2.3. Проблеми взаємодії, координації та інформаційного забезпечення діяльності органів місцевої міліції

Функціонування ОММ вимагає розгляду комунікацій з усіма суб’єктами, які забезпечують правоохоронну функцію. На нашу думку, у випадку реалізації права ОМС на створення місцевої міліції, слід вирішити ті проблеми взаємодії і координації, які забезпечать:

А) належний стан охорони громадського порядку;

Б) єдину систему боротьби з правопорушеннями та злочинами на території обслуговування;

В) відповідний рівень контролю за діяльністю органів місцевої міліції;

Г) можливість реорганізації та ліквідації ОММ;

Д) реальну можливість впливу населення територіальних громад на ефективність діяльності міліції по охороні громадського порядку та забезпеченні безпеки громадян;

Е) чіткий розподіл функцій між підрозділами ОММ та іншими ОВС.

Категорія “взаємодія” є суттєвим методологічним принципом пізнання природних і суспільних явищ. Щоб визначити суть об’єкта, необхідно виявити його закономірні взаємодії. Будь-який об’єкт може бути пізнаний лише в системі відносин і взаємодій з оточуючими явищами. Пізнання речей означає пізнання їх взаємодії, і, водночас, воно ж є результатом взаємодії між суб’єктом та об’єктом. Будь-яке дослідження, емпіричне чи теоретичне, починається з виявлення зв’язків об’єкта, форм його взаємодії з середовищем [195, с. 112].

Взаємодія – одна з основних філософських категорій, яка відображає процеси впливу різних об’єктів один на одного, їх взаємну обумовленість та зміну стану або взаємоперехід, а також породження одним об’єктом іншого [196, с. 7].

Взаємодія визначає існування та структурну організацію будь-якої матеріальної системи [197, с. 216]. Без відносно стійких зв’язків і без взаємодії частин ціле (система) під впливом зовнішніх і внутрішніх дій розпалося б.

Управлінська система – це єдине ціле, що існує і розвивається завдяки взаємодії його компонентів [198, с. 10]. Управлінська система, як і будь-яка система, характеризується наступними ознаками: наявність елементів системи, взаємозв’язком цих елементів [199, с.

Координація – це функція управління, змістом якої є забезпечення впорядкованих взаємозв’язків і взаємодій між організаціями, ділянками та учасниками виробництва й управління, з метою узгодження дій щодо реалізації рішень, об’єднання спільних зусиль у вирішенні загальних завдань [200, с. 76-77].

На думку В.М. Плішкіна: “Координація в органах внутрішніх справ – це управлінська діяльність, спрямована на узгодження функціонування елементів системи органів внутрішніх справ у режимі, який забезпечує найефективніше досягнення поставлених перед системою цілей, тобто координація полягає в організації, насамперед правовими засобами, взаємодії між елементами системи” [12, с. 505].

Отже, зміст поняття “координація”:

1) це процес упорядкування системи з метою забезпечення, узгодженого функціонування її складових частин;

2) можлива лише за наявності поглибленої спеціалізації, розмежування компетенції;

3) вирішує проблеми диференціації та інтеграції складових частин системи;

4) є вирішальним у забезпеченні узгодженості дій із врахуванням об’єктивних зв’язків і залежностей між складовими частинами системи;

5) це воля учасників спільної діяльності, що підкоряється волі суб’єкта координації;

6) це об’єкти, що підлягають координації, не підпорядковані один одному, вони можуть бути взаємопов’язані між собою вирішенням загальних завдань (взаємодіяти) чи діяти самостійно;

7) координаційне регулювання відбувається за різними напрямками: права та обов’язки, функції та компетенції співвиконавців, методи, форми, час і послідовність проведення дій;

8) забезпечує, як правило, загальну узгодженість дій складових елементів на попередніх етапах діяльності [201, с. 103].

Зв’язки безпосереднього (субординаційного) управління та координування належать до управлінських взаємозв’язків [202, с. 99]. Забезпечення охорони громадського порядку зумовлює необхідність узгодженої взаємодії між виконавцями цієї функції, і, відповідно, координаційного впливу на ОВС. При цьому зміст координаційного впливу залежить від характеру взаємовідносин ОВС та координуючого органу.

