Засоби масової інформації

Специфічна і роль засобів масової інформації в політичній системі суспільства, тим більше, їх значення, авторитет і вага в політичному житті суспільства помітно зросли, особливо в сучасних умовах.

Засоби масової інформації, що їх інколи буденно називають четвертою владою в суспільстві, забезпечують суб’єктам політики великі можливості для реалізації мети політики, служать певним соціальним силам, виступають могутнім фактором обґрунтування необхідних для політичних лідерів сил, базою, основою політичних відносин, пропаганди вироблених політичних і правових норм, правил і принципів, внесення в індивідуальну і масову суспільну свідомість не тільки суті пропагованих норм та правил, але й потрібного ставлення до суспільного договору з приводу політичної влади. Засоби масової інформації виступають одним із важелів здійснення політичної соціалізації особи: за допомогою різних методів і способів допомагають особі формувати свою політичну орієнтацію і погляди на явища навколишнього світу. Без особливої взаємодії громадян держави неможливо уявити нормальне підтримання функціонуючої системи. На найранішіх етапах надбання особою через засоби масової інформації політичної соціалізації людина навіть не усвідомлює, що їй дають сигнальний урок, з якого вона виносить знання про те, хто повинен мати право здійснювати функції влади та управління над нею.

Процес політичної соціалізації особи триває постійно, протягом життя людини. В демократичній політичній системі суспільства засоби масової інформації пропонують людині горизонтальний вибір політичних альтернатив, багаточисленних форм і типів політичної участі. Різні групи інтересів (політичні партії, громадські та релігійні конфесії та ін.), зрозуміло, якщо діють в межах консенсусу, що забезпечує державну і національну єдність, формують ті чи інші пріоритети і погляди людини в політиці, забезпечуючи умови для динамічного і експериментально- пошукового функціонування політичної культури суспільства.

Політика реалізується на міжнародній арені і у внутрішньому житті суспільства, опосередковано залежить від становища економічної, індивідуально-особистої, соціальної сфер.

Соціальне середовище поділяється на економічне, культурне і суспільне. Складові частини політичної системи частіше виділялись доцільно тим чи іншим теоретичним уявленням про її суть. Габріель Алмонд підкреслював роль діючих осіб політичної системи, маючи на увазі важливість взаємодії різних видів і зразків політичної поведінки людей. Девід Істон бачив у політичній системі дії сукупності соціально-політичних спільностей та інститутів (індивідів, груп тиску, політичних партій, державних та громадських установ). Але незалежно від конкретного змісту цінностей та пріоритетів будь-якої політичної системи, всі вони передбачають наявність у структурі інституційних, нормативних, функціональних, комунікативних компонентів. Інституціональні компоненти — це сукупність політичних і неполітичних інститутів, формувань суспільства (державних, партійних, громадських). Максимальне навантаження в здійсненні влади і політики бере на себе, звичайно ж, держава. Особлива роль у політичному процесі належить політичним партіям, групам інтересів, які формують політичну інфраструктуру суспільства. Разом із тим на дієвість і становище політичної системи звичайно впливають і інститути, що діють переважно в неполітичній сфері. Особливо велика роль соціальних інститутів неполітичної сфери: засобів масової інформації, церкви та ін.

<< | >>

↑

Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Засоби масової інформації:

- Основы политологии -