Нормативно-правове забезпечення контрольно- наглядової діяльності у сфері земельних відносин

Процес реформування земельних відносин, що відбувається наразі в Україні, окрім розвитку та удосконалення форм і методів державного регулювання, нового формулювання поняття і змісту розпорядження і управління землею та інших нагальних завдань, потребує належного нормативно­правового забезпечення контрольно-наглядової

діяльності у даній сфері, адже, як зазначають сучасні дослідники, вирішення проблем організації

земельного контролю та його чіткої правової регламентації є одним з визначальних чинників зростання ефективності державного регулювання у даній галузі, дієвою складовою механізму забезпечення законності та правопорядку в державі^[552].

Земельне законодавство України, що являє собою систему нормативних актів, які містять в собі норми, спрямовані на регулювання земельних відносин, на відміну від багатьох галузей права, передбачає активне використання правових норм інших галузей права (адміністративного, цивільного, господарського, аграрного, тощо), які одночасно належать і до норм земельного права. Так, О. Нестеренко зауважує, що дослідження інституційно-правового забезпечення ефективності використання, відтворення та охорони земель різних категорій засвідчують, що відповідні норми вміщені переважно до актів, які повинні бути визнані джерелами як земельного, так і адміністративного права^[553]. Те ж стосується і правового закріплення положень про контрольно-наглядову діяльність у даній сфері. Очевидним є те, що адміністративні норми не тільки тісно пов’язані із нормами земельного законодавства, а також є основою регулювання правовідносин у сфері охорони природи. Тому у багатьох випадках досить складно визначити галузеву належність того або іншого правового акта: значна кількість актів є одночасно як земельно-правовими, так і адміністративно- правовими^[554].

Отже, сучасні дослідники відзначають той факт, що основою правових засад контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин є адміністративне законодавство^[555], адже переважна більшість правових норм, які регламентують дану діяльність, є саме адміністративно-правовими.

Слід відзначити, що з метою здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, забезпечення дотримання органами

державної влади, органами місцевого

самоврядування, власниками землі та

землекористувачами вимог земельного

законодавства, ефективної реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель, а також запобігання правопорушенням у сфері земельних відносин та вжиття заходів щодо ліквідації виявлених правопорушень у даній сфері, за роки незалежності в Україні було розроблено та прийнято низку нормативно-правових актів, кожен з яких має власні визначені цілі та зміст.

Існуючу низку норм права, які у своїй сукупності забезпечують регулювання контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин, у сучасній адміністративно-правовій науці класифікують за різними підставами. Виходячи із

загальнотеоретичного розуміння сутності

нормативно-правових актів, за основу їх класифікації можуть бути обрані такі загальні критерії:

- характер юридичних норм (імперативні, диспозитивні, процесуальні);

- юридична сила (закони та підзаконні нормативні акти);

- галузь законодавства (конституційні,

адміністративні, цивільні, трудові, кримінальні та ін.);

- сфера дії (загальні, спеціальні, локальні нормативні акти);

- суб’єкти правотворчості (нормативні акти, прийняті органами держаної влади, органами місцевого самоврядування, адміністраціями

державних підприємств, установ, організацій) та ін.^[557].

Найбільш доцільним при аналізі правових засад забезпечення контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин в Україні, на наш погляд, уявляється розподіл усіх нормативно-правових актів у даній сфері на окремі групи за субординаційною (або ієрархічною) ознакою, що відбиває їх юридичну силу^[558].

Аналіз чинного законодавства України дозволяє визначити, що основними складовими нормативної бази регулювання контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин в Україні є:

1) Конституція України;

2) Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Податковий кодекс України, інші кодекси та Закони України;

3) постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

4) рішення, накази, роз’яснення та листи центральних органів виконавчої влади України, накази і розпорядження місцевих органів виконавчої влади, прийняті у межах їх компетенції;

5) нормативні акти, що приймаються органами місцевого самоврядування у межах їх компетенції;

6) стратегічні документи розвитку сфери земельних відносин (доктрини, програми, концепції та ін.);

7) міжнародні і міждержавні документи,

ратифіковані Верховною Радою України (декларації, угоди та ін.).

