1. 1. Проблеми становлення науки кримінально-виконавчого права.

У відповідності з Указом Президента України «Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки» перед Міністерством юстиції України, Генеральною прокуратурою України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Академією правових наук України було поставлено завдання розробити Проект Кримінально-виконавчого кодексу.

Майбутній КВК України, як видається, покликаний адекватно відбити об'єктивну дійсність виконання покарань, сприйняти нові на сьогоднішній день уявлення про застосування кари і бути втіленням концептуальних ідей стосовно виконання покарань, які були вироблені у вітчизняному і закордонному правопізнанні. Цілком зрозуміло, що дані завдання з позицій ВТП навряд чи можливо вирішити через обмеженість властивих йому уявлень про необхідність теоретичного обґрунтування виконання тільки покарань, поєднаних із заходами виправно-трудового впливу. Оскільки КВК повинен буде регулювати виконання всіх покарань, то концепція виправно-трудового впливу стає неприйнятною щодо більшості з них.

У процесі утворення КВП, з одного боку, усе більш очевидними стають обмеженість і відносність колишніх теоретичних уявлень ВТП, неприйнятність концепції виправно-трудового впливу щодо виконання всіх покарань, а з іншого боку, з'являється необхідність у розгляді заново теорії покарання і виникає потреба в переході до дискурсивного мислення, що дозволяє уточнити наукові позиції, перебороти консервативні і догматичні погляди, переглянути застарілу теорію ВТП, яка стала на шляху істинного пізнання діяльності ОУВП, створити (за умови збереження і подальшого розвитку об'єктивно-істинного змісту деяких понять ВТП) понятійний апарат КВП, замінивши ідеї ВТП більш адекватними аналогами дійсності. З цього випливає, що необхідність створення кримінально-виконавчого законодавства вимагає відмовлення від ряду загальноприйнятих понять і шаблонів, які раніше видавалися стабільними і непорушними, а для цього необхідно: 1) переглянути теоретичні основи виконання покарань, розроблені ВТП; 2) створити понятійний апарат теорії КВП; 3) привести в систему поняття про діяльність ОУВП; 4) застосувати визначені методи пізнання цієї діяльності. Усе це означає необхідність створення власне науки КВП. З цього, у свою чергу, випливає, що наука КВП може відбутися при усвідомленні загальних понять виконання покарань і розробці їхніх теоретичних основ.

Як видається, наукові дослідження у КВП як галузі, що тільки формується, насамперед повинні бути фундаментальними, для того щоб на їхній основі можна було б розгорнути прикладні дослідження окремих конкретних проблем діяльності ОУВП і виробити теоретично обґрунтовані рекомендації для удосконалювання кримінально-виконавчої діяльності.

Потенційні передумови виникнення КВП існують у надрах ВТП як абстрактна можливість виникнення нового знання. Однак перетворення абстрактної можливості в конкретну, що є завжди реальною, може бути лише при збігу ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів, за умови створення відповідних умов. У науці величезну роль у перетворенні можливості в дійсність відіграє суб'єктивний фактор. Цілком зрозуміло, що представники педагогічного напрямку, залучені до розробки нового кримінально-виконавчого законодавства, звичайно ж, прикладуть усі зусилля для того, щоб затримати розвиток небажаної для них об'єктивно-необхідної можливості створення КВП на засадах, що принципово відрізняються від ВТП.

Якщо судити по наявних публікаціях, то напрошується висновок, що представники педагогічного напрямку, які займають панівні позиції у ВТП, як правило, не ставлять перед собою мети створення нової теорії виконання покарань і, більш того, вони нетерпимі до створення теорій, що виходять за межі існуючої парадигми.

Треба сказати, що однією з істотних обставин, здатних уплинути на кримінально-виконавче законодавство, яке формується, є наукова зрілість учених, які досліджують проблем виконання покарань, їхня здатність здійснити наукову розробку фундаментальних проблем КВП, обґрунтувати необхідність здійснення кримінально-виконавчої діяльності на визначених вихідних засадах, що підкріплюються і розвиваються правовими засобами. Проведені в останні роки науково-практичні конференції і науково-теоретичні семінари, що відображають процес диференціації і спеціалізації знань у такій галузі, як ВТП, дають підстави для роздумів у зв'язку з інформаційним бар'єром, що виник між ученими, що досліджують різні напрямки діяльності ОУВП.

У підході до вирішення деяких чисто прикладних завдань КВП іноді знаходить свій вираз теоретична і методологічна безтурботність. Вона виявляється насамперед у спробах некритичного застосування в практичних цілях науково необґрунтованих методологічних засобів. Ті, хто удається до подібних спроб, найчастіше спекулюють на необхідності тісніше зв'язувати КВП із педагогікою. Розбіжності в поглядах не тільки по приватних питаннях, але і по концептуальних основах теорії виконання покарань, виявляються настільки істотними, що говорити про вирішення проблем, які намагаються «реципіювати» із ВТП у КВП, ще зарано.

Відмітною рисою теперішнього етапу становлення КВП, що характеризується як момент виникнення нової теорії, є необхідність доказу того, що останнім часом ВТП перебуває в стадії екстраординарної науки, тобто науки, яка опинилася у стані глибокої кризи, вихід з якої можливий лише шляхом кардинальних змін. Обумовлено це в першу чергу тим, що в основі ВТП і в наші дні усе ще знаходиться концепція виправлення і перевиховання засуджених, котра в минулому, що вже належить історії, розглядалася як складова частина теорії і практики комуністичного виховання трудящих.

Ознайомлення з публікаціями представників реліктового ВТП свідчить, що наука ВТП в Україні дійсно знаходиться в глибокій кризі, яка до того ж ще більш поглиблюється пропозиціями організувати роботу з засудженими на основі медико-релігійної термінології, для того, щоб створити в місцях позбавлення волі «відділення діагностики», «соціальної терапії», тобто застосовуючи до засуджених клінічний підхід (Г.А. Радов) і, перетворюючи співробітників установ виконання покарань у «лікарів душ» (А.В. Беца), одним з основних обов'язків яких (до речі, цей обов'язок повинний бути законодавчо закріпленим) буде «користатися разом із засудженими послугами їдальні» (Г.А. Радов). Поряд з цим, указані автори вважають за можливе перетворити виправно-трудові установи в центри покаяння (А.В. Беца), а покарання, усупереч науковим розробкам у кримінальному праві, пропонують розглядати як зло (Г.А. Радов), чи ж визначити як іспит засудженому, котрий йому надається суспільством (В.М. Трубников).