ОММ не підпорядковані органам місцевого самоврядування, тому останні здійснюють координаційний вплив у такій формі, при якій є рівність учасників, самостійність кожного з них. Координуючий орган, при цьому, виконуючи організаційно-рекомендаційні функції, має право здійснювати контроль за виконанням координаційних рішень. Такі відносини слід віднести до координаційних.

Як при субординаційних, так і при координаційних відносинах здійснюється управлінський вплив на ОВС. Однією з основних ознак такого впливу є наявність каналів зворотного зв’язку. Координуючі органи, здійснюючи організацію взаємодії суб’єктів, повинні отримувати від ОВС та брати до уваги необхідну інформацію для прийняття управлінського рішення. Тобто, об’єкт управління здатний реально впливати на рішення суб’єкта, при цьому, все ж таки, остаточне рішення приймає суб’єкт самостійно. Такі відносини називають реординаційними, найбільш важливою організаційно-правовою формою яких є взаємне інформування [203, с. 15]. При ній інформаційне забезпечення носить комунікативний характер [204, с. 183]. Реординаційна взаємодія, таким чином, відіграє інформаційну роль у підготовці та коригуванні управлінського процесу і повинна розглядатись як допоміжна в механізмі субординаційних та координаційних зв’язків.

Систему комунікацій органів місцевої міліції складатиме сукупність елементів, задіяних в організації охорони громадського порядку та забезпеченні безпеки громадян. До цієї системи зв’язків за субординацією слід віднести Кабінет Міністрів України, МВС України та його департаменти, регіональні управління та їх підрозділи. Внутрішня субординація, на нашу думку – це відносини по вертикалі між органами, підрозділами та службами місцевої міліції, а також між працівниками місцевої міліції відповідних рангів.

За умов існуючого нормативного забезпечення діяльності ОММ взаємодія з органами місцевого самоврядування є координаційною, у формі реординаційних зв’язків.

В зв’язку з реформуванням системи МВС України, координаційна взаємодія виникає між органами місцевої міліції та:

1) іншими органами міліції;

2) Державною прикордонною службою;

3) митною службою;

4) підрозділами Міністерства з питань надзвичайних ситуацій;

5) внутрішніми військами;

6) органами Служби безпеки України;

7) органами санітарно-епідеміологічних служб тощо.

Особливо слід звернути увагу на організацію зв’язків з населенням як форму взаємодії місцевої міліції. Ці зв’язки виражені в адміністративному нагляді органів внутрішніх справ, гласних та негласних зв’язках з громадянами для забезпечення правоохоронної функції. Органи місцевої міліції повинні взяти на себе повноваження щодо організації навчання, сприяння, контролю за участю громадян в охороні громадського порядку та державного кордону.

Важливою формою взаємодії є зв’язки з органами влади, які на території місцевої громади забезпечують правоохоронну функцію, зокрема:

- місцевими державними адміністраціями;

- судами;

- прокуратурою.

Система контролю за діяльністю ОММ формується, на нашу думку із:

1) внутрішнього контролю (в т.ч. внутрішня безпека);

2) громадського контролю;

3) судового контролю;

4) прокурорського нагляду.

Хоча сучасна система взаємодії в сфері охорони громадського порядку є достатньо відпрацьованою і має свої позитивні сторони, що підтверджується в ході опитування схвальною характеристикою 57% респондентів (Додаток А), все ж вона потребує вдосконалення.

Особливо це стосується форм комунікацій ОММ та ОМС. Оскільки органи місцевої міліції створюються на підставі рішень органів місцевого самоврядування та фінансуються з місцевих бюджетів, відповідальність за належне забезпечення охорони громадського порядку та безпеки громадян покладається на органи місцевого самоврядування. Постає проблема визначення доцільності існуючих форм комунікаційних зв’язків. Виникає необхідність субординаційних зв’язків між органами місцевого самоврядування та органами місцевої міліції.

Підрозділи місцевої міліції повинні залишатись в єдиній системі органів внутрішніх справ. Це підтверджується результатами опитування, в якому 69 % опитаних дали ствердну відповідь. 52,3 % опитаних нами працівника служби ДІМ вважають найоптимальнішим варіантом сучасного формування місцевої міліції відносну децентралізацію цих органів в системі МВС (Додаток Б).

