Висновки до розділу 2

Встановлено, що у найзагальнішому вигляді під земельними відносинами у чинному законодавстві України розуміються врегульовані нормами права суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

відносин, а також встановлення їх основних видів, адже обмеження земельних правовідносин лише такими суспільними відносинами, які складають зміст права власності на землю, значно звужує їх зміст та призводить до складнощів у

правозастосуванні.

Зазначено, що в законодавчому визначенні земельних відносин мають бути враховані такі важливі види суспільних земельних відносин як відносини з охорони та відтворення земель, контроль за дотриманням законності учасниками земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за правопорушення у сфері земельних відносин та ін. Тож наразі існує необхідність законодавчого

уточнення поняття «земельні відносини» шляхом включення до їх складу, окрім відносин із приводу володіння, користування і розпорядження землею, зазначених видів земельних відносин, які, маючи здебільшого адміністративно-правовий характер, більш широко окреслюють та розкривають їх зміст. Розглядаючи земельні відносини як об’єкт адміністративно-правового регулювання, маємо визначити їх не лише як особливі відносини між органами державної влади, місцевого

самоврядування, юридичними особами і

громадянами з приводу володіння, користування та розпорядження землею, але ще й як відносини з приводу державного регулювання відносин у даній сфері, у тому числі й щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, їх моніторингу, а також щодо дотримання усіма учасниками правовідносин земельного законодавства України.

Визначено, що адміністративно-правове

регулювання сучасних земельних відносин має свої особливості.

Відзначено, що на практиці не існує чіткої межі між нормами різних галузей права, що застосовуються при регулюванні земельних відносин. В окремих аспектах існуючих напрямів використання землі складаються різні досить специфічні суспільні відносини, які є предметом правового регулювання земельного, цивільного, екологічного, господарського, адміністративного права.

Наголошено, що зміна сутності і характеру земельних, екологічних, цивільних, адміністративних та інших відносин у країні зумовлює сьогодні необхідність чіткого розмежування сфер правового регулювання у галузі земельних правовідносин відповідно до нових суспільних та економічних умов.

Особливий інтерес становить проблема встановлення співвідношення, розмежування та взаємодії приватноправових та публічно-правових (адміністративних) засад регулювання земельних відносин, адже значна частина земельних відносин

регулюється за допомогою адміністративного права, для якого є характерними відносини влади і підпорядкування та використання заходів примусу. У застосуванні імперативних методів регулювання виявляється тісний зв’язок адміністративного і земельного права, проте, предмети правового регулювання даних галузей вказують на їх принципові розходження.

адміністративного права віднесено регулювання діяльності державних органів виконавчої влади у сфері управління та організації раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Виходячи з того, що сучасні земельні правовідносини регулюються як адміністративним законодавством, так і законодавством, яке містить у собі, поряд із нормами публічного, норми приватного права, відзначається, що регулювання земельних відносин має базуватись на положеннях адміністративного права та державного управління, насамперед у частині здійснення правового регулювання надання земельних адміністративних послуг та забезпечення контрольно-наглядової діяльності у даній сфері.

Встановлено, що в умовах реформи системи адміністративного управління, що відбувається наразі в Україні, належне забезпечення реалізації прав суб’єктів земельних відносин та ефективне використання земельних ресурсів неможливе без створення сучасного дієвого механізму

адміністративно-правового регулювання земельних відносин.

Аналіз сучасних наукових підходів до сутності та змісту таких понять як «механізм управління», «механізм державного управління» та «механізм державного регулювання» дає можливість у найзагальнішому вигляді визначити механізм регулювання як систему засобів, за допомогою яких забезпечується впорядкування суспільних відносин, їх відповідність вимогам правових норм, а механізм державного регулювання земельних відносин — як цілісну систему засобів, що у своїй взаємодії та взаємозв’язку забезпечують комплексний вплив на фактори, від стану яких залежить результат діяльності суб’єктів правовідносин у даній сфері. Особливості функціонування механізму регулювання земельних відносин розкриваються через її основні складові елементи, якими є мета, завдання, принципи, функції, методи та інструменти.

Основною метою адміністративно-правого регулювання земельних відносин визначено створення та забезпечення ефективного

функціонування системи земельних відносин і землекористування, а також спрямування розвитку земельних відносин у напрямку досягнення єдиних загальнодержавних цілей, основними з яких є організація раціонального використання земельних ресурсів та їх охорона.

