Современные представления о метафизике. Теории пространства и времени и фундаментальные естественно научные представления о мире

В сучасній філософії „метафізика” не має чіткого визначення. Це поняття сьогодні виявилося багатозначним, а інколи й суперечливим. В одних випадках воно використовується як синонім філософії, в інших – онтології, також часто використовується як метафора, а отже, і на питання: „Як співвідносяться філософія, метафізика й онтологія?” відповіді теж різні.

Метафізика – це вчення про граничні засади буття, пізнання та ціннісного ставлення людини до світу. У цьому сенсі метафізика головна філософська дисципліна, в якій укорінені всі інші. Будь-який філософ, навіть якщо він у своїх філософських дослідженнях етики, естетики, філософії культури, філософії права, мови, історії безпосередньо і не торкається метафізичних проблем, усе-таки спирається на певні метафізичні уявлення щодо загальної природи речей, устрою світу, місця людини в цьому світі, наявності Бога в ньому.

Вихідна онтологічна категорія для всіх концепцій – це категорія „буття” (і „небуття”). Іншими основними категоріями та поняттями, через які метафізична думка здатна вибудовувати різноманітні моделі буття постають: матерія, дух, рух, розвиток, простір і час, причина й наслідок, елемент, річ, властивість, відношення, сутність та існування, субстанція, субстрат. Західноєвропейський поступ філософії – це передусім історія розвою онтологічних питань, історія роздумів про буття. Але оскільки за своєю природою філософія – це завжди лише діалогічний пошук відповідей на вічні запитання, то не можна очікувати остаточних (і 2 однозначних) загальновизнаних відповідей на такі фундаментальні філософські питання, як питання буття. Сучасний філософський дискурс представлений численними варіантами постановки й розв’язання онтологічних проблем. У різні часи в поняття „буття” вкладали різні смисли – це і матерія, і мислення, і світ ідей, Бог і т. д. Кожен дискурс у цілому оригінальний та неповторний, але водночас він входить у систему взаємодій, взаємовпливів та конкуренцій між філософськими ідеями та концепціями, і тому тут можна виділити кілька великих однотипних систем.

Людина намагається проникнути в сутність буття, розкриваючи його невід’ємні властивості – атрибути – час, простір і рух. Час – це категорія, що позначає притаманну матерії, окремим речам і проявам, а також духовним явищам і внутрішнім станам людини, зміну, що характеризується послідовністю, тривалістю, інтенсивністю; протилежне вічності. Простір – це характеристика матерії (буття), усіх її проявів і рівнів, що визначає можливості руху і розвитку. Як бачимо, визначення даних категорій розгортається довкола фундаментальної властивості буття – руху. Рух як філософська категорія позначає будь-яку зміну матеріальних, духовних чи психічних явищ. Рух – це спосіб буття світу, невід’ємна властивість будь-яких утворень, що охоплює собою всі зміни і процеси, які відбуваються у сфері природи і духу.

В історії філософії осмислення цієї категорії впліталося у загальну світоглядну проблематику двома головними шляхами: Метафізична концепція руху заснована на абсолютизації однієї з протилежних сторін руху та зводить рух до одної з його форм. Сутність руху найчастіше зводиться до механічного переміщення. Механічне переміщення можна описати тільки шляхом фіксації даного тіла у певному місці в деякий момент часу. Тобто проблема руху зводиться до опису більш фундаментальних структур буття – простору й часу. А простір і час можна уявити подвійно: визнати існування “неподільних” простору й часу або, навпаки, визнати їхню нескінченну подільність. Або визнати відносність усіх просторово-часових характеристик за абсолютності самого факту руху тіл, або, як це пізніше зробив Ньютон, увести поняття переміщення тіла з однієї точки абсолютного простору в іншу. Тобто ввести додаткові категорії абсолютного простору й часу, всередині яких реалізуються конкретні види руху. При цьому кожна з протилежних позицій всередині себе виявиться суперечливою. Діалектика як протилежний спосіб раціонально-поняттєвого освоєння буття ґрунтується на іншому розумінні буття та можливостей його пізнання. У процесі пізнання суб'єкт пізнання (людина, свідомість) і об'єкт пізнання перебувають в особливих взаєминах. Суб'єкт пізнання постає активною стороною цього процесу, добираючи з 7 різноманітних речей та явищ, які існують, процесів, що відбуваються у світі, об’єкти свого зацікавлення, перетворюючи їх в об'єкти пізнання. І результат пізнання не є дзеркальним відображенням, а постає певною інформацією про ту чи ту сферу буття.

26.