20. Філософська думка Відродження: аналіз світоглядних засад.

Філософія Відродження, або Ренессансу (фр. Renaissance, італ. Rinascimento – «знов народжений») – перехідний етап від філософії Середніх віків до філософії Нового часу, що приходився на XV-XVI століття.

Філософи Ренессансу виступали проти авторитету церкви, обожнювали людину, вірили в її пізнавальні можливості. Тобто обожнювався «мікрокосм» - людина, яка розглядалась як богорівна істота, що творить сама себе. Філософію Відродження тому характеризує термін «антропоцентризм» на відміну від «теоцентризму» середньовічної. Світське мислення протиставляється релігійно-схоластичному, клерикальному мислення Середньовіччя (патріархальна авторитарність, що применшували значення окремої людини), стверджується першочерговим цінність особистості, її гідності, права на розвиток її здатностей, тобто проголошуються ідеї гуманізму (від лат. humanus — людяний).

На відміну від теїзму, що характеризував середньовічний світогляд, філософські вчення Відродження характеризує термін «пантеїзм» (від грец. παν — «все, будь-який» та θεόρ — «бог»), під яким розуміється ототожнення природи та Бога. Його мотиви зустрічались ще в Середньовічних «єретичних» вченнях (Еріугена), але саме філософи Відродження (а пізніше Нового часу) розгорнуто представили пантеїстичний світогляд. Розробляється етична проблематика, вчення про свобідну волю людини, її спрямованість до загального блага та добра, пишуться перші соціальні утопічні твори (Т. Мор, Т. Кампанелла), нещадно критикується аморальність релігійних ідеологів та пастви.

Все це відбувається і стає, власне, можливим на фоні швидкого розвитку капіталістичних відносин, що тіснять феодальні: науково-технічні знахідки цієї пори уможливлюють перехід до Нового часу (друкарський станок, порох, компас, телескоп), коли розвиваються науки: астрономія, механіка, хімія, медицина, географія, здійснюються географічні відкриття, що підтверджують нові наукові припущення про будову світу та ставлять під сумнів сталі уявлення схоластів.

Взагалі, авторитет церкви послаблюється новим вісником моралі – протестантизмом, що був відображенням процесу секуляризації та індивідуалізації у суспільстві: між богом та людиною не має бути посередника (церкви), вчили лідери нової моралі.

Засновником Реформації був Мартін Лютер, який 31 жовтня 1517 року прибив на двері церкві в Віттенберзі 95 тезісів проти індульгенцій, що стало початком ідеологічної боротьби проти католицизму. Таким чином, соціальна філософія доби Відродження пов’язана із Реформацією, що підтримувала нову верству буржуазії та легалізовувала індивідуалістичні цінності замість корпоративно-авторитарних середньовічних феодальних цінностей, іноді мала відверто «земний» світський характер. По суті, виступ Лютера – це вимога заміни однієї форми авторитаризму іншим, католицького репресивного апарату – репресивним апаратом протестантської церкви. Між людиною та Богом, казав Лютер, не має бути посередника (католицької церкви), не потрібні складні церковні обряди, але необхідною є доступність їх для простих людей. Засновник протестантизму вважав, що необхідно звільнити культуру від католицьких догм, але замість цих догм він сам стверджував нові. Тому критика католицизму, як і критика цієї критики, була справою соціальних філософів, які також висували моделі ідеального суспільства та держави, критикували аморальність духівництва.

Геніальний учений Ренесансу, фізик та астроном Галілео Галілей шляхом експериментальних досліджень зробив ряд важливих винаходів, сформулював наукові закони. За допомогою телескопу власної конструкції виявив, що поверхня Місяця та Сонця не є рівною, що Молочний (Чумацький) Шлях є складною системою зірок, знайшов чотири супутники Юпітера, фази Венери та ін. Свої винаходи Галілео Галілей опублікував у книзі «Зоряний вісник». Найбільшою заслугою Галілео Галілея стало наочне підтвердження правильності геліоцентричного підходу Миколи Коперніка до пояснення світу. Все це мало філософські, світоглядні та космологічні наслідки, завдало вирішального удару схоластичному світогляду. Філософську концепцію Галілея можна характеризувати як механічний матеріалізм на деїстичному Ґрунті. Бог, вважав Галілео Галілей, установивши закони механіки, потім не втручається до них. Ці закони абсолютні, незмінні та створюють «природний порядок речей». Механічна форма матеріалізму Галілео Галілея історично виправдана. Тоді з природних наук здобула розвитку тільки механіка, творцем якої став сам Галілео Галілей. Католицька церква змусила Галілео Галілея відректися від геліоцентричного вчення. Це зробив після катування. Збереглася легенда, що перед смертю Галілео Галілей нібито сказав: «А все-таки вона обертається».