Адміністративно-правові засади діяльності суб'єктів контролю у сфері земельних відносин в Україні

Чинне земельне законодавство України надає землевласникам і землекористувачам широкі права для задоволення своїх інтересів відповідно до закону. Водночас, згідно з Конституцією України, використання власності не повинно завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі^[619].

Контрольно-наглядова діяльність у сфері земельних відносин в Україні являє собою систему органів та посадових осіб, діяльність яких у межах повноважень, визначених земельним та іншими галузями права України, спрямована на досягнення загальної мети — дотримання законності та правопорядку у сфері земельних відносин^[620]. Глава 32 Земельного кодексу України до основних суб’єктів контролю за використанням та охороною земель відносить такі:

1) суб’єкти державного контролю — центральний

орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального

використання, відтворення і охорони природних ресурсів;

2) суб’єкти самоврядного контролю — сільські, селищні, міські, районні та обласні ради;

3) суб’єкти громадського контролю — громадські інспектори, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі,

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, і діють на підставі положення, затвердженого центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, охорони

навколишнього природного середовища^[621].

Особливе місце у контрольно-наглядовій діяльності у сфері земельних відносин належить органам державної влади, адже з числа визначених чинним законодавством видів контролю (державного, самоврядного, громадського) лише держава, відповідно до певних принципів та у притаманних тільки їй формах і способах, здатна контролювати усі суспільні процеси, що відбуваються у даній галузі^[622]. Державне регулювання земельних відносин

передбачає відповідний організаційно-

адміністративний вплив органів державної влади на суб’єктів земельних відносин з метою забезпечення ефективного використання та охорони землі як національного багатства. Сучасний міжнародний досвід свідчить про посилення впливу держави на діяльність суб’єктів у сфері земельних правовідносин, наразі у жодній країні світу не існує абсолютно вільного земельного ринку та необмеженого права приватної власності на землю, безконтрольних операцій з її боку та ін.^[623]. Як підкреслює М. Клімишин, адміністративно-правове регулювання земельних відносин, важливим елементом якого є контрольно- наглядова діяльність, на сучасному етапі державотворення в Україні можна розглядати як один із вирішальних чинників розвитку національної економіки^[624]. Саме держава визначає коло органів контролю та наділяє їх відповідними контрольними повноваженнями у сфері земельних відносин. Державний контроль у даній сфері можна трактувати як здійснення контрольно-наглядової діяльності державними органами та їх посадовими особами^[625]. Сучасні дослідники відзначають, що саме державний контроль є механізмом впровадження земельної політики в життя, механізмом випробування чинних законів та засобом виявлення і виправлення помилок, які заважають досягненню управлінських цілей^[626]. Державні суб’єкти контрольно-наглядової діяльності, що реалізують даний самостійний вид управлінської діяльності у сфері земельних відносин, мають низку специфічних ознак, зокрема:

- наявність особливих повноважень, що складають зміст компетенції уповноважених державою органів публічної влади, їх посадових і службових осіб у сфері контролю за використанням та охороною земельних ресурсів;

- відсутність організаційної підпорядкованості щодо підконтрольних суб’єктів;

- оцінювання діяльності підконтрольних суб’єктів лише з точки зору відповідності нормам законодавства щодо раціонального використання та охорони ними земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави;

- відсутність права втручатися в діяльність суб’єктів перевірки з будь-яких інших питань, окрім власне земельних;

- наявність можливості для застосування спеціальних заходів впливу — державного примусу, що застосовується у разі порушення земельного законодавства до винних суб’єктів^[627].

У сучасній правовій науці до основних суб’єктів контролю, як правило, відносять такі основні суб’єкти як Верховна Рада України, Президент України, Верховна Рада АРК, громадські організації, утворювані відповідно до Конституції України для здійснення та захисту прав і свобод громадян та задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних інтересів, засоби масової інформації^[628]. Р. Ємець, враховуючи зміст контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин, пропонує виділяти в загальному масиві суб’єктів наглядові органи (Верховну Раду, Президента, Верховну Раду АРК, громадські організації та ін.), до повноважень яких безпосередньо не відноситься право оперативного втручання у діяльність підконтрольних об’єктів або самостійного притягнення порушників земельного законодавства до юридичної

відповідальності, та контрольні органи, що наділені

контрольними повноваженнями у даній сфері (Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, у тому числі й спеціалізовані, судові органи, які розглядають справи

про порушення земельного

притягують винних осіб до громадські інспектори, які

законодавства, відповідальності, призначаються

відповідними органами місцевого самоврядування)¹. Проте, уявляється більш влучною класифікація органів контрольно-наглядової діяльності у сфері

земельних відносин відповідно до загального

розподілу системи органів управління та охорони земель на органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції^[629]. В. Курило відзначає, що особливістю управління у галузі використання та охорони земель органами загальної компетенції є те, що вони здійснюють зазначену діяльність і, разом з тим, вирішують інші завдання, віднесені до їх компетенції, — розвиток економіки, соціальної сфери, національної безпеки та оборони, тощо, тоді як для органів спеціальної компетенції управління у галузі використання та охорони земель є головним або одним із головних напрямів їх діяльності^[630].

