Поняття і зміст конституційної економіки

Одним з ключових питань для економіки та розвитку Україні є співвідношення економіки та конституційного права. Від якості конституційних правил безпосередньо залежить рівень економічного розвитку країни, так само з іншого боку стрімкий рівень розвитку економіки може стримуватися недосконалими конституційними нормами.

Конституція повинна формувати таку систему організації державної влади, яка забезпечувала б максимально сприятливі умови для ефективного функціонування економіки, створила б можливості та механізми прийняття ефективних рішень на макро та мікрорівнях, орієнтувала б на домінування стратегічних інтересів перед короткостроковими.

Новим науковим напрямом, яке передбачає дослідження діючих конституційних правил і інститутів, у рамках яких взаємодіють індивіди, а також процесів, з яких ці правила та інститути вибираються, є конституційна економіка.

Дослідження проблем конституційної економіки має велике практичне значення, оскільки дозволяє виявити конституційно-правові передумови ефективного розвитку економіки і визначити, яким чином економічні процеси впливають на державу, а фундаментальні норми права впливають на розвиток економіки.

Проблематика конституційного вибору рішень як елемента інституціональної організації економіки активно розробляється в рамках неоінституційної економічної теорії. При цьому, одні автори бачать в них основу піраміди формальних правил, на які спираються економічні правила, а представники конституційної економіки розглядають їх як найбільш важливу частину економічних правил. Інше трактування тісно переплітається з концепцією «господарської конституції», розробленої в рамках німецького ордолібералізму.

Економіко-правовим рішенням з позицій інституціональної економічної теорії присвячені роботи таких видатних вчених як С. Архієреєв, Д. Белл, Т. Веблен, В. Дементьєв, Х. Демсец, Дж. Гелбрейт, Г.

Форми взаємодії економічних і політичних механізмів регулювання у рамках конституційної економіки розглядаються в роботах вітчизняних і зарубіжних вчених: П. Баренбойма, Ф. Бема, Дж. Бреннана, Д. Б'юкенена, В. Ванберг, М. Восленського, Г. Гаджиєва, В. Геєця, Л. Дмитриченко, Р. Капелюшникова, В. Кокорева, В. Лафітского, К. Маркса, В. Мау, К. Менгера, В. Ойкена, А. Олійника, Р. Пайпса, К. Поппера, В. Репке, П. Самуельсона, Г. Таллоком, В. Тамбовцев, Ф. Фукуяма, Ф. Хайєка, М. Хохлова, І. Шапіро, А. Янова та ін.

Незаперечним є факт взаємозв'язку економіки і права. Конституційна економіка покликана створити цілісну систему суспільних відносин, що враховують ці дві гілки реальної дійсності. Комплексний підхід до дослідження проблем конституційної економіки має велике практичне значення, оскільки дозволяє подолати обмеженість прийняття управлінських рішень в економіці з позицій їх правомірності. Вивчення співвідношення механізмів правового та економічного впливів дозволяє зробити висновок про те, що в умовах відсутності належного правового забезпечення будь-яка економічна реформа приречена або на провал, або на мінімізацію економічних результатів.

У країнах перехідного періоду всі реформи повинні бути спрямовані на підвищення ефективності економіки. У той же час, мабуть, сама правова реформа не зможе досягти необхідного масштабу без поширення ідей конституційної економіки. Конституційна економіка є ефективним практичним методом, з якого може починатися будь-який правовий аналіз позиції по будь- якого роду економічних спорах, особливо у випадках неясності, суперечливості та невизначеності законодавства [246].

Яскравим прикладом є виборча кампанія 2008 р. у США, яка пройшла під егідою конституційної економіки, коли партії та кандидати в президенти з посиланням на одні ті ж конституційні норми і принципи висували і обґрунтовували протилежні стратегічні економічні рішення.

