Виборча система України
Попри те, що Парламентська асамблея Ради Європи у резолюції № 1755(2010) рекомендувала закріпити виборчу систему з відкритими списками та регіональними округами[71], чинний Закон України «Про вибори народних депутатів України»[72] передбачає застосування виборчої системи паралельного змішування, яка фактично (окрім певних відмінностей на кшталт виборчого бар'єра) була встановлена ще Законом України «Про вибори народних депутатів України» 1997 року [73].
Так, ч. 3 ст. 1 Закону передбачає, що вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно- мажоритарною) системою:1. 225 депутатів обираються за пропорційною системою у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій;
2. 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах.
Пропорційна складова передбачає формування одного округу з магнітудою 225 мандатів. Структура бюлетеня передбачає можливість подачі виборцем одного категоричного голосу за список кандидатів (закритий список, тобто без можливості надання преференцій конкретному кандидату). В якості виборчої формули використовується «метод найбільших остач» та «квота Хейра». Легальний виборчий бар'єр встановлений на рівні 5 % (ч. 3, 4 ст. 98 Закону).
Мажоритарна складова передбачає формування 225-ти округів з магнітудою по 1 мандату. Структура бюлетеня передбачає можливість подачі виборцем одного категоричного голосу (тобто в цілому на виборах виборці отримують 2 бюлетені та подають 2 категоричні голоси — окремо за пропорційною та мажоритарною складовими) за конкретного кандидата. В якості виборчої формули використовується мажоритарна відносної більшості (перемагає кандидат, який набрав більше голосів незалежно від рівня підтримки).
Варто звернути увагу, що ст. 62 Закону передбачає застосування в одномандатних округах мажоритарної системи абсолютної більшості у випадку, коли в одномандатному окрузі після закінчення строку реєстрації кандидатів не зареєстровано жодного кандидата у депутати, або якщо у виборах брав участь один кандидат.
Якщо застосування формули абсолютної більшості виявиться нерезультативним, — вибори вважатимуться такими, що не відбулися.Якщо узагальнити практику проведення парламентських виборів, то можна виділити наступні закономірності:
1. З набуттям незалежності в Україні використовується переважно дві виборчі формули — мажоритарна відносної більшості (категоричне голосування за одноособових суб'єктів) та пропорційна з розподілом за «методом найбільших остач» і використанням «квоти Хейра» (категоричне голосування за колективних суб'єктів без можливості надання преференцій всередині списку). Виключення становлять вибори 1994 року, які виявились нерезультативними внаслідок використання двотурової системи абсолютної більшості та порядку підрахунку голосів.
2. Мажоритарна система відносної більшості посилює зв'язок депутата і виборців, проте часто демонструє вкрай низький рівень репрезентативності (на позачергових виборах 2014 року в округах № 84, 184, 189 перемогли кандидати з підтримкою менше 19%) і сприяє політичній корупції внаслідок невеликих розмірів виборчих округів.
3. Рівень репрезентативності пропорційної системи закритих списків в значній мірі залежить від рівня легального бар'єру (на виборах 2014 року було втрачено близько 22.5% голосів при 5% бар'єрі, якби останній становив 4% або 3%, кількість втрачених голосів зменшилась би до 17.8% і 13.9% відповідно). Метод розподілу (мова йде про різні варіації формул найбільших остач або найбільшого середнього) відіграє незначну роль внаслідок високого рівня магнітуди (єдиний 225-мандатний округ).
4. Відсутність у виборця можливості змінювати порядок кандидатів всередині списку стимулює політичну корупцію, послаблює зв'язок з кандидатом, політичну відповідальність останніх. Це, у свою чергу, призводить до незалученості багатьох депутатів до законодавчого процесу, нездатності виконувати свої професійні обов'язки, низької відвідуваності пленарних засідань і засідань комітетів, неуваги депутатів до роботи з виборцями[74].
5. Велика кількість неефективних політичних партій. Із зареєстрованих станом на 1 січня 2019 року 352 політичні партії[75] за пропорційною складовою на останніх двох виборах до парламенту брали участь не більше 29, а долали легальний бар'єр — не більше 6.
2.1.7.