Тема 15. Законодавча влада в Україні

Мета навчання: засвоєння здобувачами вищої освіти знань щодо поняття та сутності законодавчої влади в Україні, порядку формування Верховної Ради України, функцій та повноважень Верховної Ради України, правового статусу народних депутатів України та органів парламентського контролю.

Питання

1. Законодавча влада в системі розподілу державної влади.

2. Верховна Рада України - парламент України.

3. Конституційний склад, структура та принципи діяльності Верховної Ради України.

4. Функції і повноваження Верховної Ради України.

5. Парламентські процедури: законодавча, установча, процедура здійснення парламентського контролю.

6. Конституційно-правовий статус народного депутата України і правові гарантії його діяльності. Природа депутатського мандата.

7. Конституційний статус спеціалізованих органів парламентського контролю - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Рахункової палати.

Теоретичний мінімум

Законодавча влада в системі розподілу державної влади. Аналіз і правове регулювання будь-якого з видів державної влади з погляду конституційного права надає, насамперед, звернення до принципу поділу влади. Важливо зазначити, що на сьогодні цей принцип перетворився з теоретичного надбання на конституційну модель, яка успішно застосовується у переважній більшості розвинених країн. Цілком очевидно, що будь-яке суспільство, будь-яка держава, для того щоб функціонувати і підтримувати власну стабільність, повинні мати закони. Сучасна правова держава - це демократична держава, де забезпечується панування права, верховенство закону, рівність усіх перед законом і незалежним судом, де визнаються і гарантуються права і свободи людини і де в основу організації державної влади покладено принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Саме така держава є одним з найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів.

Законодавча влада - це право і можливість видавати загальнообов’язкові нормативні акти державного значення, що мають найбільш загальний характер, тобто встановлювати правила, що визначають основи суспільно значущої поведінки і діяльності фізичних та юридичних осіб, органів і установ держави, громадських об’єднань тощо. Законодавча влада розглядається як вираження волі всього народу, його інтересів, народного суверенітету. Закони, які виключно приймаються органом законодавчої влади, мають після Конституції вищу юридичну силу і пріоритет перед іншими нормативно-правовими актами. Крім того, законодавчий орган займає чільне місце в механізмі держави, оскільки відповідно до принципу поділу влади законодавча влада встановлює загальнообов’язкові вимоги, які виконавча влада повинна проводити в життя і які служать законодавчою основою для діяльності судової влади.

Сам термін «законодавча влада» (англ. legislature) інтерпретується як галузь (інститут, гілка, сфера) державної влади, делегованої народом своїм представникам у парламенті та наділеної виключними повноваженнями приймати закони. Сучасний парламент (англ. parliament, франц. parlement, первісно - розмова, від франц. parler - говорити) традиційно визначають як вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу шляхом прийняття головним чином законів.

Ідея формування та функціонування парламенту пов’язана з концепцією поділу влади, ідеєю народного суверенітету і похідною від неї ідеєю народного представництва. Надзвичайно вагомим внеском у формування цих теорій і концепцій та первинної основи функціонування парламентаризму є погляди англійських та французьких мислителів XII-XVIII ст., таких як: Дж. Локк, Е. Берк, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є, Е. Сійєс, Дж. С. Міль та ін. Результати пошуків видатних філософів відображено майже в усіх демократичних конституціях світу, зокрема в Конституції України, яка закріплює модель вітчизняного парламентаризму.

Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони зумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут мають також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.

У сучасній Україні розвиток парламентаризму прямо пропорційно залежить від розвитку демократії в нашій країні. Оскільки парламентаризм - це система організації державної влади, що базується на активній ролі парламенту в її здійсненні, то парламент і парламентаризм є обов'язковими атрибутами демократичної і правової держави, показниками розвитку громадянського суспільства. У сучасних умовах для розвитку парламентаризму в Україні важливо чітко розмежувати гілки влади, їх контроль та відповідальність за результат діяльності.

Український парламентаризм має велике історичне підґрунтя, що дає змогу говорити про традиції розвитку парламентаризму в Україні, а саме про утвердження в Україні демократичних інститутів, системи розподілу влади, наявність представництва громадян в органах влади.

