Тема 12. Громадянські (правові) стани особистості в Україні

Мета вивчення теми: сформувати уявлення про поняття та зміст громадянства; підстави та порядок набуття та припинення громадянства України; основи правового статусу іноземців та осіб без громадянства; особливості правового статусу біженця, особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Питання

1. Поняття і види громадянських станів особистості.

2. Поняття і принципи громадянства України. Належність до громадянства України.

3. Набуття і припинення громадянства України.

4. Загальна характеристика конституційно-правового статусу іноземців та осіб без громадянства в Україні.

5. Особливості конституційно-правового статусу біженців, а також осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні.

Теоретичний мінімум

Поняття і види громадянських (правових) станів особистості. Громадянський стан особистості є формою вираження взаємин з конкретною державою, що визначає обсяг її прав, свобод та обов’язків. Взаємини особи з конкретною державою відображаються у відносинах громадянства, іноземства та безгромадянства.

В Україні правовий статус громадянина визначається Конституцією України та Законом України «Про громадянство України», статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України та законами України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про імміграцію», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про закордонних українців».

В сучасному світі поряд з терміном «громадянство» використовується і термін «підданство». Проте, в сучасних державах з монархічною формою правління, на відміну від феодальних держав, піддані користуються всією повнотою політичних, економічних, культурних прав та їм гарантований захист як в державі, так і за її межами. За змістом сучасне розуміння поняття «підданство» тотожне поняттю «громадянство».

Громадянство (патризм) - це стійкий правовий зв'язок особи з конкретною державою, який виявляється у їхніх взаємних правах і обов’язках.

Безгромадянство (апатризм) - це таке становище, за якого в особи відсутні правові зв’язки з будь-якою державою світу. Апатризм - негативне явище, оскільки особа, яка є апатридом, не може претендувати на захист своїх прав будь-якою державою, вона є виключеною з політичного життя, така особа обмежується в доступі до професій, опанування якими законодавець пов'язує з наявністю громадянства цієї держави, тощо. Безгромадянство може виникнути під впливом таких чинників: конфлікт між законами в питаннях набуття та припинення громадянства (наприклад, один із подружжя внаслідок вступу до шлюбу з іноземцем втрачає своє громадянство, але громадянство другого з подружжя не набуває); адміністративна практика; Jus sanguinis (громадянство, засноване виключно на походженні, часто на походженні лише батька, що в низці регіонів призводить до спадкового стану безгромадянства); позбавлення і втрата громадянства; відмова від громадянства (без набуття іншого громадянства).

Полігромадянство (поліпатризм) є похідним від громадянства як громадянського стану особистості та означає, що особа перебуває в громадянстві двох чи більше держав. Перебування особи в громадянстві двох держав отримало назву «біпатризм» або «подвійне громадянство». До виникнення полігромадянства призводять відмінності у національних законодавствах стосовно підстав та порядку набуття та припинення громадянства. Полігромадянство - це аномалія, яка спричиняє появу низки проблем, зокрема це стосується реалізації прав, свобод та виконання обов’язків особи, забезпечення дипломатичного захисту особи тощо. У більшості країн світу полігромадянство сприймається як негативне явище, оскільки може призводити до міжнародних конфліктів, коли іноземна держава під гаслом захисту своїх громадян може втручатись у суверенні справи іншої держави, полігромадянство загрожує спроможності держави управляти своїми громадянами та захищати їхні інтереси за кордоном.

Поняття і принципи громадянства України. Належність до громадянства. Громадянство України - це стійкий, необмежений у просторі та часі правовий зв'язок фізичної особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі, передбаченому Конституцією та законами України.

Ознаками громадянства як зв'язку особи з державою є:

1) правовий характер;

2) необмеженість у просторі й часі;

3) максимальний характер взаємних прав та обов'язків.

Принципи громадянства - це ті вихідні положення, які визначають істотні риси відносин громадянства. Конституція України (ст. 4, ст. 25) та Закон України «Про громадянство України» (ст. 2) закріплюють принципи громадянства України.

