>>

АНОТАЦІЯ

Ониськів А.М. Кримінальна відповідальність за порушення порядку проходження військової служби, вчинені в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» (081 – Право). – Київський університет права НАН України, Київ, 2017.

Дисертацію присвячено кримінально-правовій характеристиці злочинів проти порядку проходження військової служби, вчинених в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці. Розкрито теоретико-методологічну основу поняття відповідного виду військових злочинів, запропоновано характеристику їх об’єктивних та суб’єктивних ознак, а також розмежування складів злочинів проти порядку проходження військової служби, вчинені в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці, з суміжними складами злочинів.

У першому розділі, присвяченому загальним засадам дослідження проблеми кримінальної відповідальності за порушення порядку проходження військової служби, вчинені в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці, визначено, що методологічний аналіз заявленої проблематики може бути окреслений використанням методів трьох рівнів: філософського, загальнонаукового, конкретно-наукового. На філософському рівні використано діалектичний метод (метод матеріалістичної діалектики); на загальнонауковому: емпіричні методи (спостереження, порівняльно-правовий, статистичний), теоретичні методи (аксіоматичний та системно-структурного аналізу), змішані (теоретико-емпіричні) загальнонаукові методи (абстрагування, моделювання, індукції, дедукції, аналізу, синтезу, узагальнення); на конкретно-науковому – догматичний. За результатами вивчення доктринальних і нормативних джерел з’ясовано виокремлено істотні ознаки та запропоновано дефініцію поняття «злочини проти порядку проходження військової служби», під якими запропоновано розуміти – це умисні суспільно небезпечні діяння (дія або бездіяльність), учинені військовослужбовцями, відповідальність за які передбачена у ст.ст.

407–409 КК України, з метою тимчасового та (або) постійного ухилення від проходження військової служби. Окрім того, проаналізовано воєнно-кримінальне законодавство таких європейських країн, як Франція та Німеччина, та кримінальне законодавство держав пострадянського простору. З аналізу вказаного вище законодавства виокремлено позитивні законодавчі рішення, спрямовані на вдосконалення диспозицій ст.ст. 407–408 КК України. Зокрема, доцільність вказівки на мету вчинення дезертирства (Німеччина, Білорусь, Вірменія, Киргизія, Узбекистан), закріплення заохочувальної норми у випадку вчинення злочинів проти порядку проходження військової служби (Німеччина, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Киргизія, Грузія, Росія, Таджикистан, Туркменістан), посилення відповідальності за вчинення дезертирства у воєнний час (Франція), визнання самокалічення військовослужбовцем закінченим з моменту фактичного ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби (Німеччина).

У другому розділі розглянуто об’єктивні ознаки злочинів проти порядку проходження військової служби, вчинені в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці. Під самовільним залишенням військової частини або місця служби (ст.ст. 407, 408 КК України) запропоновано розуміти залишення їх меж на власний розсуд без дозволу відповідного командира. Самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407, окрім складу злочину, передбаченого у ч. 3 цієї статті), слід вважати закінченим з моменту, коли спливли строки, встановлені у диспозиціях ч.ч. 1, 2 ст. 407 КК України. Склад злочину, передбачений у ч. 3 ст. 407 цього Кодексу, слід вважати закінченим починаючи з 31 доби після настання відповідного юридичного факту. Дезертирство вважається закінченим злочином з моменту, коли військовослужбовець без належного дозволу покинув територію військової частини або місце служби чи не з’явився у встановлені строки для подальшого проходження військової служби.

Ухилення від несення військових обов’язків (ч.

1 ст. 409 КК України) характеризується тим, що воно має місце у тих випадках, коли особа вже проходить військову службу; може виражатися як у повному звільненні від несення військових обов’язків, так і в тривалому ухиленні від їх виконання; отримання дозволу військовослужбовцем відносно невиконання військових обов’язків на зовні законних підставах; способом ухилення є протиправна поведінка військовослужбовця у виді спричинення шкоди здоров’ю собі шляхом заподіяння тілесних ушкоджень, симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману. Ухилення вважається закінченим злочином з моменту, коли військовослужбовець отримав від командира звільнення від несення військових обов’язків у встановленому порядку. Відмова від несення обов’язків військової служби – це бездіяльність військовослужбовця, яка полягає у невиконанні ним військового обов’язку. Дії військовослужбовця слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 409 КК України без ставлення у вину самовільного залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК України) та дезертирства (ст. 408 КК України) лише у випадку, коли військовослужбовець самовільно не залишав військову частину або місце служби. На підставі аналізу судової практики, зарубіжного кримінального законодавства, а також встановлення відмінностей між поняттями «проходження військової служби» та «несення обов’язків військової служби», запропоновано виключити ч. 2 ст. 409 КК України.

