Тема 11. Конституційний статус людини і громадянина в Україні

Мета вивчення: сформувати уявлення про поняття, принципи конституційного статусу людини та громадянина, систему конституційних прав, свобод та обов’язків людини та громадянина, систему гарантій прав та свобод.

План

1. Людина, особистість, громадянин у сучасному конституціоналізмі. Понятійні засоби конституційного статусу людини і громадянина.

2. Принципи конституційного статусу людини і громадянина.

3. Поняття, юридична природа та класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина. Законні інтереси. Співвідношення індивідуальних і колективних прав.

4. Гарантії здійснення прав і свобод людини і громадянина.

5. Конституційні обмеження у реалізації конституційних прав та свобод людини в Україні.

6. Особливі юридичні стани згідно з Конституцією України, умови та порядок введення та припинення дії.

7. Особливості юридичного захисту прав внутрішньо переміщених осіб.

8. Конституційні обов’язки людини і громадянина.

9. Міжнародно-правові стандарти і конституційне законодавство України про правове становище людини і громадянина.

Теоретичний мінімум

Людина, особистість, громадянин у сучасному конституціоналізмі. Понятійні засоби конституційного статусу людини і громадянина. У літературі пропонується розрізняти такі близькі поняття, як «конституційний статус і «основи правового становища особистості», між якими є як єдність, так і відмінність. «Єдність полягає, зокрема, в спільності вихідних положень: як конституційний статус, так і його основи спираються на одні і ті ж підвалини. Разом з тим, якщо конституційний статус включає в себе лише конституційні положення (норми), то основи статусу поряд з ними розвиваються і конкретизуються в поточному законодавстві». Тобто різницю між ними Л. Д. Воєводін бачить в тому, на яку нормативну базу ці статуси спираються. Водночас, є очевидним, що тут не зовсім коректно змішуються поняття «правовий статус особи» і «загальний (конституційний) статус особистості».

Конституційний статус особистості - це правовий статус, який визначається нормами конституції країни. Він однаковий для всіх, має універсальний характер і характеризується порівняною незмінюваністю, підвищеною стабільністю. Конституційний статус лежить в основі інших видів правового статусу особистості. Відповідно, якість конституційно-правового регулювання суспільних відносин має велике значення для забезпечення як конституційного, так і інших видів правового статусу особистості. Конституція України встановлює тільки вихідні засади правового статусу особистості в суспільстві. У цих основах правового становища людини і громадянина міститься щось спільне, що конкретизується в статусі громадян, що об'єднуються в групи (верстви) за віковою, професійною, соціальною та іншими ознаками. Так, основи інституту громадянства закріплені в першому розділі Конституції України «Загальні положення», присвяченому основам конституційного ладу.

Основи правового положення особистості конкретизуються в соціальному, родовому і правовому статусі тих чи інших категорій громадян, об'єднаних не тільки приналежністю до українського громадянства, а й іншими ознаками.

В індивідуальному аспекті правовий статус окремої юридичної особи знаходить своє реальне втілення, все те спільне і особливе, що потенційно міститься в правовому статусі особистості в цілому, оскільки, перш за все, від особистості залежить, суб'єктом яких правовідносин вона може стати, в якій мірі може реалізувати свій потенціал. Таким чином, правовий статус особистості - це узагальнене поняття, яке відображає тільки те, що притаманне кожному члену суспільства, залишаючи за своїми рамками все приватне, індивідуальне, що належить до конкретних осіб або груп осіб. Відповідно, в загальний правовий статус громадянина входять лише загальні для всіх суб'єктивні права і обов'язки і не включаються різноманітні права і обов'язки, які виникають і припиняються у суб'єктів правовідносин в залежності від виконання ними тих чи інших професійних завдань і функцій, суспільного становища, характеру правових зв'язків, в які вони вступають, а також інших обставин.

