7.6. Культурні конфлікти

є критичною стадією протиріч цінніс­но-нормативних установок, орієнтацій, позицій, суджень між окре­мими особистостями, групами, особистістю і групою, особистістю і суспільством, групою та суспільством, між різними спільнотами або їх коаліціями.

Контркультура є очевидним виразом культурного конфлікту між нормативними соціальними групами і тими групами, які відкидають загальноприйняті цінності і норми. Субкультура дає шанс і для ви­явлення оригінальних самобутніх проявів, і, підтримки опозиційних орієнтацій. Отже, в області культури є механізми конфліктного само­оновлення, культурного протесту проти пануючих цінностей.

Американський антрополог Ф. Бок надав таке визначення культу­ри: «Культура у найширшому сенсі слова - це те, із-за чого ти стаєш чужаком, коли покидаєш свій будинок. Культура включає всі переко­нання і всі очікування людей... Коли ти у своїй групі, серед людей, з якими розділяєш загальну культуру, тобі не доводиться обдумувати і контролювати всі свої слова і вчинки, бо всі ви - і ти, і вони - бачите світ в принципі однаково, знаєте, чого чекати один від одного. Але, перебування в чужому суспільстві викликає труднощі, почуття без­порадності і дезорієнтованості, що можна назвати культурним шо­ком».

Суть культурного шоку - конфлікт старих і нових культурних норм і орієнтації, старих, - властивих індивідові як представникові того суспільства, яке він покинув, і нових, репрезентованих у суспіль­стві, де він зараз перебуває. Власне кажучи, культурний шок - це кон­флікт двох культур на рівні індивідуальної свідомості.

На думку Боку, існують п'ять способів вирішення цього конфлікту. Перший спосіб можна умовно назвати геттоїзацією (від слова гетто). Він реалізується в ситуаціях, коли людина потрапляє в інше суспіль­ство, але намагається чи змушена (незнання мови, природна бояз­кість, віросповідання тощо) уникати зіткнення з чужою культурою. В цьому випадку вона прагне створити власне культурне середовище - оточення людей своєї нації і відгородитися цим оточенням від впливу іншого культурного середовища.

Практично у будь-якому крупному західному місті існують більш- менш ізольовані і замкнуті райони, населені представниками інших культур. Це китайські квартали або цілі чайнатауни, квартали чи райо­ни вихідців з мусульманських країн, індійські квартали тощо. Напри­клад, в берлінському районі Кройцберг виникла не просто турецька діаспора, але свого роду гетто. Тут більшість жителів - турки і навіть на вулицях реклама і оголошення на турецькій мові, турецькі закусочні і ресторани, турецькі банки і бюро подорожей, представництва турець­ких партій і турецькі політичні гасла на стінах. В Кройцберзі можна прожити усе життя, не сказавши ні слова німецькою. В Торонто подіб­ні райони настільки національно специфічні, що північноамериканські режисери знімають у Торонто сцени подій в Калькутті, Бангкоку або Шанхаї.

Інший спосіб вирішення конфлікту культур - асиміляція. У разі асиміляції індивід, навпаки, повністю відмовляється від своєї культури і цілком засвоює необхідний для життя культурний багаж чужої куль­тури. Звичайно, це не завжди вдається. Причиною ускладнень є або недостатня пластичність особи, або опір культурного середовища, чле­ном якого вона має намір стати. Такий опір зустрічається, наприклад, в деяких європейських країнах (Франції, Німеччині) відносно нових емігрантів з країн СНД. Навіть за умов успішного засвоєння мови і до­сягнення прийнятного рівня повсякденної компетентності середовище не приймає їх як своїх, постійно «виштовхує» в «однокультурне» коло людей, вимушених поза роботою спілкуватися тільки один з одним.

Зрозуміло, для дітей таких емігрантів, включених в іншекультурне середовище з раннього дитинства, асиміляція не стає проблемою.

Третій спосіб вирішення культурного конфлікту - проміжний поля­гає у культурному обміні і взаємодії. Для того, щоб обмін був адекват­ним, тобто приносив користь двом сторонам, необхідні доброзичли­вість і відвертість з обох боків, що на практиці зустрічається, на жаль, рідко, особливо, якщо позиція сторін нерівна: одні - автохтони, інші - біженці чи емігранти. Проте, приклади культурної взаємодії, що такого роду є в історії є: це гугеноти в Німеччині. Взагалі ж результати такої взаємодії не завжди очевидні, вони стають явними і вагомими лише через значний час.

Четвертий спосіб - часткова асиміляція, коли індивід жертвує своєю культурою на користь іншекультурного середовища частково, тобто в певній сфері життя: наприклад, на роботі керується нормами і вимога­ми іншекультурного середовища, а в сім'ї, в релігійній сфері - нормами своєї традиційної культури.

Така практика подолання культурного шоку, мабуть, найбільш по­ширена. Емігранти найчастіше асимілюються частково, поділяючи своє життя як би на дві нерівні половини.

І, нарешті, п'ятий спосіб подолання конфлікту культур - колоніза­ція. Колонізація - активне нав'язування представниками чужої куль­тури, що прибули в країну її населенню своїх власних цінностей, норм і моделей поведінки.

У цьому контексті термін колонізація не має політичного звучання і не носить оцінного характеру, а є просто описом певного типу взає­модії культурних і ціннісних систем. Колонізація в політичному сенсі є лише однією з численних форм культурної колонізації, причому не найбільш дієвою формою, оскільки часто перетворення якоїсь держа­ви чи території на колонію супроводжувалося не стільки культурною колонізацією, скільки геттоїзацією прибульців, які жили, майже не сти­каючись з автохтонною культурою, а тому практично не впливали на неї. Іншою формою культурної колонізації (набагато ефективнішою) є що широко розповсюджена практика допомоги слаборозвиненим кра­їнам з боку індустріальних держав. Наприклад, західна фірма здійснює будівництво іригаційного каналу в африканських або близькосхідних країнах, вона не тільки впроваджує нові моделі технологічної і органі­заційної культури, до якої вимушені пристосовуватися і яку вимушені засвоювати тубільні працівники, але і вносить глибокі зміни до куль­тури землеробства, яке починає функціонувати за чужими моделями і технологіями, а разом з цим кардинально змінюється соціальна і куль­турна організація суспільства у цілому.

Культурна колонізація можлива не тільки в слаборозвинених кра­їнах. Формою культурної колонізації стала американізація життя в Західній Європі після другої світової війни:широке розповсюдження зразків і моделей поведінки, властивих американської (перш за все масової) культури.

У соціальних і політичних науках такі процеси описуються тер­міном модернізація, який має оцінний характер і припускає, що нові моделі носять сучасніший характер і відповідають вищому ступеню розвитку, а тому вони в певному значенні «досконаліше», «вище», «краще» старих. Термін культурна колонізація у ціннісному відно­шенні нейтральний, він лише позначає і описує процес заміщення власних норм, цінностей, моделей і зразків поведінки відповідними нормами, цінностями, моделями і зразками, що прийшли ззовні, з ін- шекультурного середовища.

Плюралізм у підході до різних культур стає знаком нового етапу в культурології, в політиці, і в ідеології.