З цього випливає, що при становленні нового знання про діяльність ОУВП наука КВП має зруйнувати застарілі, рутинні уявлення про виконання покарань, перебороти багаторічну інерцію мислення.

Генезис КВП спирається не тільки на відомості аномального-емпіричного характеру про діяльність ОУВП, але вимагає проникнення у сутність процесів виконання-відбування покарань, поглиблення в об'єкт дослідження, виділення різних його рівнів, відмежування від інших, периферійних напрямків діяльності ОУВП. Поява КВП відкриває новий шар у доволі складній, різноманітній системі правопізнання застосування примусових заходів. Ще раз варто підкреслити, що для періоду становлення КВП повинне бути характерне здійснення фундаментальних теоретичних розробок, що дозволяють описувати і пояснювати власне діяльність з виконання покарань, яка опинилась немов би винесеною за дужки колишніх наукових досліджень. Нова фундаментальна теоретична система поглядів на виконання покарань дозволяє не тільки відмежуватися від старої теорії ВТП, але і приводить до зміни змісту багатьох колишніх понять і уявлень; здатна, як видається, уплинути на правосвідомість суб'єктів і учасників діяльності з виконання покарань.

Однак чи можна стверджувати, що теорія ВТП була цілком помилковою? Як видається, це, усе-таки, був певний етап розвитку знань про виконання покарань. У ВТП були положення, що виявилися невірними і від який приходиться відмовлятися, але є положення і результати, що зберегли своє значення й у пристосованому виді можуть бути включені у сукупність понять КВП як у корпус актуального наукового знання. Тому критичні оцінки і висновки про неспроможність ВТП далеко ще не означають, що буквально всі здійснені в ньому теоретичні розробки цілком і повністю відкидаються, оскільки не містять у собі нічого позитивного. КВП зобов'язано засвоїти все те, що з його позицій було позитивним у теорії ВТП, але, однак, із прагненням до удосконалення. КВП - це зміна (у порівнянні з ВТП) способу бачення і прочитання діяльності ОУВП, трансформація найбільш важливих понять, зміна методів вирішення проблеми реалізації кари, критеріїв точності й осмислення категоріального апарата.

КВП, що, утім, властиво будь-якій новій теорії, прагне взяти на себе вирішення тієї сукупності протиріч, що виникли в надрах ВТП. Однак, не можна не бачити, що формуючись в межах ВТП і спочатку відтворюючи його термінологію, КВП не може просто проігнорувати проблеми, вирішення яких виявилося неможливим у межах ВТП. Отже, зараз наука КВП поки ще містить певні елементи ВТП, на подолання яких і претендує нове знання про виконання покарань. Про це красномовно свідчить текст даної роботи, де КВП переплетене з ВТП, а критичний аналіз недоліків ВТП, можливо, навіть переважає за обсягом позитивне викладення основ нової теорії. Механізм виникнення вихідних ідей нової теорії схований у переході від старої теорії до нової і він з необхідністю має дуальний характер: деструктивно-конструктивний, негативно-позитивний. Оскільки нова теорія є вирішенням протиріч старої і тим самим генетично до неї прив'язаною, то вона не може розвиватися без постійного з'ясування відносин із старою теорією, а оскільки остання зштовхнулася з низкою серйозних протиріч, то і без її критики [3]¹⁾.

Усебічний критичний аналіз позицій, вироблених у руслі ВТП повинний розкривати не тільки найбільш явні непослідовності, півзаходи і протиріччя у вирішенні проблем виконання покарань, але також показувати і методологічну неспроможність вихідних установок науки, що передує КВП. При цьому процес утворення і становлення КВП ґрунтується на корінній зміні і розширенні системи теоретичних і методологічних компонентів знань про реалізацію кари, на основі яких здійснюється практична діяльність з виконання покарань. Поняття і категорії КВП повинні акумулювати досвід, надбаний у ході практичної діяльності з виконання покарань, і теоретичного знання, що з нього виросло, про здійснення правообмежень, властивих покаранням.

У сучасному теоретичному пізнанні виконання покарань відбуваються корінні якісні зміни сталих поглядів на покарання, його цілі і засоби, шляхи їхнього досягнення і застосування, на основі принципово інших підходів розробляються теоретичні й емпіричні методи дослідження вихідних понять і принципів формування нової теорії виконання покарання, що повинна прийти на зміну ВТП.

У процесі утворення КВП деякі поняття, з колишніх другорядних у ВТП, стають у новій системі знання необхідними, визначальними, сутнісними. Так, виконання покарання, реалізація кари у ВТП була визначено як передумова виправлення засуджених. Однак, при трансформації ВТП у КВП те, що виступало у виді передумов, умов нової системи й у вихідній системі було випадковим, у новій системі буде необхідним і, навпаки, нова система, підкоривши собі вихідну, перетворює її істотні зв'язки у свої другорядні [4]¹⁾. На етапі свого становлення КВП постійно тримає в полі свого зору ВТП. Однак, препаруючи основні положення колишньої теорії, КВП досліджує їх як би в «знятому» виді, надаючи їм значення підлеглих, другорядних моментів.

Критика у КВП, як активно виражене відношення в першу чергу до ВТП, будучи неминучим конструктивним фактором, виступає способом утвердження і розвитку якісно нового знання про виконання покарань. Негативне судження про ВТП із вказівками на його недоліки в ході становлення науки КВП - це необхідна складова частина адекватного відтворення в пізнанні діяльності з виконання покарань.

Глибокі протиріччя, що властиві основним, принциповим уявленням і поняттям теорії ВТП, обумовлюють неминучість уведення нової сукупності ідей, методів, концепцій, категорій, що повинні обслуговувати діяльність ОУВП, вони виявляються необхідною передумовою для подолання існуючої проблемної ситуації. Елімінація основ старої теорії, природно спричиняє і «розпад» теорії як системи. Вона переводиться з актуальної науки у відомство історії науки [3. - С. 122].

Поява науки КВП ґрунтується на потребі заново, з урахуванням ефективності діяльності ОУВП, зрозуміти гносеологічний зміст розходження між теоретичною моделлю «виправлення і перевиховання всіх засуджених» і позаконцептуальною реальністю. Розходження КВП і ВТП - це не проста відмінність понять, а розходження у відповідних підходах у пізнанні діяльності ОУВП. У КВП системний, діяльнісний, структурно-функціональний підходи дозволяють розкрити сутність виконання покарань. На відміну від ВТП (виправно-трудової педагогіки, виправно-трудової психології) у КВП рух від абстрактного до конкретного на основі вироблених понять, принципів, методів приводить до правопізнання всього різноманіття і цілісності реального об'єкта діяльності ОУВП - процесу виконання-відбування покарання. У КВП акцент робиться на загальних закономірностях виконання покарань, на співвідношеннях необхідного і випадкового в діяльності ОУВП, на тих специфічних якісних характеристиках, що обумовлюють існування КВС.