Правовий статус, залишаючись незмінним і уособлюючи собою певний рівень суспільного розвитку, може перешкоджати розвитку негативних тенденцій в соціальному становищі людей, оскільки його складові - права, свободи і обов'язки - повинні бути забезпечені державою незалежно від специфіки періоду. Наприклад, інфляція і загальне погіршення економічного становища в Україні в останні роки призвели до того, що розміри виплачуваних пенсій та допомоги непрацездатним громадянам виявилися дуже малі. У той же час ч. 3 ст. 46 Конституції України встановлює, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги повинні забезпечити рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Ця імперативна вимога конституційної норми змушує державу періодично визначати і переглядати зміст поняття «прожитковий мінімум», вишукувати додаткові кошти для досягнення максимально можливої відповідності розміру пенсій, інших видів соціальних виплат прожиткового мінімуму.

Таким чином, конституційний статус особистості - це обумовлені соціально-економічною сутністю суспільства її права, свободи і обов'язки, закріплені нормами Конституції України і забезпечені відповідними гарантіями.

Традиційно в структуру конституційно-правового статусу особи як інтегративного поняття входять: а) правові норми, якими визначається статус (мова йде про норми конституційного та поточного законодавства); б) основні права, свободи, законні інтереси та обов'язки; в) правосуб'єктність, включаючи правоздатність і дієздатність; г) правові принципи; д) громадянство; е) гарантії прав і свобод; ж) юридична відповідальність; з) правовідносини загального (статусного) типу.

В буденному житті поняття «людина», «особа», «громадянин» уживаються як рівнозначні поняття. У юридичній термінології всі ці поняття уживаються в різних значеннях.

Поняття «людина» означає, перш за все, біологічну характеристику суб'єкта. Людина - це жива істота, що володіє даром мислення і мови, здібністю до праці. Сучасне право, як міжнародне, так і національне право України, виходить з принципу рівноправності всіх людей, що живуть на Землі. Кожна людина має право на життя, свободу.

Поняття «особа» уживається в сенсі соціальної характеристики суб'єкта. Особа - це індивідуальна сукупність соціально значущих властивостей людини. Людина стає особою під впливом суспільства.

Поняття «громадянин» уживається щодо людини й означає, що вона має стійкий правовий зв'язок з державою, який породжує їх взаємні права і обов'язки.

Принципи конституційного статусу людини і громадянина. Традиційно до принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина належать:

1) закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права;

2) принцип невідчужуваності основних, природних прав і свобод людини;

3) принцип рівноправ'я прав і свобод людини (рівність перед законом, рівні права, рівноправ'я чоловіка і жінки);

4) принцип єдності прав і обов'язків;

5) принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина;

6) принцип поєднання суспільних і особистих інтересів;

7) принцип гуманізму;

8) принцип демократизму.

Поняття, юридична природа та класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина. Законні інтереси. Співвідношення індивідуальних і колективних прав. Суб'єктивне право людини - це міра її можливої (дозволеної) поведінки. Конституційні права, свободи і обов'язки мають такі характерні ознаки: 1) вони є основними; 2) складають юридичну базу всієї системи прав, свобод і обов'язків; 3) володіють найвищою юридичною силою; 4) підлягають підвищеному захисту з боку держави і суспільства.

Класифікація конституційних прав, свобод може здійснюватися за різними критеріями.

Так, наприклад, залежно від суб'єкта виокремлюють права і свободи людини і права і свободи громадянина; у залежності від виду суб'єкта - природні і похідні; за характером утворення - основні і додаткові; за змістом - особисті, політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні.

Індивідуальні права людина може реалізовувати одноособово, а колективні тільки спільно. Між індивідуальними і колективними правами є тісний взаємозв'язок. Суб'єктами, носіями колективних прав можуть бути нація, народ, етнічна спільність, корпорація, колектив. Реалізація колективних прав не може і не повинна обмежувати права і свободи особи. Права індивіда природні, вони властиві йому від народження і є однією з головних цінностей людського буття. Вони повинні виступати як вимірювач усіх процесів, що відбуваються в суспільстві.

У юридичних актах термін «інтерес», з огляду на його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, уживається в широкому або вузькому значеннях як самостійний об’єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється або блокується нормативними засобами. Конституційний Суд України у справі про охоронюваний законом інтерес ухвалив Рішення № 18- рп/2004 від 01.12.2004, яким надав офіційне тлумачення поняттю «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України й інших законах України. У логічно- смисловому зв’язку з поняттям «права» інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним і/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, сумлінності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Гарантії здійснення прав і свобод людини і громадянина. Під гарантіями (від фр. - забезпечення, порука, умова, що забезпечує що-небудь) розуміються правові засоби, що забезпечують реалізацію того або іншого права людини і громадянина.

