ПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

Конституційний лад України базується на фундаментальних положеннях, які можна визнавати за цінності, що взяті за основу Конституції України і можуть служити критерієм її тлумачення.

У власному розумінні принципи конституційного права є кон­ституційними нормами-принципами другого порядку, відповідно до яких здійснюються повноваження органами публічної влади і служать критерієм перевірки конституційності їх правових актів. Серед принципів конституційного ладу можна виділити дві групи: а) нормативні, що закріплені у тексті Конституції України та б) док- тринальні, які виводяться із положень Конституції України.

До основних нормативних принципів належать такі: 1) верхо­венства права: 2) рівності і справедливості: 3) солідаризму (балан­су індивідуального і колективного інтересу, громадська злагода): 4) свободи політичної діяльності: 5) демократії (балансу інтересів правлячої більшості та прав опозиції): 6) верховенства основних прав і свобод: 7) рольової автономії елементів конституційної сис­теми та поділу влад; 8) суверенності та співпідпорядкування гілок влад; 9) ідеологічна свобода (ідеологічна багатоманітність, гарантії свободи слова та друку, заборона проявів цензури у будь-якій формі та встановлення за такі факти конституційної відповідальності) тощо.

До основних доктринальних принципів можна віднести: 1) об­меженого правління (режим установчої влади, що визначає засади діяльності конституційних органів публічної влади): 2) континуите­ту; 3) когерентності (вирівнювання можливостей розвитку балансу розвитку української нації та національних меншин, гарантії функ­ціонування української мови в якості державної): 4) партиципації (забезпечення участі народу в управлінні суспільними справами на всіх рівнях публічної влади): 5) субсидіарності та пропорційності: 6) змагальності: 7) економічної демократії (гарантії приватної влас­ності, свобода вибору професійної та підприємницької діяльності, свобода договору та розумні рамки примусу, гарантії участі праців­ників в управлінні підприємством).

Сьогодні такі принципи конституційного ладу України забез­печені лише частково, що саме і характеризує фрагментарність вітчизняної конституційної системи, перехідний зміст конституцій­ного ладу Багато в чому ефективність інститутів конституційного ладу залежить від системи його гарантій та засобів конституційної відповідальності.

Принцип верховенства права означає зв’язаність держави основними правами і свободами. На думку А. Зайця, принцип вер­ховенства права дістає свій прояв, конкретизацію у наступних скла­дових: а) принципу мінімальної достатності правового регулювання: б) принципу зв’язаності основними правами і свободами: в) прин­ципу позапартійності права; г) принципу відносної самостійності права щодо судової та виконавчої влади; д) принципу верховенства Конституції та законів України^[165]. З органічної точки зору, С. Шев­чук розкриває принцип через забезпечення органами правосуддя у тестах судових рішень, які «виводяться» з тексту та духу Конституції і являють собою: 1) основу правової системи для забезпечення спра­ведливості та розумності позитивного законодавства; 2) слугують своєрідним продовженням нормативного змісту фундаментальних прав і свобод, що закріплені у конституційних текстах^[166].

Доктринальне визначення верховенства права складно сформу­лювати в остаточному варіанті, оскільки правову систему необхідно тлумачити як динамічну самоорганізовану систему При визначенні цього принципу необхідно мати на увазі, що Конституція України базується на поєднанні позитивістського та природно-правового пра- ворозуміння. Принцип верховенства зв’язує публічну владу основними правами і свободами людини, оскільки пряма дія конституційних прав і свобод накладає зобов’язання на владу забезпечити їхню чинність та ефективні механізми їх реалізації. У свою чергу ефективність публічної влади визначається через її здатність служити людини, забезпечити рівний доступ приватним особам до публічних послуг. Нормативною (позитивною) основою верховенства права є правова визначеність (належний порядок оприлюднення правових актів; стабільність за­конодавства; однакове застосування правових норм; неприпустимість зворотної сили закону, що встановлює та посилює юридичну відпо­відальність; nem bis idem; nulla poena sine lege тощо) та ефективний правовий захист особи (доступ до адміністративних і судових засобів правового захисту).

Принцип обмеженого правління як режим установчої влади, що визначає засади діяльності конституційних органів публічної влади. Сутнісним змістом обмеженого правління є неприпустимість концентрації влади, з якого випливає необхідність функціональ­ного розмежування між органами публічної влади. В організації публічної влади це проявляється у поділу основних владних функ­цій законодавства, управління та правосуддя. Також цей принцип означає недопущення узурпації влади, що забезпечується заходами кримінальної відповідальності

Принцип рівності і справедливості. Згідно з цим принципом не припустима дискримінація осіб за будь-якими ознаками (релі­гійного, освітнього, майнового, соціального, етнічного плану тощо). Право надає формальну юридичну рівність у реалізації індивідом власної свободи розвитку як соціальної істоти. З філософської точки зору, справедливість розуміється як пропорційність обраних засобів поставленій меті. «Тому несправедливим і неконституційним має вважатися закон, - зазначає С. Шевчук, який є непропорційним (засоби, зазначені в законі, непропорційні переслідуваній меті) та суттєво порушує права людини (у тому числі - непропорційно їх обмежує)»^[167].

Вирівнювання можливостей розвитку, балансу розвитку української нації та національних меншин, гарантії функціо­нування української мови в якості державної (статті 10, 11, 13 Конституції України) можна розкрити як принцип когерентності. Сутнісний зміст даного принципу складає створення необхідних умов для рівномірного розвитку різного роду соціальних спільнот, узгодження їх інтересів на основі розумного балансу їх співвідно­шення. Відповідно до цих засад українська мова забезпечується конституційним захистом як мова титульної нації, а тому жодна інша мова не може претендувати на такий статус (це суперечить конституційним цілям).