Найважливішими пізнавальними проблемами кримінально-виконавчого права є: питання про реальні можливості виконання покарань, про істину і зміст наукових понять.

Пізнання діяльності органів і установ виконання покарань - основне призначення теорії кримінально-виконавчого права, а вивчення закономірностей і об'єктивної суті виконання і відбування покарання - головне її завдання.

Підставою становлення і подальшого розвитку теорії КВП є вивчення діяльності ОУВП, установлення закономірностей і сутності процесу виконання покарань, що повинно знайти своє відображення в правових категоріях і поняттях. Правові наукові поняття - це змістовні, предметні образи, що відтворюють у мисленні (ідеально) об'єктивну суть реальних процесів правової дійсності і відносин, що існують у ній, і виражають специфічно правову якісну визначеність даних процесів і явищ [5]¹⁾.

Вихідні поняття КВП покликані відображати об'єктивну сутність процесу виконання-відбування покарання. Варто звернути увагу на те, що при створенні КВП, як і при становленні інших наукових теорій, «нові поняття виникають і розвиваються не довільно, а під впливом необхідності революційного вирішення протиріч, що з'являються згодом між застарілими знаннями і новими даними науково-теоретичної і практичної діяльності [6]²⁾.

Принципово важливо, щоб теорія КВП витлумачувала свої поняття не просто як результат формальних визначень виконання покарань, а розглядала ці поняття як інструмент теоретичного пізнання. Знання про діяльність ОУВП носять об'єктивний характер і розвиваються в напрямку усе більш повного і глибокого відображення наукою КВП практики виконання покарань як правової дійсності.

Трансформація ВТП у науку КВП можлива, як видається, у трьох ймовірних напрямках:

1) надання більш точного змісту поняттям, виробленим у ВТП, і роз'яснення їхнього змісту;

2) звуження або ж розширення сфери застосування тих чи інших «виправно-трудових» понять;

3) істотного переосмислення системи категорій і понять, характерних для ВТП, із введенням у науковий обіг нових понять із відповідною семантикою.

Відповідно до методології науки, у тому випадку, коли мова йде про семантичну трансформацію понять, то тільки перший і третій різновиди вищевказаних перетворень безпосередньо зв'язані з концептуальною революцією [7]¹⁾.

Проведений порівняльний аналіз показує, що не перший і не третій, а винятково другий варіант був утілений у життя при перетворенні ВТП у КВП у Російській Федерації, оскільки у КВК шляхом рецепції була істотно розширена сфера застосування категорії «виправлення», що є центральним поняттям ВТП. Тепер виправлення засуджених розглядається як генеральна лінія законодавства про виконання всіх покарань [8]²⁾. Отже, при створенні КВК Російської Федерації у науці КВП Росії концептуальна революція не відбулася і в даний час за своїм змістом це, як і раніш, усе те ж ВТП, хоча його назва (форма) і змінилася. Але такий стан є протиприродним, оскільки новій формі повинен відповідати і новий зміст виконання покарань. От чому є підстави вважати, що об'єктивно перетворення ВТП у КВП у Російській Федерації ще далеке від свого завершення. Якоюсь мірою це, можливо, підтверджується і тим, що усього лише через рік після вступу в дію КВК Російської Федерації, у законодавство, яке регулює ті чи інші напрямки діяльності органів і установ, що виконують покарання, Федеральним Законом Російської Федерації були уже внесені численні зміни [9]¹⁾, а до 1999 року, як відзначив А.С. Міхлін, у цілому було змінено 17 статей КВК і додані дві нові статті[10]²⁾. Ще більших змін зазнав КВК Росії у 2001 році і загалом на сьогодні у ньому уже змінено понад 50 статей.

Як видається, щоб уникнути подібних недоліків наука КВП України в процесі свого становлення покликана підкреслювати свою новизну, показувати, чим же якісно відрізняється КВП від ВТП, з'ясовуючи для цього сутність і зміст процесів виконання-відбування покарань, визначаючи мету, засоби і принципи виконання покарань.

Як уже було сказано, у силу своєї обмеженості необхідністю з'єднання виконання покарань із виправно-трудовим впливом теорія ВТП не може бути основою наукового обґрунтування виконання всіх покарань, тому що при виконанні більшості примусових заходів виправно-трудовий вплив не здійснюється. Лише теорія КВП може претендувати на пояснення діяльності з виконання всіх покарань, звільнившись від протиріч, недоліків і труднощів ВТП. Парадокс співвідношення загального й одиничного в даному випадку виявляється в тім, що предмет дослідження у КВП трактується не настільки широко, як у ВТП. Для цього з предмета ВТП вичленяється, відокремлюється головний напрямок діяльності ОУВП - діяльність з реалізації правообмежень, властивих покаранням. У зв'язку з цим, наприклад, видається, що в «юрисдикцію» КВП не повинне входити дослідження соціально-педагогічної діяльності, ресоціалізації засуджених, оскільки це галузь виправної педагогіки і виправної психології.

КВП - це наука, що акумулює теоретико-методологічні знання про діяльність ОУВП і відіграє роль спеціальної методології відносно інших наукових дисциплін, таких як виправна психологія, виправна педагогіка та ін. Як показує досвід розвитку науки, у всякій значній науково-теоретичній концепції методологічні моменти органічно зливаються з предметно-змістовними [11]¹⁾. При цьому системоутворюючі принципи науки КВП мають значення прямих наукових підстав, що визначають вихідні позиції теоретичного розуміння проблем виконання покарань.

З появою КВП повинно відбутися остаточне виділення з ВТП декількох наукових дисциплін зі своїми об'єктами вивчення, дослідницькими завданнями, системою методологічних засобів, таких, наприклад, як КВП, виправна педагогіка, виправна психологія, організація праці засуджених, котрі, відокремившись, у змозі перебороти труднощі і протиріччя «материнської» теорії ВТП. Маючи кожний свою систему ідей, понять, уявлень і концепцій, вказані напрямки наукових досліджень, по суті, здатні вирішити конфліктну ситуацію, з самого початку закладену у ВТП і повинні перестати конкурувати між собою. Таким чином, відбувається роз'єднання аномального конгломерату у виді з'єднання кари з виправно-трудовим впливом. У результаті в предмет теорій, які утворилися, включається дослідження окремих напрямків діяльності ОУВП, що отримують у відповідних наукових дисциплінах інтерпретацію з позицій властивих їм ідей і уявлень, а це приводить до вивчення різних «зрізів» і «рівнів» діяльності ОУВП.