Економіка була домінуючим фактором виборчої кампанії 2008 р. в США, особливо в міру розгортання фінансової кризи у сфері нерухомості. Навіть питання війни і миру розглядалися в першу чергу з позиції доцільності витрачання відповідних коштів на ведення воєн та закупівлі озброєнь у порівнянні з фінансуванням освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення і т.д. При цьому кандидати рясно і докладно посилалися на американські конституційні цінності, які будуть реалізовані при прийнятті країною їх економічних підходів. Більшої гостроти у передвиборчій полеміці набуло питання про початок видобутку власних запасів нафти і газу, раніше майже одностайно розглядали як стратегічний енергетичний ресурс для майбутніх поколінь американців.

Минула виборча кампанія виявилася ареною зіткнення еліт і різних конституційно-економічних підходів до питань стратегічного розвитку, і цей збіг призвів до класичного з точки зору представницької демократії голосування з цих питань усіма громадянами країни. Таке в історії трапляється нечасто, оскільки зазвичай стратегічні економічні рішення приймаються в більш-менш закритому режимі в надрах виконавчої влади з подальшим (часто обмеженим) обговоренням в рамках процедур законодавчої влади і з відносно рідкісним (саме для стратегічних рішень) конституційним наглядом з боку судової влади. Тому наявність конституційно-економічного експертного аналізу найбільш гострих політичних і економічних проблем - важлива умова їх кваліфікованого обговорення при поданні важливих антикризових заходів і серйозне експертне забезпечення створення та ефективного функціонування будь-якого антикризового механізму [247].

Вже кілька десятиліть економісти ведуть дослідження в напрямку побудови найбільш раціональної моделі розвитку економічних процесів на макрорівні. Ключовим завданням дослідження проблеми раціонального вибору в конституційній економіці є якнайкраще поєднання індивідуального вибору з громадськими уподобаннями.

Розглядаючи еволюцію становлення конституційної економіки, необхідно передусім відзначити, що її витоки лежать в корінних еволюційних змінах у зв'язку з новим перебігом наукової думки - інституціоналізму, який довгий час перебував на периферії економічної теорії [248, 249, 250, 251, 252, 253, 254, 255, 256, 257, 258]. Пояснення руху економічних благ лише інституційними факторами не знаходило великого числа прихильників, що частково було пов'язано з невизначеністю самого поняття «інститут».

Економіка і політика в теорії суспільного вибору виступають як взаємні передумови, взаємодіють один з одним. Новий політико-економічний підхід розглядає не тільки економічні основи поведінки в політичному процесі, але і політичні методи втручання в ринкову економіку, при цьому віддаючи перевагу, якомога меншого втручання держави в економіку та економічні процеси зокрема.

Повсюдне включення до конституції великої кількості норм, що регулюють економічну політику держави, створює передумови для дослідження конституції економістами.

Аналізуючи далі еволюцію становлення конституційної економіки відзначимо, що засобом досягнення індивідуалістичних цілей, раціонального вибору рішень в умовах обмежених ресурсів в економіці стали виступати інститути. Якщо раніше інститути сприймалися екзогенно, як щось зовнішнє по відношенню до економіки, то в сучасній теорії вони аналізуються як частини єдиної структури, в рамках і за допомогою якої вибудовуються відносини між людьми.

Таким чином, інститути створюють структуру спонукальних мотивів людської взаємодії, зменшують невизначеність, підвищують раціональну компоненту прийнятого рішення. З середини минулого століття сформувався науковий напрям, метою якого є розробка принципів оптимального поєднання і взаємодії конституційних інститутів і економічного розвитку. Цей науковий напрямок одержав назву конституційної економіки [259, 260, 261, 262].

Конституційна економіка - науковий напрям, що вивчає питання взаємозв’язку конституції і економіки, демократії і вільного ринку з метою виявлення конституційно-правових передумов ефективного розвитку економіки і аналізу впливу економіко-правових відносин на державу [260, с.10].

Конституційна економіка - науковий прикладний напрямок і основа правової реформи в сфері системи економічного законодавства. Всесвітньо визнана доктрина верховенства права (Rule of Law) матеріалізується через конституційні принципи правової держави і верховенства Конституції, а також включає питання конституційної економіки. Конституційна економіка передбачає комплексний розгляд взаємозв'язку питань конституційного права з основами економічного становища особи і проблемами економічного розвитку країни. Конституційна економіка - науковий напрямок, що вивчає принципи досягнення максимально можливого в рамках національної економічної системи задоволення економічних і соціальних прав особистості шляхом оптимального поєднання економічної доцільності з досягнутим рівнем конституційного розвитку, відбитим в нормах конституційного права, що регламентують економічну і політичну діяльність в державі [247].