Належність до громадянства. В світовій практиці належність до громадянства встановлюється щодо таких подій, як здобуття незалежності держави, прийняття закону про громадянство та отримання громадянства відповідно до законів та міжнародно-правових договорів. В Україні Законом «Про громадянство України» визначено чотири категорії осіб, які належать до громадянства України (ст.3), а саме: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991) постійно проживали на території України; 2) особи, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13.11.1991) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13.11.1991 і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Набуття і припинення громадянства Підстави набуття громадянства України.

1) народження;

2) територіальне походження;

3) прийняття до громадянства;

4) поновлення у громадянстві;

5) усиновлення;

6) встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передача на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) інші підстави, передбачені міжнародними договорами України.

Більша частина громадян отримують громадянство за народженням. Ця процедура має назву філіація. Філіація реалізується на основі двох принципів - принципу «права крові» та принципу «права ґрунту». Принцип «права крові» означає, що дитина набуває громадянства батьків або одного з них. Принцип «права ґрунту» означає набуття громадянства за місцем народження дитини. В Україні використовуються обидва принципи як доповнення один до одного задля неможливості виникнення стану безгромадянства у новонародженої дитини.

Наступним за поширеністю способом набуття громадянства є прийом до громадянства або натуралізація. До особи, яка претендує на українське громадянство, висувається низка вимог. Винятки щодо дотримання окремих умов встановлюються для осіб, які отримали статус біженця або притулок в Україні, осіб, які перебувають у шлюбі з громадянином України, осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, осіб, які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу у Збройних Силах України та нагороджені державною нагородою, осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.

Окрім цього, законом визначаються категорії осіб, які не можуть претендувати на українське громадянство. До таких осіб належать: 1) особа, яка вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; 2) особа, яка засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави; 3) особа, яка вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Процедура натуралізації є найбільш складною та тривалою. Датою набуття громадянства України у випадку прийому до громадянства, на відміну від інших підстав, є дата видання відповідного Указу Президента України. Датою набуття громадянства України внаслідок поновлення у громадянстві України (репатріація), набуття громадянства України дитиною у зв’язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них, набуття громадянства України внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства після досягнення особою повноліття є дата реєстрації набуття особою громадянства України. В інших випадках набуття громадянства України датою набуття громадянства України є дата набрання чинності відповідного рішення (рішення відповідного органу або суду).

Припинення громадянства України (експатріація) можливе внаслідок:

- виходу з громадянства;

- втрати громадянства;

- підстав, передбачених міжнародно-правовими договорами.

Датою припинення громадянства у перших двох випадках є видання відповідного Указу Президента України.

Вихід з громадянства - це спосіб припинення громадянства за ініціативою особи. Право виходу з громадянства України мають громадяни України, які постійно проживають за кордоном та бажають змінити громадянство, громадяни, які набули громадянство іноземної держави або набудуть його в разі виходу з громадянства України. Законодавство України передбачає випадки, які обмежують вихід з громадянства на певний термін. Не може вийти з громадянства України особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню. Тобто в Україні, як і в більшості європейських держав, діє дозвільний порядок припинення громадянства.

Втрата громадянства - це переривання зв’язку громадянства за ініціативою держави. Слід відрізняти втрату громадянства від позбавлення громадянства. Обидві процедури може ініціювати держава, проте втрата громадянства можлива лише за наявності законодавчо визначених підстав, а позбавлення громадянства, як правило, застосовується в тоталітарних державах як спосіб розправи з політичними опонентами.

Припинення громадянства на підставі міжнародного договору наявне тоді, коли це пов’язано зі зміною території. Припинення громадянства у такому випадку залежно від ситуації може відбуватися як у добровільному (оптація), так і в примусовому (трансферт) порядку.

Законодавством України передбачено можливість скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, яке може бути застосовано лише за умови набуття громадянства за територіальним походженням та поновленням у громадянстві у випадку набуття громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України. В Законі України «Про громадянство України» не визначено строк, протягом якого таке рішення може бути прийняте. На практиці, це положення законодавства застосовується в разі, якщо особа набула громадянство за вказаними підставами та протягом двох років не виконала зобов’язання щодо припинення іноземного громадянства та повернення паспортного документу державі свого попереднього громадянства.

Загальна характеристика конституційно-правового статусу іноземців та осіб без громадянства в Україні.