Формування системи знань, що складають науку КВП, ґрунтується на виході пізнання за межі виправно-трудового «зрізу» діяльності ВТУ з такою специфічною субстанцією, як «виправлення і перевиховання», у нову, більш глибоку і більш загальну цілісну систему понять, зв'язків, відносин, концепцій, що складають предмет КВП, з новим рівнем сутності. Поява КВП, яке уособлює собою якісну зміну в теорії виконання покарань, відбувається у виді стрибка, що означає перелом, критичну стадію в розвитку знань про виконання покарань, приводить до зміни предмета науки, галузі права і законодавства. Внутрішній зміст стрибка в інший якісний стан у розвитку знань про виконання покарань, тобто поява КВП зумовлена необхідністю вирішення протиріч, що знаходяться в основі ВТП.

Поява ряду наукових публікацій, присвячених дослідженню фундаментальних проблем виконання покарань фіксує перехід в інший якісний стан теорії виконання покарань, є формою переходу до нового знання й у той же час формою зв'язку між старими і новими уявленнями про виконання покарань, тобто між колишньою і надбаною якістю відображення дійсності КВС.

Перетворення ВТП у КВП - це не просто буття або ж небуття тієї чи іншої системи уявлень, понять, ідей і концепцій про виконання покарань. В даний час це у певній мірі їхня суперечлива єдність, оскільки, незважаючи на появу в Україні однієї монографії і декількох десятків наукових статей, що закладають основи теорії КВП, вона поки ще знаходиться в стадії становлення і при цьому одночасно усе ще існує ВТП, хоча воно і приречено на зникнення, тобто даний період - це час, коли теорія виконання покарань почала втрачати одну якість, але в ній ще остаточно не утвердилася нова якість. Закономірний прихід КВП на зміну ВТП ще не означає, однак, автоматичного звільнення нового знання від пут, що з'єднують його з колишньою теорією. Наступність у праві, як вважав М.І. Бажанов, виступає закономірністю його розвитку [12]¹⁾. До речі, ця теза знайшла своє реальне втілення при створенні КВК Російської Федерації. Однак такий підхід видається однобічним, тому що наступність у праві - це прояв безперервності в законотворчості, у розвитку правовий науки. Насправді ж діалектика процесу розвитку, як переходу з одного якісного стану в інший, більш досконалий, виражається в єдності перервності і безперервності. Абсолютизувати наступність у праві - це підкреслювати органічний зв'язок між ВТП і КВП; ставити в заздалегідь визначені рамки можливі зміни одного в інше; розглядати утворення кримінально-виконавчого законодавства як внесення однорідних виправлень у чинний ВТК; вважати, що трансформація законодавства, яке регулює виконання покарань, не може вийти за межі визначеної сукупності істотних ознак, властивостей, особливостей, що утворюють його якість; і, нарешті, стверджувати, що положення, сприйняті з комуністичного минулого повинні бути збережені як основа КВП, а нове кримінально-виконавче законодавство необхідно звести не більш, ніж до змін, що вносяться у діюче виправно-трудове законодавство. Реформізм у ВТП заснований на однобічному перебільшенні наступності, безперервності, поступовості трансформації ВТП у КВП, з чого робляться висновки про те, що ВТП «уросте» у КВП без яких-небудь концептуальних перетворень, шляхом поступового нагромадження кримінально-виконавчих елементів, шляхом зміни і доповнення діючого виправно-трудового законодавства. Тим часом, розвиток уявлень про виконання покарань, які знайшли своє відображення в системі понять, що утворять як науку, так і галузь КВП, - це не тільки відома наступність, але одночасно і несумірність понять КВП і ВТП, що є проявом переривчастості, заперечення колишнього підходу до пізнання і регулювання виконання покарань. КВП характеризується якісним перетворенням, стрибкоподібним переходом від однієї системи знань про виконання покарань до іншої, що зв'язано з перетвореннями в понятійному апараті теорії виконання покарань, визначених як концептуальна революція. А в умовах концептуальної революції наступність у розвитку знання виражається наявністю історичного і логічного зв'язку між старими і новими поняттями, момент же переривчастості виявляється в тім, що нові теоретичні конструкти, формуючись на базі старих, істотно відрізняються від цих останніх за своїм значенням та змістом. Таким чином, концептуальне зрушення теорії виступає як узагальнення, але це узагальнення особливого роду, що припускає якісний стрибок у механізмі росту знання. Цей стрибок насамперед зв'язаний з породженням нової семантики [7. - С. 75]. Варто погодитися з тим, що проблема семантичного характеру, поява нової термінології, визначення таких понять, як покарання, виконання покарання, виконання вироку є, як вважає, Л.В. Багрій-Шахматов, самими актуальними проблемами реформування кримінального і кримінально-виконавчого законодавства [13]¹⁾. Ще більшого загострення набуває ця проблема в умовах концептуальної революції, яка характеризується корінними перетвореннями в понятійному апараті теорії виконання покарань, що відображають появу нової системи знань про реалізацію кари. Революційне утворення якісно нового рівня наукової системи знання відбувається тоді, коли пізнавальна активність суб'єкта переходить (при поглибленні в об'єкт) від сутності першого порядку до сутності другого порядку і т. ін. [4. - С. 115]. Логіка розвитку наукового знання неминуче приводить до того, що об'єктом пильної уваги в науці КВП повинне бути з'ясування сутності виконання покарання. Треба сказати, що перші кроки по створенню науки КВП були започатковані тоді, коли від колишніх визначень, які констатують, що виконання покарання - це реалізація кари, у ряді наукових публікацій було зроблене поглиблення в об'єкт діяльності за допомогою структурно-функціонального аналізу, системного підходу при характеристиці реалізації кари як основного напрямку діяльності ОУВП.

Як видається, у даний час, коли формується наука КВП, вона має можливість у певному сенсі випереджати практику виконання покарань. Можливість такого випередження обумовлена наявністю накопиченого запасу емпіричних даних із практики діяльності ОУВП, що свідчать про виробленість науки ВТП, неможливості застосування колишньої концепції для теоретичного осмислення виконання всіх покарань.