Принцип солідаризму полягає у балансі індивідуального і колек­тивного інтересу Згідно з преамбулою Конституції метою діяльності державних і суспільних інституцій, соціальних спільнот та індивідів є забезпечення громадської злагоди. Наприклад, даний принцип конкретизується у можливості врегулювання колективних трудових конфліктів шляхом перемовин між працівниками (профспілками) та роботодавцями (асоціаціями підприємців).

Відповідно до принципу солідаризму усі соціальні спільноти в Україні повинні сприяти зміцненню громадянської злагоди в Укра­їні. Такі засади конкретизуються конституційним принципом полі­тичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15). Права­ми колективів визнається, зокрема, право консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, право розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, які гарантуються державою (ст. 11). Український народ повинен сприяти захисто­ві суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечувати її національну безпеку, що також розглядається як найважливіші функції держави (ч. 1 ст. 17).

Принцип свободи політичної діяльності полягає у самостій­ності визначення політичного курсу вищими органами держави на основі закону В економічній сфері Конституція України заклала свободу вибору моделі економічних відносин, у культурно-духовній сфері визначає гарантії забезпечення свободи ідеологічного роз­витку на основі застереження про закон. Забезпечення свободи саморозвитку ланок громадянського суспільства ґрунтується на гарантіях недоторканності основних цінностей українського сус­пільства.

Принцип демократії є одним із найважливіших конституційних принципів, що втілюється у визнанні народу як джерела влади. Роз­глядаються як найвищі форми реалізації влади народу вибори та референдум (ст.

Принцип демократії полягає у забезпечення періодичних і чесних виборів органів публічної влади різного рівня. Сутність цього прин­ципу полягає у забезпечення балансу прав більшості і меншості, який передбачає конституційний механізм узгодження їх інтер­есів. Такий баланс інтересів розглядається як важлива передумова забезпечення правонаступності публічної влади. Зокрема, це про­являється у захисті прав опозиції (ст. 117 Конституції Португалії). Серед гарантій прав опозиції закріплюється: отримання регулярної інформації безпосередньо від уряду опозиційними партіями, прохід вирішення питань, що мають суспільне значення тощо. У деяких країнах принцип демократії у контексті виборчого права конкре­тизується через принцип мажоритарності, сутність якого полягає у забезпечені виявлення домінуючого політичного та публічного інтересу, а також через гарантії демократичної структури політич­них партій.

Принцип верховенства основних прав і свобод, іуманітарні засади конституційного ладу виявляються у закріпленій у Консти­туції національній, економічній, соціальній, культурній і екологічній політиці держави. Зв’язаність держави основними правами у кон­тексті ст. З Основного Закону визначає правові форми діяльності публічно-владних та суспільних структур. Таким чином, гуманітарні засади вітчизняної конституційної системи тісно пов’язані з прин­ципами правової держави (ст. 1), пов’язаності держави основни­ми правами і свободами (ст. 3), невичерпності та невідчужуваності основних прав і свобод тощо.

Принцип змагальності у політичному процесі. Політичний процес означає порядок функціонування політичної системи, її ін­ститутів у взаємовідносинах між ними. На відміну від юридичного процесу, цей процес регулюється поряд із правовими нормами також і корпоративними нормами об’єднань. Правовому регулюванню, як правило, підлягають ті відносини, в яких беруть безпосередньо участь носії публічної влади.

(виборчий, законодавчий, бюджетний, контрольний) тісно пов’язані з політичним процесом.

Принцип змагальності знайшов втілення у Конституції Чехії, яка зазначає, що політична система заснована на свободі, добро­вільному об’єднанні та «змагальності політичних партій». Мирне змагання політичних партій, інших асоціацій, груп тиску має на меті оволодіння на основі виборів державною владою або вчинення на неї тиску в інтересах певних соціальних груп чи загальнонарод­них інтересів.

Принцип рольової автономії елементів конституційної сис­теми та поділу влад. Згідно з цим принципом не припустимо злиття державного апарату з партійними структурами. Партіям забороня­ється проповідувати тоталітаризм (ст. 14 Конституції Мадагаскару). Забороняється перебувати у політичних партіях військовослужбов­цям, суддям та деяким категоріям державних службовців.

Рольова автономія базується на визнанні окремих сфер функціо­нування держави, місцевого самоврядування та політичних інсти­тутів суспільства. Таке положення доповнюється принципом поділу влад на законодавчу, виконавчу, судову та виділення особливостей функціонування місцевого самоврядування. Деякі конституції (Мол­дова, Казахстан) заклали положення про взаємодію гілок влад. З іншого боку, рольова автономія інститутів політичної системи також базується на тому, що конституції закладають механізм делегування деяких правотворчих повноважень цим структурам.

Принцип суверенності (взаємодії гілок влад). Відповідно до цьо­го принципу органи держави і місцевого самоврядування складають єдиний механізм публічної влади і зобов’язані взаємодіяти між со­бою та узгоджувати владні рішення.

Принцип економічної демократії полягає у гарантіях при­ватної власності, свободі вибору професійної та підприємницької діяльності, свободі договору та розумні рамки примусу, гарантіях участі працівників в управлінні підприємством.

6.4.