у різноманітних конфліктних ситуаціях залежать від індивіду­альних особливостей характеру. Деякі недоліки характеру (демонстратив­ність, авторитарність, нерішучість) можуть бути джерелом конфліктів у сім'ї. Є риси, які руйнують шлюб незалежно від намагання партнерів при­стосуватися, наприклад, егоцентризм, надмірна агресивність.

Окремо слід зазначити питання про подружню зраду та ревнощі. Показово, що ревнощі як причину конфліктів відзначають 20% пов­них сімей; особи з неповних сімей зазначають таку причину конфлік­тів у 44% випадків. Ревнощі - це одна з найпоширеніших проблем, вона зустрічається вже в дітей; ревнощі можуть бути сильні навіть у тому випадку, коли для них немає зовсім ніяких підстав. Емоційні ревнощі частково базуються на почутті «власності» на яку претен­дує хтось інший. З огляду на це, стає цілком зрозумілим, що почуття ревнощів легко виникає між людьми, що знаходяться в дуже тісних стосунках.

Розуміння подружньої вірності у молодих людей досить супере­чливе. Так, зокрема, з висловом «Якщо під час шлюбу одне з подруж­жя має випадкові сексуальні стосунки з іншою особою - це не завжди є зрада» повністю або частково погодилися 42% чоловіків і 30% жінок з повних сімей і 41% осіб із неповних сімей.

- випадкова зрада, яка не планувалася, виникла при «слушній наго­ді», подальші зустрічі відсутні або нерегулярні;

- зрада, як компенсація порушених інтимних стосунків;

- пошук нового любовного переживання притаманний, як правило, для сімей з тривалим сімейним стажем, почуттям нудьги у від­носинах; можливою матеріальною нерівністю, коли розбагатілий партнер може «купити» собі «нове кохання»;

- нове кохання найчастіше виникає в шлюбі з розрахунку, де почут­тя один до одного практично відсуне;

- зрада як результат спільної діяльності, виникнення нових цілей і сенсу життя; під впливом певних релігійних течій, сект;

- відсутність взаємності, пошук нового кохання;

- відплата, помста за зраду.

Побутове пияцтво й алкоголізм є традиційним мотивом розлу­чень. Алкоголізм - залежність, що сформувалася на базі регулярного вживання спиртних напоїв протягом декількох років. Побутове пи­яцтво зумовлене ситуативними моментами, дефектами виховання, низькою культурою. Зловживання алкоголем призводить до пси- хотравми для всіх членів сім'ї, а особливо для дітей. З'являються ма­теріальні труднощі, звужується сфера духовних інтересів, частіше проявляється аморальна поведінка. Подружжя все більше віддаля­ється одне від одного.

В залежності від того, який внесок робить кожен з партнерів у роз­виток конфлікту, виділяють декілька моделей поведінки подружжя у внутрішньосімейному конфлікті.

- Перший тип характеризується намаганням чоловіка чи дружини самоствердитися у сім'ї.

- Другий тип поведінки «зосереджений на своїх справах». Подруж­жя не бажає нічим поступитися для успішної реалізації нової сі­мейної ролі. Тут треба поетапно залучати опонента до сумісної діяльності: прямий тиск лише ускладнює стосунки.

- Наступний тип поведінки «дидактичний». Хтось один із подруж­жя постійно повчає іншого. Повчання охоплюють всі сфери життя, блокують будь-яку самостійність, викликають почуття неповно­цінності. Ця модель спілкування призводить до порушення парт­нерства в сім'ї, вибудовує систему спілкування «по вертикалі». Іноді така позиція влаштовує подружжя: один грає роль «дорослої дитини», а інший - роль «батька» чи «матері».

- Ще один тип поведінки - «готовність до бою». Подружжя постій­но перебуває в стані напруги, очікування неминучих сварок: пове­дінка будується як боротьба за перемогу в конфлікті. Така модель поведінки призводить до емоційного неблагополуччя у стосунках.

- Тип поведінки «таткова донька», «мамин синок». У стосунки по­дружжя постійно втручаються батьки, а подружжя не проявляє самостійності в спілкуванні і керується лише порадами батьків, які за всієї доброзичливості можуть бути суб'єктивними і далеки­ми від реалій.

- Шостий тип поведінки «стурбований». У спілкуванні між подруж­жям присутні стурбованість, напруга, що призводить до дефіциту позитивних переживань.