Разом з тим, основні положення, категорії, поняття, принципи КВП, нарешті, наукова розробка Проекту КВК не можуть бути виведені безпосередньо і тільки з практики виконання покарань. Теоретичні знання утворяться в результаті логічного аналізу емпіричних даних і синтезу їх із уже наявною системою наукових знань [6. - С. 115].

Оскільки функції, цілі, засоби, принципи діяльності ОУВП об'єктивно закладені і реально втілені в основу процесу виконання покарання, абсорбовані в ньому, то представникам науки КВП немає необхідності занурюватися у світ наукових абстракцій, чистих ідей для того, щоб «придумати» ті чи інші положення, що характеризують діяльність ОУВП. Наука КВП на підставі порівняння перевірених практикою виконання покарань теоретичних положень ВТП із самою діяльністю ОУВП, дозволяє здійснити пізнання правоохоронної діяльності як головного напрямку в діяльності ОУВП, звернути увагу на закономірності, властиві реалізації правообмежень, властивих покаранням, що в підсумку приведе до удосконалювання знань, до більш повного уявлення про процеси виконання-відбування покарань. Як закономірне продовження ВТП - тієї науки, що передувала КВП, останнє знаходить свою переконливість і підтвердження у вже перевірених практикою виконання покарань і таких результатів наукового пізнання реалізації правообмежень, властивих покаранням. що здобули об'єктивно-практичної значущості та істинності.

Завданням науки КВП є: 1) пізнання об'єктивних закономірностей виконання покарання, яким підпорядкована діяльність адміністрації ОУВП зі здійснення властивих покаранням правообмежень і 2) формулювання визначених, виражених в узагальненій формі вимог, звернених до суб'єктів виконання і відбування покарання, а також до учасників діяльності з виконання покарань. Пізнання і формулювання принципів КВП, визначення мети і завдань кримінально-виконавчого законодавства означає появу результату відображення діяльності ОУВП, визначеного основним напрямком цієї діяльності - реалізацією кари. При розробці кримінально-виконавчого законодавства завдання науки КВП полягає в тім, щоб максимально точніше і як можна більш повно розкрити можливості, що закладені в діяльності з виконання покарань, вибрати і поставити перед адміністрацією ОУВП мету здійснення тільки реальної, конкретної можливості, що є субстанцією правоохоронної діяльності ОУВП. Мета виконання покарання визначає теорію КВП, що використовується, у свою чергу, як засіб відображення й обґрунтування цієї мети. При цьому характер мети прямо визначає характер тієї теорії, що може бути використана як засіб її досягнення [14]¹⁾ .

У зв'язку з викладеним, в основу підготовки проекту КВК повинний бути покладений визначений спосіб розуміння вирішення завдань, що постають перед ОУВП, мають бути присутніми основна ідея, ведучий задум, спосіб розуміння, розроблена система поглядів, тобто створена концепція виконання покарань. Важливе значення в цьому відношенні має глибока розробка актуальних проблем науки КВП, у першу чергу підготовка науково-обгрунтованих рекомендацій з удосконалювання кримінально-виконавчого законодавства і діяльності ОУВП. Отже, з'ясування наукою КВП основних проблем виконання покарань буде сприяти підготовці, становленню й удосконалюванню кримінально-виконавчого законодавства.

Кілька років назад, підкреслюючи необхідність розробки теоретичних проблем КВП для забезпечення підготовки КВК, І.В. Шмаров, окреслив коло проблем науки КВП, зараховуючи до них насамперед предмет правового регулювання виконання покарань, теорію кримінально-виконавчих правовідносин і їхніх суб'єктів, правове положення осіб, що відбувають покарання, установлення системи виправних установ, класифікацію засуджених, правове регулювання режиму виконання (відбування) покарання, регулювання праці засуджених [15]²⁾.

Наука КВП у даний час знаходиться на етапі формування. Але критерій формування будь-якої науки загальний: визначення предмета дослідження, вироблення понять, що відповідають цьому предмету, установлення фундаментального закону, властивому цьому предмету, відкриття принципу чи створення теорії, що дозволяють пояснювати безліч фактів [16]³⁾. Формування й успішний розвиток науки КВП, як видається, буде залежати від визначення її об'єкта і предмета. Під об'єктом розуміється все те, що пізнається, оскільки воно ще не впізнано і лежить за межами знання. А ті, явища і процеси, що відносяться сюди, окремі їхні сторони, які уже відомі і зафіксовані в тій чи іншій формі знань, але, природно, підлягають подальшому дослідженню, є предметом науки. Предмет випливає з об'єкта, обумовлений ним [17]¹⁾.

При визначенні предмета КВП виникають питання, яка природа діяльності ОУВП, як вона здійснюється, які форми КВС, як вона функціонує і яку роль грає в житті суспільства? Предмет дослідження в науці КВП - це діяльність з виконання покарань як одна зі сторін, що відрізняється багатофункціональністю діяльності ОУВП, зафіксована в поняттях теорії КВП. Якщо розуміти предмет науки як систему її базисних понять, то необхідна спеціальна категорія для фіксації об'єктивної основи предмета науки. Предмет робить як би зріз в об'єкті, вичленяючи і фіксуючи якісно специфічний тип відносин [14. - С. 67]²⁾.

_______________________________________________________________________________________

¹⁾[17] Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку. - Харьков: Право, 1998. – С.11.

²⁾ Примітка.

Необхідно звернути увагу на те, що в різних дисертаційних дослідженнях автори, що розробляли проблеми виправно-трудового права, переслідуючи, звичайно, кожен свої цілі, по-різному визначали об’єкт та предмет конкретного дослідження. Так, на думку М.Х. Гельдибаєва об’єктом його дослідження є правовідносини, що виникають у процесі виконання попереднього ув'язнення під варту у слідчих ізоляторах, а також правове регулювання попереднього ув’язнення, а предмет дослідження – особистість ув’язнених під варту, а також порядок та умови діяльності СІЗО. [18] Гельдибаев М.Х. Исполнение меры пресечения в виде предварительного заключения под стражу в следственных изоляторах: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Научн.-исследов. ин-т МВД России. - М., 1993. - С.5.

