ПРОЦЕДУРА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Парламент як загальнонаціональне представницьке зібрання у своїй діяльності керується певними процедурними правилами. Сукупність процедурних правил забезпечує легітимність і стабіль­ність роботи парламенту.

Принципове значення для організації діяльності Верховної Ради є її самостійність у вирішенні питань процедури. Право регламентної самостійності парламенту є складовим елементом парламентариз- 636

му, оскільки звужує можливості маніпулювання парламентом з боку уряду. За своєю природою регламент парламенту є внутрішньоор- ганізаційним актом, який розробляється і приймається на основі конституції. Регламентна самостійність парламенту не виключає можливості контролю положень регламенту на предмет його кон- ституційності.

З метою забезпечення нормальної роботи Верховна Рада України приймає Регламент, який є статутним документом парламенту Як статутний акт парламенту Регламент детально регулює його орга­нізацію та діяльність. Регламент приймається Верховною Радою відповідно до Конституції і підлягає конституційному контролю як правовий акт парламенту (абз. 2 п. 1 ч. 1ст. 150 Конституції). За до­держанням положень Регламенту здійснює контроль регламентний комітет парламенту

Відповідно до Конституції України у редакції 1996р. парламент був зобов’язаний прийняти Закон про регламент Цей спеціальний закон був прийнятий парламентом, однак на нього неодноразово накладав вето Президент Л. Кучма переважно з політичних мір­кувань. Такий парадокс (накладання президентського вето на вну- трішньоорганізаційний акт) було подолано шляхом скасування цьо­го положення конституційним законом №2222-IV, що дало змогу ВерховнійРаді на початку 2006року нарешті прийнятиРегламент як внутрішньоорганізаційний акт парламенту.

При цьому виникли дискусії з приводу прийняття парламентом Регламенту як свого внутрішньоорганізаційного акта, оскільки п. 21 cm. 92 Конституції України визначає, що організація і поря­док діяльності Верховної Ради регулюється законом. Стаття 83 визначає, що порядок роботи Верховної Ради визначається Регла­ментом. Тут можливі два зауваження По-перше, при внесенні змін до Конституції законом №2222-IV існують проблеми системного характеру. По-друге, відповідно до системного та телеологічного тлумачення Регламент Верховної Ради має юридичну силу закону, тому його можна розглядати як специфічну форму закону.

Встановлення чітких правил, визначених у конституції і регла­менті, їх додержання як необхідна умова повсякденної діяльності парламентів сприяло у перетворенні законодавчих зібрань на ефек­тивні демократичні інститути. Дослідники парламентських систем надають принципово важливе значення питанню про те, чи вправі парламент сам вирішувати, коли, де і протягом якого часу засідати, чим ці правила регулюються (органічним законом чи актом іншого органу влади) тощо. Такі питання істотно впливають на функції парламенту його вплив на політичне життя у країні^[471].

Сесії парламенту. Конституція України визначає статус Верхо­вної Ради як постійно діючого органу публічної влади, який працює сесійно (ст. 82). Таким чином Конституція визначає, що парламент діє у формі засідань протягом визначеного періоду часу - сесії. Три­валість сесій обмежено, оскільки парламент не може функціонувати без перерв. В Україні у період сесійної роботи парламенту включа­ється його робота у пленарних засіданнях та засіданнях у постій­них комітетах. У деяких зарубіжних країнах немає поняття сесії (Австрія, Німеччина) або під сесією мається на увазі лише робота парламенту у формі пленарних засідань (Росія)^[472]. Умовою для на­лежної діяльності парламенту є його повноважність.

А. Повноважність парламенту. Конституція визначає, що Вер­ховна Рада є повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу (ст.

Це питання трактують по-різному. На думку одних, повноваж­ність парламенту пов’язана із моментом його формування за резуль­татами виборів, оскільки повноважність залежить від «умови обран­ня» визначеної кількості народних депутатів. Тому протягом своєї каденції не виключено зменшення граничної кількості парламен­таріїв нижче за 300 у силу різних обставин, що й надалі дозволить проводити сесії Верховної Ради. На думку інших, якщо гранична кількість парламентаріїв буде менша за 300, то у глави держави іс­нують підстави для розпуску парламенту. Ця думка обґрунтовується насамперед тим, що таке істотне зниження чисельності народних депутатів у Верховній Раді викривлює представництво політичних сил у парламенті. Правова позиція Конституційного Суду така:

«У разі зменшення з будь-яких причин складу парламенту до кількості, меншої ніж триста народних депутатів України, ді­яльність Верховної Ради України має бути зупинена до складання присяги належним числом відповідно обраних народних депутатів України»^[473]. Однак така позиція Суду втрачає свій сенс при пропо­рційній виборчій системі, при якій депутати, що вибули, автома­тично заміщаються особами, які були наступними у списку канди­датів від партії (блоку партій). Таким особам достатньо написати відповідну заяву, а у парламенті здійснити процедуру приведення до Присяги народного депутата.