Учасники сімейних конфліктів часто не є протидіючими сторона­ми, що усвідомлюють свої цілі, а скоріше вони жертви власних неусві- домлюваних особистісних особливостей і неправильного бачення си­туації і самих себе. Для сімейних конфліктів характерні неоднозначні ситуації, пов'язані з особливостями поведінки людей у конфлікті. За поведінкою, що демонструється, може приховуватися справжні по­чуття і уявлення про конфліктну ситуацію і про самих себе (напри­клад, за грубістю може приховуватися кохання, за ввічливістю - емо­ційний розрив і т.

У процесі перебігу конфлікту виділяють чотири стадії (Навайтис, 1995):

- виникнення об'єктивної конфліктної ситуації;

- усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації;

- перехід до конфліктної поведінки;

- вирішення конфлікту.

Конфлікт стає реальністю тільки після усвідомлення протиріччя, оскільки сприйняття ситуації як конфліктної породжує відповідну поведінку. Усвідомлення конфлікту учасниками взаємодії може бути адекватним, неадекватним (коли чоловік й дружина сприймають об'єктивну конфліктну ситуацію перекручено) і навіть помилковим внаслідок неусвідомленої власної позиції чи позиції опонента у тій чи іншій ситуації (тоді конфліктна взаємодія подружжів виникає на основі неправильної оцінки себе й опонента).

Конфліктна поведінка - це дії, спрямовані на досягнення своєї мети. Відповідно, дії опонента мають сприйматися як конфліктні. Ця стадія пов'язана з загостренням емоційних взаємостосунків, дестабі­лізацією. Однак вона виконує і пізнавальну функцію, коли розвиток конфлікту призводить до більш глибокого, хоч і не завжди точного, розуміння ситуації.

Можливі два основні шляхи розв’язання конфліктів:

- зміна об'єктивної конфліктної ситуації;

- зміна уявлень про суть і характер конфлікту.

Сімейні конфлікти зазвичай пов'язані з намаганням людей задо­вольнити ті або інші потреби або створити умови для 'їх задоволен­ня без урахування інтересів опонента. Причин для цього може бути багато: різноманітні погляди на сімейне життя, нереалізовані очіку­вання, грубість, відсутність поваги, подружня невірність, фінансові труднощі тощо. Конфлікт зазвичай породжується не однією, а комп­лексом причин, у якому домінує основна.

Чинники, що посилюють уразливість сім'ї є кризові періоди в її роз­витку.

У перший рік подружнього життя переважають конфлікти адапта­ції один до одного, коли два «Я» стають одним «Ми». Спостерігається еволюція почуттів, закоханість зникає і подружжя стає один перед одним такими, які вони є. Відомо, що в перший рік життя сім'ї віро­гідність розлучення достатньо висока, до 30% загального числа шлю­бів.

Другий кризовий період пов'язаний з появою дітей. Причинами його виникнення називають: зменшення можливості професійного зростання; вільної реалізації в особистісно-привабливій діяльності (захоплення, хобі); тимчасове зниження сексуальної активності; зітк­нення поглядів подружжя і їх батьків з проблем виховання дитини.

Третій кризовий період співпадає із середнім віком та притаманни­ми йому конфліктами одноманітності. У подружжя настає насичення один одним. Цей стан називають «голодом почуттів».

Четвертий період наступає після 18 - 24 років сумісного життя. Його виникнення часто співпадає з наближенням періоду інволюції, розвитком почуття самотності, синдромом «пустого гнізда», пов'я­заним з уходом дітей, емоційною залежністю дружини, прагненням чоловіка сексуально проявити себе «поки не пізно».

Значно впливають на подружні конфлікти і зовнішні чинники: по­гіршення матеріального стану; надмірна зайнятість одного з подруж­жя (або двох) на роботі; неможливість нормального працевлаштуван­ня одного з подружжя; тривала відсутність власного житла; труднощі в організації догляду за дітьми тощо.

Серед макрочинників найбільш вагомими є: зростання соціально­го відчуження; зміна традиційного положення жінки в сім'ї (проти­лежними полюсами цієї зміни є повна економічна самостійність жін­ки і синдром домогосподарки); соціальні кризи.

