9. Ідентифікаційні ознаки письма

Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відбиваються в рукописі, складають систему ідентифіка­ційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку.

Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак відносяться такі, як: рівень во­лодіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, се­редня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін.

До окремих граматичних ознак письмової мови нале­жать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістич­них чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діа­лектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтоло­гії тощо).

Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікацій­не значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення — для ідентифікації особи за почерком.

Топографічні ознаки письма характеризують особли­вості розміщення тексту в цілому або окремих його частин — це стійкі звички розміщення тексту. Під час вивчення то­пографії звертають увагу на поля, абзаци, побудову рядків за напрямком, розміщення розділових знаків чи лапок, спосіб переносу слів, нумерацію сторінок тощо. Так, виріз­няють розмір полів — малий (до 10 мм), середній (до 20 мм) і великий (понад 20 мм), абзаци — малі (20 мм), середні (ЗО мм), великі (понад 40 мм), лінія полів — пряма, хвиляста, випу­кла, ввігнута, ступінчаста.

Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі. За­гальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:

1) виробленість почерку — відбиває здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при ви­конанні письмових знаків і з'єднань їх.

вироблений (високий)

недостатньо вироблений (середній)

невироблений (низький)

2) складність почерку — свідчить про те, якими руха­ми виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх бу­дови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений;

3) нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів; за нахилом почерк буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим і безладним;

4) розмір почерку — визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм);

5) розгін почерку — характеризує протяжність (роз­мір) руху по горизонталі й визначається відношенням ши­рини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмо­вими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий розгін) — ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між бук­вами незначна; середній — ширина малих літер приблиз­но дорівнює їх висоті, а також відстані між літерами; роз­гонистий (великий розгін) — ширина малих літер більша за їх висоту, відстані між літерами збільшені;

6) зв'язність почерку — полягає в безперервності ви­конання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Зв'язність характеризується як мала (при з'єднанні літер у більшості слів по дві-три), середня (при з'єднанні від чотирьох до шести) і велика (при вико­нанні шести і більше знаків в одному слові при безупинно­му русі рукою в процесі письма);

7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків; визначається ступенем:

-сильний

-середній

-слабкий

8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма ру­хів буває прямолінійна і криволінійна; вирізняють округ­лий (ліво- і правоокружний) та кутастий почерк.

Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які викорис­товуються для вивчення окремих ознак почерку:

1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, пра­во- чи лівоокружний тощо);

3) протяжність рухів;

4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закін­чення руху;

5) вид з'єднання елементів у літері (примикаючий, інтервальний тощо);

6) кількість рухів;

7) послідовність рухів;

8) розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших елементів знака;

9) складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікацій­не значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стій­кістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.