Контроль за використанням та охороною земель в Україні базується на конституційних засадах. Основний Закон України має вищу юридичну силу, крім того, його норми є нормами прямої дії, а всі органи державної влади та посадові особи зобов’язані діяти в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією України^[559]. Конституція України закріплює конституційні положення щодо землі, які створюють основу для галузевого земельного законодавства, зокрема, встановлює особливий стан землі як основного національного багатства, визначає землю як об’єкт права приватної, комунальної та державної власності, встановлює коло суб’єктів права власності на землю, передбачає випадки припинення цього права, а також запроваджує принцип особливої охорони землі державою. І. Багрій відзначає, що земельний контроль є одним із найважливіших засобів реалізації конституційного принципу особливої охорони земель, закріпленого у ст. 14 Основного Закону^[560], за яким земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; право власності на землю гарантується; це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону^[561].

землі у всіх сферах життєдіяльності України та її народу, Конституція відокремлює землю від інших об’єктів нерухомості і запроваджує принцип її особливої охорони з боку держави, спрямований на збереження плодючості землі, підвищення її продуктивності, використання земельних ресурсів у відповідності до їх природного призначення, недопущення забруднення землі шкідливими для здоров’я людини і тварин елементами, тощо. Визнання землі основним національним багатством перетворює діяльність щодо контролю за використанням та охороною земельних ресурсів на один із пріоритетних напрямків діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого

самоврядування^[562].

Конституція України надає землевласникам і землекористувачам широкі права для задоволення своїх потреб щодо самостійного господарювання на землі відповідно до закону, гарантує державний захист прав усіх суб’єктів права власності й господарювання та їх рівність перед законом. Водночас, Основний Закон закріплює положення, згідно з якими використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі^[563]. Це принципове конституційне застереження покладено в основу всього земельного законодавства, воно дублюється у положеннях Земельного кодексу України^[564] та розкривається в інших нормативно- правових актах, що регулюють питання державного

контролю у сфері земельних відносин. Так, зокрема, нормами Закону України «Про охорону

навколишнього природного середовища»

встановлюється, що особи, які допустили порушення законодавства про охорону навколишнього

природного середовища, зокрема, порушили право громадян на екологічно безпечне довкілля або порушили норми екологічної безпеки, тощо, притягуються до відповідальності^[565].

Ст. 8 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй^[566].

Другим за значенням стосовно встановлення норм, які регулюють контрольно-наглядову діяльність у сфері земельних відносин, є Земельний кодекс України — базовий нормативно-правовий акт у даній галузі. Земельний кодекс окреслив основні напрями земельної політики держави, встановивши принципи формування земельних відносин при використанні та охороні земель, співвідношення земельного

законодавства із законодавством інших галузей права (у тому числі із адміністративним правом), загальні засади регулювання земельних відносин щодо забезпечення права на землю громадян,

юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування в регулюванні земельних відносин та ін. Глава 32 кодексу присвячена питанням контролю за використанням та охороною земель. Норми кодексу, зокрема, встановлюють завдання контролю за використанням та охороною земель, що полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування,

підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України^[567], а також закріплюють такі види контролю у сфері земельних відносин:

- державний (що здійснюється центральним

органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального

використання, відтворення і охорони природних ресурсів);

- самоврядний (що здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами);

- громадський контроль (що здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, і діють на підставі положення, затвердженого центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, охорони навколишнього природного середовища)^[568].

Земельний кодекс України є в цілому достатньою законодавчою основою для державного регулювання земельних правовідносин, проте, він не охоплює всіх питань, пов’язаних із регулюванням контрольно- наглядової діяльності в даній сфері. Зокрема, питання, пов’язані із притягненням до

адміністративної відповідальності за земельні правопорушення, встановлює інший кодифікований закон — Кодекс України про адміністративні правопорушення, питання визначення розмірів та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку — Податковий кодекс України. До кодифікованих нормативно-правових актів,