Кризова сім’я характеризується протистоянням інтересів і потреб подружжя носить гострий характер і охоплює важливі сфери жит­тєдіяльності сім'ї. Подружжя займає непримиренні і навіть ворожі позиції один до одного, не погоджується на жодні поступки. До кри­зових шлюбних союзів можна віднести сім'ї на межі або під час роз­лучення чи розставання.

Конфліктна сім’я має сфери суперечливих інтересів між подруж­жям, що породжує сильні і стійкі негативні емоційні стани. Проте брак може зберігатися завдяки компромісному вирішенню конфлік­тів або наявності сфер загальних інтересів.

Проблемній сім’ї притаманні сталі складні проблеми, здатні завда­ти відчутного удару стабільності браку. Наприклад, відсутність жит­ла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність коштів на утри­мання сім'ї, засудження на тривалий термін і низка інших проблем. У таких сім'ях вірогідне загострення взаємин, поява психічних розла­дів у одного або обох подружжя.

В невротичній сім’ї основну роль відіграють накопичення психо­логічних труднощів. У подружжя фіксується підвищена тривожність, розлади сну, надмірні прояви емоцій з будь-якого приводу, підвище­на агресивність.

Конфліктна поведінка подружжя виявляється в прихованій і від­критій формах. Показниками прихованого конфлікту є: демонстра­тивне мовчання; жести, погляди, що свідчать про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкреслена холодність у відносинах. Відкритий конфлікт виявляється частіше через: відкриту розмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; де­монстративні дії (ляскання дверима, биття посуду, стукіт кулаком по столу), агресивні фізичні дії.

До психотравм конфліктної поведінки відносять негативний дос­від спілкування, втрату віри в можливість існування дружніх і ніж­них взаємин між людьми, накопичення негативних емоцій, розвиток психотравм.

Психотравми частіше виявляються у вигляді таких переживань, як подружня невдоволеність, «подружня тривога», нервово-психічна напруга і відчуття провини.

Стан повної подружньої невдоволеності виникає в наслідок кон­фліктних ситуацій, в яких виявляється помітна розбіжність між очікуваннями індивіда по відношенню до сім'ї і її дійсним життям. Відчувається як нудьга, безбарвність життя, відсутності радості, ностальгічних спогадах про час до браку, скаргах на труднощі по­дружнього життя. Накопичуючись від конфлікту до конфлікту, така незадоволеність виражається в емоційних вибухах.

Сімейна тривога частіше виявляється після крупного сімейного конфлікту. Ознаками тривоги є сумніви, страхи, побоювання, що сто­суються перш за все дій інших членів сім'ї.

Нервово-психічна напруга виникає в наслідок:

- створення ситуацій постійного психологічного тиску, важкого або навіть безвихідного положення;

- створення перешкод у прояві важливих для нього почуттів, задо­волення потреб;

- створення ситуації постійного внутрішнього конфлікту, що вияв­ляється в дратівливості, поганому настрої, порушеннях сну, напа­дах люті.

Стан провини або відчуття своєї непотрібності залежить від особистісних особливостей людини. Людина відчуває себе непотріб­ною для оточення, винуватцем конфліктів, сварок і невдач, схильна сприймати відповідальність за стосунки інших членів сім'ї на себе, що провокує самозвинувачення, докори сумління.

Попередження подружніх конфліктів зводиться до таких реко­мендацій:

- не накопичуйте помилки, образи, тобто негативні емоції, а відразу реагуйте на них;

- виключите сексуальні докори, оскільки вони не забуваються;

- не робіть зауважень один одному у присутності інших (дітей, зна­йомих, гостей);

- ніколи не узагальнюйте навіть явні недоліки чоловіка чи дружини, ве­діть розмову тільки про конкретну поведінку в конкретній ситуації.

Вирішення конфліктів. Сварки між подружжям можуть закінчитися одним з варіантів: один із учасників визнає себе винним; винним визнає себе його партнер. Можливий і третій варіант, менш поширений - визна­ти, що винні обоє: «Ми сваримося - значить, ми не праві!»

Психологи-практики пропонують правила поводження у конфліктній ситуації - «кодекс подружньої суперечки»:

- розмовляйте лише про предмет суперечки. Не забувайте, іноді у проце­сі звинувачення можна забути, через що виникла сварка.

- неприпустимо згадувати минулі помилки іншого, треба намагатися не реагувати на подібні звинувачення у свій бік.