Отже, на ОММ повинні розповсюджуватись нормативно-правові акти МВС України та Департаменту громадської безпеки, який повинен взяти на себе функції контрольно-наглядового органу:

- за цільовим використанням органами місцевого самоврядування коштів, які спрямовані з Державного бюджету України на діяльність місцевої міліції;

- за дотриманням нормативного навантаження на працівників органів місцевої міліції;

- за належним виконанням органами місцевої міліції нормативно-правових актів, які регламентують порядок проходження служби, статутів ОВС.

В окремих випадках, коли органи місцевої міліції залучаються як придані сили для участі в заходах, передбачених оперативними та спеціальними планами МВС України, Департамент громадської безпеки повинен виконувати роль координуючого органу управління.

За умов проведення запропонованих нами вище реформ, Департамент громадської безпеки повинен здійснювати правове забезпечення діяльності органів місцевої міліції та контроль за дотриманням нормативно-правових актів, які регламентують порядок організації охорони громадського порядку. Це здійснюється шляхом розробки нормативів, стандартів такої діяльності, на підставі науково обґрунтованих розрахунків та наукових досліджень в цій сфері. Департамент повинен координувати діяльність служб міліції громадської безпеки (МОП “Беркут” та ОММ; ДАІ та ДПС тощо).

Роль координуючого центру повинен відігравати Головний штаб МВС України, який готує управлінські рішення щодо координації всіх служб та підрозділів по боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку та державного кордону, здійснює постійне спостереження за станом оперативної обстановки в державі та в її регіонах, організовує роботу єдиної системи чергових частин МВС України, контролює обліково-реєстраційну дисципліну тощо.

Департамент кадрового забезпечення МВС України повинен забезпечувати відбір кандидатів на службу до місцевої міліції, направляти на навчання, стажування, підвищення кваліфікації, вести обліки персоналу, здійснювати організаційно-штатну роботу, забезпечувати організацію бойової, фізичної, психологічної, медичної та службової підготовки кадрів міліції, вести облік дисциплінарної практики, вирішувати питання соціального та пенсійного забезпечення тощо. Щодо органів місцевої міліції, то їх кадрові апарати повинні бути складовою частиною централізованого апарату. Проте, керівники підрозділів по роботі з персоналом органів місцевої міліції, яка утримується за рахунок коштів ОМС, повинні перебувати в підпорядкуванні начальника місцевої міліції. Виникає проблема характеру субординаційних зв’язків між Департаментом кадрового забезпечення МВС та кадровим апаратом місцевої міліції, яка потребує подальшого дослідження.

Інші питання організації службової діяльності ОММ повинні передбачати управлінський вплив органів місцевого самоврядування через реалізацію заходів, передбачених договірними умовами, комплексними програмами та планами забезпечення ОГП.

Для характеристики взаємодії з ОМС нами визначено ряд специфічних ознак, якими наділятиметься місцева влада:

- органам місцевого самоврядування державою делегується частина повноважень управлінського характеру щодо місцевої міліції;

- ці повноваження є обмеженими, з урахуванням специфіки правоохоронної діяльності та доцільності збереження єдності системи МВС України;

- територіальні громади міст, через виконавчі структури органів місцевого самоврядування, наділяються значним колом повноважень, серед яких частково обмежене право призначати та звільняти начальника місцевої міліції, визначати кількість працівників міліції, притягувати їх до дисциплінарної відповідальності, здійснювати контроль за діяльністю місцевої міліції, право користуватись послугами поліцейського сервісу на договірній основі (наприклад, запровадження міліцейського пункту в школі).

З цією метою між органом місцевого самоврядування та органом місцевої міліції необхідно укласти адміністративний договір, в межах чинного законодавства, який би закріплював вимоги до служб місцевої міліції, критерії оцінки їх діяльності, визначав порядок виділення відповідних коштів з місцевих бюджетів для фінансування виконання функцій, які там обумовлені, а також створення належних умов для служби та гарантії соціального захисту працівників місцевої міліції.

К.С. Бєльський вважає, що адміністративний (поліцейський) договір – це угода двох або більше суб’єктів адміністративного права, яка укладається сторонами в процесі і з метою охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та боротьби з протиправними посяганнями. За допомогою адміністративного договору норми адміністративного права визначають поведінку конкретних суб’єктів, здійснюється переведення абстрактних юридичних приписів в конкретні правовідносини [205, с. 758].