Як зазначає П.Д. Баренбойм, «конституційні норми і принципи, які раніше бачилися обмежувачами раціональної економічної діяльності, обернулись незмінними духовними цінностями, настійно вимагають від економіки свого максимально можливого матеріального забезпечення. Простіше кажучи, за допомогою ними ж ініційованої конституційної економіки економісти «дізналися» світ нових понять і нову сферу аналізу, де їхні традиційні підходи можуть не цілком спрацьовувати».

Термін «конституційна економіка» був запропонований американським економістом Річардом Мак-Кінзі при визначенні головного предмета обговорення на конференції, що пройшла в 1982 р. у Вашингтоні. Створення цього терміна з прикметника «конституційний», доданого до знайомого економістам іменника, означало комбінацію концепцій, яка була необхідна для визначення та виділення нового наукового напряму, раніше існуючого як інтегральна, хоча і особливо шанована частина попередніх багаторічних досліджень економістів.

Класик і засновник конституційної економіки американський економіст Джеймс Б'юкенен, який отримав в 1986 р. Нобелівську премію, часто цитує роботу шведського економіста Кнута Вікселла кінця XIX ст. Ці цитати заслуговують відтворення: "Якщо корисність для кожного окремого

громадянина дорівнює нулю, то сукупна корисність для суспільства також буде дорівнювати нулю... Чи приносить діяльність держави більше користі конкретним громадянам, чим вона їм обходиться, ніхто не має права судити краще самих громадян".

Б'юкенен, в свою чергу, пише про опір, який зустрічає у політиків ідея визнання пріоритету інтересів громадян над їх вільним розсудом: "Я вважав, що суть економічного сенсу в першу чергу випливає з відносин між громадянином і державою, а вже потім з авансованих політичних підходів... Запропонований підхід до інституційно-конституційної реформи наполегливо стримувався майже століття після публікації Вікселла ". Джеймс Б'юкенен порівняв Кнута Вікселла з конституційним мислителем і одним з перших президентів США Джеймсом Медісоном: "Обидва відкидали будь-яку органічну концепцію інтелектуальної переваги держави над своїми громадянами". Цей підхід через багато десятиліть після висловлювань Джеймса Б'юкенена також стримується сформованим традиційним політичним мисленням [247].

У сфері гуманітарних вітчизняних наук існує в наявності явне відставання розвитку конституційної економіки в порівнянні зі світовим досвідом. Конституційно-правовий аспект є причиною багатьох негараздів, що відбуваються на Україні. Повністю відсутні у вітчизняній літературі будь-які науково-методичні видання з проблем конституційної економіки. Аналізуючи дану проблематику слід відзначити відсутність належної уваги до тлумачення в українській і російській мовах юридичних терміна «конституція». Поширені два значення цього терміна [263].

основний закон держави, що визначає основи суспільного і державного ладу, систему державних органів, права і обов'язки громадян;

будова, структура організму.

Про неповноту сутнісної сторони терміна «конституція» свідчить той факт, що в інших мовах [260, с. 13] існує до восьми тлумачень цього терміна: 1) основний закон держави, 2) установчий акт або дія, 3) встановлене право і звичаї, 4) установчі документи комерційної або некомерційної організації; 5) основні принципи окремо взятої соціальної групи; 6) акт призначення на посаду; 7) стан, форма, структура і з'єднання частин цілого, що характеризують об'єкт; 8) статуру і т. д.

Наприклад, Конституція ЄС не є конституцією в сенсі Основного закону держави - єдиному широко прийнятому в російській та українській мові. Слово «конституція» має в англійській мові набагато більше загальноприйнятих значень, куди входять не тільки конституції держав, а й статути корпорацій, громадських організацій, а також неформальні і неписані правила клубів, груп за інтересами, традицій сімей і т.д. [246].