Верховна Рада України - парламент України. Відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Пріоритетною рисою сучасного українського парламенту є його виключність як єдиного органу законодавчої влади у державі, універсальність у системі органів державної влади, що зумовлена, насамперед, унітарним характером державного устрою нашої країни, внутрішньою структурою Верховної Ради України та низкою інших важливих обставин.

Верховна Рада України є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона має право представляти увесь Український народ - громадян України усіх національностей.

Парламент України є провідним органом у системі органів державної влади. Він представляє і реалізує повноваження законодавчої гілки державної влади, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, здійснює контроль за додержанням прав і свобод громадян, є загальним представником народу і виразником його волі, парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та із суб’єктами політичної системи: політичними партіями, громадськими організаціями тощо.

Стосовно представницького характеру Верховної Ради України, то він чітко не визначається Конституцією України, лише проголошується її виключна законодавча природа. Проте в Основному Законі та інших нормативно-правових актах є низка положень, які свідчать про представницький характер парламенту.

Колегіальність Верховної Ради України зумовлює певний кількісний склад парламенту України, який визначений на конституційному рівні, а саме складається з 450 народних депутатів України. Конституційно-правова регламентація колегіальності Верховної Ради України полягає не тільки у закріпленні кількісного складу, а й у визначенні умов, за наявності яких вона є повноважною. Так, відповідно до ч. 2 ст. 82 Конституції України Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Наприклад, ст. 15 Регламенту Верховної Ради України містить положення, згідно з яким Верховна Рада України нового скликання збирається після офіційного оголошення про її обрання не менш як двох третин народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради (тобто не менше 300 народних депутатів). Це означає, що розпочати виконання своїх функцій Верховна Рада України має право лише у колегіальному складі.

Крім того, Верховна Рада України є виборним органом державної влади. Відповідно до Конституції України народні депутати обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Виборність зумовлює особливе місце Верховної Ради України як загальнонаціонального представницького органу в системі органів державної влади.

Ознаки постійного характеру діяльності та періодичності формування парламенту України полягають, з одного боку, в тому, що Верховна Рада України є постійно діючим органом державної влади, з другого - відповідно до ч. 5 ст. 76 Конституції України строк повноважень Верховної Ради України становить п’ять років, що свідчить про періодичність її формування.

Щодо легальності, то відповідно до ч.

Легітимність як ознака Верховної Ради є показником рівня відповідності пріоритетів діяльності парламенту інтересам і потребам Українського народу, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Відповідно до ст. 5 Конституції України, народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Таким чином, можна сказати, що Верховна Рада України - це єдиний загальнонаціональний, постійно діючий, однопалатний, колегіальний, виборний, представницький орган законодавчої влади в Україні.

Конституційний склад, структура та принципи діяльності Верховної Ради України. Складовими елементами конституційно-правового статусу Верховної Ради України є її склад і структура. Верховна Рада України як орган законодавчої влади є однопалатним (монокамерним) парламентом, який складається з однієї палати.

Так, згідно зі ст. 76 Конституції України кількісний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів України. Конституція України визначає вимоги до народних депутатів. Зокрема, у ч. 2 ст. 76 Конституції закріплено, що народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку (ч.

Ефективність діяльності Верховної Ради України залежить не тільки від її якісного складу, а й від структури.

Структура Верховної Ради України включає два аспекти: політичний та організаційно-функціональний. Політична структура характеризується наявністю політичних утворень (інституцій). До таких належать депутатські фракції та коаліція депутатських фракцій.

Право народних депутатів об’єднуватися у фракції передбачено ст. 13 Закону України «Про статус народного депутата України», відповідно до якої порядок утворення та особливості діяльності фракцій у парламенті визначається Законом України «Про регламент Верховної Ради України» та іншими законодавчими актами, що регулюють депутатську діяльність.

Організаційно-функціональна структура має вираження у діяльності Голови Верховної Ради України, комітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій.

Повноваження комітетів Верховної Ради України визначаються Конституцією України та Законом України «Про комітети Верховної Ради України». Завдання і компетенція комітетів визначаються положеннями про відповідні комітети, що затверджуються Верховною Радою України, Регламентом Верховної Ради України. Комітети є відповідальними перед Верховною Радою України і їй підзвітними. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради.