Характерними ознаками адміністративного договору є такі положення:

- це – угода, однією з сторін якої виступає орган поліції, тобто публічний орган, який здійснює поліцейську діяльність, а іншою стороною можуть виступати будь-які державні, муніципальні органи, установи і підприємства, незалежно від форм власності, громадські об’єднання, громадяни;

- це угода, яка відрізняється рівністю сторін;

- критерієм, який визначає поліцейський характер такого договору є відповідні публічно-правові цілі: охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки, захист прав і свобод громадян, охорона окремих об’єктів тощо [205, с. 758].

Такий договір повинен узгоджуватись із МВС України з метою:

- дотримання вимог чинного законодавства;

- дотримання нормативів МВС України щодо кількості особового складу;

- розрахунку сил та засобів, які повинні залучатись до дій в межах планів комплексного використання сил та засобів по охороні громадського порядку, спеціальних та оперативних планів;

- контролю за діяльністю ОММ;

- визначення розмірів дотацій та субвенцій держави на охорону громадського порядку місцевій владі.

Щодо критеріїв оцінки діяльності ОММ, то, на нашу думку, вони повинні мати універсальний характер для всієї системи ОВС, проте окремі вимоги можуть передбачатися і в умовах договору.

Аналізуючи наукові дослідження в цьому напрямі, ми погоджуємося з В.В. Мальцевим, який вважає, що критеріями оцінки в діяльності ОВС повинні бути:

- ефективність боротьби зі злочинами за окремими категоріями;

- своєчасність реагування на злочинні прояви та надання допомоги постраждалим;

- рівень відшкодування завданих збитків;

- стан профілактичної роботи;

- рівень безпеки в громадських місцях;

- рівень дорожньої безпеки [189, с. 430].

Ці критерії частково можна розглядати як критерії оцінки діяльності місцевої поліції. На нашу думку, критеріями оцінки діяльності місцевої міліції можуть бути:

- своєчасність реагування на сигнали та надання допомоги населенню;

- рівень профілактичної роботи з особами, які знаходяться на профілактичних обліках, та з особами, щодо яких встановлено адміністративний нагляд;

- рівень безпеки вуличного та дорожнього руху;

- рівень безпеки в громадських місцях;

- забезпечення працівниками міліції прав і свобод громадян при виконанні службових обов’язків;

- загальний рівень професійності, культури та дотримання етичних норм поведінки працівників міліції.

Вирішальним у питанні ефективності ОГП є налагодження взаємодії між підрозділами міліції. Враховуючи, запропоновані вище організаційно-правові зміни, з метою збереження єдиної системи органів міліції, на нашу думку, доцільним є створення органів місцевої міліції при відділах кримінальної міліції. Чергові частини відділів кримінальної міліції повинні бути в складі централізованої, єдиної системи органів оперативного управління, слідчо-оперативними та оперативними групами, а також координувати діяльність ОВС, в межах плану комплексного використання сил та засобів по охороні громадського порядку щодо дій за оперативними та спеціальними планами.

Проте, вважаємо, що організація охорони громадського порядку, повинна здійснюватись місцевою міліцією. Тому, підрозділи організації охорони громадського порядку повинні бути створені в Управліннях (відділах) місцевої міліції.

Практична реалізація зонального методу дозволить забезпечити належну організацію ОГП. Це означає, що організація охорони громадського порядку пов’язана із впорядкуванням горизонтальних форм взаємодії всередині системи місцевої міліції. Для цього необхідно змінити графічну та текстову модель організаційної побудови органу чи підрозділу, яка відображає взаємне розташування, взаємодію та підпорядкованість підрозділів і посад для виконання покладених на орган (підрозділ) завдань та функцій [207].

Сучасні методики оперативного інформування повинні забезпечувати дільничні пункти необхідною інформацією з чергових частин, а саме:

- про вчинені злочини за добу;

- викрадене майно та його ознаки;

- осіб, які знаходяться у розшуку;

- окремі доручення слідчих та інше.

Щоденно цю інформацію відповідальний дільничний інспектор повинен доводити до нарядів патрульної та дорожньо-патрульної служб, інших підрозділів місцевої міліції на інструктажах.

