56. Проблема критеріїв істини

У реальному процесі пізнання омана, як і істина, є його закономірним результатом. Пізнання здійснюється через єдність та боротьбу полярних протилежностей — істини та омани. Відокремити істину від омани, захистити від наслідків неточностей, прорахунків, промахів пізнання, захистити від зазіхань брехні дозволяє орієнтація на всебічно обгрунтований критерій істинності знання.

Сучасна матеріалістична гносеологія каже, що критерієм істини є практика. Практика різноманітна - від повсякденного життєвого досвіду до складних наукових експериментів. Вона є основою пізнання, його рушійною силою, об’єктивним критерієм істини. Якщо предмет під час його використання проявляє себе так, як передбачалося, то це означає, що наші уявлення про нього правильні. Практика історично розвивається. Тому практика виступає і як абсолютний і як відносний критерій. Проте тут існує певна суперечливість. Омана в цьому плані може бути не менш "доказовою", ніж істина. Істина, справді, несуперечливо пояснює наукові факти і, реалізуючись у дії, дає корисний ефект. Але це не означає, що справедливим буде і протилежне твердження: з корисного ефекту неодмінно витікає істинність того чи іншого положення. Омана досить часто теж може давати і дає корисний ефект, особливо, коли це не стосується суспільно-значущих цілей і потреб у їх загальноісторичному значенні.

Практика також завжди є практикою певного історичного етапу розвитку. Повним і абсолютним критерієм істини вона могла б бути лише як цілісний історичний процес, у якому здійснюється постійне розширення сфери олюднення світу через призму минулого, сучасного й майбутнього.

Тобто роль практики суперечлива: вона — джерело не лише істини, а й омани. Нагадаємо: практика є діяльністю, що перетворює світ у відповідності з потребами і цілями людини — це головна її функція. Практика не може бути абсолютним критерієм істини, оскільки вона завжди є практикою певного історичного етапу розвитку. Але практика, яка сама є історичним процесом, завжди функціонує як діалектична єдність абсолютного та відносного. Тому практика є одночасно і абсолютним, і відносним критерієм істини, значення її в пізнанні визначається тим, що це основний і всезагальний критерій істини, єдиний спосіб виявлення об'єктивного змісту наших знань про дійсність.

Пізнання, як вже згадувалось, здійснюється через єдність та боротьбу істини та омани. Постійне їх співіснування та взаємодія джерелом мають практику, оскільки саме вона є основою пізнання вцілому, а отже і його результатів.

Крім вказаного критерію є багато інших критеріїв істини: логічний, прагматичний, естетичний, утилітарний, етичний, конвенціальний, екзистенціальний, інтуїтивний та ін. . Зокрема постановка питання про логічний критерій безпосередньо пов’язана з існуванням логічного доказу, можливого без звернення до практики. Визначаючи цю важливу рису пізнання вчені стверджують, що доводити можна не лише практичним шляхом, а й теоретичним, логічним. Проте з іншого боку для точного відокремлення істини від омани необхідна все ж практична перевірка логічного доведення та теоретичного обґрунтування. Логічна правильність є необхідною основою наукового мислення, ефективного дослідницького пошуку, попередньої перевірки умовиводів.

Дуже специфічно вирішується питання про істинність прогнозів. Існує, сформульований О. М. Гендіним «ефект Едіпа» (саморуйнування і самореалізації прогнозів). Сутність цього ефекту в соціальній детермінації істинності прогнозу, тобто певна корекція терміну його реалізації або повного його анулювання залежить від негативної або позитивної реакції людини (суспільства) на можливі соціальні, економічні, екологічні, політичні, моральні та інші наслідки події, що прогнозується.