У конституційному законодавстві відображені також принципи функціонування парламенту України: законність (легітимність) діяльності парламенту, постійність і гласність роботи, колегіальність, ведення роботи державною мовою.

Функції і повноваження Верховної Ради України. Місце Верховної Ради в державному апараті України відображається в її функціях і компетенції. Парламент України - орган загальної компетенції, шляхом здійснення законодавчої діяльності він бере участь в реалізації всіх функцій Української держави, передбачених Конституцією України.

Функції Верховної Ради України - це основні напрями і види її діяльності, що відображають сутність, зміст та призначення Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади у державі та суспільстві, пов’язані з реалізацією компетенції, закріпленої Конституцією України та іншими конституційно-правовими актами, відповідно до її місця та ролі в механізмі Української держави для досягнення її завдань та мети.

Головними функціями Верховної Ради є: законодавча, представницька, установча, контрольна, фінансова, зовнішньополітична.

Враховуючи особливості конституційної природи Верховної Ради України, її місце в механізмі держави, зміст діяльності парламенту України не обмежується лише наведеними функціями. Класифікація функцій Верховної Ради України має багатоаспектний характер. Так, окрім зазначеної класифікації, функції Верховної Ради України можна поділяти на такі види: за об’єктами (сферами) діяльності Верховної Ради України - внутрішні (політична, економічна, соціальна, духовно­культурна) та зовнішні (зовнішньополітична, зовнішньоекономічна, функція національної безпеки та ін.); за суб’єктами Верховної Ради України - загальнопарламентські, функції народних депутатів, функції комітетів, функції тимчасових спеціальних та слідчих комісій, функції фракцій, функції коаліції депутатських фракцій (парламентської більшості), функції опозиції; за засобами діяльності Верховної Ради України - конституційна, бюджетно-фінансова, інформаційна, територіальна, програмна та інші функції; за терміном діяльності Верховної Ради України - постійні та тимчасові функції; за механізмом реалізації функцій Верховної Ради України - складні (комплексні) та прості функції.

Парламентські процедури: законодавча, установча, процедура

здійснення парламентського контролю. Парламентські процедури - це встановлений нормами права порядок розгляду і прийняття рішень у парламенті.

До парламентських процедур належать процедури законотворення, формування органів судової і виконавчої влади та здійснення парламентського контролю за діяльністю останніх.

Г оловним видом парламентських процедур є законодавча процедура.

Відповідно до Регламенту Верховної Ради України законодавча процедура включає такі стадії: внесення законопроектів; розгляд і прийняття законопроекту за процедурою трьох читань; підготовку прийнятих законів до направлення на підпис Президенту України; підписання та оприлюднення закону.

До основних парламентських процедур належить також установча, що охоплює процедури надання згоди та призначення Президентом Прем’єр - міністра, призначення суддів Конституційного Суду;

Важливою парламентською процедурою є здійснення парламентського контролю. Верховна Рада відповідно до своїх повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює парламентський контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод та обов’язків громадян України, додержанням законів та інших актів, виконанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує.

Конституційно-правовий статус народного депутата України і правові гарантії його діяльності. Природа депутатського мандата. Правовий статус народного депутата і порядок здійснення ним своїх депутатських повноважень визначається, насамперед, Конституцією України, Законом України «Про статус народного депутата», Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» й іншими нормативно-правовими актами.

Народний депутат України є повноважним представником українського народу - носія суверенітету та єдиного джерела влади в Україні - у Верховній Раді. Народ делегує владні повноваження своїм представникам, які покликані реалізувати народний суверенітет. Народне представництво є однією із визначальних рис статусу народного депутата.

Відповідно до ст. 76. Конституції України, народні депутати України обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги перед Верховною Радою України.

Після набуття депутатських повноважень народний депутат України отримує депутатське посвідчення та нагрудний знак народного депутата України.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Припиняються повноваження народних депутатів України одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України. Точніше, як закріплено в ч. 2 ст. 2 Закону України «Про статус народного депутата України», повноваження народного депутата припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Згідно зі ст. 81 Конституції України повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі: складення повноважень за його особистою заявою; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України; якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто; невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції; його смерті.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України - в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Звання народного депутата України із зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберігається за ним довічно, окрім дострокового припинення депутатських повноважень у передбачених законодавством випадках, за винятком дострокового припинення депутатських повноважень у разі смерті народного депутата.

