Економічна система у структурі конституційного ладу України
Конституціоналізм та економічна система. У структурі конституційного ладу економічна система пов'язана із практикою втілення ідей економічної свободи та змістом правового регулювання в Україні.
Як визначають Е. де Сото, Р. Патнем, М. Розенфельд та А. Шайо менталітет людей, структури суспільства та наявні процедури впливають на процеси демократичної легітимації правил, які визначають межі економічної свободи [3, 7, 8].Відповідно до конкретно історичного типу суспільства, його структур формується певна модель економічної системи, яка гарантується відповідними правовими засобами. Конституція лише встановлює рамки такого регулювання, будучи за своєю природою відкритою та гнучкою системою.
Аналіз поглядів на природу конституційного ладу у науці конституційного права дає змогу виділити наступні підходи його розуміння.
По-перше, державницький підхід (Н.Боброва [9, с. 11 - 12], О.Козлова, О. Кутафин [10, с. 28 - 29] трактує конституційний лад як певну форму організації держави, відповідно до приписів конституції. Це відображає частково вплив німецької школи державного права, яка розглядає конституцію як продукт державно організованого суспільства [11, 12]. Водночас німецька доктрина не стверджує, що конституційний лад є виключно продуктом розвитку держави, оскільки процес прийняття конституції не слід плутати із тим, чи існує у певному суспільстві конституційний лад чи ні. Державницька концепція конституційного ладу не дає очевидно відповіді, що є джерелом легітимності державної влади і які існують гарантії того, що вона не буде порушувати конституції і тим самим посягати на суверенітет народу, зокрема і на економічну свободу громадянина, його економічний суверенітет.
По-друге, згідно з регулятивним підходом конституційний лад розглядається як певна система суспільних відносин, що врегульована конституцією (В. Кабишев [13], О. Рум’янцев [14], В.
Шаповал [15]). За такого підходу конституційний лад розглядається як певний стан регулювання суспільних відносин і більшість його прихильників розглядають його комплексно. Якщо розглядати такий підхід з точки зору правомірності очікувань, не завжди можуть бути зрозумілим, з яких критеріїв законодавець може регулювати певні суспільні відносини. За таких умов держава отримує широкі можливості на власний розсуд здійснювати правове регулювання і не враховувати дійсний стан суспільних відносин, реальні потреби суспільства та реальний стан розвитку економічних відносин, економічної свободи та інфраструктури.По-третє, гуманітарний підхід трактує конституційний лад як систему організації держави, яка у своїй діяльності зв’язана правами і свободами людини (М. Баглай, Д. Катков [16, 17]). Таке тлумачення виходить з того міркування, що метою держави є насамперед забезпечення прав і свобод людини, для чого суспільство й організовується відповідним чином. Однак на практиці конституційний лад виражає баланс приватних, колективних і державних інтересів, тобто загальний (публічний) інтерес.
По-четверте, позитивістський підхід визначає конституційний лад як врегульовану конституцією систему суспільних відносин, які опосередковують суспільний і державний лад (В. Погорілко [18], О. Тодика [19], Ю. Тодика [20]).
Згідно з цими поглядами, конституційний лад розвивається від суспільного та державного ладу. Однак в конституційному ладі присутні лише окремі елементи суспільного ладу, виходячи із розуміння меж втручання держави та засад мінімальної достатності конституційного регулювання.
Тому конституційний лад доречніше розглядати як певний стан політичної інтеграції суспільства і держави на засадах верховенства права і справедливості [21, с. 11]. Важливим і цінним для такого визначення конституційного ладу є критерії верховенства права та справедливості, оскільки вони визначають вимоги стабільної державної політики до реалізації цілей, які закладені в Конституції і законах України.
Основна ідея конституційного ладу - обмеження свавілля державної влади та забезпечення гарантій прав людини. Загалом конституційним ладом є те, що передує конституції у формально- юридичному сенсі. Йде мова про обмеження владної сваволі, гарантії прав людини й основоположних свобод, гідність людини, права на розвиток.Економічна система у контексті соціетального конституціоналізму (societal constitutionalism). Соціетальний конституціоналізм ґрунтується на ідеях забезпечення не лише ліберальних прав і свобод, а й соціальних прав і права на розвиток індивіда, деліберативній демократії [22]. Основна ідея соціетального конституціоналізму полягає у формуванні відповідальності людства перед прийдешніми поколіннями, забезпеченні високого рівня соціального капіталу, засад дорадчості при прийнятті владних рішень. За таких умов мають гарантуватися соціальний захист населення, реалізація принципу соціальної правової держави (welfare state), захист довкілля та здійснення публічної влади відповідно до засад стійкого розвитку (sustainable development), оскільки реалізація прав людини і спільноти обмежена природними ресурсами та відповідальністю нинішнього покоління перед прийдешніми, яким також має бути гарантований рівний доступ до природних ресурсів принаймні на рівні сьогоднішнього. Тому соціальний конституціоналізм встановлює відповідні вимоги щодо організації публічної влади та якості здійснення функцій законодавства, управління та правосуддя.