В.І..Горобцов у якості об'єкта свого дослідження визначає правовий примус у відношенні осіб, що перебувають у режимі судимості після відбуття ними покарання у виді позбавлення волі. При цьому предметом дослідження є міжнародно-правові документи у галузі дотримання прав людини, вітчизняне кримінальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове (кримінально-виконавче), адміністративне законодавство і практика їхнього застосування до осіб, звільнених з місць позбавлення волі, закордонне постпенітенціарне законодавство, діяльність суб'єктів попередження рецидивної злочинності, рівень правосвідомості засуджених, громадян, що мають судимість, співробітників різних служб органів і підрозділів внутрішніх справ. [19] Горобцов В.И. Проблемы реализации мер постпенитенциарного воздействия:вопросы теории и практики: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Урал. гос. юрид. академия. -Екатеринбург, 1995. - С. 5.

Н.И.Полищук вважає, що об'єктом його дослідження є суспільні відносини, що складаються в зв'язку з виконанням (відбуванням) кримінального покарання у виді позбавлення волі, а також юридичні факти як критерії оцінки правомірної чи неправомірної поведінки засуджених і визначення на цій основі ефективності покарання в стадії його реального виконання, а предмет у даному випадку - це класифікація юридичних фактів у виправно-трудовому (кримінально-виконавчому) праві, порядок формування фактичних складів, що впливають на динаміку правовідносини і правовий статус засуджених. [20] Полищук Н.И. Юридические факты в исправительно-трудовом праве: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Рязан. высш. шк. МВД России. - Рязань, 1995. – С.5.

Л.В. Яковлева вказала, що об'єктом її дослідження виступають суспільні відносини, які складаються в процесі виконання покарання у виді позбавлення волі при зміні засудженим умов їхнього тримання й особистість таких засуджених, а предмет – це система правових норм, що регулюють порядок і умови зміни правового положення й умов тримання засуджених, а також практика застосування цих норм [21] Яковлева Л.В. Изменение

Як видається, автори, що визначають предметом науки КВП і предметом правового регулювання КВП, як галузі права, суспільні відносини, мислять винятково категоріями історичного матеріалізму і при цьому, що показово, для них право, політика, мораль, ідеї є однопорядковими надбудовними явищами. Здається, що саме в цьому таяться корені виробленої на прикладному рівні підміни цих понять, плутанини в термінології, коли, наприклад, принципи права визначають як принципи політики, мораль зводять у правовий принцип і т.д. Подібна ситуація категорично неможлива з позицій соціології права, коли для вивчення правової дійсності використовується діяльнісний підхід, оскільки у цілепокладальній діяльності людей розходження між формами надбудовних явищ цілком очевидні, так само як між ними і відповідними ідеями [22]¹⁾.

Оскільки у філософській літературі прийнято вважати, що діяльність і суспільні відносини співвідносяться як сутність і форма, як підстава й обґрунтоване, те таке ж співвідношення вбачається і між діяльністю з виконання покарань і кримінально-виконавчими правовідносинами. Діяльність і суспільні відносини складають єдине ціле, що розвивається за законом тотожності протилежностей; однак у цій єдності діяльність виступає як основа, а суспільні відносини як іманентна їй форма [23]²⁾.

На основі соціологічного аналізу сутності виконання покарання можна зробити висновок, що категорії діяльності з виконання покарань і кримінально-виконавчі правовідносини мають точки дотику, а по ряду моментів і збігаються, тому що діяльність з виконання покарань виступає як активний, універсальний спосіб перетворення дійсності - практики реалізації правообмежень, властивих покаранням, пристосування її меті кари. Коли ж мова йде про конкретні форми кримінально-виконавчої діяльності, у яких суб'єкти виконання і відбування покарання виражають своє специфічне ставлення до процесу виконання-відбування покарання, категорія кримінально-виконавчих правовідносин виходить на перший план і здобуває самостійного значення. Це дозволить у прикладних дослідженнях дати аналіз конкретного різновиду кримінально-виконавчої діяльності з боку її кримінально-виконавчих правовідносин. Поняття кримінально-виконавчих правовідносин і діяльності з виконання покарань у певній мірі збігаються, тому що в адміністрації ОУВП немає інших кримінально-виконавчих правовідносин, крім кримінально-виконавчої діяльності, спрямованої на реалізацію кари. Однак кримінально-виконавчі правовідносини, знаходячись у діалектичній єдності і зв'язку з діяльністю з виконання покарань, мають відносну самостійність, у силу чого вони не є реалізацією кари, як і діяльність з реалізації властивих покаранням правообмежень не є кримінально-виконавчими правовідносинами¹⁾.

У КВП сутність виконання покарання передбачається пізнати, задіявши категорію діяльність з виконання покарань, а зміст виконання конкретних покарань - через категорію кримінально-виконавчі правовідносини. Однак, у будь-якому випадку виконання покарання, як дійсність, що осягається, у науці КВП виступає об'єктом пізнання. Виходячи ж з необхідності з'ясування сутності і змісту виконання покарання, доцільно виділити дві стадії пізнання об'єкта: дескриптивну і прескриптивну. Головне завдання дескриптивної стадії - виявити як можна адекватніше структуру і закони об'єкта. На прескриптивній стадії наявне знання адаптується до цілей ефективної практичної дії. Дескриптивна інформація перетворюється в систему прескрипцій, тобто сукупність моделей, схем, проектів, програм, планів практичної зміни об'єкта [24]²⁾.

Пізнавальне завдання науки КВП безпосередньо втілюється у формуванні предмета КВП і розгортанні його змісту. При цьому в основі діалектичної єдності предмета і методу, у свою чергу, лежить суперечливий взаємозв'язок об'єкта і пізнавального завдання [14. - С. 67]. Теоретично відбити діяльність з виконання покарань, як складну систему, що саморозвивається, можна за допомогою сукупності прийомів дослідження, які застосовуються у науці КВП, що складають її методологію. Методологія органічно вплітається в тканину науки, у дослідницький процес. Тому в реально існуючих науках вона не частина, не розділ наукових дисциплін, а аспект, сторона пізнавальної діяльності поряд із логічним її аспектом [24. - С. 119] .