На випадок масової практики виходу парламентаріїв зі складу Верховної Ради визначено, що питання про дострокове припинен­ня їх повноважень за особистою заявою необхідно розглядати на пленарному засіданні, про що ухвалюється постанова парламенту (ст. 81, ч. 4 Конституції). Таке положення Конституції спрямовано на попередження зовнішнього тиску на парламент з метою блоку­вання його роботи.

Під час парламентської кризи влітку 2006 р.

Б. Чергові сесії парламенту. Насамперед визначається початок першої сесії, яка розпочинається не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів парламентських виборів (ст. 82, ч. 3). Визначається також початок так званих весняних та осінніх сесій: весняна починається з першого вівторка лютого, осіння - з першого вівторка вересня кожного року Такий механізм скликання сесій Верховної Ради можна визначити як скликання сесій парламенту за його правом; таке право не може привласнювати будь-який орган публічної влади.

Залишається нез’псованим питання про можливість скликання парламентської сесії народними депутатами не менше 1/3 від його конституційного складу. Можливі ситуації, коли парламент після виборів або на початку чергової сесії, з певних політичних причин не здатен зібратися за своїм правом. Тому правомірно ста­вити питання про можливість застосування права частини на­родних депутатів скликатичергову сесію, як це визначено у ст. 83 Конституції. Також виникає питання про таке право народних депутатів у разі неможливості зібратися на сесію новообраній Верховній Раді. Можна припустити, що таке право народних де­путатів, які знаходяться в меншості, є природнім і вони можуть вимагати скликання сесії.

Скликання сесій Верховною Радою за власним правом не може трактуватися народними депутатами свавільно. Верховна Рада як представницький конституційний орган повинна забезпечувати належне функціонування публічної влади. Превентивним засобом проти такого роду зловживань з боку парламентаріїв розглядається повноваження Президента оголосити рішення про розпуск парла­менту якщо народні депутати протягом ЗО календарних днів чер­гової сесії не можуть розпочати пленарні засідання (ст. 90, ч. 2, п. З Конституції).

В. Позачергові сесії парламенту можуть скликатися Головою Вер­ховної Ради на вимогу Президента України або не менш 1/3 народ­них депутатів від конституційного складу Верховної Ради (ст. 83, ч. 2). Дещо нелогічним виглядає неможливість скликання позачер­гової сесії Головою Верховної Ради. Позачергові сесії скликаються у виключних випадках. При цьому має бути попередньо узгоджений порядок денний сесії. Це є гарантією визначення суспільної важ­ливості питань та недопущення випадків зловживання правом на скликання позачергової сесії. На позачергових сесіях не можуть розглядатися питання про повторне затвердження законопроекту про внесення змін до Конституції (ст. 155). Стосовно інших питань Конституція не встановлює обмежень, тому вони можуть бути роз­глянуті на позачерговій сесії.

Г. Континуїтет парламенту. Із Конституції випливає, що в умовах воєнного і надзвичайного стану парламент не підлягає роз­пускові (ст. 64) та збирається на засідання у дводенний строк без скликання (ст. 83, ч. 3). Верховна Рада повинна у дводенний строк з моменту звернення Президента розглянути питання про затвер­дження його Указу про оголошення воєнного або надзвичайного стану (ст. 85, п. 31, ст. 106, п. 21 Конституції). Забезпечення без­перервної роботи парламенту в таких екстраординарних обстави­нах є важливою складовою демократичного ладу, оскільки гарантує парламентський контроль за додержанням основних прав і свобод та дає змогу опозиції контролювати дії уряду, доводити до громад­ськості факти про порушення прав людини і оперативно вживати заходів щодо попередження або усунення шкідливих наслідків таких порушень.

