13. Філософська система Платона: метафізичні, антропологічні, етичні та політичні концепції.

Платон (427-347 р. р. до н. е. ), Кращий учень Сократа, який у своїх (талановитих) працях доніс до людства думки Сократа (той записів не вів), і який багато в чому поділяв їх. Разом з тим філософія Платона зазнала впливу і до сократівської філософії:

Піфагора – релігійне спрямування, віру в безсмертя, орфічні елементи.

Паменіда – дійсність вічна і позачасова; (ідеї незмінні).

Геракліда – нічого немає сталого, бо “все тече і все змінюється”.

Сократа – заглиблення в етичні проблеми, пояснення явищ і процесів з точки зору “добра й зла”, справжніх знань.

Платон взяв у Сократа проблему справжніх знань, якими можуть бути лише ідеї – незмінні суттєві основи буття усього сущого. Речі – це відображення ідей, їх тіні.

Відомий завдяки своєму вченню про ідеї. Ідеї не можна побачити, але їх можна опанувати мислено та осягнути розумом. Існує справжнє буття – світ ідей, каже Платон, але не кожна людина його бачить. Взагалі ми схожі на в’язнів, що приковані руками та ногами в печері так, що не можемо бачити світло за своїми спинами, а наше знання світу – це бачення тіней, які відбиваються на дальній стіні печери, ми чуємо голоси людей, що по той бік нашого споглядання розмовляють, та бачимо копії речей. Поступове обертання могло б надати нам можливості побачити саме буття, але нам не вистачає сміливості та наснаги, ми змирилися бачити тіні. Філософ (Сократ) – той, хто методично допомагає повернутися до світла, він запитує нас, ми шукаємо відповіді на його питання і поступово звільняємось від небуття. Навчити – це не більш ніж примусити душу до спогадів. Ідею Платон тлумачить у трьох планах: онтологічному (тут ідея постає своєрідним прототипом, моделлю, взірецем і сутністю речі); логічному (ідея є загальним поняттям і слугує засобом пізнання світу речей); телеологічному (тут ідею розглядає як мету, до якої прямує річ).

Отже, Платон, як і Парменід, ділив світ на дві реальності – ідеальну (незмінну) і чуттєву.

Упорядковує ідеї-взірці деміург – творець світу, тобто Бог.

Тіло людини Платон розглядав як “в’язницю для душі”, яка прагне вирватися з цього погрузло в гріхах та чварах матеріального світу. Можна стверджувати, що Платон поклав початок у філософії напряму під назвою “Об’єктивний ідеалізм”. За Платоном, у душі людини існує три її складові, так само і в державі мають існувати три соціальні верстви. Так, розумній частині душі, яка є носієм мудрості, відповідає в державі стан, філософів. Вони мають керувати державою й забезпечити вищу справедливість. Чуттєвій частині душі відповідає такий стан в державі як вояки, вони наділені мужністю. Пристрасній частині душі відповідає стан ремісників, землеробів, купців, усім, хто займається фізичною працею і творить матеріальні блага. Їм властива чеснота поміркованість (стриманість). Ці три верстви поєднує в ціле справедливість, втіленням якої є держава.

Твори Платона :

· “Діалектика – вчення про буття”.

· “Фізика – вчення про природу”.

· “Етика” – вчення про моральність.

· Останні роки працював над вченням про державу (політія). Цицерон про нього сказав: “Вмер писавши закони”. Робота Платона під назвою «Держава» (або латиною «Республіка», що означає «спільна справа») – про те, як можливо справедливе суспільство, тобто щасливе життя людей із людьми. Основна думка: кожен повинен займатися своєю справою. Платон стверджує, що люди відрізняються за ступенем людяності -як відрізняється нешляхетний метал від благородного (мідь від золота). У правильній державі правлять філософи.

Платон в Афінах заснував філософську школу “Академія”.