- ніколи не ображайте один одного, адже образа завжди викликає тільки образу, а щоб слово діяло потрібно поводитися делікатно;

- не переходьте на негативні особистісні характеристики (навіть якщо вони є), вони сприймаються як образа;

- обговорюйте конкретний вчинок, демонструйте свою віру, що партнер іншого разу проявить себе з кращої сторони.

Можливість вирішення конфлікту цілком залежить від специфіки кон­кретної подружньої пари і того значення, якого вони надають конфлікту. Однак слід визнати, що частота й серйозність подружніх конфліктів зале­жать від загальної атмосфери шлюбу, яка вказує на готовність як чоловіка так і дружини взяти на себе відповідальність у вирішенні того чи іншого сімейного питання.

Про рівень відповідальності подружжя свідчить поведінка обох упро­довж конфлікту та пошуку шляхів виходу з нього. Так, зокрема,, виходи з конфлікту у подружжя, що зберегли шлюб і розлучених досить різні. Так, у повних сім'ях 36% усіх опитаних роблять першими крок назустріч (42% чоловіків та 30% жінок). Серед розлучених таких було лише 10%, а 30% чекали кроку назустріч від своєї другої «половини». Така поведінка також певною мірою вплинула на подальший розрив шлюбних відносин.

Аналіз даних соціологічних досліджень дає підстави стверджува­ти, що рівень відповідальності подружжя впливає на шлюбно-сімей­ні стосунки. Чим вищий рівень відповідальності, тим більша вірогід­ність конструктивного вирішення сімейних конфліктних ситуацій.

Залежно від способів вирішення, конфлікти можуть відігравати в сімейних стосунках як деструктивну, так і конструктивну роль. Свід­ченням високого рівня взаємної відповідальності подружжя є кон­структивні шляхи вирішення проблемних ситуацій в процесі жит­тєдіяльності сім'ї. Конструктивним виходом із кризової ситуації, як відомо, є готовність до

сприйняття реальності, неупереджений аналіз ситуації, здатність виділяти головне і другорядне та виявляти цілеспрямовану актив­ність у вирішенні проблем. Про ефективність розподілу відповідаль­ності у подружніх стосунках свідчить вибір адекватної стратегії по­ведінки. Саме від адекватності вибору стратегії поведінки в ситуації конфлікту залежить деструктивне чи конструктивне його вирішення.

Людина, яка звикла діяти за стратегією боротьби, може тривалий час співіснувати з особою із стратегією примирення. Позиція прими­рення далеко не завжди означає підкорення, відмову від своїх інтере­сів. За таких умов вона буде конструктивною.

Більш доцільні стратегії - компроміс та співпраця, тобто намаган­ня вирішити конфлікт разом. Звичайно, це ще не партнерство, але в разі застосування цієї стратегії обома опонентами їх взаємодія ціл­ком може задовольняти обох. В міжособистісних конфліктах ця стра­тегія буває дуже вдалою, якщо існують серйозні, об'єктивні причини для протиріч.

Успішність вирішення сімейних проблем значною мірою зумовле­на життєвим досвідом членів сім'ї, їх підготовленістю до подружньо­го життя, особливими якостями, ступенем розвитку загальних соці­ально-психологічних адаптаційних можливостей. Отже, становлення сім'ї - це не лише реалізація ідеальних уявлень про шлюб, які склалися у молодих людей до шлюбу, але і реальне життя двох, а пізніше й кіль­кох людей, при всій його складності і багатогранності. А це вимагає високої відповідальності за взяті на себе зобов'язання щодо створен­ня і гармонійного забезпечення життєдіяльності сім'ї. Адже подружнє життя включає безперервні переговори, укладання угод, компроміси і, звичайно, подолання труднощів та вирішення конфліктів.

Рівень сімейної культури саме і проявляється в тому, як виходять люди із конфлікту, які стратегії поведінки обирають під час його ви­рішення.

Таким чином, для збереження емоційних стосунків необхідно:

- берегти спільні спогади, цінувати історію своїх стосунків;

- творчо ставитися до часу спілкування один з одним, вміти жити теперішнім;

- сміливіше дивитися у майбутнє, мріяти разом, мати спільні надії, плани.