Однією із форм внутрішньої взаємодії є забезпечення дільничних пунктів транспортним засобом. На перших етапах, цю проблему можна вирішувати шляхом розподілу та закріплення за дільничними пунктами наявних автопатрулів дорожньо-патрульної та патрульної служб, використанням транспорту служби ДІМ, екіпажів приймальників-розподільників тощо. Наряди патрульної та дорожньо-патрульної служб повинні бути постійно закріпленими за адміністративними зонами та в місцях (маршрутах), визначених планом комплексного використання сил та засобів по охороні громадського порядку. Це сприятиме вивченню складу населення, особливостей території, дозволить напрацьовувати належну взаємодію служб.

Цікавою є пропозиція організації роботи слідчих підрозділів за предметно-територіальним принципом [208, с. 13]. Його реалізація буде сприяти взаємодії дільничних інспекторів міліції та слідчих підрозділів з метою вивільнення служби ДІМ від кримінально-процесуальних функцій.

План комплексного використання сил та засобів по охороні громадського порядку повинен забезпечувати взаємодію всіх служб міліції, внутрішніх військ, підрозділів охорони, прикордонної служби, підрозділів з питань надзвичайних ситуацій тощо.

Вказана вище пропозиція випливає з досвіду функціонування муніципальної поліції багатьох країн світу. Такі органи під час надходження відомостей про злочини оперативно вживають необхідних заходів для їх запобігання, припинення і розкриття, повідомляють про це органи державних поліцейських сил і передають їм відповідні матеріали. Взаємовідносини з останніми будуються на засадах взаємодії і координації, але організаційна підлеглість як така або дуже обмежена, або повністю виключена [209, с. 71-76].

Втім, сьогодні в органах внутрішніх справ України склалася ситуація, за якої підрозділи (служби) й окремі працівники, маючи практичний досвід, глибоке розуміння механізмів розв’язання правоохоронних проблем та достатню статистичну інформацію про їх динаміку, не можуть ефективно застосовувати сучасні методи підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень, наслідком чого є перевантаженість оперативними завданнями, як зовнішніми, так і внутрішніми, з одного боку, та відсутність належного забезпечення виконання управлінських рішень (інформаційного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного) – з іншого [210, с. 16].

Основними причинами недостатньої ефективності функціонування підрозділів ОВС працівники служби ДІМ, в ході, проведеного нами опитування визначили відсутність відповідної управлінської підготовки керівників (39,3 %), корупцію (21,5 %) та недосконалу структуру ОВС (Додаток Б).

Безумовно, для реалізації зазначених напрямів реформування, потрібно налагодити систему координації діяльності служб на регіональному та міжрегіональному рівнях. З цією метою, поклавши функції координації діяльності правоохоронних органів на штабні підрозділи Головних регіональних управлінь та комісаріатів поліції, необхідно налагодити систему оперативного інформування.

Стан криміногенної ситуації в Україні вказує на зміни, які відбуваються в злочинному середовищі, а саме зростання таких видів протиправних діянь де використовується інформація про діяльність органів публічної влади, інформація щодо підприємницької діяльності, злочини в сфері інтелектуальної власності, щодо забезпечення конфіденційної інформації тощо. Запровадження новітніх технологій у правоохоронну діяльність має на меті озброїти правоохоронців достатньою кількістю інформації та оперативністю її отримання для боротьби зі злочинністю. Крім цього інформація, яка використовується в правоохоронній діяльності, служить для обліку, інформування, координації діяльності підрозділів, оперативного реагування.

Стаття 1 Закону України “Про інформацію” визначає поняття інформації, як “документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі” [211].

В діяльності ОММ одержують, використовують, поширюють або зберігають усі види інформації. Основними видами інформації є: статистична інформація; адміністративна інформація (дані); масова інформація; інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація [211].

Інформація в ОВС має зовнішній та внутрішній аспекти. Зовнішній аспект, на нашу думку, включає процес інформатизації суспільства з питань діяльності органів місцевої міліції. Це – створення і розвиток інформаційного середовища, що забезпечує найсприятливіші умови для функціонування інформаційних ресурсів, автоматизованих способів їх обробки й використання для забезпечення правопорядку на підвідомчій території. А внутрішня інформація – інформація з обмеженим доступом, необхідна для належного функціонування органів внутрішніх справ, спрямована на внутрішню організацію і забезпечення службової діяльності міліції.