адміністративно-правового регулювання земельних відносин: раціональне та ефективне використання земельно-майнового комплексу; нормативно-правове регулювання діяльності суб’єктів земельних відносин; формування системи правових і управлінських засобів реалізації прав власності й регулювання діяльності суб’єктів земельних відносин; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель.

Встановлені мета і завдання адміністративно - правового регулювання земельних відносин

забезпечують формування відповідних принципів, які можна умовно поділити на загальні (котрі формують та визначають процес управління в цілому) та спеціальні (такі, що можуть бути покладені в основу формування системи адміністративно- правового регулювання земельних відносин). Зміст адміністративно-правового регулювання земельних відносин знаходить свій прояв у низці функцій, що здійснюються відповідними органами державної влади. Наголошується на тому, що в сучасних умовах розвитку земельних відносин в Україні значно зростає роль такої функції як державний контроль за використанням і охороною земель.

Реалізація управлінських функцій, особливо за безпосереднім управлінням, здійснюється переважно за допомогою директивних адміністративно- правових методів. На відміну від інших методів управління (соціальних, психологічних, економічних, інформаційних та ін.), адміністративно-правові методи базуються на владі, дисципліні та відповідальності. Тож основною формою реалізації і застосування адміністративно-правових методів управління є розпорядження та оперативне втручання у процес управління з метою координації зусиль його учасників для виконання поставлених перед ними завдань.

Адміністративно-правовий механізм

регулювання земельних відносин об’єднує в собі цілу низку інструментів прямого впливу на діяльність суб’єктів у даній сфері, які були об’єднані у такі основні групи: інструменти нормативно-правового регулювання; інституціональні інструменти;

адміністративно-контрольні інструменти; дозвільні інструменти.

Зазначено, що побудова дієвого, збалансованого механізму адміністративно-правового регулювання земельних відносин має на меті забезпечення усталеного функціонування системи земельних відносин, а також спрямування розвитку земельних відносин у напрямку досягнення єдиних загальнодержавних цілей у даній сфері.

Встановлено, що одним із найбільш важливих засобів захисту земельних правовідносин є контроль з боку відповідних державних органів за додержанням норм чинного законодавства, виявлення порушень та притягнення правопорушників до юридичної відповідальності, яка постає необхідною правовою гарантією законності у сфері земельних відносин і являє собою застосовування відповідними

уповноваженими державними органами санкцій, передбачених адміністративно-правовими нормами, до фізичних і юридичних осіб, які порушили вимоги у сфері земельних відносин.

Аналіз сучасного стану законодавства України з питань адміністративної відповідальності у сфері земельних відносин дозволив відзначити цілу низку недоліків, що призводить до суттєвого зниження ефективності його застосування на практиці. Це зумовлюється, зокрема, неузгодженістю,

дублюванням, а подекуди й протиріччям приписів Земельного кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та низки законів, що передбачають адміністративну відповідальність за земельні правопорушення, неточністю, надмірною загальністю і декларативністю норм чинного законодавства щодо формулювань складів

адміністративних правопорушень у сфері земельних відносин, а також надмірним обмеженням кола стягнень за адміністративні правопорушення у сфері земельних відносин.

До заходів щодо забезпечення ефективності адміністративної відповідальності за

правопорушення у сфері земельних відносин віднесено:

- виявлення і усунення розбіжностей (невідповідностей, протиріч, дублювань та ін.) у чинному законодавстві щодо переліку порушень у сфері земельних відносин, за які настає адміністративна відповідальність, а також і щодо формулювання самих складів правопорушень, які потребують розширення і уточнення;

- запровадження адміністративної

відповідальності юридичних осіб за правопорушення у сфері земельних відносин, що передбачає чітке нормативне закріплення видів стягнень, які можуть застосовуватися до юридичних осіб, а також визначення порядку відшкодування шкоди

юридичними особами, винними у скоєнні адміністративного проступку;

- посилення відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері земельних відносин, що передбачає підвищення санкцій у разі повторного скоєння правопорушень, а також розширення кола видів стягнень за правопорушення у даній сфері;

- впровадження заходів профілактики

адміністративних правопорушень у земельних відносинах, а також застосування відновлювальних заходів впливу у даній сфері.