До інших чинників, які стабілізують сімейні стосунки відноситься:

- прагнення партнерів до збереження сім'ї;

- бажання й здатність партнерів до узгоджених дій на користь сім'ї;

- ініціативність кожного члена подружжя у вирішенні сімейних проблем і реальний вклад кожного в спільні справи;

- зважене поєднання різноманітних особистісних цілей і потреб із загально сімейними справами й потребами;

- потяг у важку хвилину подружнього життя до емоційної єдності й згуртованості;

- естетичну привабливість (зовнішній вигляд, манера поведінки і т. ін.).

- здатність емоційно зігріти оточуючих, тобто вести себе так, щоб створити атмосферу довіри, невимушеності, сердечності.

Конфлікти батьків і дітей - один з найпоширеніших різновидів конфліктів повсякденного життя. Вони, як правило, вивчаються в контексті досліджень; сімейних відносин, вікових криз, впливу по­дружніх конфліктів на розвиток дітей тощо. Проте неможливо знай­ти таку сім'ю, де б були відсутні конфлікти між батьками і дітьми. Навіть у благополучних сім'ях в більш ніж 30% випадків є конфліктні взаємини (з погляду підлітка) з обома батьками.

Виділяють такі психологічні чинники конфліктів у взаємодії бать­ків і дітей:

- негативний характер подружніх відносин, що виражається в кон­фліктній взаємодії подружжя; рівень психологічної напруги в такій сім'ї має тенденцію до наростання, приводить до невротичних ре­акцій її членів, виникнення почуття постійного неспокою у дітей;

- деструктивні типи виховання: розбіжності членів сім'ї з питань виховання; суперечність, непослідовність, неадекватність; опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей; підвищені вимоги до ді­тей, часте застосування погроз, засуджень.

Вікові кризи дітей охоплюють за Д. Ельконіним певні періоди роз­витку:

- криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитин­ства);

- криза трьох років (перехід від раннього дитинства до дошкільного віку);

- криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку);

- криза статевого дозрівання 12-14 років (перехід від молодшого шкільного до підліткового віку);

- підліткова криза 15-17 років

У ці періоди діти стають неслухняними, капризними, дратівливи­ми, навіть звичайні вимоги викликають негативні реакції. Вони часто вступають в конфлікти з оточенням, особливо з батьками.

Особистісні чинники також провокують розвиток конфліктів між дітьми і батьками. Серед таких особистісних характеристик батьків виділяють консервативний спосіб мислення, слідування за­старілим правилам поведінки і шкідливим звичкам, авторитарність, ортодоксальність тощо. Серед особистісних конфліктогенних харак­теристик дітей називають: низьку успішність, порушення правил по­ведінки, ігнорування рекомендацій батьків а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі і тому по­дібне. Таким чином, дані конфлікти можуть бути представлені як ре­зультат помилок батьків і дітей.

Виділяють наступні типи відносин батьків і дітей:

- оптимальний тип відносин батьків і дітей: батьки вникають в інте­реси дітей, а діти діляться з ними своїми думками і проблемами;

- обопільна невдоволеність: батьки вникають в турботи дітей, а діти уникають ділитися з ними своїми думками і проблемами чи навпа­ки, діти відчувають потребу у батьківських порадах, а ті не вника­ють в проблеми, інтереси і заняття дітей;

- конфліктна взаємодія: поведінка, життєві спрямування дітей про­вокують сімейні конфлікти, при цьому можуть мати рацію батьки чи, навпаки, діти;

- взаємне відчуження: батьки не вникають в інтереси дітей, а діти не відчувають потреби ділитися з ними.

Найчастіше конфлікти у батьків виникають з дітьми підліткового віку. Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітків з бать­ками: конфлікт нестійкості батьківського вставлення (постійна змі­на критеріїв оцінки дитини); конфлікт надтурботи (зайва опіка і на- дочікування); конфлікт неповаги прав на самостійність (тотальність вказівок і контролю); конфлікт батьківського авторитету (прагнення добитися свого в конфлікті за всіляку ціну).

Зазвичай дитина на конфліктні дії батьків відповідає такими реак­ціями (стратегіями):

- реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);

- реакція відмови (непокора вимогам батьків);

- реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів з бать­ками, заховання інформації і дій).

Основними напрямами профілактики конфліктів батьків з дітьми можуть бути підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові психологічні особливості дітей, їх емоційні стани.