Методи, які використовують у своїй діяльності органи міліції, визначаються характером, якістю та доступністю необхідної інформації. Індивідуальні дії та заходи здійснюються в межах основних форм діяльності, із застосуванням спеціальних методів. Діяльність органу місцевої міліції є специфічною, оскільки вона регулюється різними матеріальними та процесуальними нормами, що вимагає знань в різних галузях права.

Отже, на нашу думку, інформаційне забезпечення органів місцевої міліції – це сукупність форм документів, класифікаторів, нормативної бази та реалізованих рішень, які застосовуються в інформаційних системах під час її функціонування.

Ефективність діяльності органів охорони громадського порядку обумовлюється рівнем інформаційного забезпечення. Від повноти і своєчасності отримання необхідної інформації, рівня інформатизації значною мірою залежить результативність роботи цих служб і дієвість охорони правопорядку.

Так, при опитуванні працівників служби ДІМ, нами встановлено, що основними проблемами інформаційного забезпечення діяльності у їх підрозділах є недостатній рівень комунікацій на місцях (особливості географічного розташування ОВС, транспорт, зв’язок і т.п.) – 64,5 % та низький рівень технічного забезпечення (наявність малоефективних засобів спецзв’язку, відсутність INTERNET, бази даних і т.п.) – 40,2 % (Додаток Б).

Інформатизація – це сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на підставі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки [212].

Вважаємо, що мета інформатизації ОММ полягає у підвищенні ефективності їхньої діяльності через поліпшення якості інформаційно-аналітичного забезпечення служб і підрозділів місцевої міліції, підвищення достовірності, повноти й оперативності отримання інформації в інтересах забезпечення правопорядку.

На нашу думку, з урахуванням специфіки діяльності і структури ОММ, їх інформатизація повинна орієнтуватись на створення і використання:

- інформаційних банків даних;

- стаціонарних і мобільних інформаційно-пошукових систем;

- інформаційних мереж, що забезпечують оперативний обмін інформацією і можливість доступу до різноманітних інформаційних ресурсів;

- спеціалізованих інформаційних систем для вирішення специфічних завдань ОММ (наприклад, обробка й ідентифікація результатів криміналістичних досліджень).

Відтак, метою інформатизації роботи ОММ є:

- покращення якості інформаційно-аналітичної роботи;

- розширення мережі абонентів, у тому числі мобільних, які можна оперативно підключити до інформаційних ресурсів ОВС;

- забезпечення постійного нагромадження нової інформації та її оперативне використання.

Окресливши вимоги до інформаційного забезпечення діяльності місцевої міліції, слід окремо зупинитись на проблемах, які виникають у цій сфері. В.А. Савицький, А.М. Карацюба, В.В. Святобог визначають головні недоліки банків даних, що використовуються в ОВС:

- неузгодженість при створенні та впровадженні інформаційних банків даних;

- дублювання збору та переробки даних різними галузевими службами і на різних рівнях;

- чисельність та недосконалість первинних облікових документів;

- слабкий інформативний зв’язок між обліково-реєстраційними, оперативно-розшуковими та довідковими фондами різних служб;

- недостатня повнота й вірогідність даних;

- несвоєчасне надходження до споживачів оперативно-службової інформації через недосконалість технології подання відомостей до банків даних і неналежного використання сучасних засобів комп’ютерної техніки та зв’язку;

- застарілість технічних комплексів ОВС;

- недосконалість організаційно-кадрового забезпечення інформаційних підрозділів ОВС та галузевих служб;

- нераціональне використання відповідного фінансування на підтримку та розвиток інформаційної системи;

- недосконалість та неврегульованість нормативно-правової бази інформаційних баз даних [213, c. 6].

Для забезпечення оперативною інформацією підрозділів ОВС на всіх рівнях створено інформаційні обліки. На територіальному рівні управління в міськрайлінорганах на основі документів первинного обліку формують банки даних оперативно-розшукового, оперативно-довідкового, адміністративного та статистичного призначення. Проте, використання баз даних практичними працівниками є досить ускладненим та незручним.