Д. Припинення повноважень парламенту. Розпуск парламенту. За загальним правилом Верховна Рада припиняє повноваження у день відкриття першого засідання Верховної Ради наступного скликання. Для цього необхідне формування повноважного складу парламенту нового скликання, проведення підготовки першого пле­нарного засідання, прийняття відповідних процедурних рішень.

Згідно з принципом відповідального парламентського правління Верховна Рада зобов’язана забезпечувати ефективну діяльність у сфері визначення засад зовнішньої та внутрішньої політики, зако­нодавства, установчих повноважень. Згідно з Конституцією право розпуску парламенту належить виключно Президентові (ст. 90). Таке повноваження Піави Держави сформульовано як дискреційне, яке використовується ним на власний розсуд. Президент України шля­хом проведення консультацій із спікером парламенту та керівника­ми фракцій може і не скористатися цими правами. Верховна Рада може бути розпущена Президентом в таких випадках:

Якщо протягом одного місяця у парламенті не сформо­вано коаліцію депутатських фракцій відповідно до ст. 83 Конституції. Коаліція фракцій повинна бути сформована про­тягом місяця з дня відкриття першого засідання парламенту або протягом місяця з дня припинення попередньої коаліції фракцій. Така підстава носить превентивний характер, оскільки завжди існує висока ймовірність формування інших коаліцій. Так, у ході парла­ментської кризи влітку 2006 р. протягом трохи більше місяця було 641

сформовано три коаліції фракцій. Таке положення Конституції, на­впаки, свідчить про елементи авторитаризму у системі поділу вла­ди, наявність додаткових зовнішніх факторів впливу на внутрішню організацію парламенту

Якщо протягом шістдесяти днів після відставки уряду не сформовано персональний склад нового уряду. Відлік цього терміну розпочинається з дня офіційного оголошення про відставку уряду Відставка уряду має місце, якщо урядові парламентом відпо­відно до ст. 115, ч. 2, 3 Конституції оголошено резолюцію недовіри. У конституційному сенсі надається термін тривалістю 60 днів для проведення відповідних консультацій та узгодження політичних позицій фракцій, які мають на меті утворити новий склад уряду. Од­нак зрозуміло, що такий термін є надмірно тривалий, атакі правила створюють небезпеку парламентського деспотизму.

У зарубіжних країнах існує інша практика. Згідно із Основним законом ФРН можливий розпуск Бундестагу, якщо він протягом 21 дня не може абсолютною більшістю обрати Федерального канцле­ра або більшістю голосів не виразив довіру Федеральному канцлеру, не зважаючи на вимогу останнього. У Чехії президент вправі роз­пустити парламент: якщо Палата депутатів не виразила дові­ру новопризначеному урядові; якщо Палата депутатів протягом трьох місяців не прийняла рішення щодо урядового законопроекту, з яким уряд пов'язує питання про довіру; якщо сесія Палати депу­татів була перервана на більш тривалий час, ніж це допустимо; якщо Палата депутатів протягом трьох місяців була нездатна прийняти рішення, хоча протягом цього терміну сесія не була пе­рервана і весь цей час вона скликалася на засідання. Чеський досвід заслуговує на увагу, оскільки на противагу німецькій парламент­ській системі, у Чехії діє напівпрезидентська форма правління, що ближче до умов України.

Для того, щоб провести розпуск парламенту Президент пови­нен провести консультації з Головою Верховної Ради, керівниками парламентських фракцій. Лише у випадку, коли за результатами консультацій не можна дійти згоди щодо формування уряду відпо­відно до ст. 83 Конституції, Президент вправі видати указ про роз­пуск парламенту і одночасно призначити дострокові парламентські вибори.

Якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленар­ні засідання не можуть розпочатися. Така підстава розпуску парламенту також є превентивною і скоріш за все спрямована на попередження випадків обструкцій, які б перешкоджали нормаль­ній діяльності Верховної Ради.

Правом ініціювати розпуск парламенту не володіють ні уряд, ні народні депутати. З метою забезпечення відповідального парла­ментського правління конче необхідна можливість розпуску пар­ламенту, якщо він не ухвалює закону, з яким уряд пов'язує питання про довіру Із самого принципу відповідального парламентського правління випливає: якщо Верховна Рада формує уряд, вона і по­кликана підтримувати такі законопроекти, з якими уряд принци­пово пов'язує ефективність своєї діяльності.