Отже, до органів загальної компетенції, які здійснюють контрольні функції у сфері земельних відносин в Україні, слід віднести Верховну Раду України, Верховну Раду АРК, Кабінет Міністрів України, суди, прокуратуру, Раду міністрів АРК, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. До спеціально уповноважених органів, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, належать центральні органи виконавчої влади, до повноважень яких відноситься регулювання відповідних аспектів контролю у сфері земельних відносин в Україні, — Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України,

Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство екології та природних ресурсів України, а також центральні органи виконавчої влади (та їх територіальні органи), діяльність яких спрямовується і координується відповідними

міністерствами, — Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державна інспекція сільського господарства України, Державна екологічна інспекція та ін.

Межі правової охорони земельних ресурсів та контролю за дотриманням законності у сфері земельних відносин встановлюються законами, які приймає Верховна Рада, що дає підстави вважати таку діяльність початковим етапом у правовому забезпеченні контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин^[632]. Так, за ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються правовий режим власності, використання природних (у тому числі й земельних) ресурсів^[633].

- прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин;

- визначення засад державної політики у галузі використання та охорони земель;

- затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель;

- встановлення та зміна меж районів і міст;

- погодження питань, пов’язаних із зміною цільового призначення особливо цінних земель державної та комунальної власності, припиненням права постійного користування ними відповідно до Земельного кодексу України;

- вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до Конституції України^[634].

За ст. 134 Конституції України Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відома^[635]. Верховна Рада АРК здійснює

представницькі, нормотворчі, контрольні функції та повноваження на території республіки у межах, передбачених законодавством України. Земельний кодекс України закріплює за Верховною Радою Автономної Республіки Крим низку повноважень щодо реалізації загальнодержавної політики у сфері земельних відносин і захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави в цілому, зокрема:

- розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад;

- затвердження та участь у реалізації республіканських програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель;

- координація здійснення контролю за

використанням та охороною земель, тощо^[636].

Важливим суб’єктом контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин є орган загальної компетенції — вищий у системі органів виконавчої влади — Кабінет Міністрів України. Якщо Верховна Рада України визначає основні напрямки державної політики у сфері земельних відносин, то Кабінету Міністрів належить її реалізація: він

координує хід земельної реформи, організує ведення державного контролю за використанням і охороною земель, ведення земельного кадастру і здійснення моніторингу земель.

Міністрів України у сфері земельних відносин визначає Земельний кодекс України. Так, згідно зі ст. 13 кодексу, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належать:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом;

б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;

в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом;

г) координація проведення земельної реформи;

ґ) розроблення і забезпечення виконання

загальнодержавних програм використання та охорони земель;

д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою;

е) встановлення порядку проведення моніторингу земель та ін.^[637].

Крім того, Кабінет Міністрів України за

погодженням з Верховною Радою України має

повноваження продавати земельні ділянки, що

перебувають у власності держави, іноземним

державам та іноземним юридичним особам^[638], у встановлених законом випадках передавати земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування^[639], приймати рішення у встановлених

законом випадках щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному залізничного транспорту загального користування^[640], тощо.

користуванні, а

природоохоронного, призначення та

також земельних ділянок оздоровчого, рекреаційного суб’єктів господарювання

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим здійснює виконавчі функції і повноваження, віднесені до самостійного відання АР Крим, у тому числі й з питань землеустрою, зрошуваного землеробства, архітектури і містобудування та ін. Земельний кодекс України встановлює такі повноваження Ради міністрів АРК у сфері земельних відносин:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом;

б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і республіканських програм з питань використання та охорони земель;

в) координація здійснення землеустрою і держав­ного контролю за використанням та охороною земель;

г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом;

д) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов’язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок, та ін.^[641].

Правова охорона законних прав та інтересів, контроль за додержанням законності у сфері земельних відносин здійснюються також органами судової влади та прокуратурою. Зокрема, судовим органам притаманні такі заходи щодо охорони земель як визнання протизаконними угод стосовно земельних ділянок, стягнення заподіяних збитків, винесення окремих ухвал (що є найбільш ефективним засобом запобігання правопорушенням у сфері земельних відносин), в яких надаються компетентні рекомендації щодо усунення виявлених під час розгляду тих чи інших справ причин і умов нераціонального землекористування^[642]. Органи прокуратури здійснюють охорону земель через наглядову діяльність за додержанням законності, в процесі якої вони є правомочними ставити перед відповідними органами і посадовими особами питання про притягнення порушників земельного законодавства до відповідальності^[643].