Перед конституційної економікою стоїть широке коло теоретичних і практичних завдань, першочерговим серед яких є завдання виявлення конституційно-правових передумов ефективного розвитку економіки.

Аналіз світового досвіду свідчить, що між конституцією і економікою існує тісний взаємозв'язок. Однією з перших на шлях бурхливого економічного зростання вступила Англія після прийняття законів, що обмежують повноваження королівської влади. Прийняття в багатьох країнах заходів з підтримки ринкової конкуренції та малого бізнесу, свободу підприємництва сприяло розвитку демократичних засад держави [260].

Конституційна економіка вивчає вплив економічних криз на державу і конституційних криз на економіку, результатом яких стає перетворення економічних відносин, або існуючих форм правління. Історія найбільших системних криз показує, що країни з розвиненою демократією (США, Великобританія) пройшли через них з меншими потрясіннями і жертвами, ніж менш стійкі конституційні системи (Німеччина, Іспанія, Італія та ін.) [264, с. 11­12].

Конституційна економіка має дуже велике значення для міждержавних інтеграційних об'єднань. Європейський Союз носив і носить, в першу чергу, економічний характер, а для його успішного розвитку знадобилася Конституція ЄС. Стало зрозумілим, що подальший успішний економічний розвиток Європи неможливий без впровадження в життя принципів і норм юридичного документа типу конституції. Цікаві й конституційні пошуки останніх 15-20 років, коли в ЄС за ініціативою практиків-фінансистів виникла концепція, що повністю відповідає підходам конституційної економіки і пов'язана з принципом незалежності центральних банків від інших органів влади. У цій ініціативі чітко проявила себе одна з головних ідей конституційної економіки - фінансові кошти держави є надбанням не держави, а народу. А значить, вони повинні витрачатися відповідно до конституції країни - єдиного правового акта, автором якого є безпосередньо «Ми, народ», як це зазначено в преамбулах конституцій Росії і США.

Важливим завданням конституційної економіки є дослідження впливу глобалізації світової економіки (залучення окремих держав у світову торгівлю) на конституційні процеси в конкретних країнах. Потрібна адаптація до процесів глобалізації економіки. Глобальна економічна інтеграція та демократизація звужують можливості для внутрішньої поведінки.

У загальному вигляді можна виділити три основні групи проблем [264, с. 11-12], регульованих конституцією і мають безпосереднє відношення до соціально-економічного розвитку країни. По-перше, права власності, їх структура і гарантії. По-друге, соціально-економічні права і гарантії населення. По-третє, регулювання грошових та фінансових (бюджетних) питань. Всі ці три моменти так чи інакше відображають співвідношення прав і можливостей держави і приватної особи, а в ряді випадків і прямо визначають економічну роль держави, можливості та межі втручання влади в господарський процес.

Крім того, до соціально-економічних тем конституцій безпосередньо примикають питання організації політичного життя, тобто основні політичні права, система органів влади, вибори і формування органів державної влади і управління. До цього ж відноситься також механізм прийняття конституції і внесення до неї поправок.

Політична система організації суспільства створює загальні рамки для функціонування економічних процесів і визначає можливості і межі реалізації відносин власності, здійснення тієї чи іншої грошово-фінансової політики. Конституція повинна формувати таку систему організації державної влади, яка забезпечувала б максимально сприятливі умови для ефективного функціонування економіки, створювала б можливості та механізми прийняття ефективних рішень на макро і мікрорівнях, орієнтувала б при прийнятті рішень на домінування стратегічних інтересів перед короткостроковими. Практична реалізація цих завдань на національному рівні означає створення ефективних механізмів недопущення безвідповідальних рішень і популізму. У ХХ сторіччі, що демонструвало найбільш яскраві приклади втручання держави в господарське життя, саме втручання у відносини власності і безвідповідальний популізм у фінансовій політиці оберталися важкими наслідками для економічної ефективності та соціальної стабільності.

Досвід показує, що найбільш стабільною і ефективною з точки зору її впливу на економіку політична система виявляється тоді, коли вона формується індивідами, приблизно рівними у соціальному і економічному відношеннях. Цей висновок практично тотожний твердженням про те, що володіння власністю робить індивіда громадянином і включає його в законотворчий процес [264].