Повноваження Верховної Ради не можуть бути припиненні до­вільно також і з міркувань забезпечення сталості парламентаризму Якщо Верховна Рада сформована за результатами позачергових ви­борів, які були проведені внаслідок розпуску її попереднього складу Президентом, то її повноваження не можуть бути припиненні про­тягом одного року з дня її обрання. Також повноваження Верховної Ради не можуть бути припинені Президентом достроково в останні шість місяців як своїх, так і парламентських повноважень.

Засідання парламенту. Це основна форма його діяльності. Не­обхідною умовою для проведення засідання парламенту є кворум

- мінімально необхідна кількість народних депутатів для того, щоб засідання Верховної Ради було правомочним приймати рішення. Безпосередньо це питання Конституція не вирішує. Оскільки склад Верховної Ради є правомочним у разі обрання не менш ніж 2/3 на­родних депутатів від її конституційного складу, це жодним чином не означає, що на засіданні парламенту повинна бути мінімально саме така кількість народних депутатів. Про це також констатував Конституційний Суд у своєму рішенні №17-рп/2002 від 17 жовтня 2002 р. Це питання Конституція визначає «методом від противного»

- визначаючи, що парламент вправі приймати рішення більшістю від його конституційного складу

Під час сесій проводяться пленарні засідання Верховної Ради, засідання її комітетів і комісій. Верховна Рада на сесійний період визначає коло питань, які підлягають розгляду і вирішенню, скла­дає порядок денний чергової сесії, а також визначає дні й тижні пленарних засідань, роботи комітетів та комісій, роботи народних депутатів у виборчих округах, встановлює кількість і тривалість щоденних пленарних засідань парламенту тощо. Отже, основними формами засідань парламенту є пленарні засідання та засідання комітетів і комісій.

На ефективність засідань парламенту істотно впливає політична структура. Депутатські фракції відіграють значну роль у формуван­ні порядку денного сесії та окремо взятого пленарного засідання. Шляхом взаємних консультацій фракції можуть диригувати ходом обговорення питань, що стоять на порядку денному послідовністю виступів промовців, визначати хід голосування на засіданні тощо. Узгоджене функціонування фракцій також впливає на визначення способу голосування тих чи інших питань, що може опосередковано впливати на результати голосування. Фракції також можуть впли­вати на управління ходом засідання головуючим.

А. Пленарні засідання. Конституція визначає, що свої рішення Верховна Рада ухвалює виключно на пленарних засіданнях (ст. 84, ч. 2). Тобто не можливо, як до прикладу в Іспанії чи в Італії, при­йняття рішень парламентом на засіданнях профільних комітетів. На пленарні засідання забезпечується доступ акредитованих пред­ставників ЗМІ, що забезпечує публічність у діяльності парламенту. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду:

Пленарні засідання - основна форма діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади під час її сесій. Це - регулярні зібрання народних депутатів України у визначений час і у визначеному місці, що проводяться за встановленою процедурою. На них розглядаються питання, віднесені Конституцією України до повноважень Верховної Ради України, і приймаються відповідні рішення з цих питань шляхом голосування народних депутатів України^[474].

Верховна Рада, як правило, проводить свої пленарні засідання відкрито. Закриті засідання проводяться лише у виняткових ви­падках за рішенням більшості від конституційного складу парла­менту. Конституція не визначає підстави для приведення закритого пленарного засідання, залишаючи це питання для регулювання у Регламенті. Згідно з принципом пропорційності закриті пленарні засідання парламент може проводити лише у випадках суспільної необхідності, що може бути пов’язано із міркуваннями національної безпеки, додержання державної таємниці, додержання права особи на недоторканність особистого і сімейного життя. Оскільки діяль­ність парламенту стосується актуальних суспільних питань, тому його рішення про проведення закритого пленарного засідання пови­нно бути зваженим і не обмежувати надмірно права громадськості знати про ті чи інші питання суспільного значення. Гарантією до­держання парламентом таких стандартів є можливість звернення опозиції до Конституційного Суду шляхом внесення конституцій­ного подання 45-ма народними депутатами.

Пленарні засідання можуть бути установчі та звичайні. Після обрання Верховної Ради проводиться установче пленарне за­сідання, метою якого є формування керівних органів і структури парламенту. Це засідання парламенту відкриває найстарший за віком народний депутат після чого формується тимчасовий керів­ний склад - підготовча група та тимчасовий голова. На установчому пленарному засіданні визначається також порядок денний чергової сесії парламенту Цей перелік включає два розділи: перший - питан­ня, які повністю підготовлені для включення до розкладу пленарних засідань: другий - питання, підготовку і доопрацювання яких Верхо­вна Рада доручає профільним комітетам та відповідним органам.