дотримання вимог яких перевіряється під час здійснення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) за використанням та охороною земель, збереженням родючості ґрунтів, слід також віднести Водний кодекс України та Лісовий кодекс України. Також на сьогоднішній день з метою чіткого регламентування змісту та законодавчого закріплення порядку здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, запобігання правопорушенням у галузі земельних відносин, а також правового забезпечення вжитих заходів щодо усунення виявлених порушень земельного законодавства прийнято цілу низку поточних законів. Серед них варто виділити загальні закони, для яких характерним є те, що вони охоплюють контрольно-наглядову діяльність у різних сферах суспільних відносин (серед яких і земельні), зокрема, такі як Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», та закони, що безпосередньо стосуються регулювання питань контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин: «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про охорону земель», «Про землеустрій», «Про оцінку земель», «Про меліорацію земель», «Про Державний земельний кадастр», «Про державну експертизу землевпорядної документації». «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та ін.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», що визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища, до основних складових контролю і нагляду у галузі охорони навколишнього природного середовища відносить використання і охорону земель^[569].

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду

(контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Дія цього закону поширюється на відносини, пов’язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері земельних відносин. Закон, зокрема, визначає:

- зміст основних принципів державного нагляду (контролю)^[570];

- загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю)^[571];

- зміст та порядок проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю), які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій^[572];

- повноваження органів державного нагляду (контролю)^[573] та ін.

Правові, економічні та соціальні основи організації державного контролю за використанням і охороною земель визначає Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», який за своїм змістом узагальнив правотворчий досвід та увібрав у себе всі загальні норми даної сфери державної контрольної діяльності, тим самим заклавши фундамент нового правового механізму, що має забезпечити ефективний контроль за раціональним використанням і відтворенням земельних ресурсів та охороною довкілля^[574]. Даний закон встановлює основні положення щодо забезпечення дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, власниками землі та землекористувачами вимог земельного законодавства, а також механізми реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель. Законом, зокрема, визначено:

- основні завдання державного контролю за

використанням та охороною земель^[575];

- основні принципи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель^[576];

- основні форми організації і здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель та проведення моніторингу ґрунтів^[577].

Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» також визначено повноваження спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням і охороною земель, врегульовано питання фінансування та матеріально-технічного забезпечення спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням і охороною земель, а також питання соціального і правового захисту посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням і охороною земель.

З метою забезпечення раціонального

використання земель, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля Законом України «Про охорону земель» визначено правові, економічні та

соціальні основи охорони земель. Закон відносить до основних форм контролю у даній сфері агрохімічне обстеження ґрунтів, що визначається як обов’язкове суцільне обстеження сільськогосподарських угідь з метою державного контролю за зміною показників родючості і забруднення ґрунтів^[578]. До основних видів контролю у галузі охорони земель в Україні законом віднесено державний, самоврядний та громадський види контролю за використанням та охороною земель^[579]. Законом також закріплюється система заходів у галузі охорони земель, що містить у собі державну комплексну систему спостережень; розробку загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель; створення екологічної мережі; здійснення природно-

сільськогосподарського, еколого - економічного,

протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель; економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та

використання земель і підвищення родючості ґрунтів; стандартизацію і нормування^[580].

Серед інших законодавчих актів, норми яких стосуються регулювання тих чи інших аспектів контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин в Україні, слід виділити:

• Закон України «Про землеустрій», що встановлює правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування, визначає зміст та порядок проведення державного контролю та нагляду за здійсненням землеустрою, самоврядного контролю за здійсненням землеустрою, а також авторського нагляду за виконанням проектів землеустрою^[581];

• Закон України «Про оцінку земель», що визначає правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні та спрямований на регулювання відносин, пов’язаних із процесом оцінки земель, забезпечення проведення оцінки земель з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки земель, інформаційного забезпечення оподаткування та ринку земель^[582];

• Закон України «Про меліорацію земель», який

визначає засади правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі проведення меліорації земель, використання меліорованих земель і меліоративних систем, та повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері меліорації земель і спрямований на забезпечення екологічної безпеки меліоративних систем та захисту суспільних інтересів, закріплює зміст і порядок проведення державного контролю за станом експлуатації меліоративних систем і використанням меліорованих земель, здійснюваного у межах своїх повноважень центральними органами виконавчої влади, місцевими державними

адміністраціями та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад^[583];

• Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації», що визначає правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації, під якою розуміється діяльність, спрямована на дослідження, перевірку, аналіз та оцінку об’єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовку обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об’єктів експертизи^[584], встановлює загальні завдання і принципи, форми і види, а також порядок проведення державної експертизи землевпорядної документації^[585];

• Закон України «Про правовий режим земель

охоронних зон об’єктів магістральних трубопроводів», яким визначено організаційні та правові засади встановлення та дотримання правового режиму земель охоронних зон об’єктів магістральних трубопроводів з метою забезпечення їх

безперебійного функціонування, раціонального

використання земель у межах встановлених охоронних зон, режиму ведення господарської та іншої діяльності, охорони довкілля та екологічної безпеки, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення, господарських об’єктів від впливу можливих аварій (аварійних ситуацій)^[586];

• Закон України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших

населених пунктах», спрямований на запобігання масовим проявам зміни цільового призначення і забудови окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах (зелених зон, зелених насаджень, об’єктів фізичної культури і спорту), що призводить до погіршення санітарно-гігієнічних, рекреаційних та спортивно-оздоровчих умов життя громадян, а також фізичного і естетичного виховання дітей та молоді, яким, зокрема, введено мораторій строком на п’ять років на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок

рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах, а саме: земельних ділянок зелених зон і зелених

насаджень; земельних ділянок об’єктів фізичної культури і спорту^[587].

Важливою складовою нормативної бази контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин є правові акти, видані Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України, серед яких:

1) Постанови Верховної Ради України:

- Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» та «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», якими встановлено необхідність забезпечення контролю за здійсненням земельної реформи в Україні^[588] та необхідність

координації контролю з боку державних органів за ходом реформи^[589];

- Постанова Верховної Ради України «Про

основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», що визначає необхідність здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, зокрема, шляхом створення системи спостережень за станом земельних ресурсів та прогнозування соціально-екологічних наслідків його зміни,

розроблення і впровадження в Україні системи державного моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування,

планування і здійснення запобіжних заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу^[590];

- Постанова Верховної Ради України «Про стан дотримання законодавства України щодо видачі державних актів на право власності на землю, сертифікатів на право на земельну частку (пай) та їх обігу; про дотримання законодавства України щодо виділення в натурі (на місцевості), використання та обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення», в якій, враховуючи недостатній рівень контролю за дотриманням вимог статті 14 Конституції України та положень Земельного кодексу України при набутті і реалізації прав на землю громадянами і юридичними особами, встановлюється необхідність забезпечення в установленому законом порядку контролю за вартістю робіт з виготовлення

документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян та юридичних осіб, і вжиття заходів щодо зменшення розміру плати за виконання цих робіт; забезпечення на належному рівні здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

сільськогосподарського призначення, порядком

укладання договорів оренди земельних ділянок та своєчасності розрахунків за використання переданих в оренду земельних ділянок^[591];

2) укази Президента України:

- «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів»^[592] та «Про вдосконалення системи державного управління земельними ресурсами та контролю за їх використанням і охороною»^[593], якими було визначено структуру

зазначеної системи та, з метою підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами, вдосконалення контролю за

використанням і охороною земель, встановлено завдання забезпечення належного контролю за використанням і охороною земель, додержання вимог земельного законодавства та запобігання

правопорушенням як пріоритетне завдання органів виконавчої влади при здійсненні ними заходів, пов’язаних із реформуванням земельних відносин;

- «Про Положення про Державну екологічну

інспекцію України», згідно з яким Держекоінспекція України, що входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального

використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про використання та охорону земель^[594], та «Про Державну інспекцію сільського господарства України», за яким Держсільгоспінспекція України — центральний орган виконавчої влади, що входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності^[595];

3) постанови Кабінету Міністрів України:

- «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», яка визначає зміст та завдання діяльності Держгеокадастру як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру^[596], та «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», яка закріплює створення як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру^[597];

- «Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», якою визначено випадки, в яких власникам землі і землекористувачам відшкодовуються збитки, та встановлено об’єкти відшкодування^[598];

- «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності і визначається періодичність здійснення Державною інспекцією сільського госпо­дарства планових заходів державного нагляду (контролю)», що визначає основні критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господар­ської діяльності, пов’язаної з використанням та охороною земель, впливом на якісний стан земель та родючість ґрунтів, і визначається періодичність здійс-нення Державною інспекцією сільського господарства планових заходів державного нагляду (контролю)^[599];