Невід'ємним, обов'язковим елементом науки КВП є філософські підстави й висновки. Загальнометодологічна база КВП ґрунтується на доборі з загальної методології необхідних і достатніх положень, використанні гносеологічних принципів, на застосуванні в пізнанні виконання покарань законів і категорій діалектики, що відображають співвідношення одиничного, особливого і загального, причини і наслідки, необхідності і випадковості, можливості і дійсності, зміст і форму, сутність і явище. Для вивчення й аналізу проблем виконання покарань використовуються: історичний метод, метод перетворюючої критики, логічний аналіз, метод сходження від абстрактного до конкретного, системний підхід, структурно-функціональний аналіз діяльності ОУВП, що дозволяє не тільки предметно зафіксувати об'єкт діяльності з виконання покарань, але й у підсумку є необхідною умовою для одержання нових знань про реалізацію правообмежень, властивих покаранням. Предметом дослідження в науці КВП є правоохоронна діяльність ОУВП, яка пізнається насамперед за допомогою структурно-функціонального аналізу. У науці КВП специфіка методу структурно-функціонального аналізу - у нерозривності з об'єктом діяльності ОУВП. Об'єкт вивчення, дослідницьке завдання, система методологічних засобів і послідовність їхнього застосування у своїй сукупності створюють особливу пізнавальну конструкцію - предмет дослідження. Це одна з центральних категорій методологічного аналізу. Наука існує там і остільки, де й оскільки вдається побудувати предмет вивчення у всій повноті його основних компонентів [11. - С. 54]. Діяльність з виконання покарань, як предмет дослідження в науці КВП, має глибокий взаємозв'язок з теорією кримінально-виконавчого права і застосованих методів як системою дій з об'єктом пізнання. Метод є засобом збільшення і систематизації знань. Від методу істотно залежить доля теорії, її передвіщувальна сила і здатність пояснити закони досліджуваних процесів [25]¹⁾. У КВП, як і в будь-який інший науці, застосовувані методи є способами пізнання, дослідження, являють собою систему дій, що утворюють практичну і теоретичну діяльність. Таким чином, необхідність широкого діяльнісного підходу до методології диктується і самим поняттям методу як важливого компонента змісту діяльності [26]²⁾. Застосування для пізнання діяльності ОУВП тих чи інших методів ґрунтується на певних теоретичних передумовах, служить у деякому сенсі інструментом поглиблення знань про процеси виконання-відбування покарань, приводить до предметної фіксації об'єкта діяльності з виконання покарань. З іншого боку, застосування у КВП перерахованих вище методів, у свою чергу, дозволяє прийти до нових теоретичних узагальнень і уявлень про діяльність ОУВП, що є відправним пунктом для перегляду накопиченого наукою ВТП матеріалу (у тому числі і методів, що застосовувалися,), а в підсумку дає можливість поглибити знання про діяльність ОУВП з реалізації кари. Таким чином, теорія КВП і застосовувані в ній методи пізнання процесів виконання-відбування покарань приводять до одержання принципово нового знання про здійснення властивих покаранню правообмежень, яке не тільки не може бути реципійовано з теорії ВТП, але і вступає в протиріччя з нею.

При визначенні предмета науки КВП необхідно виходити з правової точки зору, відповідно до якої усяке покарання є вторгненням у сферу правових благ особистості, а його зміст складає сукупність правообмежень [27]³⁾ і не більш того. Тому предметом науки КВП повинне бути вивчення сутності і змісту діяльності з виконання покарань, що дозволить віддати належне юридичній природі процесу виконання покарання, досліджувати правове регулювання діяльності ОУВП, звільнитися від змішання правових, педагогічних і економічних аспектів цієї діяльності. Якщо ж виходити за рамки дослідження процесів виконання відбування покарання, то це вже буде не кримінально-виконавче, а пенітенціарне право, існування якого проблематично тому, що ще в двадцяті роки було відзначено, що при сучасному стані наук мати пенітенціарні знання в цілому криміналіст не в змозі. Для цього йому довелося б одночасно бути і психологом, і лікарем, і психіатром, і інженером, і агрономом, і педагогом [28]¹⁾.

Визначившись з тим, що саме здійснення кари, реалізація правообмежень, властивих покаранню, складають предмет вивчення наукою КВП, далі необхідно вказати на те, що в галузі КВП законом виступає припис щодо порядку реалізації властивих покаранням правообмежень, про те, як повинно здійснюватися виконання покарань. У науці ж КВП у якості фундаментального закону²⁾ виступає положення про те, що в правоохоронній діяльності, здійснюваної ОУВП, неминучою є реалізація кари, виконання покарання.

Поставлене в центр понятійного ряду, «виконання покарання» у межах КВП виступає своєрідним параметром, шкалою відліку для розробки наукового апарата концепції виконання покарань як системи поглядів на процес реалізації кари в діяльності ОУВП. Отже, центральною категорією, основним поняттям науки КВП варто визнати «виконання покарання», а до числа принципів реалізації властивих покаранню правообмежень необхідно віднести принцип невідворотності виконання покарань.

Використання в КВП у якості центральної, основної категорії «виконання покарання» і буде знаменувати собою кардинальний перехід від ВТП до системи знань, що відрізняється істотно іншими ознаками, які адекватно відображають особливості системи діяльності ОУВП. Дане судження зумовлено тим, що найбільш глибокою загальною рисою якісних переходів, революцій, є саме утворення субстанціонального підґрунтя нової системи, яке надає їй цілісності, внутрішньої єдності та здатності до саморозвитку [4. - С. 114]. Якщо розглядати науку КВП як деяку цілісну систему знань, що розвивається, то період її становлення - це процес утворення якісно нового в порівнянні з ВТП рівня системи понять про феномен виконання покарань з новою сутнісною основою, іншою субстанцією. Усі розходження, відмінність теорії КВП і ВТП визначені саме вибором субстанції, як центральної категорії, у якій зосереджені найбільш істотні властивості діяльності ОУВП, поняття, що є вихідним для теоретичної конструкції, що відображає сутність діяльності з реалізації правообмежень, властивих покаранням. Таким чином, перетворення ВТП у КВП - це перехід від однієї якісної визначеності в іншу, а зміни, що характеризують цей період, визначається обсягом і змістом центральних понять, вибором субстанції.

В даний час у КВП відбувається «розгортання» «згорнутого» у ВТП поняття «виконання покарання», виявлення структурних елементів діяльності ОУВП, їхніх зв'язків, що, звичайно ж, існували і раніше, але, немовбито, знаходилися поза фундаментальними дослідженнями.

Обмеженість теоретичних знань у ВТП виявлялася в абсолютизації прийнятої за істину хибної, як видається, ідеї щодо можливості виправлення і перевиховання кожного засудженого, що робило і робить негативний вплив на пізнання діяльності ОУВП, формуючи про неї перекручені погляди і уявлення, залишаючи як би в тіні правопізнання діяльності з виконання покарань.

Висунута в даній роботі концепція виконання покарання, як і будь-яка наукова система поглядів, має свій специфічний об'єкт. У даному випадку - це процес виконання-відбування покарання, як частина реальності, що вступає у взаємодію із суб'єктами виконання і відбування покарань, і наділена наявними в розпорядженні адміністрації ОУВП матеріально-предметними і правовими засобами реалізації кари.