Загальні пленарні засідання проводяться з питань, які нале­жать до повноважень Верховної Ради та включені у порядок ден­ний її чергової сесії. Засідання Верховної Ради проводиться згідно з розкладом засідань. Рішення, окрім процедурних, приймається з питань, внесених до порядку денного засідання, окрім випадків, визначених Регламентом Верховної Ради. Засідання парламенту відкривають та ведуть Голова Верховної Ради та його заступники. Перед кожним засіданням проводиться поіменна реєстрація народ­них депутатів, про кількість яких сповіщає головуючий. Кожного робочого дня головуючий оголошує порядок денний пленарного засідання. Перед закриттям засідання головуючий уточнює та ого­лошує порядок денний на наступний день пленарного засідання парламенту

Рішення Верховної Ради приймається, як правило, за результа­тами обговорення. Голосування проводиться депутатами особисто в залі засідань або у спеціально відведеному для цього місці біля зали засідань. Голосування, як правило, здійснюється відкрито за допомогою електронної системи підрахунку голосів. З питань щодо обрання посадових осіб та в інших випадках, визначених Консти­туцією і Регламентом, проводиться таємне голосування шляхом подачі бюлетенів. Голосування провадиться народними депутатами особисто.

Практика українського парламентаризму свідчить про розпо­всюдження голосування депутатів за інших своїх колег. Ця пробле­ма навіть стала предметом розгляду в Конституційному Суді. З приводу способу голосування Конституційний Суд констатував, що таке делегування повноважень з боку народного депутата су­перечить природі його представницького мандата і практика го­лосування одного народного депутата за іншого не має юридичних підстав, що є порушенням Конституції і може служити підставою для визнання таких рішень парламенту неконституційними^[475]. З іншого боку, Суд пов'язує виконання таких обов’язків народними депутатами із формальними міркуваннями-наявності народних депутатів на пленарному засіданні більше від конституційного складу Верховної Ради.

Регламент Верховної ради детально регулює порядок виступів депутатів і ведення дебатів під час пленарного засідання. Встанов­люється час для виступів доповідачів, співдоповідачів, для обгово­рення, заяв, внесення запитів, резолюцій, виступів тощо. Для того, щоб депутат мав право виступити, необхідно спочатку зареєстру­ватися для виступів, головуючий визначає порядок виступаючих. При цьому має важливе значення забезпечення балансу прав пар­ламентської більшості та опозиції. У ході виступів депутат повинен додержуватися правил депутатської етики та регламенту. У випадку порушення таких правил, головуючий вправі попередити промов­ця про неприпустимість таких висловлювань або позбавити його слова.

Верховна Рада приймає свої рішення більшістю від свого консти­туційного складу. Питання про надіслання запитів уряду, міністрам, адміністративним органам чи органам місцевого самоврядування приймаються не менш 1/3 від конституційного складу Верховної Ради.

Б. Засідання постійних комітетів. Засідання комітету є право­мочним, якщо на ньому присутні більше половини від загально­го складу. За результатами обговорення комітет приймає рішення більшістю голосів присутніх членів комітету шляхом поіменного голосування, окрім випадків, передбачених Регламентом Верховної Ради. Відповідно до напрямів своєї діяльності комітети здійсню­ють парламентський контроль за урядом та адміністрацією, тобто вправі ініціювати запити та процедури зміщення з посади відпо­відального міністра або уряду в цілому.

У своїй діяльності комітети практикують функціонування під­комітетів та робочих груп. Діяльність підкомітетів пов’язана із підготовкою до слухань окремих питань або питань, які потребу­ють спеціального, поглибленого дослідження та розгляду. Робочі групи створюються для підготовки законопроектів. До їх роботи залучаються депутати - члени інших комітетів парламенту, працівники Секретаріату, науково-дослідних установ, фахівці, практики. На практиці часто у діяльності робочих груп беруть участь представники організацій, які займаються лобістською діяльністю. Для забезпечення діяльності підкомітетів та робочих груп приймаються статутні акти цих структурних підрозділів парламенту.

