Державний кредит як специфічна форма фінансових відносин

Державний кредит є специфічною ланкою державних фінансів, яка не має окремого фінансового фонду та органу управління. В якості складової фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави (бюджету і позабюджетних фондів).

За економічною сутністю державний кредит уявляє собою сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади, з одного боку, і фізичними та юридичними особами - з іншого, за яких держава може виступати в якості позичальника, кредитора або гаранта.

Як економічна категорія, він знаходиться на стику двох видів грошових відносин - фінансів і кредиту з поєднанням їх особливостей. Як один із видів кредиту, він відрізняється від інших фінансових категорій, оскільки функціонує, на відміну від них, на принципах зворотності, терміновості і платності. Водночас державний кредит відрізняється від інших видів кредиту, що відображено у табл. 7.1

Особливості державного кредиту

Таблиця 7.1

При класичній формі державно-кредитних відносин держава виступає позичальником коштів: залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.

Функціонування державного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання доходів фізичних і юридичних осіб.

Тимчасово вільні кошти з’являються у населення у зв’язку з нерівномірним одержанням доходів, виплатою гонорарів, премій, відпускних тощо. Коливання в одержанні прибутку від реалізації продукції і послуг пов’язано з тривалістю виробничого циклу, сезонністю виробництва.

Тимчасово вільні фінансові ресурси юридичних осіб утворюються у вигляді нерівномірності здійснення капітальних вкладень у виробництво та соціальну сферу. Тимчасово вільними можуть бути і резервні фонди

підприємств. Із зростанням ефективності суспільного виробництва

збільшуються можливості залучення коштів у сферу державного кредиту.

Позичкові кошти не можуть вважатися доходами держави і відображатись у дохідній частині бюджету. Кошти цього фонду мають спрямовуватися на покриття дефіциту бюджету чи додаткове фінансування урядових витрат, не впливаючи на розмір звичайних доходів державного бюджету. При цьому розвиток фактично йде на дефіцитній основі, за рахунок майбутніх поколінь. Неминучим результатом такої практики буде розлад фінансової і грошово-кредитної систем.

Державний кредит є відносинами вторинного розподілу вартості ВВП: у сферу державно-кредитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу.

Об’єктивну необхідність використання державного кредиту обумовлено постійною суперечністю між величиною суспільних потреб і можливостями щодо їх задоволення за рахунок бюджетних коштів. Регулювання економіки, реалізація соціальної політики, виконання державою функцій щодо оборони та управління, міжнародна діяльність вимагають постійного збільшення бюджетних витрат при обмеженості доходів.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з грошовими прийомами (емісія грошей) збалансування доходів і витрат. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

При дефіциті бюджету додатково мобілізовані ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами, а у разі позитивного бюджетного сальдо - безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, як засіб збільшення фінансових можливостей держави, виступає важливим чинником прискорення її соціально-економічного розвитку.

7.2.