Досить очевидним з історії нового часу фактом є поступовий рух країн до загального виборчого права. Протягом десятиліть активне виборче право було прямо пов'язане з володінням власністю і (або) здатністю платити податки. Тобто брати участь у державному управлінні повинні були лише ті, кому було, що втрачати, і хто вносив свій матеріальний внесок через податкову систему в організацію суспільного життя. Розширення виборчого права відбувалося поступово, у міру зростання добробуту народу і при поетапному включенні до числа виборців все нових і нових соціальних груп [264, с. 13].

При аналізі логіки формування системи загального виборчого права доцільно простежити взаємозв'язок цього процесу з соціально-економічним розвитком тієї чи іншої країни. Рівень цього розвитку прийнято вимірювати величиною валового продукту на душу населення, оскільки цей інтегральний показник відображає не тільки суто економічні, а й певні соціальні аспекти життєдіяльності даного суспільства. Певним рівнями ВНП на душу населення відповідають і такі показники, як співвідношення міського і сільського населення, співвідношення продукції промисловості і сільського господарства, рівень грамотності, а також ступінь розвиненості демократичних інститутів. Перехід до загального виборчого права в розвинених країнах відбувся на рівні приблизно 4-5 тис. доларів ВНП на душу населення.

Після досягнення певного рівня соціально-економічного розвитку принцип загального виборчого права стає не тільки формальним, але і фактичним. Тобто на зміну тоталітарним (або авторитарним) режимам приходить демократія. Однак цей режим виявляється досить нестійким, якщо він не супроводжується зміцненням кола власників - як підприємців, так і середнього класу, тобто тих верств, які життєво зацікавлені в соціальній та економічній стабільності, у недопущенні популізму і різних експериментів.

Проведення глибоких суспільних реформ завжди є часом перевірки на міцність конституційно-правового режиму країни. Історія останніх десятиліть дозволяє виділити декілька характерних типів такого роду перетворень, які розрізняються за ступенем радикальності здійснюваних заходів, що дозволяє зробити ряд висновків загальнотеоретичного характеру [264, с. 24-27].

По-перше, проведення реформ можливе за збереження діючої конституції. Це може призвести до надійних результатів або у випадку явної обмеженості реформ, або за наявності глибоких традицій конституціоналізму. На сьогоднішній день лише частина західних держав може з достатньою впевненістю розраховувати на те, що їхній конституційний лад витримав випробування часом чи обставинами, і протягом досяжного часу всі відповіді на виклики часу не зажадають скільки-небудь радикальних конституційних реформ. До таких країн можна віднести перш за все Велику Британію та США, що пройшли через Велику депресію без помітних політичних потрясінь і конституційний криз, а також Німеччину початку 1990-х років, яка витримала випробування возз'єднанням.

Особливим випадком в рамках цих прикладів є повернення дієвості існуючої конституційно-правовій системі. Це відбувається в тих ситуаціях, коли у недемократичній країні формально діє конституція, що відповідає сучасним стандартам демократичного кола суспільства. Природно, що здійснюючи реформи, політичні сили схильні в такій ситуації піти шляхом «актуалізації» існуючої правової системи, перетворення її з формальності в реальність. Практика свідчить, однак, що цей шлях перетворень не дає стійкого позитивного ефекту, а у федеративних державах навіть прискорює їх крах.

По-друге, складним є здійснення економіко-політичних перетворень, заснованих на відновленні дії старої (іноді відстає від справжнього моменту на десятиліття) конституції. До недавнього часу такий розвиток подій було характерно лише для схильних до військових переворотів держав третього світу. Періодичне повернення до конституційного правління супроводжувалося або відновленням дії конституції, або поверненням до громадянської конституції від конституції, нав'язаної військовими. Однак після падіння комунізму повернення до старих конституцій і законів стало масовим явищем майже для всіх держав Центральної та Східної Європи. При цьому, тут відбувалося відновлення конституцій, які не діяли протягом півстоліття, що є по суті своїй унікальним феноменом. Загалом, такий розвиток подій покликане продемонструвати відмову від нав'язаного ззовні режиму і в цьому відношенні посткомуністичне відновлення конституційного ладу суттєво відрізняється від наявного досвіду подолання режимів, встановлених в результаті військових переворотів [264].