На засіданні комітету головує його голова або його заступники. Кворум засідання комітету складає, якщо на засіданні присутні більшість членів від його загального складу За результатами попе­реднього розгляду та обговорення питань комітет готує висновки. Висновки приймаються більшістю від присутніх членів комітету Висновки комітетів розглядаються на пленарному засіданні Верхо­вної Ради і стосовно них приймається рішення: взяти їх за основу або повернути на доопрацювання в комітет.

Слід підкреслити про важливу роль профільних комітетів при під­готовці до розгляду та обговоренню на пленарному засіданні Верхо­вної Ради законопроектів у першому та другому читанні. Значний обсяг роботи лежить на комітетові у випадку необхідності детально­го доопрацювання законопроекту на основі зауважень і доповнень до нього за наслідками другого читання у парламенті.

Сучасні тенденції розвитку парламентаризму свідчать про під­вищення ролі комітетів. Першопочатково комітети слугували для попереднього розгляду питань перед пленарним засіданням. Однак після Другої світової війни роль комітетів значно змінилася. У де­яких країнах навіть йдеться про комітетську систему парламента­ризму коли часто центр прийняття рішень переходить з пленарних засідань до засідань у комітетах парламенту І це не випадково для країн із міцними традиціями парламентаризму. В умовах, коли за­безпечується фракційна дисципліна і фракції представленіу коміте­тах на пропорційній основі, не має істотної різниці, чи приймаєть-

ся рішення на пленарному засіданні, чи на засіданні профільного комітету. Іноді вважають навпаки - цілком достатнім і легітимним може бути прийняття рішення на засіданні профільного комітету При цьому забезпечується відповідна делегація повноважень ко­мітету від парламенту з наступним контролем ефективності його рішень та звітуванням керівника комітету на пленарному засіданні парламенту

Це не слід упускати в українській практиці парламентаризму Посилення ролі профільних комітетів парламентів пов’язано із ускладненням законопроектної роботи, необхідності залучення на­уковців, фахівців, експертів, аналітиків, лобістських організацій тощо. Також сьогодні парламенти вже не справляються з об’ємом законодавчої роботи. У цьому плані перспективи Верховної Ради досить неоднозначні. Згідно із висновками деяких незалежних ана­літичних центрів, а також Парламентської Асамблеї Ради Європи в Україні необхідно привести законодавство у відповідність до стан­дартів Ради Європи, для чого слід прийняти близько 3000 законів. Враховуючи, що за часи незалежності більшість законів це закони про внесення змін до чинних, то обсяг майбутньої законотворчості парламенту вражає. Фактично, йдеться, що Україна повинна про­йти дуже швидку еволюцію у засвоєнні позитивного іноземного до­свіду законодавчої роботи у порівняно короткі строки.

В. Особливості процедури тимчасових слідчих комісій парла­менту. Законодавче регулювання тимчасових слідчих комісій сто­сується організації та процедурних питань їх діяльності. Важли­вим є питання про процесуальні права членів комісії, які подібні за природою до процесуального положення дізнавачів і слідчих у кримінальному процесі. Законодавче регулювання цих питань при­значене для того, щоб розмежувати особливості такої діяльності, зокрема різниці процесуального статусу членів комісії та дізнавачів і слідчих у кримінальному процесі. Згідно з Конституцією висновки і пропозиції комісії не є вирішальними для слідства і суду (ст. 98, ч. 4), тобто вони не мають преюдиційного значення. Таким чином, закон регулює особливості вчинення слідчих дій членів тимчасової слідчої комісії, зокрема опитування свідків, витребування документів та інших матеріалів, що стосуються обставин розслідування, порядку допуску членів комісії у приміщення, споруди тощо.

Засідання тимчасових слідчих комісій проводиться, як правило, закрито. Це пов’язано із тим, що необхідно зберігати таємницю роз­слідування, оскільки передчасний витік інформації щодо обставин 648 розслідування може перешкодити його ходу. Висновки тимчасової слідчої комісії приймається більшістю від присутніх членів.

Тймчасова слідча комісія у визначений Верховною Радою термін, але не пізніш як через 6 місяців з дня її утворення, подає у парла­мент звіт про виконану роботу, а також підготовлені нею проекти актів Верховної Ради та інші матеріали. Після обговорень результа­тів роботи тимчасової слідчої комісії на пленарному засіданні пар­ламент приймає остаточне рішення щодо них або доручає комісії продовжити термін розслідування і визначає для цього новий строк. Повноваження тимчасової слідчої комісії припиняється з моменту прийняття парламентом остаточного рішення щодо результатів роботи комісії.

15.4.