КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Юридичною основою створення й діяльності громадських організацій в Україні є конституційне право на свободу об’єднання (право на свободу асоціацій в міжнародному праві). Так, у ст.
36 Конституції України вказано: «Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей».Поняття громадської організації. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. об'єднання громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.
Юридичний словник-довідник надає наступне визначення: «Об’єднання громадян (далі - ОГ) - добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів громадян з метою спільної реалізації прав і свобод. ОГ є політичні партії, громадські організації, профспілки, релігійні, кооперативні організації, ОГ, що мають наметі одержання прибутків, комерційні фонди, органи громадської самодіяльності, інші ОГ, порядок створення і діяльність яких визначається Законом «Про об’єднання громадян»[323]. Слід зазначити, що останнє тлумачення є набагато ширшим, ніж законодавче, але, на нашу думку, не сповна йому відповідає.
Цікаво прослідкувати, як трактується поняття громадського об’єднання конституційним правом інших держав, наприклад, Російської Федерації. За визначенням федерального закону «Про громадські організації» від 14 квітня 1995 р.: «Громадське об’єднання -добровільне, самоврядне, некомерційне формування, яке створюється за ініціативою громадян, що об’єдналися на засадах спільності інтересів для реалізації спільної мети, вказаної у статуті громадського об’єднання»[324].
Для аналізу механізму взаємодії громадських організацій з державою слід мати на увазі, що такі структури громадянського суспільства включаються у канали впливу, характерні для політичної системи суспільства. Досвід показує, що саме держава є для сучасного суспільства, яке керується принципами гуманізму та демократії, найбільш прийнятною системою органів та інститутів влади. Однак в деяких випадках центральним інститутом влади може виступати церква, партія, армія. Місце і роль держави в політичні й системі обумовлено декількома основними моментами (представляє суспільство в цілому; має спеціальний апарат управління та примусу; суверенітет та ін.). Недержавним організаціям такі ознаки та функції непритаманні, вони вирішують локальні за змістом та об’ємом задачі в чітко визначеній сфері суспільного життя.
Громадські організації та держава. При визначенні характеру взаємозв’язків, що виникають між державою та об’єднаннями громадян, слід брати до уваги загальність їх кінцевих цілей й задач, єдність принципів побудови та функціонування, їх демократизм, виникнення всіх державних та недержавних утворень за волею народу, постійну опору на їх творчу ініціативу і підтримку
Аналізуючи взаємовідносини об’єднань громадян і держави, слід зазначити, що ці відносини завжди носять двосторонній характер. Більшість з них завжди регулюється правовими нормами. Деякі відносини ще не мають повного правового визначення. Такі, наприклад, як межі втручання держави в діяльність громадських організацій; правотворчість громадських об’єднань, її природа потребують подальшого вдосконалення законодавства про діяльність вказаних об’єднань. Це буде сприяти розвитку громадських об’єднань, стабільності їх відносин з державними органами, розкриття всіх потенціальних можливостей. Громадські об’єднання беруть участь в виробленні державної політики, є активними учасниками проведення усіх політичних кампаній, делегують своїх представників до складу державних органів влади, контролюють діяльність законодавчих! виконавчих державних органів, в особі своїх фракцій та депутатів мають право законодавчої ініціативи в парламенті (політичні партії).
Громадські об’єднання діють в рамках правового режиму, встановленого державою.
Обов’язком держави є забезпечення нормального функціонування всіх недержавних організацій, сприяння їх розвитку та вдосконаленню. Це виражається в гарантуванні таких конституційних прав, як право на об’єднання, реалізацію політичних свобод вираження поглядів, мирних зборів, маніфестацій та права на звернення. Права та інтереси громадських об’єднань знаходяться під охороною державних органів (суду, прокуратури та ін.). Останнім часом між державою і громадськими організаціями виникають нові, більш досконалі взаємовідносини. Одним з прикладів останніх можуть бути відносини соціального партнерства між державою та профспілковими організаціями, їх сумісна діяльність у питаннях регулювання соціально-трудових відносин, їх застосування в Україні. Більшої активності набуває зв’язок громадські об’єднання - законодавча влада; участь громадських об’єднань в законотворчому процесі та законодавча влада. Громадські організації і виконавча влада; надання центральними органами виконавчої влади громадським організаціям окремих повноважень згідно з укладеним двостороннім договором; право громадської організації на отримання від держави матеріально-фінансової допомоги на діяльність, передбачену її статутом (для національних громадських організацій, зокрема для національної спортивної федерації). Держава здійснює нагляд та контроль за діяльністю громадських організацій.Ознаки громадських організацій. Такого роду організації характеризуються наступними ознаками: а) некомерційний характер, який не передбачає отримання прибутку цими організаціями. Згідно з абз. 1 ст. 12 конституції Греції: «Грецькі громадяни мають право утворювати союзи та об’єднання, що не мають на меті отримання прибутку, додержуючись при цьому законів держави, які в ніякому випадку не можуть передбачати, що здійсненню цього права повинен передувати попередній дозвіл»; б) політична участь організацій не виступає їх основною метою, а лише може виступати додатковим засобом для досягнення їх цілей. Головною метою громадських організацій розглядається реалізація та захист інтересів своїх учасників.