По-третє, можливе проведення конституційної реформи та прийняття нової конституції в результаті подолання глибокої економічної та політичної кризи. Вихід з такої кризи нерідко пов'язаний із силовими методами або з методами, близькими до силових. Тут вже доводиться мати справу з проведенням масштабних перетворень, які не вкладаються в існуючі або традиційні для країни правові рамки [264].

Нарешті, по-четверте, конституційні зміни можуть супроводжувати (і бути одним з моментів) радикальну ломку існуючих економічних, політичних і соціальних інститутів. Тобто тут вже не можна говорити про реформу як таку, оскільки розгортаються процеси які мають явно революційний характер. Тут нова конституція не є абсолютно неминучою, але в силу ряду обставин вона з високим ступенем ймовірності виявляється нестійкою і спочатку несе в собі можливість (і небезпеку) хворобливих коригувань і переглядів. Більше того, сам характер подій, що відбуваються, їх радикальність і пов'язана з цим рухливість всіх соціально-економічних структур і відповідних груп інтересів обумовлює своєрідну вторинність конституційних рамок, а також залежність політичних процесів та реальних правових рамок від балансу політичних сил, що зумовлює в кінцевому рахунку балансом реальних груп інтересів [264].

Все зазначене дає основу для виділення двох принципово різних ситуацій, що характеризують співвідношення соціально-економічних реформ і відповідних конституційно-правових рамок. З одного боку, можна спостерігати зміни короткострокові, здійснювані режимами перехідного типу і не змінюють соціально-економічну природу цієї держави. За суттю своєю це перевороти, що не виходять за рамки заміни однієї правлячої угруповання на іншу. У цьому випадку звичайно відбувається тимчасове скасування конституції з практично неминучим її відновленням надалі. Тут в результаті можливе як відновлення старої, що діяла до перевороту, конституції, так і прийняття нової.

З іншого боку, відбуваються глибокі зміни соціально-економічного характеру, які потребують відповідного конституційного оформлення. Тут також можливі різні варіанти - від необхідності здійснення комплексу болючих реформ до радикалізму революційних змін, який також може бути абсолютно різним. Наведені події якісно різні. В одному випадку глибокі перетворення здійснюються в рамках однієї і тієї ж системи соціально-економічних відносин (приватної власності та ринкової економіки в тому або іншому її вигляді), в іншому - відбувається заміна найглибших основ існуючого порядку (відмова від приватної власності або повернення до неї ).

Економічні та політичні обставини останнього десятиліття в Україні, що породили цілий комплекс проблем соціального характеру, привертають підвищену увагу до досвіду і теоретичним розробкам російських і західних учених, зокрема, з питань масштабів і форм державної присутності в економіці, ролі Конституції і держави в цілому у формуванні соціально-економічної моделі суспільства.

Держава, так чи інакше, завжди присутня в економіці, формує свій економічний простір незалежно від правлячого в ньому режиму. Залежно від режиму, що править в державі, можна простежити зростаючу присутність держави в економіці, починаючи з демократичної і закінчуючи авторитарною системою.

Одне з головних завдань конституційного реформування - забезпечити найбільш раціональний вплив за ступенем втручання держави в економіку країни, привнести оптимальне «політичне» в «економіку» [265, с. 177]. Ці та інші, пов'язані із взаємодією держави і економіки питання, набувають на Україні все більшої актуальності.

Для того щоб побудувати оптимальні принципи поєднання економіки й Основного закону, які могли б мати практичне застосування, недостатньо вивчення та узагальнення досвіду західних вчених, дослідників у галузі конституційної економіки. Відповіді на питання, яким має бути ефективна держава, не однакові для країн, що знаходяться на різних стадіях конституційного та економічного розвитку. Конституції держав повинні розчищати шлях для прогресивних перетворень в економіці, а не гальмувати їх, закріплюючи не самі ефективні методи і засоби впливу на її розвиток.