Місцеві органи виконавчої влади як суб’єкти земельних правовідносин також виступають контролюючими органами у даній сфері. Згідно з Законом України «Про місцеві державні

адміністрації», місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів^[644]. Форми і засоби діяльності місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення охорони земельних відносин в Україні є досить різноманітними — це й здійснення контролю за виконанням приписів, що містяться в актах вищих органів виконавчої влади, й розробка та здійснення заходів щодо охорони земель, й контроль законності рішень та дій власників землі і землекористувачів. До основних повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин Земельний кодекс України відносить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом;

б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель;

в) координацію здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель;

г) підготовку висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом;

д) підготовку висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст;

е) здійснення контролю за використанням коштів,

що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського

виробництва, пов’язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок;

є) координацію діяльності державних органів земельних ресурсів та ін.^[645].

Органи місцевого самоврядування також наділені контрольними повноваженнями у сфері земельних відносин відповідно до норм Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Діяльність сільських, селищних, міських, районних та обласних рад у цій сфері спрямована на додержання вимог земельного законодавства, забезпечення гарантій реалізації земельно-правових норм та утвердження законності в земельних відносинах^[646]. Згідно із Земельним кодексом України, до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин на території області належать:

- розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад;

- забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель;

- погодження загальнодержавних програм

використання та охорони земель, участь у їх реалізації на відповідній території;

- затвердження та участь у реалізації регіональних програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель;

- координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

- організація землеустрою;

- внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст;

- встановлення та зміна меж сіл, селищ, що не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена;

- вирішення земельних спорів та ін.^[647].

До повноважень районних рад у галузі земельних відносин на території району належать:

- розпорядження землями на праві спільної власності відповідних територіальних громад;

- координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

- забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони та використання земель;

- організація землеустрою та затвердження землевпорядних проектів;

- внесення до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад пропозицій щодо встановлення і зміни меж районів, міст;

- вирішення земельних спорів;

- встановлення та зміна меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району та ін.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать:

- розпорядження землями територіальних

громад;

- передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього кодексу;

- надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього кодексу;

- вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього кодексу;

- викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

- організація землеустрою;

- координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

- здійснення контролю за використанням та

охороною земель комунальної власності,

додержанням земельного та екологічного

законодавства;

- обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

- підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього кодексу;

- встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

- інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

- внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

- вирішення земельних спорів та ін.^[648].

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»^[649], до компетенції

зазначених рад належать: вирішення питань

регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку, розміру плати за користування природними ресурсами, які

знаходяться у власності відповідних територіальних громад; дача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також їх скасування; прийняття рішень про організацію територій і об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, які підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про визнання природних та інших об’єктів, що мають екологічну, історичну, культурну чи наукову цінність, пам’ятками природи, історії або культури; дача згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об’єктів, сфера екологічного впливу яких включає відповідну територію; прийняття рішень про адміністративно-територіальний устрій;

затвердження місцевих містобудівних програм, планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації, тощо. Крім того, районні та обласні ради при вирішенні питань регулювання земельних відносин, віднесених до їх відання, мають право делегувати функції безпосереднього контролю за використанням і охороною земель відповідним місцевим державним адміністраціям.

Громадський земельний контроль може бути визначений як допомога громадських організацій, яку вони можуть надавати державним органам

земельного контролю^[650]. До основних завдань

громадського контролю відносяться: безпосередня участь громадськості у справах покращення екологічної ситуації; надання допомоги органам державного контролю в забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в т.ч. і земель, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, попередження та виявлення порушень земельного законодавства, ліквідація їх наслідків; екологічна просвіта населення та ін.^[651].

Громадський контроль за використанням та охороною земель передбачено Земельним кодексом України, згідно з яким він здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, і діють на підставі положення, затвердженого центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, охорони

навколишнього природного середовища^[652].

Громадський контроль за додержавнням законодавства у сфері земельних відносин регламентується Законом України «Про охорону

навколишнього природного середовища», що

гарантує право громадян об’єднуватися в громадські природоохоронні організації та брати участь у громадських екологічних експертизах^[653]. Участь громадян в охороні навколишнього природного середовища (у тому числі й охороні земель) закріплюють також норми Закону України «Про природно-заповідний фонд України»^[654], а також Закону України «Про благоустрій населених пунктів»^[655] та Наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Положення про громадський контроль у сфері благоустрою населених пунктів»^[656].