Згідно абз. 1 ст. 12 конституції Болгарії: «Об’єднання громадян служать задоволенню та захисту їх інтересів».У політичній системі сучасних держав громадські організації здійснюють функції з виявлення спільних інтересів окремих груп населення; орієнтують органи влади на врахування цих інтересів у ході прийняття владних рішень; активно організовують громад- 452
ську думку; об’єднують виборців навколо депутатів або кандидатів у депутати тощо.
Свобода асоціацій дає змогу за висловом К. Гессе, визначити «більш загальний принцип побудови суспільства, а саме принцип вільного створення соціальних груп»[325]. Норми конституцій про свободу асоціацій закладають юридичні засади структуризації суспільства відповідно до потреб різних соціальних груп. Конституції встановлюють певні обмеження у діяльності асоціацій та певні вимоги до них. Конституція Італії забороняє таємні товариства та такі асоціації, які хоча б побічно переслідують політичні цілі за допомогою організацій воєнного характеру Абз. З ст. 9 Основного закону ФРН містить заборону діяльності асоціацій, цілі та діяльність яких суперечить кримінальним законам або спрямовані проти конституційних цілей чи проти ідей порозуміння між народами.
Особливості правового статусу окремих видів громадських організацій. Серед громадських організацій особливе місце посідають асоціації підприємців. Все це пов’язано із підвищенням ділової активності, правовою регламентацією бізнесу Закріплюючи та гарантуючи право власності, законодавець також намагається затвердити статус громадських організацій, що сприяють реалізації даного права. Серед асоціацій підприємців виокремлюють: економічні союзи, спілки роботодавців, промислові та торговельні палати, лобістські організації.
Уперше про союзи підприємців на конституційному рівні йшлося у Веймарській конституції Німеччини 1919 р., Конституції Польщі 1920 р. Зокрема, у ст. 68 Конституції Польщі 1920 р. зазначалося: «Особливий закон встановить господарське самоврядування для різних галузей економічного життя, а саме: палати сільськогосподарські, торгові, промислові, ремісничі, найманої праці та інші, об’єднаних в Головну палату господарства Республіки, співробітництво якої з урядовими владами у напрямку господарського життя і по відношенню законодавчої ініціативи визначають особливі закони».
Сьогодні норми такого характеру у конституціях зустрічають рідко.Спілки споживачів забезпечують захист прав споживачів в умовах подальшої глобалізації економіки світу До таких прав споживача належать право на задоволення основних потреб, право на безпеку, право вибору, право на інформованість про якість продукції та по-
слуг, право на компенсацію збитків, право бути вислуханим, право на споживчу освіту та прав на здорове довкілля. Спілки споживачів виробляють тактику боротьби із зростанням цін, виступають від імені споживачів у суді.
Говорячи про відносини об’єднань громадян та інших структур громадянського суспільства, не можна не приділити уваги відносинам у сфері захисту прав національних меншин. Не можна недооцінювати проблематику національностей та їх політичної ролі. Для України як держави, на території якої поряд з українцями проживають представники більш як 100 різних етносів, що становить понад 27% населення держави, питання співіснування різних національних, етнічних, мовних меншин та забезпечення гарантій прав меншин має винятково важливе значення і для досягнення внутрішньополітичної стабільності, і для міжнародного іміджу країни. Демократичні перетворення в Україні сприяли зростанню етнічної самосвідомості, зумовили рух національних меншин до самоорганізації, культурного відродження, вивчення рідної мови, створення національно-культурних товариств та об’єднань. В Україні діє понад 270 національно-культурних товариств. Саме національно- культурні товариства виступають провідниками відродження та розвитку культури, мов, традицій та звичаїв національних меншин. Разом з державними органами влади та науковими установами товариства відіграють важливу роль при вивченні історичної та культурної спадщини етносів. Отже, реалізуючи конституційне право на об’єднання та створюючи національно-культурні товариства, представники етнічних спільнот України тим самим отримують додатковий захист своїх прав та інтересів.
11.5.