Конституційні гарантії прав і свобод особи - це сукупність соціальних, економічних, політичних і інших прийомів, механізмів і методів, що дозволяють реалізувати і забезпечувати на практиці закріплені в конституції права і свободи людини і громадянина. Функціональне призначення гарантій полягає в охороні прав громадян.

Г арантії конституційних прав, свобод людини і громадянина поділяються на дві великі групи: внутрішньодержавні і міжнародно-правові.

Внутрішньодержавні гарантії поділяють на економічні, політичні та правові. Економічні гарантії конституційних прав і свобод представлені інститутами власності, економічного плюралізму, свободи підприємницької та господарської діяльності тощо. До політичних гарантій конституційних прав і свобод належать, насамперед, такі основні політичні інститути, як інститут народного суверенітету, форм безпосередньої демократії, політичного та ідеологічного плюралізму, багатопартійності та ін. Правові гарантії - це сукупність правових умов, засобів та способів, які визначають процедуру, за допомогою якої особа може реально захищати свої права і свободи відповідно до законних підстав, передбачених Конституцією України та поточним законодавством.

Міжнародно-правові гарантії поділяються на універсальні, здійснювані в рамках ООН і її спеціалізованих підрозділів і регіональні, здійснювані на регіональному міжнародному рівні. На стан гарантування прав людини і громадянина робить вплив політико-правова ситуація, що склалася в державі.

Конституційні обмеження у реалізації конституційних прав та свобод людини в Україні. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64 Конституції України), тобто перелік умов для обмежень у реалізації конституційних прав та свобод людини в Україні є вичерпним.

Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 32 Конституції, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно зі ст. 34 Конституції України, здійснення прав на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 1 ст. 36 Конституції України).

Особливі юридичні стани згідно з Конституцією України, умови та порядок введення та припинення дії. Відповідно до ч. 2 ст. 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

У разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання. У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану (ст. 83 Конституції України).

Правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації визначається виключно законами України (п. 19 ч. 1 ст. 92 Конституції України). Такими законами є Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану», Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації».

Воєнний стан вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пропозиції щодо введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях на розгляд Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони України. У разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону. Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, підлягає негайному оголошенню через засоби масової інформації або оприлюдненню в інший спосіб. У разі оголошення указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання та розглядає питання щодо затвердження указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, офіційно оприлюднюється разом із законом щодо затвердження такого указу Президента України та набирає чинності одночасно з набранням чинності таким законом.

В указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються:

1) обґрунтування необхідності введення воєнного стану;

2) межі території, на якій вводиться воєнний стан, час введення і строк, на який він вводиться;

3) завдання військового командування, військових адміністрацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану;

4) завдання суб’єктам забезпечення цивільного захисту щодо приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її функціональних та територіальних підсистем у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період;

5) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

6) інші питання, що випливають із цього Закону.

Воєнний стан на всій території України або в окремих її місцевостях припиняється після закінчення строку, на який його було введено. До закінчення строку, на який було введено воєнний стан, та за умови усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності Президент України може прийняти указ про скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях, про що має бути негайно оголошено через засоби масової інформації.

Надзвичайний стан може бути введений у разі:

1) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення;

2) здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабезпечення;

3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

4) виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

5) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

6) масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

7) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Пропозиції щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони України. В разі необхідності введення надзвичайного стану з підстав виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення, пропозиції щодо його введення подає Кабінет Міністрів України.

Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях.

У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб. Указ Президента України про продовження дії надзвичайного стан)' набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Особливості юридичного захисту прав внутрішньо переміщених осіб. Правовий статус внутрішньо переміщених осіб визначено у Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Конституційні обов'язки людини і громадянина. Конституційні обов’язки - це різновид юридичних обов’язків, що полягає в правомірних діях осіб (або утриманні від них) та регламентований законодавцем як необхідна поведінка, для забезпечення, реалізації та розвитку власних інтересів та інтересів інших осіб, суспільства та держави в межах і порядку, передбачених Конституцією і законами. Інакше кажучи, конституційний обов’язок - це закріплена Конституцією модель належної поведінки.