Головними органами, що здійснюють

контрольно-наглядову діяльність у сфері земельних відносин в Україні, є органи спеціальної компетенції. Перш за все, слід відзначити Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України, що є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, землеустрою, охорони земель (крім використання та охорони земель сільськогосподарського призначення), а також з питань Державного земельного кадастру^[657]. Згідно із Земельним кодексом України, до повноважень даного органу виконавчої влади належать:

а) здійснення нормативно-правового

забезпечення у сфері земельних відносин;

б) забезпечення проведення земельної реформи;

в) розробка та забезпечення реалізації

загальнодержавних, регіональних програм

використання та охорони земель;

г) забезпечення здійснення землеустрою,

моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель;

ґ) забезпечення проведення державної експертизи документації із землеустрою у випадках та порядку, визначених законом, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин;

д) розроблення економічного механізму

регулювання земельних відносин;

е) участь у розробленні заходів щодо розвитку ринку земель;

є) міжнародне співробітництво в галузі земельних відносин;

ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України^[658].

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем’єр- міністра України — Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, і який реалізує державну політику у сфері топографо- геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру^[659]. Держгеокадастр у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Згідно з Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, Держгеокадастр здійснює державний нагляд у сфері землеустрою, а також проводить, відповідно до законодавства, моніторинг земель та охорону земель^[660].

Земельний кодекс України до повноважень Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру відносить:

а) внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин;

б) участь у розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, у проведенні моніторингу земель, територіальному плануванні;

в) організація проведення робіт, пов’язаних із реалізацією земельної реформи;

г) проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель;

ґ) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру;

д) участь у державному регулюванні планування територій;

е) проведення державної експертизи

землевпорядної документації;

є) здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі;

ж) розпорядження землями державної власності в межах, визначених кодексом;

ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України^[661].

Міністерство аграрної політики та продовольства України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності^[662]. Відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, Мінагрополітики України:

- затверджує положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, затверджує форму агрохімічного паспорта земель сільськогосподарського призначення і порядок його ведення;

- затверджує порядок одержання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для здійснення державного контролю над використанням і охороною земель;

- затверджує порядок оформлення, видачі і реєстрації приписів у випадку виявлення порушень земельного законодавства;

- затверджує порядок планування і проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням і охороною земель та ін.^[663].

До контрольних повноважень Міністерства аграрної політики та продовольства України у сфері земельних відносин також належать: затвердження порядку здійснення державного нагляду і контролю за дотриманням законодавства про пестициди та агрохімікати в галузі рослинництва; затвердження порядку одержання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для здійснення державного контролю над використанням і охороною земель^[664].

Окремим спеціально уповноваженим органом виконавчої влади, на який покладено функцію державного контролю у сфері земельних відносин, є Державна інспекція сільського господарства України. Відповідно до Положення про Державну інспекцію сільського господарства України,

Держсільгоспінспекція є центральним органом виконавчої влади, що входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності^[665]. Основним завданням Держсільгоспінспекції України є реалізація державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі^[666]. Згідно з чинним законодавством, до повноважень Держсільгоспінспекції відносяться:

а) здійснення державного контролю за

використанням та охороною земель у частині:

- додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

- виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;

- додержання вимог земельного законодавства у процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

- ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання;

- розміщення, проектування, будівництва та введення в дію об’єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель;

- виконання комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур’янами, чагарниками та дрібноліссям;

- дотримання строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов’язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

- виконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов’язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених робочим проектом землеустрою;

- дотримання правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереження захисних насаджень і межових знаків;

- додержання встановленого законодавством

порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського

виробництва;

- додержання строків розгляду заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю;

б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо:

- приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель;

- обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України;

- припинення будівництва та експлуатації об’єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків;

- припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

в) одержання в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів земельних ділянок, документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на неї завдань;

г) видача спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;

ґ) участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;

д) вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;

е) вирішення інших питань відповідно до закону^[667].

Міністерство екології та природних ресурсів України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та

екологічної безпеки^[668]. Відповідно до Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, Мінприроди України здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про раціональне використання, відтворення і охорону природних ресурсів, у тому числі відтворення та охорону земель^[669]. До основних контрольних повноважень Міністерства екології та природних ресурсів України віднесено:

- участь у розробленні загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель;

- участь у формуванні державної політики в галузі охорони та раціонального використання земель;

- організацію моніторингу земель;

- участь у підготовці нормативно-правових актів у галузі охорони земель;

- вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону^[670].