Конституція України чітко розмежувала поняття «іноземець» та «особа без громадянства», відносячи до перших лише іноземних громадян (ст. 26). Відповідно до чинного законодавства іноземцем є особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Іноземці можуть у встановленому порядку прибувати в Україну:

- на постійне проживання;

- для тимчасового проживання на території України;

- для тимчасового перебування на її території.

Прибуття в Україну чи залишення в Україні в установленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання визначається українським законодавством як імміграція. Видача дозволу на імміграцію здійснюється в межах квоти імміграції. Квота імміграції - гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надавати дозвіл на імміграцію в Україну протягом календарного року - встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку за категоріями іммігрантів. Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Правовий статус іноземців в Україні визначають Конституція України, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011, Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011, Закон України «Про закордонних українців» від 04.03.2004, інші нормативні акти і міжнародні договори України.

Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплено у ст. 26 Конституції України: іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства користуються в Україні численними економічними, соціальними та культурними правами і свободами. Як суб'єкти права приватної власності вони можуть володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У їхній

власності можуть перебувати житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, засоби виробництва, кошти тощо. Вони також є суб'єктами свободи підприємницької діяльності, права на працю, права на страйк, права на відпочинок, права на соціальний захист, права на житло, права на достатній життєвий рівень, права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, права на сприятливе навколишнє середовище і екологічну безпеку.

Правовий статус різних категорій іноземців в Україні має певні особливості. Це, зокрема, стосується:

- іноземців, які іммігрували в Україну на постійне проживання;

- іноземців, які іммігрували в Україну для тимчасового працевлаштування;

- політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на території України);

- біженців;

- осіб, що потребують тимчасового чи додаткового захисту;

- закордонних українців;

- осіб, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами;

- іноземців, які перебувають на території України на підставах,

передбачених міжнародними договорами України (наприклад,

військовослужбовці інших держав);

- нелегальних мігрантів тощо.

Статус особи без громадянства в Україні прирівнюється до статусу іноземця, проте є відмінності, а саме: особа без громадянства, яка постійно проживає на території України і вчинила злочин поза межами України, не може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності чи для виконання вироку суду. Тобто українська держава бере під свій захист таку особу без громадянства як власного громадянина. Також у випадках, коли особа без громадянства, яка постійно проживає на території України, потребує дипломатичного захисту за кордоном, українська держава його забезпечує як власному громадянину.

Особливості конституційно-правового статусу біженців, а також осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні.

Біженець — особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особи, яких визнано біженцями, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус біженця та іноземця відрізняється обсягом прав та обов’язків. Зокрема, біженці, на відміну від інших іноземців, мають право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення; користування житлом, наданим у місці проживання; біженець не може бути видворений (добровільно чи примусово), виданий (екстрадований) за межі України.

Відмінність між біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, полягає у переліку обставин, що змушують особу шукати захисту за межами своєї держави.

Особи, які потребують тимчасового захисту, — іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Відмінність між статусом особи, яка потребує додаткового захисту, та статусом особи, яка потребує тимчасового захисту, та біженцем полягає в підставах його набуття та обставинах, які змусили особу шукати захист в іноземній державі. Щодо обсягу прав, свобод та обов’язків особи, яка потребує тимчасового захисту, порівняно зі статусами інших категорій іноземців та осіб без громадянства, слід зазначити, що вони мають додаткові права, а саме: право на безоплатне проживання у придатних для тимчасового перебування місцях; право на забезпечення достатнім харчуванням, ліками, одягом з урахуванням спеціальних потреб дітей, у тому числі новонароджених, осіб із захворюваннями, осіб похилого віку; право на отримання роботи в Україні на строк, на який надано тимчасовий захист; право на отримання грошової допомоги, якщо в них немає інших доходів в Україні; право на безоплатну невідкладну медичну допомогу в державних закладах охорони здоров'я; право на отримання інформації про свої права та обов'язки рідною або зрозумілою їм мовою.

Надання особам тимчасового захисту може бути припинено або особа, яка потребує тимчасового захисту, може бути в індивідуальному порядку позбавлена цього статусу. Рішення про припинення тимчасового захисту приймається Кабінетом Міністрів України.

Завдання до теми

Тестові завдання

1. Протягом якого часу з моменту набуття громадянства України іноземець повинен припинити перебування у громадянстві іноземної держави?

а) одного року.

б) шести місяців.

в) двох років.

г) трьох років.