У науковому аспекті актуальною проблемою є класифікація конституційних обов'язків, визначення критеріїв цієї класифікації. Опираючись на праці Л. Летнянчина та узагальнюючи наявні в юридичній літературі розробки класифікації конституційних обов’язків (Л. Воєводін, Б. Ебзєєв, В. Маслєнніков, В. Пєрєвалов, О. Фрицький, М. Хавронюк, О. Білоскурська), в основу яких покладені різноманітні критерії, доцільно їх класифікувати: 1) за суб’єктом, на якого покладаються конституційні обов’язки - на загальні та спеціальні; 2) за сферою функціонування - на особисті, політичні, економічні, соціальні, екологічні та ін.; 3) за способом закріплення - на обов’язки людини і громадянина, безпосередньо закріплені в Конституції України, та обов’язки, що опосередковано визначаються із конституційних положень; 4) за формою реалізації - на індивідуальні і колективні; 5) за черговістю їх конституційного закріплення - на обов’язки першого, другого, третього і четвертого періоду.

Конституція України 1996 р. закріплює такі обов'язки громадян: 1) неухильно дотримуватися Конституції і законів України (ст. 68); 2) захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України, поважати її державні символи (ст. 65); 3) не завдавати шкоди культурній спадщині, відшкодовувати завдані йому збитки (ст. 66); 4) не завдавати шкоди природі, відшкодовувати завдані їй збитки (ст. 66); 5) не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68); 6) отримати повну загальну середню освіту (ст. 53); 7) піклуватися про дітей, а дітям піклуватися про непрацездатних батьків (ст. 51); 8) сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст.. 67). Також, ч. 1 ст. 51 Конституції України встановлює рівні обов’язки жінки і чоловіка у шлюбі та сім’ї.

Міжнародно-правові стандарти і конституційне законодавство України про правове становище людини і громадянина. Конституція України, конституційне законодавство в питаннях прав і свобод особи зорієнтовані на міжнародно-правові стандарти, що знайшли своє віддзеркалення, перш за все, у відповідних міжнародно-правових актах.

Першою з них була прийнята 10.12.1948 Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини, яка складається з преамбули і 30 статей. У ній проводяться відмінності між правами людини і громадянина, і всі права трактують як такі, що належать всім людям. У декларації проголошуються права на життя, свободу і особисту недоторканність, інші особисті права і свободи, а також економічні, соціальні і культурні права, на які людина має право претендувати як член суспільства.

Генеральна асамблея ООН 16.12.1966 прийняла Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, в яких надається перелік прав людини і громадянина. Обидва ці пакти склали своєрідний міжнародний кодекс прав людини і громадянина, а його держави-учасниці узяли на себе зобов'язання вжити необхідних законодавчих заходів забезпечення передбачених у пактах прав і свобод. Зазначені документи мають універсальний характер.

Найважливішим міжнародно-правовим документом про права людини, що зробив вплив на конституційний розвиток України, є Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, прийнята 04.11.50, яка має регіональний характер. У цій конвенції і пов'язаних з нею протоколах закріплені основні права і свободи, а для охорони цих прав створено Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого розповсюджується на всі справи, що стосуються тлумачення і застосування конвенції.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завдання до теми

Тестові завдання

1. В інтересах кого або чого судом може встановлюватися обмеження щодо реалізації права громадян збиратися мирно?

а) В інтересах держави;

б) В інтересах народу;

в) В інтересах національної безпеки;

г) В інтересах суверенітету.

2. Що включає право на соціальний захист?

а) Право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності;

б) Право на достатній життєвий рівень;

в) Право на соціальне житло;

г) Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

3. Що передбачає рівноправність громадян згідно з Конституцією України?

а) Усі люди народжуються рівними;

б) Громадяни мають рівні права і свободи;

в) Громадяни є рівні перед законом;

г) Права громадянина є непорушними.