Актуальним є аналіз зв'язку між економікою та Основним законом держави, визначення ступеня відображення в Основному законі питань прямо чи опосередковано впливають на економіку країни, позначення основних тенденцій внесення змін до Конституції.

Взаємозв'язок між конституцією і економікою підтверджується досвідом багатьох країн. Досить навести приклад Англії єпохи славної революції. Її основним підсумком стало прийняття Білля про права (1689 р.), що став, по суті, тим фундаментом, на якому була побудована британська конституційна система. Повноваження королівської влади були обмежені. Право встановлювати, змінювати закони, припиняти їх дію, вводити податки було надано парламенту. Конституційна реформа розчистила шлях для перетворень в економіці. Одним з перших кроків у цьому напрямку стало заснування в 1694 р. Банку Англії. У результаті ця країна однією з перших вступила в еру промислової революції і бурхливого економічного зростання [266, с.21].

Починаючи з прийняття перших у світі конституцій і закінчуючи найсучаснішими, можна простежити, що всі без винятку конституції зверталися до питань економіки, підкреслюючи їх першорядну значущість. Вивчення конституційної економіки дасть відповідь на питання, чому західним країнам вдається уникнути більш глибоких криз? Чому ці кризи виявляються більш м'якими порівняно з кризами в інших частинах світу? Чому періодичність і тривалість криз значно менше, ніж, наприклад, в країнах пострадянського простору?

Людство має чимало прикладів, коли економічна криза викликала політичну чи навпаки. Економіка будь-якої держави дуже динамічно реагує на будь-яку політичну нестабільність. Одне із завдань конституційної економіки - створити такі умови, при яких криза буде подолана з мінімальними втратами.

У Конституції мають бути втілені базові принципи конституційного регулювання соціально-економічного життя суспільства, перехід до постіндустріальної системі цінностей, весь комплекс ідей і принципів, які були розвинені демократичною традицією останнього часу.

Дослідження в області економіки і політології підтверджують, що переважна більшість високорозвинених країн є політичними демократіями, причому зв'язок між політичним режимом і економікою носить двосторонній характер. Політична стабільність, притаманна розвинутої демократії, не тільки підтримує відносну стійкість економічного зростання, але й створює базові передумови для більш гнучкої адаптації економічної системи даної країни до викликів часу.

Одним з найважливіших моментів конституційного регулювання соціально-економічних процесів у сучасних розвинених країнах є регулювання відносин власності. На думку російських вчених, власність є основним питанням конституційної економіки. І саме в цьому питанні, в сенсі його конституційного регулювання, є прогалини. Конституція України, зокрема, стаття 41 регулює основні питання права власності, надаючи власнику абсолютні права користування своєю власністю. Перелічені у статті права власника свідчать про демократичному підході до власності в Україні. Однак, проаналізувавши конституції інших країн, можна зробити висновок, що в Конституції України, зокрема, у статті, яка регулює власність, недостатньо раціоналізму. Мова йде про те, що власність може не тільки надавати права, а й зобов'язувати. Так, наприклад, у Конституції ФРН записано: «Власність зобов'язує. Користування нею повинно одночасно служити на благо суспільства». Конституція Японії проголошує, що «право власності визначається законом у відповідності з інтересами суспільного добробуту» [267, с. 432]. Таким чином, накладаючи певні обов'язки на власника з метою забезпечення соціальної функції власності, можна істотно підвищити її ефективність.

У світлі вищевикладеного можна виділити предметні межі дослідження конституційної економіки:

виявлення конституційно-правових передумов ефективного розвитку економіки;

аналіз впливу економіки на державу;

питання взаємозв'язку конституції та економіки, демократії та вільного ринку.

Питання, пов'язані з предметом конституційної економіки, знаходять своє відображення в Конституції України: система оподаткування, умови

функціонування Національного банку України, формування бюджету країни, повноваження органів влади у регулюванні економіки отримують правові основи в конституції держави. Однак у порівнянні з конституціями інших країн, зокрема, з питань оподаткування, торгівлі, управління фінансами, єдиного економічного простору в українській Конституції приділена недостатня увага. Так, у ряді західних конституцій (Греція, Італія, Німеччина, Португалія) питанням економіки присвячені окремі глави [268, с. 22]. Конституція України, всі її розділи в їх органічній єдності мають відношення до економічного розвитку країни, однак, необхідно приділити доскональне увагу економічної організації суспільства. Ця перспектива і є основною в системі подальшого дослідження проблеми функціонування конституційної економіки.

