46. Світоглядний зміст полеміки слов'янофільства і західництва у російській філософській думці першої половини XIX ст.
Російська філософія починає своє існування з XIX ст. Будучи частиною світової філософської думки, вона водночас являє цілком самостійний напрям зі своєю тематикою і специфічним підходом до вирішення найістотніших філософських проблем.
Про самобутність російської філософії засвідчили вперше "Філософічні листи" Петра Чаадаєва (1794 - 1856). Саме в них були поставлені проблеми, що були характерними для російської філософії того часу. Своєрідність історії Росії Чаадаєв вбачав у її культурно-географічному положенні (між Сходом і Заходом). Чаадаєв один із перших у Росії усвідомив необхідність синтезу східної і західної культур. Філософія Чаадаєва дала поштовх розколу в російській філософській думці XIX ст. і виникненню в ній у 30-40-х роках двох протилежних течій - західництва і слов 'янофільства.Представники західництва (західники) виступили за ліберальні реформи, поступову ліквідацію кріпацтва, вважаючи за необхідний і неминучий для Росії західноєвропейський шлях розвитку. До західників належали Борис Чичерін (1828-1904), Тимофій Грановський (1813-1855), Василь Боткін (1812-1869), Іван Тургенєв (1818-1883) та ін. Теоретичними джерелами західників були філософія історії Шеллінга, Гегеля, Фейєрбаха, а також філософсько-соціологічні ідеї Чаадаєва. Західництво створило раціоналістичну традицію в російській філософії, спрямовану на обгрунтування наукового знання, прав особистості, громадських свобод, соціальної еволюції. Політичним ідеалом представників західництва були конституційні буржуазно-парламентарні держави Західної Європи.
До слов'янофілів належали Олексій Хомяков, Іван Киреєвський, Костянтин Аксаков, Юрій Самарій, Олександр Кошелєв та ін.
Вони виступили з обгрунтування самобутнього шляху історичного розвитку Росії, що відрізнявся й у чомусь був протилежним західноєвропейському. Вони вважали, що плоди цивілізації в Європі в загальнолюдському вимірі обертаються скоріше втратами, ніж надбанням, бо вони оплачені дуже високою ціною - утратою цілісності особистості, перетворенням людини з "образу і подоби Божої" на просту статистичну одиницю буржуазного ринку.
Слов'янофільство є оригінальним російським філософсько-ідеалістичним плином. У його основі лежить ідея про месіанську роль російського народу, про його релігійну і культурну самобутність і навіть винятковість. Вихідну тезу вчення слов'янофілів становить твердження про вирішальну роль православ'я для розвитку всієї світової цивілізації, позаяк саме православ'я сформувало той "російський дух", що створив російську землю в її нескінченному обсязі. Слов'янофіли розглядали народ як певний постійний набір ідеальних якостей, виокремлюючи в ньому особливу незмінну духовну сутність. Призначення великих особистостей полягає в тому, щоб бути представниками цього народного духу. їхня велич насамперед залежить від того, наскільки вони зуміли виразити прагнення і бажання народу.