Здійснюваний у КВП аналіз доволі складного, суперечливого процесу виконання-відбування покарання не тільки допомагає усвідомити його сутність, тенденції і соціальні наслідки, але і збагачує КВП новими висновками й узагальненнями, що, у свою чергу, сприяє більш глибокому осмисленню як колишніх, так і новітніх проблем науки КВП.

Однією з нагальних проблем науки КВП є питання про необхідність прогнозування виконання тих покарань, що не були раніше відомі у вітчизняній кримінально-виконавчій діяльності. Ця проблема в кримінально-виконавчому праві виникала в зв'язку з тим, що в новому Кримінальному кодексі України 2001 року, запропонована інша система покарань, ніж це було передбачено КК 1961 року. Тому зараз перед КВП, наукою, що тільки формується, із необхідністю постало питання про прогнозування процесів і результатів виконання покарань, не відомих раніше в діяльності ОУВП. Оскільки розробка Проекту КВК виникла як соціальне завдання, то прогноз щодо подібних покарань при втіленні його у відповідних статтях КВК повинний виступати в КВП не тільки лише як знання про майбутнє, але і як ідеал, і як норма, здобуваючи законодавчий, нормативний статус. Отже, при підготовці Проекту КВК наука КВП здатна виявити себе як соціальне джерело і як складова частина процесу законотворчості.

У науці КВП концепція виконання покарання розробляється, з одного боку, як результат всебічного осмислення й узагальнення процесів виконання-відбування покарань, що здійснюються в об'єктивній дійсності, одночасно як мірило істинності оцінки суджень у наступних наукових дослідженнях і розробках понятійного апарата КВП. З іншого боку, при створенні наукових положень, виробленні ідей, що передують своїй практичної реалізації, тобто таких понять, які лежать в основі виконання покарань, що не були відомі в попередні десятиліття ні в законодавстві, ні в практичній діяльності вітчизняних ОУВП (наприклад, арешт, громадські роботи, обмеження волі), варто брати до уваги ту обставину, що критерієм правомочності існування подібних покарань виступить тільки практична діяльність з їх виконання. До цього в науці КВП можлива поява різних гіпотез і довільних домислів, що не відповідають дійсності, реальним процесам виконання-відбування подібних покарань. Разом з тим, знайти внутрішній діалектичний зв'язок у здійснюваних і передбачуваних процесах виконання-відбування покарань може теорія КВП, що відповідає новому способу мислення. У такому випадку теорія КВП повинна бути доповнена добре продуманими припущеннями про виконання нових для ОУВП видів примусових заходів, виражених у формі наукових уявлень, що дають попереднє пояснення процесам виконання-відбування покарань. Тому, незважаючи на прагнення створити максимально достовірну, точну і наближену до істини систему знань про виконання покарань, наука КВП змушена враховувати, що до всякого теоретичного пізнання, у силу того, що теорії неминуче притаманний гіпотетичний елемент, домішується момент непевності; вона здобуває ймовірнісний характер, причому виявлення кожного факту, що погоджується з цією теорією, збільшує ступінь її вірогідності, а виявлення факту, що суперечить їй, робить її менш достовірною, ймовірною [29. - С. 452].

У науці КВП як сучасному теоретичному пізнанні виконання покарань на основі принципово нових підходів відбуваються корінні якісні зміни усталених поглядів на покарання, на діяльність з його виконання, на мету і завдання виконання покарань, засоби їхнього досягнення, на теоретичні й емпіричні методи дослідження діяльності ОУВП. Усе це виступає як засоби формування нової теорії виконання покарань, що ґрунтується на інших, чим теорія ВТП, вихідних поняттях і принципах. Найважливішими характеристиками наукової теорії, як вважає А.П. Шептулін, є: повнота охоплення сторін і зв'язків сфери дійсності, що відображається; можливість перевірки досягнутих результатів; пояснення існуючих властивостей і зв'язків об'єктів і пророкування їхньої зміни в майбутньому; поява нових властивостей і зв'язків нових явищ, якісних станів [30]¹⁾. У зв'язку з цим видається, що КВП, у порівнянні з ВТП, відповідає названим критеріям наукової теорії. Так, якщо ВТП давало уявлення про виконання тільки покарань, зв'язаних з виправно-трудовим впливом, то КВП дозволяє осмислити процес виконання всіх покарань. Якщо у ВТП результатом виправно-трудового впливу повинне було бути виправлення засуджених, що припускає зміни в психіці, свідомості, що, по суті, не піддається вимірам, то за КВП виконане покарання - це наочний результат, досягнення якого можливо перевірити без особливих утруднень, тому що зводиться він до реалізації правообмежень, властивих покаранню. Якщо у ВТП (виправно-трудовій педагогіці, виправно-трудовій психології) об'єктом виправно-трудового впливу вважали засудженого, а прогноз його поведінки будувався на дуже хитких припущеннях, то в КВП об'єктом діяльності ОУВП є процес виконання-відбування покарання, організація якого і зміни будуть ґрунтуватися на чітких вимогах норм майбутнього кримінально-виконавчого законодавства. Якщо ВТП переживає стан занепаду і кризи, то за КВП, що характеризується науковою новизною, - майбутнє.

На закінчення можна зробити висновок, що з моменту свого виникнення наука КВП набуває визначених відмітних ознак, що дозволяють їй зайняти гідне місце серед наук кримінального циклу. КВП відповідає критеріям, які необхідні, щоб віднести певні наукові дослідження до теорії права [5. - С. 42]. Це підтверджує зміст даного підрозділу, де відбиті необхідні якості КВП як галузевої наукової теорії:

по-перше, КВП має свій власний предмет дослідження, що якісно визначений, а саме: діяльність ОУВП зі здійснення кари;

по-друге, як і в більш ранніх публікаціях, так і в даній роботі дається цілісне уявлення про сутність і зміст виконання покарання, розкриваються закономірності реалізації кари, у силу чого наявні наукові розробки можуть бути інтерпретовані як розвинуте поняття сутності виконання покарання;

по-третє, дана наука виражає досягнуті знання про КВП як галузь права і про діяльність ОУВП у специфічних правових категоріях і поняттях;

по-четверте, правові категорії, що утворюють специфічну логічну структуру КВП, певним чином скомпоновані;

по-п'яте, КВП відображає об'єктивний процес виконання-відбування покарання, його закономірності;

по-шосте, зміст науки КВП уже об’єктивовано в ряді публікацій [31 - 52]¹⁾.

_________________________________________________________