- «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля», якою визначаються загальні принципи, мета і завдання організації і функціонування державної системи моніторингу довкілля та встановлюються її основні складові, у тому числі й моніторинг земель в Україні^[600];

- «Про затвердження Положення про моніторинг земель», якою визначається зміст моніторингу земель як системи спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів, встановлюються його складові, закріплюються основні види (національний, регіональний, локальний) та форми (базові, періодичні, оперативні) моніторингу, а також визначається загальний порядок проведення моніторингу земель в Україні^[601].

Регулювання земельних відносин здійснюється також за допомогою нормативно-правових актів спеціально уповноважених органів, які виконують контрольні функції у галузі використання та охорони земель: Міністерства регіонального розвитку,

будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства екології та природних ресурсів України, а також центральних органів виконавчої влади (та їх територіальних органів), діяльність яких спрямовується і координується відповідними міністерствами, —

Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державної інспекції сільського господарства України, Державної екологічної інспекції та ін.; нормативно-правових актів інших центральних органів виконавчої влади, до повноважень яких відноситься регулювання

відповідних аспектів контрольно-наглядової

діяльності у сфері земельних відносин в Україні, а також розпоряджень і рішень місцевих державних адміністрацій та рішень органів місцевого самоврядування стосовно даних питань, що видаються на основі й на виконання законів та мають ознаку підлеглості щодо постанов Кабінету Міністрів України:

- Накази Міністерства аграрної політики та продовольства України: «Про затвердження Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб’єктами господарювання вимог земельного законодавства», яким визначено процедуру планування та здійснення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) з питань перевірки стану дотримання суб’єктами господарювання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, які використовуються ними у процесі ведення господарської діяльності, визначено організаційні заходи, які необхідно здійснити перед початком проведення перевірок, загальні вимоги до їх здійснення, а також вимоги до оформлення матеріалів за результатами проведених перевірок^[602]; «Про затвердження Переліку питань та уніфікованої форми акта перевірки для здійснення Державною інспекцією сільського господарства України та її територіальними органами планових заходів державного нагляду (контролю)», що містить у собі, зокрема, перелік питань для здійснення Державною інспекцією сільського господарства України та її територіальними органами перевірки дотримання

суб’єктами господарювання вимог земельного законодавства^[603]; «Про затвердження Порядку

оформлення, вручення (надсилання) приписів у разі виявлення порушень земельного законодавства», яким встановлено процедуру оформлення, вручення (надсилання) приписів керівникам юридичних осіб та фізичним особам (у тому числі керівникам суб’єктів господарювання та фізичним особам-підприємцям), які вчинили порушення земельного законодавства щодо використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, реєстрації приписів, здійснення контролю за виконанням приписів^[604]; «Про затвердження Порядку одержання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного нагляду (контролю) за використанням та охороною земель», що встановлює процедуру одержання від центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного нагляду (контролю) за використанням та охороною земель, виклику громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов’язаних з порушенням земельного законодавства, а також процедуру оскарження дій

посадових осіб Держсільгоспінспекції України^[605]; «Про затвердження Порядку підготовки та внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань з питань дотримання вимог земельного законодавства», що встановлює процедуру підготовки та внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого

самоврядування клопотань з питань дотримання вимог земельного законодавства, їх обліку, контролю за станом виконання та вжиття заходів реагування у разі невиконання встановлених вимог^[606]; «Про

затвердження Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення», що визначає основні принципи, мету, завдання та порядок проведення моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення як складової моніторингу земель в Україні^[607]; «Про затвердження Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки», що встановлює порядок проведення робіт з агрохімічної паспортизації, яка проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів

токсичними речовинами і радіонуклідами,

раціонального використання земель

сільськогосподарського призначення ^[608];

- Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру», який, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», визначає завдання та повноваження територіальних органів Держгеокадастру на територіях відповідних адміністративно-територіальних одиниць України^[609];

- Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України «Про затвердження Положення про порядок інформаційної взаємодії органів