Спільна програма Європейської Комісії та Ради Європи для України передбачала проведення експертизи та надання підтримки Україні в організації роботи міліції та внутрішніх військ. В її звітних документах дано аналіз стану зовнішньої і внутрішньої інформації. Зазначено, що структура вертикальної спеціалізації (кримінальний блок міліції, слідство, блок міліції громадської безпеки) видається експертам такою, що мало сприяє оперативному інформуванню. Наявність різних каналів, подрібнення даних, різна термінова класифікація шкодить оперативній взаємодії. Характерним в цьому плані є становище механізму запитів до Інтерполу: замість системи засобів автоматизованого доступу в кожній з областей було створено групи з 1-5 працівників.

Щодо банку даних експерти прийшли до висновків, що це питання є найслабшим місцем системи внутрішньої інформації. Їм було незрозуміло чи вони існують насправді, і, головне, для чого вони фактично слугують. Те ж саме стосується питань визначення рівня доступу до цих баз даних на місцях.

Перед експертами постала також проблема об’єднання банків даних. Експерти не помітили ефективності обміну інформацією та систем, сумісних з іншими суб’єктами чи зацікавленими сторонами (Державною прикордонною службою, митними органами, прокуратурою, судовою системою, пенітенціарною системою, системою міжнародних зв’язків). З огляду на недостатню об’єктивність інформації (статистичних даних) про злочинність, визначено проблему забезпечення реалістичного і повного інформування населення про стан злочинності та результати діяльності правоохоронних органів [214, c. 19].

На відміну від оперативно-розшукових заходів, слідчих дій – охорона громадського порядку постійно вимагає негайного доступу до баз даних. Проте, ефективність використання можливостей сучасних інформаційних мереж у діяльності міліції громадської безпеки по охороні громадського порядку не є достатньо високою.

Демократизація суспільства в Україні, заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян, які впроваджуються сьогодні, є позитивним явищем, проте певною мірою вони “ускладнюють” реалізацію основних завдань міліції через недосконалість механізму профілактики злочинів та правопорушень під час охорони громадського порядку та забезпечення безпеки громадян. Для належного виконання своїх обов’язків, крім належного фахового рівня працівників міліції, дедалі важливішу роль відіграє впровадження новітніх технологій, ефективних засобів комунікації. В зв’язку з цим постає необхідність запровадження нових процесуальних норм, які врахують зміни, зумовлені науково-технічним прогресом в галузі правоохоронної діяльності

Розвиток сучасної системи інформаційного забезпечення діяльності ОВС тісно пов’язаний із науково-технічним прогресом. Використання останніх досягнень в науці та техніці, насамперед повинні використовуватись в діяльності міліції. Проте, навіть звичайний відомчий телефонний зв’язок залишає бажати кращого. Для належного інформаційного забезпечення діяльності місцевої міліції в системі МВС України, необхідний цілісний та комплексний підхід до реформування цього напряму. Побудова єдиної сучасної цифрової мережі електрозв’язку органів внутрішніх справ України, створить належні передумови для функціонування всіх ОВС [215].

Ще одним важливим напрямом вдосконалення сучасної системи інформаційного забезпечення є формування баз даних на нижчому рівні. Інформаційна мережа ОВС будується за територіальним принципом, її елементами є центральна, регіональна, територіальна інформаційні мережі. Регіональні інформаційні мережі забезпечують інформаційну взаємодію між галузевими службами ГУМВС, УМВС, УМВСТ, територіальними і центральними інформаційними мережами ОВС та правоохоронними органами. Територіальні інформаційні мережі є складовими регіональних і забезпечують інформаційну взаємодію між підрозділами міськрайорганів [213, c. 25].

Служба дільничних інспекторів міліції є джерелом накопичення інформації про стан охорони громадського порядку, оперативної обстановки на території адміністративної дільниці, тобто суб’єктом формування територіальних інформаційних систем. Завданням служби є проведення індивідуально-профілактичної роботи, охорона громадського порядку, робота з населенням, попередження злочинів та правопорушень і т.д. Дільничний інспектор міліції формує відомості та обліки, які характеризують дільницю, підприємства, організації, установи, навчальні заклади, об’єкти дозвільної системи, обліковує сили, що приймають участь в охороні громадського порядку, профілактиці правопорушень та боротьбі зі злочинністю тощо. Служба проводить індивідуально-профілактичну роботу та веде обліки осіб, щодо яких установлено адміністративний нагляд, а також щодо 7-ми категорій осіб з числа підоблікового елементу. Проведення поквартирного та подвірного обходу теж супроводжується створенням та оформленням обліків. Такий об’єм інформації на території обслуговування підрозділів місцевої міліції повинен формувати галузеві інформаційні мережі з метою швидкого доступу до бази даних всіх зацікавлених служб і підрозділів ОВС.