Спеціально уповноваженим центральним

органом виконавчої влади, що забезпечує

реалізацію державної політики із здійснення

державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища,

раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів і, у тому числі, відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про використання та охорону земель, є Державна екологічна інспекція України^[671]. Згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію України, основним завданням Держекоінспекції є реалізація державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням

вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального

використання, відтворення та охорони природних ресурсів; додержанням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду; за екологічною та радіаційною безпекою під час імпорту, експорту та транзиту вантажів і транспортних засобів; біологічною і генетичною безпекою щодо біологічних об’єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі; поводженням з відходами і небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами та ін.^[672].

До основних контрольних повноважень Держекоінспекції України у сфері земельних відносин законодавством віднесено:

а) здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині:

- додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель;

- консервації деградованих і малопродуктивних земель;

- збереження водно-болотних угідь;

- виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок;

- здійснення заходів щодо запобігання

забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами;

- додержання встановленого законодавством

України режиму використання земель природно- заповідного та іншого природоохоронного

призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні;

- додержання вимог екологічної безпеки під час

транспортування, зберігання, використання,

знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів;

- додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель;

- додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів;

б) проведення лабораторного аналізу стану забруднення земель, у тому числі радіоактивного, в зонах безпосереднього впливу викидів і скидів підприємствами забруднюючих речовин, а також у разі виникнення аварій та надзвичайних ситуацій;

в) участь у розробці нормативно-правових актів у сфері охорони земель;

г) організацію ліквідації екологічних наслідків аварій, залучення до цього підприємств, установ, організацій незалежно від підпорядкування та форм власності, а також громадян;

ґ) вирішення інших питань відповідно до закону^[673].

Крім того, певні контрольні повноваження у сфері земельних відносин мають й інші спеціально уповноважені органи виконавчої державної влади, зокрема:

- Державна санітарно-епідеміологічна служба України — центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров’я України (здійснює окремі функції контролю у частині додержання санітарного законодавства при використанні земельних ділянок, встановлення і забезпечення правового режиму санітарно-захисних, оздоровчих, рекреаційних зон, тощо)^[674];

- Державне агентство водних ресурсів

України — центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів (здійснює окремі функції контролю у частині контролю якості зрошуваних і осушуваних земель, зокрема, проводить моніторинг меліоративного стану зрошуваних та осушуваних земель, а також ґрунтів у зонах впливу меліоративних систем та ін.)^[675];

- Державна архітектурно-будівельна інспекція України — центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем’єр- міністра України — Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (здійснює окремі функції контролю у частині нагляду за дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, контролю за здійсненням усіх видів містобудівної діяльності у містах та інших населених пунктах; надання земельних ділянок у містах і селищах відповідно до їх цільового призначення і містобудівних вимог^[676] та ін.).

Отже, можна констатувати, що наразі в Україні діє досить велика кількість суб’єктів як загальної, так і спеціальної компетенції, наділених контрольними повноваженнями у сфері земельних відносин. Особливе місце у контрольно-наглядовій діяльності у сфері земельних відносин належить спеціально уповноваженим органам виконавчої державної влади. Проте, маємо відзначити, що відсутність комплексного підходу до розвитку законодавства щодо забезпечення контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин та непослідовність у законодавчому встановленні правових засад діяльності суб’єктів контролю у сфері земельних відносин призводять до дублювання функцій контролю різними центральними органами

виконавчої влади як в окремих питаннях контролю за використанням і охороною земель, так і в загальних питаннях у системі управління земельними відносинами. Як зауважують фахівці, такі суттєві недоліки існуючої громіздкої системи контролюючих суб’єктів, що проявляються у дублюванні повноважень, відсутності узгодженості та

систематичності в діяльності державних контролюючих органів, врешті призводять до того, що контроль у сфері земельних відносин набуває все більш поверхневого і неефективного характеру^[677]. Не сприяє стабілізації відносин у даній галузі й постійна реорганізація центрального органу державної влади, до повноважень якого віднесено реалізацію державної політики у галузі використання та охорони земель (Державний комітет України по земельних ресурсах за кілька років був реорганізований у Державне агентство земельних ресурсів України, Державний комітет України із земельних ресурсів згодом знову став Державним агентством земельних ресурсів України і наразі перетворився на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру)^[678]. Тож є очевидним, що існуюча система державних суб’єктів контролю наразі потребує належного узгодження відповідно до принципів координації, субординації та підпорядкування у взаємодії з метою вирішення основного загального завдання — дотримання законності та правопорядку у сфері земельних відносин в Україні.

3.3.