1. Основні підходи до означення «філософії». Її предмет, призначення та проблематика.
Можна як аксіому взяти твердження, що філософія – специфічне знання. Знання, якими користується людина: предметно-практичне (інструментальне); художньо-образне; наукове; філософське (софійне).
В давнину люди назвали найвищий тип розуму мудрістю. Вважалося у Стародавній ахейській Греції, що істинно мудрим є тільки Бог. Людина ж прагне до мудрості і, щонайбільше, – може її любити. “Любов до мудрості” звучить по-давньогрецькому як “філео” і “софія”. Отже, філософія, за первісним задумом, має допомогти віднайти радість життя, яку людина сприймає як щастя. (етимологічне трактування)
За світоглядом: філософія як теоретичне вираження світогляду постає у 3-х відношеннях людини до світу: 1) Що є світ, яка його універсальна основа? – онтологія; 2) який світ? – гносеологія; 3) яке значення для людини мають речі, явища, інші люди? – аксіологія.
Семіотичний підхід – знакові системи. У 19 ст. розпоч. америк. філософ Чарльз Пірс, його думки розвинув Чарльз Моріс – визначив структуру семіотики, спробував створити мову для дослідження знаків.
Філософію розуміли як: “мистецтвом жити” (елліністичне трактування), будь-яке систематизоване знання про світ. VII – VI ст. до н. е.
За висловом І. Канта, для кожного з людей філософські роздуми розпочинаються принаймні з трьох важливих світоглядних питань: “Що я можу знати?”, “Що я повинен чинити?”, “На що я можу сподіватися?”
Роздуми над природою розуму є одним із головних призначень філософії. (ХІХ ст. Г. Ф. Геґель; «завдання філософії полягає в тому, щоб осягнути те, що існує, що є, “адже те, що є, – є розум”». Філософія ж розпочинається з розуміння нетотожності світогляду, свідомості і світу.
Предмет ф. – відношення “людина – світ”.
Особливості: загальність, суцільність (тотальність), ф. прагне проникнути в сутність буття (питанням про універсальну основу світу, першопричину, першооснову – субстанцію), які є основою світоглядності.
На посаді предмета філософії для перших давньогрецьких філософів виступав природний світ, пізніше для Аристотеля як такий виступив увесь світ. Для епікурейців і пізніх стоїків предмет філософії переважно окреслено колом проблем, які стосуються фахівця в царині світі. Християнські філософи середньовіччя предмет філософії зводили до взаємозв'язку між людиною і Богом. У в Новий час на чільне місце у структурі предмета філософії висуваються проблеми пізнання, методології. У період освіти багатьом європейських філософів предметом роздумів знову стає людина з безліччю його відносин. УХIХ — ХХ ст. різноманіттю шкіл й вистав об світової філософії відповідає також багатство поглядів на характері її предмета. Нині як предмет філософських роздумів виступає природний і соціальний світ, і навіть людина у ньому як багатовимірна і багаторівнева система в усьому достатку зв'язків.
Філософські проблеми поділяються на наступні:
- Онтологічні, тобто проблеми буття. Що є? Чи існує світ, природний та соціальний, чи існують думки, свідомість?
- Гносеологічні - питання про метод, межі та можливості пізнання, про те, якою має бути свідомість, наше мислення, щоб відобразити буття.
- Логічні – це проблеми особливостей нашого, людських істот, мислення.
- Етичні – проблеми моральності, належного, справедливості.
- Естетичні – проблеми прекрасного, витоків краси в світі, про те, як прекрасне являє себе людині, про те, як відбувається захват людини світом.
- Аксіологічні – проблеми цінностей.