18. Тома Аквінський. Розподіл функцій філософії і теології та його фундаментальне значення для подальшого розвитку західної філософської думки.
Систематизатор ортодоксальної схоластики Фома Аквінський (1225/1226—1274) був удостоєний після смерті почесного звання “ангельський доктор”, а в 1323 р. — зачислений до святих. У 1879 р.
його філософія офіційно проголошена філософською доктриною Ватикану. Започаткований ним філософський напрям томізму.Томізм — напрям у схоластичній філософії й теології католицизму, для якого характерне прагнення поєднати християнське вчення з акцентованою увагою до прав розуму і здорового глузду.
У своїх працях (“Сума істини католицької віри проти язичників” та “Сума теології”) Ф. Аквінський підсумував теологічно-раціональні пошуки зрілої схоластики (типу релігійної філософії, що характеризується принциповим підпорядкуванням теології, поєднанням догматичних тверджень з особливим інтересом до формально-логічних проблем), спрямовані на вироблення віровчення, заснованого на здоровому глузді.
Згідно з ним “існуюче” і “благе” є тотожними, а індивід — особистісним поєднанням душі і животворимого нею тіла. Душа людини нематеріальна і самосуща, проте сама по собі не є “повною” людиною, вона реалізується завдяки тілу.
Вище благо Ф. Аквінський вважав ціллю цілей (вплив Арістотеля). Таке його визначення зумовлене теологічним розумінням світу: тотожність людських цілей з благом постає як вираження благості буття загалом. У змістовому плані вище благо можна розуміти як цілковиту тотожність з Богом, крім того, його конкретизують як блаженство, щастя. Людині благо доступне настільки, наскільки вона здатна до богоуподібнення, а блаженство досягається завдяки інтелектуальному спогляданню Бога. Цим твердженням Ф. Аквінський, на відміну від Августина Аврелія, заперечував можливість безпосереднього споглядання Бога. З огляду на це можна зробити висновок, що блаженство в його розумінні недоступне людині, оскільки вона як соціально-природна істота здатна робити висновки про Бога тільки на основі наслідків його буття.
Діяльність людського розуму обмежена чуттєвістю. Людина, як і будь-яка реальність, загалом є благом, проте вона знаходиться на такому ступені досконалості, на якому можливий відхід від благості, тому її діяльність пов'язана і з недоліками, злом. Абсолютного зла, за Ф. Аквінським, не існує (протилежна думка суперечила б християнському монотеїзму (вірі в єдиного Бога)). Воно виявляється лише як відхід від блага, приміром у природному світі — натуральне псування речей. У діяльності й поведінці людини зло породжується недосконалою волею, яка не підкоряється законам, правилам.