Соціетальний конституціоналізм таким чином акцентує увагу на дві ключові проблеми, які лише частково долають у лібералізмі та ліберальній демократії, а саме - обмеженість ресурсів та доступ до інформації. Це є ключові проблеми вибору меж легітимності втручання держави у сферу економічної свободи. За цими параметрами саме і формулюється сучасна модель глибоко структурованої, конкурентоспроможної та відкритої економіки на засадах самоорганізації та регулювання шляхом поєднання різноманітних інтересів у складно організованому суспільстві, в якому держава покликана конституційними засобам забезпечувати доступ до інформації та обмежених ресурсів.
Тому держава сама є обмеженою в економічній системі, оскільки правила, процедури та інститути, які складаються в економічній системі зумовлені структурою доступу до інформації та ресурсів, яка склалася в суспільстві, тобто держава є обмеженою соціальним порядком певного типу.На думку Д. Скуллі соціетальному конституціоналізму притаманні такі риси: 1) фрагментація логіки дій внаслідок високого ступеня диференціації, плюралізації, регіоналізації окремих соціальних сфер, 2) домінування інструментального розрахунку в якості єдиної засади раціональності у конкретних сферах суспільних справ; 3) всеосяжна заміна неофіційною координацією бюрократичними організаціями; 4) збільшення вмісту «залізних рамок забезпечення майбутнього», особливо в соціальній сфері [22, с. 56]. Така фрагментація економічної системи засвідчує, що функції держави еволюціонують у цій сфері також у напрямку диференціації та деконцентрації із запровадженням механізмів дорадчості, за якими до процесу прийняття владних рішень залучаються також й інститути економічної системи, які не наділені формальними владними повноваженнями.
Зважаючи на такі реалії функціонування та тенденції розвитку конституційних систем, Г. Тойбнер визнає як ключові тенденції розвитку сучасного конституціоналізму раціоналізацію, поліцентричну глобалізацію та поглиблення конституціоналізації соціальних сфер [23]. Основу легітимності владних рішень є додержання процесуальних стандартів деліберативної демократії, що дає змогу інститутам громадянського суспільства формувати мережу узгодження інтересів і забезпечувати їх баланс відповідно до засад аксіологічної легітимності. Остання передбачає досягнення суспільного консенсусу щодо основних напрямів реалізації універсальних конституційних цінностей - гідності індивіда, свободи, рівності, справедливості, солідарності, субсидіарності. Зазначене передбачає наявність згоди щодо досягнення суспільно значущих цілей за допомогою виключно конституційних засобів, в основі яких лежить утвердження і забезпечення основних прав і свобод, функціонування суспільства на засадах відкритих зв'язків із забезпеченням балансу приватних і публічних інтересів, що є основою стабільності та динаміки конституційного ладу.
Аксіологічна конституційна легітимність спирається на чесні й відкриті (належні) правові процедури, які гарантують доступ до конституційних благ на засадах рівності та справедливості [24]. Результатом цього є досягнення соціальної інтеграції через мережу об’єднань підприємців, роботодавців, профспілки, організацій по захисту прав споживачів та інші інститути громадянського суспільства на засадах взаємодії з органами публічної влади. Важливим компонентом соціетального конституціоналізму є гарантії свободи договору і забезпечення їх виконання (включно шляхом державного примусу), забезпечення структуризації економіки та гарантії свободи вибору сфери економічної діяльності, забезпечення добросовісної конкуренції та вільного доступу приватних осіб до публічних послуг, які надає держава. За умови функціонування такої структури зв’язків на сучасному етапі є можливим вирішення проблем доступу до інформації та обмежених ресурсів з метою забезпечення глибоко структурованої, відкритої, конкурентоспроможної економічної системи. В умовах посилення глобалізації світової економіки ці вимоги до національної економічної системи стають надзвичайно актуальними.Перехідні економічні системи та проблеми конституційного оформлення економічних реформ. Досвід реформ за допомогою засобів економічної демократії (формування ринкової інфраструктури, розгортання системи соціального захисту, конкурентоспроможності на глобальному ринку, забезпечення балансу інтересів акціонерів у корпоративному праві, гарантії участі працівників в управлінні підприємствами тощо), які здійснюють або здійснили у свій час країни Центральної та Східної Європи, КНР, Таїланд, Малайзія, Тайвань, Республіка Корея переконує у тому, що за їх допомогою країни незахідної традиції забезпечують оригінальний розвиток конституціоналізму із притаманними структурі цих суспільств цінностями, правилами і процедурами. Наслідком цього стає проведення реформ у галузі політичної демократії (Гонконг, Республіка Корея, Тайвань).