Важливою проблемою ефективності інформаційного забезпечення діяльності міліції є забезпечення режиму таємності та інформаційна безпека [216]. Виходячи з інформаційного суверенітету України та загальновизнаних принципів міжнародного порядку у сфері інформації, Закон України “Про державну таємницю” регулює суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням та охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку [217].

За природою походження культура інформаційної безпеки в умовах інформаційного суспільства має організаційний, інженерно-технічний та правовий зміст. Для забезпечення інформаційної безпеки в сфері діяльності підрозділів міліції слід забезпечити належне адміністрування інформаційної мережі шляхом реєстрації та авторизації користувачів, ведення журналів доступу та забезпечення безпеки інформаційного обміну.

Потенційною небезпекою інформаційного забезпечення діяльності підрозділів міліції є втручання в роботу автоматизованих систем та розповсюдження програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення до цих систем, здатних спричинити спотворення або знищення інформації, методи маніпуляцій з інформацією, такі, як підміна даних чи коду, моделювання, комп’ютерне шахрайство й саботаж та ін. [218, c. 177].

В результаті вищевказаного ми можемо зробити наступні висновки:

1) Для належної організації охорони громадського порядку, забезпечення безпеки громадян, боротьби зі злочинністю та правопорушеннями силами підрозділів місцевої міліції доцільною є розробка Комплексної програми запровадження системи інформаційного забезпечення. Ця програма повинна включати створення оперативної інформаційної мережі всіх рівнів (закритого типу), які допускають підключення до інформаційних мереж загального користування. Така мережа повинна забезпечувати доступ та обмін інформацією між територіальним, регіональним та центральним рівнями і забезпечувати формування банків даних з використанням телекомунікаційних технологій. Забезпечення зв’язку по швидкодіючих каналах має в своїй основі використання супутникових та цифрових каналів, за рахунок чого реалізується доступ до комп’ютерної мережі з рухомих об’єктів та стаціонарних постів міліції.

2) Зміна критеріїв оцінки діяльності міліції, покращення системи інформування органів місцевого самоврядування, місцевих громад про стан охорони громадського порядку, оперативну обстановку на їх території сприятиме виробленню системи обміну інформацією по лінії місцева міліція – населення, місцева міліція – ОВС (МВС), місцева міліція – органи державної влади.

3) Підготовка спеціалістів органів місцевої міліції вимагає постійного стеження за змінами в чинному законодавстві, оперативного інформування про такі зміни практичних підрозділів, простого доступу до галузевої нормативно-правової бази, за умов дотримання відповідних обмежень.

4) Необхідно забезпечити формування баз даних службою дільничних інспекторів міліції для швидкого доступу до інформації патрульною службою та іншими зацікавленими службами. Слід використовувати для їх формування бази даних з мереж загального користування, підрозділів у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, дозвільної системи та ін.

5) Для ефективного забезпечення безпеки громадян, боротьби з правопорушеннями, необхідно широко запроваджувати технічні засоби контролю за дотриманням правил дорожнього руху та поведінкою громадян в місцях масового скупчення, на територіях (об’єктах) з ускладненою оперативною обстановкою.

6) Слід розробити інтегровану базу даних щодо заяв і повідомлень про злочини та інші події. Це надасть змогу реально показувати стан оперативної обстановки та здійснювати порівняльний аналіз та прогнозування.

7) Необхідно забезпечити надійний захист інформації, яка використовується ОВС.

8) Слід передбачити і забезпечити можливість обміну інформацією на технологічному рівні, між всіма органами публічної влади та правоохоронними органами, які приймають участь у забезпеченні правоохоронної діяльності.

9) Потрібно забезпечити відповідні умови для швидкого доступу до інформації всіх працівників міліції, які безпосередньо забезпечують ОГП, за допомогою єдиної інформаційно-телекомунікаційної мережі. З цією метою, слід обладнати дільничні пункти захищеними системами інформаційного забезпечення, мобільним зв’язком тощо. На помічників дільничних інспекторів слід покласти обов’язки щодо поповнення інформаційних баз даних через стаціонарні системи інформаційного забезпечення на дільничному пункті.