Удосконалення Конституції сприятиме чіткому обмеженню присутності держави в економіці, забезпечить політику захисту власності, свободи підприємництва, підтримки конкуренції, єдності економічного простору, що в ідеалі створить такий механізм саморегуляції, який би, подібно правилу «невидимої руки» А. Сміта, дозволив би «м'яко» адаптуватися до тих чи інших змін в політичному чи економічному житті країни [269, с. 89].

В умовах ринку успіх соціально-економічного розвитку в багатьох випадках залежить від ініціативи суб'єктів економічної діяльності, у тому числі економічно-активних громадян, які діють самостійно або в складі об'єднань. Ринкова економіка вимагає гнучкості нормативного та адміністративного регулювання, швидкості реагування органів державної влади та органів місцевого самоврядування на соціально-економічні зміни в державі. Підвищення гнучкості регулювання соціально-економічних процесів і швидкості реагування на зміну ситуації з урахуванням місцевих особливостей забезпечується децентралізацією державного управління.

В останні роки Україна продемонструвала високі темпи економічного зростання. Необхідність подальшого економічного зростання поставила на порядок денний реформу державного управління соціально-економічними процесами, в тому числі і необхідність розширення компетенції регіональних органів, і оптимізацію взаємовідносин загальнодержавних і регіональних органів. Як свідчить світовий досвід, у сучасних умовах розвиток ринкової економіки багато в чому пов'язаний з децентралізацією державного управління.

Необхідність внесення змін до Конституції України зумовлена, насамперед, потребою приведення змісту конституційного регулювання у відповідність з фінансово-економічними і соціально-політичними реаліями, які склалися в Україні. Крім того, актуальність прийняття внесень змін до Конституції полягає в існуючій потребі модернізації правового регулювання основних соціально-економічних процесів, з урахуванням досвіду та стандартів об'єднаної Європи, міжнародних обов'язків України щодо адаптації її законодавства до європейського законодавства.

Г острота питання вдосконалення Конституції України продиктована також спробами підвищити ефективність державного управління, в тому числі і територіальну організацію держави. Ці проблеми існують у багатьох країнах і, як свідчать напрацювання світової теорії і практики конституційного регулювання, саме реформи з децентралізації державного управління є найбільш оптимальним виходом при їх вирішенні.

Певні соціально-економічні та демографічні параметри, культурні традиції, які склалися під впливом історичних, етнічних і географічних чинників у різних регіонах України характеризуються великою різноманітністю. У таких умовах державна єдність стає окремим завданням і вирішити його можливо тільки шляхом перерозподілу деяких повноважень між загальнодержавними і регіональними органами, у результаті чого будуть сформовані оптимальні умови для розвитку кожного регіону з урахуванням його специфіки і, разом з тим, в інтересах держави в цілому.

Саме такий шлях представляється можливим з метою реалізації принципу збалансованості соціально-економічного розвитку регіону, закріпленого в статті 132 Конституції України. Таким чином, соціально-економічний стан регіонів вимагає вирішення складних завдань стратегічного розвитку, реформування програм. Дефіцит бюджетних коштів істотно ускладнює вирішення соціальних завдань. Необхідна політика раціонального проведення соціально-економічних заходів. Найважливішими елементами стратегічного управління регіоном є цілі та критерії їх досягнення. Чітке формулювання цілей і критеріїв забезпечує можливість управління за результатами, створення системи мотивації, що підвищує надійність успішної реалізації програми, зіставлення та оцінки варіантів рішень, концентрації сил на пріоритетних напрямках діяльності. Цілі структуруються наступним чином: ринкові цілі; фінансово-економічні цілі; соціальні цілі; екологічні та природоохоронні цілі; рівень безпеки та охорони правопорядку.

4.2.