Повноваження, які за змістом становлять визначену Конституцією та іншими законами України сукупність прав та обов’язків народного депутата, наданих йому для здійснення депутатських функцій, є центральним елементом конституційно-правового статусу парламентаріїв.

Широке коло повноважень парламентаріїв можна розділити на кілька груп: права і обов’язки народного депутата у Верховній Раді та її органах; права народного депутата України щодо здійснення ним депутатської діяльності за межами парламенту.

Ще одним важливим елементом конституційно-правового статусу народних депутатів України, своєрідним механізмом його реалізації є гарантії депутатської діяльності. Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень.

За невиконання законних вимог народного депутата або створення перешкод у його роботі, а так само у разі відмови або ухилення посадових осіб органів державної влади, а також посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування від своєчасного надання на вимогу народного депутата необхідної інформації та документації або подання завідомо недостовірної інформації зазначені посадові особи несуть адміністративну, кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Конституційний статус спеціалізованих органів парламентського контролю - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Рахункової палати. Основними нормативними актами, за якими діє Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, є ст. 55 та 101 Конституції України та Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

Головною метою діяльності Уповноваженого Верховної Ради з прав людини є захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Особливість статусу Уповноваженого з прав людини, визначеного в ст. 4 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», полягає в тому, що він не належить до будь-якої з гілок державної влади, а є органом «sui generis», особливого роду, з унікальним статусом. Реалізація його мандату в умовах сучасної України ускладнюється тим, що він не вписується у традиційну систему влади. Тому невідворотним на етапі його становлення є пошук оптимальних механізмів взаємодії з владними структурами, одночасно зі збереженням свого незалежного статусу

Процедура вибору та призначення на посаду Уповноваженого вказані у ст. 5 Закону України. Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п’яти років проживає в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку. Уповноважений призначається строком на п’ять років, який починається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Уповноважений не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Він не може бути членом будь-якої політичної партії.

Таким чином, статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відповідає основним положенням та принципам, закріпленим у чинному законодавстві. Крім того, Уповноважений діє частково незалежно від інших органів державної влади та управління, що вказує на високий рівень лібералізму та демократичності в нашій державі, визнання людини, її прав та свобод найвищою державною цінністю.

Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, закріпила конституційний статус Рахункової палати як органу, що діє від імені Верховної Ради України і контролює використання коштів Державного бюджету України.

Організація і порядок діяльності Рахункової палати визначається Конституцією України, Законом України «Про Рахункову палату», регламентом Рахункової палати, а також наказами і розпорядженнями Голови Рахункової палати.

Згідно з Законом України «Про Рахункову палату», завданнями Рахункової палати є:організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів; контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля; контроль за дотриманням законності надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України та ін.

Рахункова палата відповідно до завдань виконує такі функції: здійснює контроль за виконанням законів України та прийнятих Верховною Радою України постанов, виконанням Державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм у частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України; здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за виконанням Державного бюджету України з поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, в тому числі видатків на обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу України; витрачанням коштів цільових фондів; перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо можливостей скорочення видатків за кожним фондом окремо та доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших видатків Державного бюджету України та ін.

Рахункова палата створюється Верховною Радою України і підзвітна їй. Цей же орган призначає і її склад шляхом таємного голосування.

Висновки і пропозиції Рахункової палати спрямовані, перш за все, на усунення недоліків у бюджетному процесі, які призводять до неефективного використання бюджетних коштів.

Здійснюючи експертизу законопроектів про Державний бюджет, готуючи висновки для подання до Верховної Ради України про використання коштів Державного бюджету України, Рахункова палата безпосередньо бере участь в удосконаленні бюджетного процесу.

Завдання до теми

Тестові завдання

1. Яке рішення НЕ може прийняти Верховна Рада України за наслідками розгляду законопроекту в першому читанні?

а) прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання;

б) прийняття законопроекту в першому читанні та в цілому;

в) відхилення законопроекту;

г) повернення законопроекту суб'єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання або направлення його до головного комітету для підготовки на повторне перше читання.

