Магнітуда округу
Магнітуда округу — це елемент виборчої системи, яким визначається кількість мандатів, які розподіляються в окрузі. На практиці магнітуда округу може мати безліч варіацій — від розподілу всіх мандатів в межах загальнодержавного округу до створення округів під кожен мандат.
Щодо країн Європейського Союзу експерти лабораторії законодавчих ініціатив зазначають, що у більшості з них депутати парламенту (нижніх палат) обираються в декількох багатомандатних виборчих округах[47].Застосування одно- чи багатомандатних округів призводить до зміни рівня репрезентативності виборів, кількості «втрачених» голосів, складності підрахунку, простоти сприйняття, персоніфікації виборів тощо. Не має сенсу перераховувати всі можливі варіанти магнітуди, оскільки математично розподіляти в окрузі можна будь-яку кількість мандатів. Інша справа, що це впливатиме на особливості виборчої системи та її елементів загалом.
Д.М. Фаррел (D.M. Farrell) вважає математично найоптимальнішою для пропорційних систем ситуацію, коли вся країна становить собою багатомандатний округ. В Ізраїлі всі 120 членів Кнесету (парламенту) обираються на загальнодержавному рівні. Теоретично це повинно означати, що для обрання кандидата необхідно набрати лише 1/120 або 0.83 % всіх поданих голосів. Однак результат часто відрізняється залежно від використовуваної виборчої формули та легального бар'єру[48] (які будуть розглянуті нижче). Варто зауважити, що практика використання єдиного загальнодержавного округу є менш поширеною. А тому зі зменшенням магнітуди та збільшенням кількості голосів виникатиме необхідність справедливого формування меж округів та розподілу за ними мандатів для забезпечення рівної «ваги» голосів. Показних «ваги» голосу відображає вплив голосів виборців окремого округу на результат голосування. Чим менше виборців в окрузі — тим вищий рівень впливу їх голосів на результат голосування.
Для прикладу, в одномандатному окрузі до якого включено 1000 виборців для обрання кандидата за формулою абсолютної більшості достатньо набрати 501 голос, в одномандатному окрузі до якого включено 5000 виборців — 2501 голос.У п. 2.2. Керівних принципів Кодексу належної практики у виборчих справах Венеційської комісії зазначено, що місця в виборному органі мають рівномірно розподілятися між виборчими округами. Також встановлено вимоги до принципу рівності голосів, серед яких наступні:
■ принцип рівності голосів передбачає справедливий і чіткий розподіл місць між виборчими округами на підставі одного з наступних критеріїв: чисельність населення даного округу, чисельність громадян, що в ньому проживають (включно з неповнолітніми), чисельність зареєстрованих виборців і чисельність фактично голосуючих жителів;
■ можуть бути взяті до уваги географічний критерій та межі адміністративного поділу чи навіть історичні границі;
■ допустиме відхилення середньої кількості не повинно перевищувати 10 %, але в жодному разі не більше 15 %, за винятком особливих обставин (захист інтересів компактно розселеної меншини, адміністративна одиниця з низькою щільністю населення);
■ з метою гарантування рівних виборчих можливостей розподіл місць має переглядатися принаймні раз на 10 років, бажано, не під час проведення виборів.
Відхилення від визначеної орієнтовної середньої кількості виборців в одномандатних виборчих округах було однією з підстав визнання неконституційною ч. 2 ст. 22 Закону України «Про вибори народних депутатів України» рішенням КСУ від 04.04.2012 № У-рп/2012[49]. Зазначена норма передбачала, що закордонні ВД утворюються ЦВК при закордонних дипломатичних установах України, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України, з рівномірним віднесенням до всіх одномандатних виборчих округів, які утворюються на території столиці України — міста Києва. На думку КСУ, зазначена вимога, з урахуванням співвідношення кількості виборців, які проживають або перебувають за кордоном, та виборців у місті Києві не узгоджується з ч.
2 ст. 18 Закону, якою визначено певну межу відхилення кількості виборців в одномандатному виборчому окрузі, а саме — до 12 % від орієнтовної середньої кількості виборців в одномандатних виборчих округах та не забезпечує відображення волевиявлення тих виборців, які проживають на території міста Києва.У п. 13 Пояснювальної доповіді Кодексу належної практики у виборчих справах звертається увага й на питання «виборчої геометрії», «джеррімендерингу». Термін «джеррімендеринг» походить від імені дев'ятого губернатора штату Массачусетс США Елбріджа Джеррі (Elbridge Gerry). «Джеррімендеринг» — метод нарізки виборчих округів в мажоритарних системах з метою розпорошення голосів конкурентів та забезпечення перемоги конкретного кандидата. Його вплив зростає при зменшенні розміру округу, а тому більш загрозливий при застосуванні систем мажоритарного типу у одномандатних округах на виборах колективного органу (парламенту, органів місцевого самоврядування тощо). Власне губернатор Е. Джеррі «покраяв» штат Массачусетс на округи так, що їх межі нагадували контур саламандри (звідси і назва терміну: джеррі + (сала) мандер)[50]. У відповідь на такі маніпуляції з виборчою географією редактори федеральних газет надрукували у березні 1812 року політичну карикатуру, яка зображена нижче[51].
2.1.2.