2. Особа без громадянства, перебуваючи на території України, порушила клопотання про надання їй громадянства України. Разом з нею проживають двоє її дітей 10 і 17 років — також особи без громадянства. Як вирішується питання про громадянство її дітей?

а) Автоматично, після того як їх мати набуває громадянство України;

б) Дитина 10 років набуває громадянство України за клопотанням матері, після того як її мати набуває громадянство України, а дитина 17 років за її згодою після клопотання матері, яка стала громадянкою України;

в) Дитина 10 років набуває громадянство України за клопотанням матері та рішенням батька, після того як її мати набуває громадянство України, а дитина 17 років за її клопотанням;

г) Залишаються особами без громадянства.

3. Що із зазначеного НЕ може бути підставою для набуття громадянства України?

а) Усиновлення;

б) Встановлення опіки чи піклування;

в) Перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

г) Наявність нерухомого майна на території України та безперервне

проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.

4. Якого права НЕ мають іноземці, які на законних підставах перебувають на території України?

а) На свободу пересування;

б) На вільний вибір місця проживання;

в) Вільно залишати територію України;

г) Брати участь в управлінні державними справами.

5. З якої дати особа набуває громадянство України внаслідок прийняття до громадянства?

а) Дата подання заяви про прийняття до громадянства;

б) Дата, коли сплив п’ятирічний термін постійного проживання в Україні;

в) Дата видання відповідного Указу Президента України;

г) Дата видачі паспорта громадянина України.

Практичні завдання

1. Громадянин України В. Василенко під час допиту його як свідка у кримінальному провадженні повідомив, що у 2005 році він звернувся до компетентних органів Канади щодо отримання посвідки на проживання, яка була йому надана того ж року, та в подальшому отримав громадянство Канади без відмови від громадянства України.

У подальшому В. Василенко надав оригінал паспорта громадянина Канади на своє ім'я серія/номер, який мав механічні пошкодження в місці проставлення штрих-коду. В. Василенко не заявляв, що ним було втрачено громадянство Канади. З оригіналу наданого паспорта було зроблено копію, яку В. Василенко власноручно засвідчив своїм підписом. Також встановлено, що В. Василенко станом на 29.04.2017 належав до громадянства України, свідченням чого є наявність у нього паспорта громадянина України та Довідки про належність особи до громадянства України.

10.06.2017 було видано Указ Президента, яким було припинено громадянство такої особи. Громадянин звернувся з позовом про скасування Указу Президента в частині припинення його громадянства. В обґрунтування своїх позовних вимог В. Василенко посилався на той факт, що на момент видання Указу він був лише громадянином України, а його паспорт громадянина Канади було анульовано, про що свідчить механічне пошкодження в місці проставлення штрих-коду, а відтак до нього не може бути застосовано процедуру втрати громадянства.

Проаналізуйте наведену інформацію в контексті положень Закону України від 18.01.2001 №2235-111 «Про громадянство України» (зі змінами) та

аргументовано вкажіть, яке рішення має постановити адміністративний суд за позовом В. Василенка.

2. Проаналізуйте положення Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (зі змінами) та Закону України від 04.03.2004 № 1582-ІУ «Про закордонних українців» (зі змінами). За результатами проведеного аналізу заповніть порівняльну таблицю:

3. Засобами масової інформації поширено відомості про наявність у двох кандидатів на посаду депутатів міської ради громадянства іншої держави.

За результатами аналізу релевантних положень Конституції України та Виборчого кодексу України надайте аргументовані відповіді на такі запитання:

а) чи є підстави для розгляду вказаного питання виборчими комісіями або органами правосуддя;

б) чи призведе поширення такої інформації до негативних наслідків для кандидатів на посади депутатів міської ради;

в) хто із суб’єктів виборчого процесу може ініціювати розгляд питання про скасування реєстрації цих кандидатів;

г) які дані можуть бути підтвердженням факту перебування в полі громадянстві;

ґ) яке рішення може прийняти суб’єкт щодо реєстрації цих кандидатів;

д) чи призведе до втрати громадянства України рішення про скасування реєстрації зазначених учасників виборчого процесу.

Питання для самостійної роботи та обговорення

1. Причини виникнення апатризму.

2. Переваги та недоліки полігромадянства.

3. Особливості статусу закордонних українців.