2. Який орган здійснює організаційне, правове, інформаційне, експертно- аналітичне та інше забезпечення діяльності Верховної Ради?

а) Секретаріат Верховної Ради України;

б) Комітети Верховної Ради України;

в) Апарат Верховної Ради;

г) Відомство Верховної Ради України.

3. Скільки народних депутатів входять до складу Тимчасової президії першої сесії Верховної Ради України?

а) 3.

б) 6.

в) 9.

г) 12.

4. У який строк після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина можуть подаватися в письмовій формі звернення Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини?

а) протягом 90 днів;

б) протягом шести місяців;

в) протягом року;

г) протягом трьох років.

5. Що означає депутатський індемнітет?

а) Заборона будь-кого обмежувати повноваження народного депутата;

б) Неможливість притягнення депутата до кримінальної відповідальності;

в) Неможливість притягнення до юридичної відповідальності депутата за виступи, голосування чи висловлювання у парламенті, за винятком образи чи наклепу;

г) Створення умов для підвищення професійного рівня.

Практичні завдання

1. Постановою Верховної Ради України ІХ скликання від 29.08.2019 № 12-ІХ «Про формування складу Кабінету Міністрів України» було сформовано посадовий склад Уряду України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2019 № 849 було затверджено Програму діяльності Кабінету Міністрів України і подано її на розгляд Верховної Ради України. Постановою Верховної Ради України від 04.10.2019 № 188-ІХ Програму діяльності Кабінету Міністрів України було схвалено. 17.01.2020 Прем’єр-міністр України заявив Президенту України про свою відставку з правом внесення цього питання на розгляд Верховною Радою України. За результатами зустрічі Президента України з Прем’єр-міністром України, що відбулася 17.01.2020, питання про відставку Прем’єр-міністра України було знято з порядку денного. Натомість Президент України поставив перед Кабінетом Міністрів України низку невідкладних завдань.

Після аналізу вище наведеної інформації змоделюйте ситуацію, за якої Президент України за результатами зустрічі ініціював би розгляд Верховною Радою України питання про відставку Прем’єр-міністра України. Які юридично значущі наслідки мали б такі дії Президента України? Аргументуйте свою відповідь посиланнями на приписи Конституції та законів України.

2. Сто шістдесят народних депутатів України виступили з ініціативою щодо розгляду у Верховній Раді України питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняття відповідної резолюції недовіри. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України було аргументовано тим, що деякі урядовці є зареєстрованими кандидатами у народні депутати України на чергових виборах народних депутатів, які повинні відбутися за п’ятдесят календарних днів, та використовують свої службові повноваження під час проведення передвиборної агітації.

Питання про відповідальність Уряду України було включене до порядку денного чергової сесії Верховної Ради України без голосування. Після отримання

комітетами Верховної Ради України відповідей на поставлені Кабінету Міністрів України запитання, останні розглянули питання про відповідальність Кабінету Міністрів України на своїх засіданнях. Після закінчення обговорення, передбаченого Регламентом Верховної Ради України, більшістю від свого конституційного складу Верховна Рада України прийняла резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України.

Проаналізуйте наведену вище інформацію та визначте, чи було дотримано процедуру прийняття резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України.

3. Міністр закордонних справ України Василенко І.П. відмовився скріпити своїм підписом Указ Президента України, виданий в межах повноважень, передбачених п. 18 ч. 1 ст. 106 Конституції України. Свою відмову Василенко І.П. мотивував своєю принциповою незгодою із прийнятим на засіданні Ради національної безпеки та оборони рішенням.

Президент України подав на розгляд Верховної Ради України подання про звільнення Василенка І.П. з посади члена Міністра закордонних справ України.

Верховна Рада України розглянула подання Президента України та прийняла рішення про звільнення Василенка І.П. з посади члена Міністра закордонних справ України.

Проаналізуйте наведену вище інформацію та визначте, чи відповідають дії Міністра закордонних справ України Василенка І.П., Президента України та Верховної Ради України вимогам чинного законодавства.

Питання для самостійної роботи та обговорення

1. Законодавча влада в системі поділу влади.

2. Порядок обрання парламенту України.

3. Функції та основні форми роботи Верховної Ради України.

4. Гарантії діяльності народних депутатів України.

5. Особливості конституційно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.