4. Іноземний громадянин П. Пауляучус, який на законних підставах постійно перебуває на території України, звернувся до суду з позовною заявою про захист його права на свободу думки й слова та відшкодування завданої моральної шкоди. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, тому П. Пауляучус подав апеляційну скаргу на це рішення. Суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Після набрання рішенням законної сили П. Пауляучус вирішив звернутися до Європейського суду з прав людини. Чи було дотримано умови прийнятності звернення до Європейського суду з прав людини?

а) Ні, оскільки П. Пауляучус не зазнав матеріальної шкоди

б) Ні, оскільки П. Пауляучус не є громадянином України;

в) Ні, оскільки П. Пауляучус не використав усі національні засоби юридичного захисту;

г) Ні, оскільки П. Пауляучус не є громадянином України і не використав усі національні засоби юридичного захисту.

5. Чи встановлено обмеження щодо звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України?

а) Ні, це право гарантується без жодних обмежень;

б) Так, це право гарантується лише громадянам України;

в) Так, це право гарантується лише щодо основоположних прав і свобод;

г) Так, це право може обмежене в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Практичні завдання

1. У засобах масової інформації з посиланням на анонімні джерела була поширена інформація про можливе шахрайство і відсутність реальних підстав для отримання матеріальної допомоги главою обласної державної адміністрації. Після цього до обласної державної адміністрації із запитом на отримання інформації звернувся журналіст відомого Інтернет-видання, який спеціалізується на розслідуванні корупційних правопорушень урядовців.

Згідно з запитом журналіст просив надати копії документів, в яких міститься інформація про усі заяви чинного голови обласної державної адміністрації на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення з усіма додатками (в яких наведені докази необхідності надання матеріальної допомоги, зокрема медичний діагноз).

У відповіді на запит за підписом першого заступника голови обласної державної адміністрації було повідомлено, що інформація, яка запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом та, відповідно, відмовлено у її наданні.

Проаналізуйте наведену вище інформацію та визначте, чи відповідають дії журналіста та обласної державної адміністрації вимогам чинного законодавства.

2. 15.12.2019, о 12:00, за ініціативою мешканця м. Одеса В. Василенка, поширеною через соціальні мережі, навпроти будівлі Одеської міської ради було проведене мирне зібрання (пікет) проти подальшої забудови в одному з мікрорайонів міста. Про проведення пікету В. Василенко за два дні письмово повідомив Одеського міського голову та керівника відділення поліції Приморського району ГУНП в Одеській області.

Одеська міська рада повідомила В. Василенку про незаконність такого мирного зібрання. Відповідно до позиції Одеської міської ради В. Василенко мав погодити заява проведення мітингу не пізніше, ніж за десять днів до проведення заходу. Окрім цього Одеська міська рада вказала, що 15.12.2019, о 12:00, навпроти будівлі Одеської міської ради, запланований інший громадський захід - концерт учнів музикальних шкіл м. Одеса.

В результаті пікет відбувся, однак В. Василенка було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ст. 185-1 КУпАП України. Приморський районний суд м. Одеси суд встановив, що заявник порушив громадський порядок, завчасно не повідомивши Одеську міську раду про організований ним пікет. Одеський апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Проаналізуйте наведену вище інформацію та визначте, чи відповідають дії В. Василенка вимогам чинного законодавства.

3. Слідчий слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області А. Петренко під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом шахрайства допитав у якості свідка двадцятирічну громадянку України А. Колесниченко, яка була подругою А. Тарасюка - підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення.

На день допиту А. Тарасюк та А. Колесниченко проживали однією сім'єю понад два роки, але у зареєстрованому шлюбі не перебувають. А. Колесниченко, посилаючись на положення ч. 1 ст. 63 Конституції України, відмовилася давати показання слідчому, вказавши, що А. Тарасюк є її «фактичним» чоловіком.

Проаналізуйте наведену вище інформацію та визначте, чи відповідають дії А. Колесниченко вимогам чинного законодавства.

Питання для самостійної роботи та обговорення

1. Права та свободи людини: поняття та співвідношення категорій.

2. Законний інтерес: етимологія та юридичний зміст.

3. Співвідношення міжнародно-правових стандартів прав людини та конституційного законодавства України про права людини.

4. Система гарантій прав та свобод людини та громадянина.

5. Система засобів захисту прав та свобод людини та громадянина.