Основные проблемы средневековой философии (гносеология, онтология, учение о двух истинах)

Як і антична, середньовічна філософія закінчилась поділом на величезну кількість шкіл, але, на відміну від античності, ці школи не збагатили філософію новими думками, концепціями.

Основними проблемами, які намагалася вирішити середньовічна філософія, були:

1. Проблема філософської теології. Стрижневими питаннями, на які вона прагнула відповісти, були: створення світу було здійснене в певнім часі чи є позачасовим? Світ виник з вічної матерії чи з нічого? Чи сам по собі, чи з волі Бога?

2. Проблеми онтології. В середньовічній філософії вирішення проблеми буття концентрувалось не тільки навколо змісту поняття «Бог», але і його творіння, а також складників буття, таких, як сутність і існування, матерія і форма. Вчення про матерію і форму викликало низку інших питань і, зокрема, таких, як: чи існує духовна матерія? Речі, явища, процеси мають одну форму чи можуть мати їх декілька? Індивідуальність визначає форма чи зміст? і т. д.

3. Проблеми гносеології. Вирішення їх, в основному, йшло в руслі теорії «двоїстої істини». Ця теорія активно розроблялась арабськими вченими Ібн-Сіною — 980-1037 pp. і Ібн-Рушдом — 1126-1198 pp. Її прихильники вважали, що і наука, і релігія однаковою мірою прагнуть до істини, але осягають її своїми методами. Науковці в своїх дослідженнях більше спираються на наукові факти, тоді як представники релігії — на одкровення і теологічні засади. В руслі теорії «двоїстої істини» вирішувались питання: істина є закінченим процесом пізнання чи постійно змінюється? Що таке душа? Що таке раціональне пізнання і який воно має характер: природний чи надприродний? і т. д. Принагідно зазначити, що теорія «двоїстої істини», яка проникла в Європу з Кордови (Іспанія), спочатку була сприйнята з підозрою як науковцями, так і ревними прихильниками релігії, але невдовзі і перші, і другі зрозуміли, що паліативний характер теорії «двоїстої істини» «примирює» науку і релігію.

4. Проблеми етики. Середньовічні філософи намагалися визначити, що лежить в основі етики, місце волі і розуму в моральних вчинках людей, відмінності між справжньою і фальшивою доброчесністю, межі добра і зла і т. д. Кожна з цих проблем вирішувалась через призму світогляду того чи іншого філософа. Релігійні мислителі намагались інтерпретувати етичні проблеми, спираючись на засади Біблії, вчення «отців церкви». Більшість із них поєднувала теософію з поглядами Арістотеля. В їх працях грецький мислитель постає майже як християнський філософ. Аверроїсти, послідовники Ібн-Рушда, вирішували етичні проблеми через призму теорії «двоїстої істини» і подавали Арістотеля як мислителя, який мало чого спільного мав з релігійним світоглядом.

У пізньому Середньовіччі виник ряд навчань, що підірвали авторитет релігійних ідей і поклали початок філософії Нового часу:

вчення про дві істини: істини віри і істини знання (Дунс Скот);

вчення про свободу волі і її відносної детермінованості (Буридан);

вчення про співвідношення речей і понять про них: номіналізм (реально існують тільки речі, поняття - лише їхні імена) і реалізм (загальні поняття існують реально, незалежно від одиничних речей);

вчення про досвід, як мірило істинності понять (Оккам).

Проти раціональної теології виступав британський схоласт Іоанн Дуне Скот (1265-1308). У своїх творах "Оксфордський твір", "Про першооснови всіх речей" на перший план сутності Бога він висуває не розум чи ідеї, а волю, оскільки вона здатна виявляти себе не лише ідеально, а й реально. Тому теологія, за Скотом, є наукою практичною (дає настанови для життя), а філософія - теоретичною. Розвиваючи ідеї Дунса Скота, ще один представник пізньої схоластики Вільям Оккам (1285-1349) наголошував на можливості вивчення природи і людини незалежно від теології. Він закликав до їх наукового дослідження шляхом досвіду і логіки. Щоб зробити логіку придатнішою для пізнання конкретних явищ, потрібно її очистити від зайвих термінів схоластичного теоретизування. Оккам формує цю думку в афоризмі, що відомий під назвою "оккамової бритви": "Сутності не потрібно примножувати без необхідності". Цей афоризм, зрештою, був спрямований проти схоластики з її прагненням до нескінченних логічних побудов. Вважається, що саме він сприяв відходу від схоластичного теоретизування.

16.