Проведення реформ за допомогою засобів політичної демократії (політичний плюралізм, свобода політичної діяльності, гарантії основних прав на участь, поділ влади, самоврядні права громад та громадських організацій тощо) у розглядуваних країнах без засобів економічної демократії зводиться до формування патрон-клієнтської практики діяльності політичних партій, обмеження реальної участі народу у вирішенні справ публічного значення та зародження компрадорського капіталу.
Як свідчить досвід більшості країн Латинської Америки та Африки, південніше Сахари (за винятком Південно- Африканської Республіки) їх проведення має наслідком становлення чи поглиблення авторитарної традиції державного правління [25, 26, 27].Проведення реформ у країнах із традиційною структурою економіки виключно за допомогою ліберальних засобів, як правило, призводить до невдачі [1, с. 3]. Лібералізація економічної системи до свободи руху капіталів, товарів, послуг і робочої сили призводить скоріше до явища авторитарного лібералізму. Його характерними рисами є олігопольна структура, монополізм, диспропорція економічної структури, в якій домінує крупний капітал на шкоду малому і середньому підприємництву, що веде до згортання свободи економічної діяльності.
При проведенні економічних реформ у перехідних суспільствах слід вирішувати фундаментальні завдання - побудова інститутів ринку та соціального захисту, які є слабко розвинутими в авторитарних та традиційних суспільствах. Такі суспільства характеризуються атомізацією, тобто низьким рівнем суспільної координації та інтеграції. Згідно із теорією ігор формування правил, які б забезпечували консенсус та високий рівень ділової активності, за таких умов є складним і навіть неймовірним процесом. Це пов’язано з тим, що формування легітимних правил ґрунтується на доступі до інформації, можливості на цій основі досягати згоди щодо взаємовигідних умов реалізації свободи економічної діяльності. Як свідчить емпіричний досвід, досягнення згоди щодо взаємовигідних правил поведінки ґрунтується на максимінімальному підході, який у кінцевому результаті дає змогу сформулювати правила, що визначають конкретні механізми забезпечення балансу інтересів між суб’єктами економічної діяльності.
Тому метою економічних реформ є забезпечення соціальної інтеграції у сфері економічної реформи, яка має бути забезпечена належними правилами, процедурами та інститутами економічної системи на засадах відкритості інформації та доступу до ресурсів. Соціальна інтеграція у рамках економічної системи досягається завдяки сталого розвитку, що зумовлено обмеженістю в ресурсах. Необхідною умовою цього процесу є становлення «економічного громадянства», побудованого на засадах раціональності, вільної ініціативи, індивідуальної мобільності з урахуванням можливостей та якостей, соціальної інтеграції з його обов’язками та відповідальністю задля зростання добробуту, формування об’єднань задля участі в економічній діяльності [1, с. 5-6]. Соціальна інтеграція досягається завдяки забезпечення добробуту та гарантій реалізації економічних свобод як невід’ємної складової свободи розвитку особистості, що забезпечується конституційними засобами (стаття 23). За таких умов свобода розсуду уряду й адміністрації має бути обмежена розумними рамками виключно на основі закону як результату консенсусу в суспільстві [28, 29 с. 145-146, 30 с. 4-5, 31]. Ступінь втручання публічної влади у сферу економічної свободи має бути збалансованими і не посягати на сутність її змісту. Тому при проведенні економічних реформ є виправданим формування інститутів економічної системи, які мають неухильно слідувати економічним правилам і процедурам і володіти достатньою свободою саморегулювання, оскільки економічні процеси за своєю природою є динамічними і не можуть підлягати надмірному законодавчому регулюванню.
1.2.