Запропоновано авторське розуміння таких понять, що становлять поняттєвий апарат дисертаційного дослідження, як «бойова обстановка», «військова частина», «місце військової служби», «самокалічення», «симуляція хвороби», «підроблення документів» та інших. Зокрема, під бойовою обстановкою запропоновано розуміти зумовлену виконанням бойового завдання сукупність об’єктивних обставин, що виникають у зв’язку з реалізацією тактичних дій військ під час оборони або нападу та ведення загальновійськового, вогневого, протиповітряного, повітряного і морського бою, у виді організованих та узгоджених ударів, вогню і маневрів (бойових дій) військових підрозділів або окремих військовослужбовців з метою знищення (розгрому) противника, відбиття його ударів і виконання інших бойових завдань, що здійснюється в обмеженому місці та протягом короткого проміжку часу у період збройних конфліктів або у мирний час.

Установлено такі етапи особливого періоду як кваліфікуючої ознаки злочинів проти порядку проходження військової служби, що залежать від початку припинення та закінчення мобілізації в Україні (з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року, з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року, з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року, з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року).

Запропоновано шляхи вдосконалення диспозицій ст.ст. 407–409 КК України. Зокрема, обґрунтовано доцільність: заміни у назві та у диспозиціях ст.ст. 407, 408 КК України словосполучення «місце служби» на «місце військової служби»; виключення з диспозицій ч. 1 ст. 407 та ч. 1 ст. 408 КК України вказівку на випадки нез’явлення військовослужбовця на військову службу («у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу»); формулювання кваліфікуючої ознаки самовільного залишення військової частини або місця служби та дезертирства «зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями»; виключення ч. 2 ст. 409 КК України.

Окрім того, охарактеризовано кваліфікуючі ознаки злочинів проти порядку проходження військової служби (дезертирство, вчинене зі зброєю та за попередньою змовою групою осіб).

Характеристика суб’єктивних ознак злочинів проти порядку проходження військової служби, вчинених в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці, дозволила визначити загальні та спеціальні ознаки військовослужбовця як спеціального суб’єкта злочину, передбаченого у ст.ст. 407–409 КК України, зокрема, початковий та кінцевий моменти проходження військової служби залежно від виду військової служби у законодавстві України. Зроблено висновок, що злочини проти порядку проходження військової служби, вчинені в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці, зважаючи на спрямованість відповідних суспільно небезпечних діянь, а також особливості законодавчих конструкцій відповідних складів, можуть бути вчинені лише з прямим умислом, за якого винувата особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Окрім того, військовослужбовець повинен усвідомлювати ту обставину, що злочин поти порядку проходження військової служби вчиняється ним за наявності однієї з таких обставин, як особливий період, воєнний стан або бойова обстановка.

Здійснено розмежування таких суміжних складів злочинів, передбачених ст. 407 «Самовільне залишення військової частини або місця служби» та ст. 408 «Дезертирство»; ст. 409 «Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом» та ст. 335 «Ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу»; ст. 407 «Самовільне залишення військової частини або місця служби» та ст. 429 «Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю» КК України.

Ключові слова: злочин проти порядку проходження військової служби, самовільне залишення, дезертирство, військова частина, місце служби, ухилення від несення обов’язків військової служби, відмова від несення обов’язків військової служби, самокалічення, підроблення документів, інший обман, військовослужбовець, особливий період, військовий стан, воєнний стан.

| >>
Источник: ОНИСЬКІВ АНДРІЙ МИХАЙЛОВИЧ. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПОРЯДКУ ПРОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ, ВЧИНЕНІ В УМОВАХ ОСОБЛИВОГО ПЕРІОДУ АБО В БОЙОВІЙ ОБСТАНОВЦІ. ДИСЕРТАЦІЯ подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії). Київ–2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме АНОТАЦІЯ:

  1. 3.2.1. Особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва та суміжні права
  2. АНОТАЦІЯ
  3. АНОТАЦІЯ
  4. АНОТАЦІЯ