Мінекоресурсів України та інших суб’єктів системи моніторингу довкілля при здійсненні режимних спостережень за станом довкілля», який встановлює єдині загальні вимоги до порядку інформаційної взаємодії суб’єктів державної системи моніторингу довкілля щодо режимних спостережень на державному рівні функціонування цієї системи, визначає основні принципи інформатизації

співробітництва, загальний порядок формування, отримання та надання інформації щодо режимних спостережень за станом довкілля^[610];

- Накази Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру: «Про положення про експертну комісію Держгеокадастру», відповідно до якого у складі Держгеокадастру створюється постійно діючий орган — експертна комісія, завданням якої є організація та проведення спільно зі службою

діловодства експертизи цінності документів, що утворилися в діловодстві Держгеокадастру^[611]; «Про утворення комісії з питань ліцензування

землеоціночних робіт та земельних торгів», за яким з метою прийняття виважених і прозорих рішень з питань ліцензування господарської діяльності щодо проведення землеоціночних робіт та земельних торгів, створюється комісія з питань ліцензування землеоціночних робіт та земельних торгів^[612];

«Положення про колегію Держгеокадастру», згідно з яким утворюється колегія Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру як консультативно-дорадчий орган, діяльність якого спрямована на підготовку рекомендацій щодо виконання Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру своїх завдань, узгоджене вирішення питань, що належать до її компетенції, колективне і вільне обговорення найважливіших напрямів її діяльності та ін.^[613];

- «Інструкція з організації та здійснення моніторингу зрошуваних та осушуваних земель», за якою встановлюються вимоги до організації та регламентується порядок проведення моніторингу зрошуваних та осушуваних земель як складової частини державної системи моніторингу довкілля, що здійснюється Державним агентством водних ресурсів України^[614], та ін.

Велике значення для регулювання контрольно- наглядової діяльності у сфері земельних відносин мають програми, концепції та інші документи концептуального характеру, в яких визначається загальна стратегія розвитку галузі. Важливими програмними документами щодо регулювання контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин, зокрема, є:

- Концепція Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року, схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. Метою Державної цільової програми є визначення та реалізація основних напрямів державної політики, спрямованих на удосконалення земельних відносин та створення сприятливих умов для сталого розвитку землекористування міських і сільських територій, сприяння розв’язанню екологічних та соціальних проблем села, розвитку високоефективного

конкурентоспроможного сільськогосподарського

виробництва, збереження природних цінностей агроландшафтів. Програма встановлює можливі шляхи і способи вдосконалення системи державного управління у сфері використання і охорони земель, у тому числі й щодо оптимізації форм і заходів контролю у даній сфері, визначає строки її виконання^[615];

- Стратегія державної екологічної політики

України на період до 2020 року, затверджена Законом України від 21 грудня 2010 р., що серед причин екологічних проблем в Україні, зокрема, у земельній галузі, називає недотримання

природоохоронного законодавства, визначає основну мету і загальні принципи національної екологічної політики, окреслює її стратегічні завдання, у тому числі й посилення вимог контролю за дотриманням законодавства у сфері раціонального використання та охорони земель^[616], а також передбачає конкретизацію зазначених питань на рівні Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища^[617];

- Концепція Державної програми проведення

моніторингу навколишнього природного середовища, що була затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.12.2004 р., передбачає,

зокрема, удосконалення процедури проведення моніторингу стану земель з метою поліпшення управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та забезпечення

раціонального природокористування; оптимізацію фінансових витрат на забезпечення функціонування системи моніторингу; забезпечення оперативного реагування місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на виникнення або загрозу виникнення надзвичайних ситуацій та належного контролю за їх розвитком і ліквідацією наслідків^[618].

Отже, за роки незалежності в Україні було розроблено та прийнято цілу низку нормативно- правових актів, спрямованих на забезпечення дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, власниками землі та землекористувачами вимог земельного

законодавства, а також ефективну реалізацію державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель.

Можна стверджувати, що в цілому правове забезпечення контрольно-наглядової діяльності у сфері земельних відносин відповідає існуючим потребам суспільства і держави. Проте, в умовах реформування земельної галузі, що потребує нових форм і методів адміністративно-правового

регулювання земельних відносин, можна відзначити достатньо велику кількість питань, які вимагають сьогодні свого значного доопрацювання та вдосконалення.

3.2.