Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки

Фінансова наука як соціальне явище виникла у середині XV століття, коли досягли повного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів для задоволення різноманітних потреб держави.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV століття, коли у світі відбулися значні зміни державного устрою, які пов'язано з появою великих абсолютних монархій, та коли з'явились постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба у значних коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою.

Найзначніші наукові дослідження кінця XVI століття належать представникові Франції Ж. Бодену. Опублікування його праці «Фінансові нерви держави» (1577 р.) пов'язують із початком фінансової науки. Цього часу з'являються досить ґрунтовні роботи з фінансів італійських учених Ф. Петрарки, Бернадо, Дж. Баторо, Н. Макіавелі та інших. Цьому сприяв розвиток італійських міських республік

та розвиток наукової думки під впливом раннього Ренесансу. Проте ця література більшою мірою мала практичний характер.

У XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвячено проблемам оподаткування. Більшість цих учених була прихильниками ідеї непрямого оподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову нової системи податків на раціональних засадах.

У другій половині XVII століття було оприлюднено відому працю Вільяма Петті «Трактат про податки і збори». В. Петті вперше надає наукові трактування багатства держави, значення грошей в економіці та методи їх використання, тлумачення ціни речей, яка визначається кількістю часу, затраченого на їх виробництво. Ці важливі наукові засади вплинули на

подальший розвиток економічної науки загалом і фінансової зокрема.

Вагомий внесок у розвиток фінансової науки у XVII-XVIII століттях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд (представники німецької школи камералістики), які значної уваги приділяли системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків.

У 1746р. Ф. Юсті видає свою основну працю «Система фінансового господарства», в якій вперше системно було викладено основні положення фінансової науки. Погляди Ф. Юсті на фінанси загалом і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки у багатьох європейських країнах.

Наприкінці XVIII століття спостерігається певне пожвавлення розвитку фінансової науки. Цьому сприяли нові наукові відкриття у галузях філософії, політичної економії, права, державного управління. Відбувалися докорінні перетворення в економіці та політиці. Цього часу широкого визнання досягають ідеї Монтеск'є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта. Державне управління зазнає змін під впливом ідей Великої французької революції та прогресу техніки.

Цього часу на найбільшу увагу заслуговують теоретичні постулати у галузі фінансової науки французьких вчених-фізіократів Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо. Ідеї фізіократів про справедливе оподаткування, про джерела доходів, про розмір участі кожного громадянина у витратах держави мали прихильників і послідовників у багатьох європейських країнах протягом значного проміжку часу. Хоча основна ідея фізіократів у фінансовій науці ґрунтувалася на помилковому уявленні, що лише земля дає чистий дохід, а тому держава може одержувати дохід у формі податку на землю, проте вони найглибше дослідили взаємозв'язок фінансів і матеріального виробництва. Заслуги фізіократів у фінансовій науці полягають також у тому, що глава цієї школи Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, де чітко проглядається схема взаємозв'язку фінансів, їхньої ролі у процесі суспільного відтворення, тобто процесі створення та використання суспільного продукту. Очевидно, що цей процес може відбуватися лише шляхом створення й використання фондів фінансових ресурсів.

Під час становлення політичної економії як науки, фінансова наука у працях найвидатніших її представників не виділяється в окрему науку. Проте, слід відзначити внесок А. Сміта щодо виокремлення фінансів у самостійну науку, який полягає у такому:

на відміну від усіх своїх попередників, до джерел багатства нації він включив землю, працю й капітал, що надало змогу створити для фінансової науки міцне економічне підґрунтя, оскільки капітал, будучи джерелом багатства, створює фінансові умови функціонування економіки,

забезпечуючи її фінансовими ресурсами;

обґрунтував поділ державних витрат на загальнодержавні та місцеві, а також розробив принципи оподаткування, згідно з якими: податки мають сплачувати всі відповідно до одержаних доходів; податки мають бути визначені завчасно, податок повинен сплачуватися в зручний для платника час; стягнення податків повинно бути дешевим;

довів доцільність обмеження підприємницької діяльності держави.

Ідеї А. Сміта, які викладено у його праці «Дослідження про багатство народів», сприяли тому, що наука про фінанси остаточно набула самостійного значення. У поглядах вченого виявились ключі до розуміння суті й ролі фінансів у суспільному житті держави. Наукові висновки стали використовуватися при прийнятті державних рішень

у галузі фінансів.

До числа найобдарованіших і найпослідовніших прихильників учення А. Сміта належить Д. Рікардо. У своїй праці "Початок політичної економії і оподаткування" він створює нову теорію податків, стосовно до якої всі податки сплачуються з прибутку капіталіста, тобто усі податки перекладаються на підприємців, що може зменшити їхній прибуток. А прибуток підприємця - основне джерело доходів держави. Теоретичні засади теорії Д. Рікардо знайшли велику кількість прихильників і послідовників, а також відображення у законодавствах багатьох країн.

Найбільший розвиток фінансової науки припадає на XIX століття, насамперед на другу його половину. У цей час у більшості країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління.

У другій половині XIX століття не можна не відзначити вагомий внесок у фінансову науку німецьких учених. Насамперед слід згадати К.Г. Pay, який написав першого підручника з фінансів "Основні начала фінансової науки". Підручник К.Г. Pay має достатньо класичний зміст, він складається із вступу, де розглядаються загальні основи фінансової науки, й розділів: державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація управління фінансами. Ця структура фінансів як навчальної дисципліни тривалий час використовувалася у вищих навчальних закладах більшості країн.

Цього ж часу достатньо значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. У своїх працях він доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку тощо. До числа відомих фінансистів кінця XIX століття належать також австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман.

Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише у межах бюджетної системи.

2.2.