1.1 Методологія дослідження проблеми кримінальної відповідальності за порушення порядку проходження військової служби, вчинені в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці. Поняття і види цих злочинів

Наукове дослідження – це цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають у вигляді понять, законів і теорій [1, c. 18]. У процесі наукових досліджень відбувається отримання нових знань.

Як відомо, методи наукового дослідження класифікуються на: 1) філософські, зокрема, діалектичний, метафізичний, аналітичний, інтуїтивний, феноменологічний; 2) загальнонаукові, до яких можна віднести системний, структурно-функціональний, кібернетичний, синергетичний, ймовірнісний, моделювання, формалізації тощо; 3) приватнонаукові – «сукупність способів, принципів пізнання, дослідницьких прийомів і процедур, що застосовуються в тій чи іншій науці, яка відповідає даним основним формам руху матерії»; 4) дисциплінарні методи – «система прийомів, що застосовуються в тій або іншій науковій дисципліні, що входить в яку-небудь галузь науки або виниклої на стику наук; 5) міждисциплінарні – «сукупність ряду синтетичних, інтегративних способів, націлених головним чином на стики наукових дисциплін» [1, c. 24–25]. Однак, такий поділ методів наукового пізнання не є загальновизнаним. Д.А. Керімов писав, що методологію не можна зводити до простого спостереження та методики відтворення емпіричного матеріалу, що є лише передумовою теоретичного мислення [2, с. 41]. На думку С.В. Хилюк, існують три загальновизнані рівні методології: філософський (фундаментальний); загальнонауковий (емпіричний, теоретичний та змішаний методи) та конкретно-науковий (догматичний метод) [3, с.

Наука кримінального права не виробила специфічних методів наукових досліджень. У кримінально-правових працях використовуються зазвичай всі наведені вище методи. Їх конкретний «набір» залежить від предмета конкретного наукового дослідження. Як слушно наголошує М.І. Панов, дослідження проблем Особливої частини кримінального права неможливе без таких основних методів, як діалектичний, системно-структурного аналізу, формально-логічний (догматичний), соціологічний, історичний та порівняльно-правовий [4, с. 516].

Ураховуючи викладене вище, методологію дослідження проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти порядку проходження військової служби, вчинених в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці, доцільно розглядати на трьох рівнях: філософському (діалектичний метод); загальнонауковому (емпіричний, теоретичний та змішаний методи) та конкретно-науковому (догматичний метод) [5, с. 24–51].

На філософському рівні методології зазвичай виокремлюється діалектичний метод, який полягає у використанні законів і категорій діалектики під час дослідження конкретних інститутів кримінального права [6, с. 31]. Діалектичний матеріалізм як напрямок наукових досліджень включає категорії, закони, принципи. Так, категоріями діалектичного матеріалізму виступають рух, простір, час, кількість, якість, зовнішнє, внутрішнє, можливість, дійсність, випадковість, необхідність, одиничне, особливе, загальне тощо. Категорії діалектики знаходяться в нерозривному зв'язку з її законами: перехід кількісних змін у якісні, єдність і боротьба суперечностей, заперечення заперечення. До принципів діалектичного матеріалізму слід відносити принципи загального зв’язку та розвитку, об’єктивності, всебічності тощо [7].

Використання діалектичного методу під час дослідження проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти порядку проходження військової служби, вчинених в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці, надає змогу насамперед з-поміж військових злочинів (особливе) виокремити злочини проти порядку проходження військової служби (одиничне), які характеризуються як загальними властивостями злочину та особливими ознаками військових злочинів, а також специфічними характеристиками, що притаманні для самовільного залишення військової частини або місця служби (ст.

Насамперед, злочини проти порядку проходження військової служби повинні характеризуватися ознаками злочину, передбаченими у ч. 1 ст. 11 КК України (злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину). Відповідним злочинам притаманна ознака кримінальної протиправності, оскільки відповідальність за них передбачена у Розділі ХІХ «Злочини проти порядку проходження військової служби (військові злочини)» Особливої частини КК України.

Окрім того, злочини проти порядку проходження військової служби повинні відповідати ознакам військового злочину, закріпленого у ч. 1 ст. 401 КК України. У ній передбачено, що військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів.

Злочини проти порядку проходження військової служби посягають у цілому на порядок несення або проходження військової служби, який виступає родовим об’єктом цих злочинів та який у загальних рисах буде характеризуватися у підрозділі 2.1 цієї праці. Зауважимо, що порушення встановленого порядку несення або проходження військової служби вчиненням будь-якого злочину, передбаченого у Розділі ХІХ Особливої частини КК України, послаблює бойову готовність ЗС України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Найбільша шкода відповідному порядку суспільних відносин спричиняється у випадку вчинення військових злочинів (у тому числі проти порядку проходження військової служби) в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці. Основний безпосередній об’єкт злочинів проти порядку проходження військової служби має перебувати в одній площині з родовим об’єктом військових злочинів (безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених у ст.ст.

Винність як ознака злочину – це вчинення його умисно або з необережності. Ця ж ознака характерна і для військових злочинів, які можуть бути як умисними, так і необережними. Водночас злочини проти порядку проходження військової служби, зважаючи на спрямованість відповідних суспільно небезпечних діянь, а також особливості законодавчих конструкцій відповідних складів (формальний склад злочину, наявність мети у ст. 408 КК України тощо), можуть бути вчинені лише з прямим умислом. Окрім того, для самовільного залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК України) характерна мета тимчасово ухилитися від проходження військової служби, а метою дезертирства (ст. 408 КК України) – мета ухилитися від проходження військової служби назавжди. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом (ст. 409 КК України) може бути вчинено з метою тимчасового або постійного ухилення від проходження військової служби (підрозділ 3.2).

Злочини проти порядку проходження військової служби вчиняються відповідним спеціальним суб’єктом, який окрім загальних ознак (фізична особа, вік, осудність) характеризується й спеціальними ознаками: ним може бути лише військовослужбовець ЗС України, СБУ, Державної прикордонної служби України, НГ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом (ч. 2 ст. 401 КК України). Виокремлення військовослужбовців та інших осіб в окрему групу суб’єктів військових злочинів обумовлене їх специфічним правовим статусом як учасника військово-правових відносин.

Використання категорій, законів та принципів діалектичного матеріалізму надало змогу виявити основні вади кримінально-правової матерії – диспозицій ст.ст. 407–409 КК України, та запропонувати конкретні зміни до цього Кодексу, спрямовані на його вдосконалення (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3).

На загальнонауковому рівні методології виокремлюють зазвичай теоретичні, емпіричні та змішані (теоретико-емпіричні) методи [8, с. 66].

«Емпіричний метод полягає у послідовному здійсненні наступних п’яти операцій: спостереження, вимірювання, моделювання, прогнозування, перевірка прогнозу [1, c. 25]. Метод спостереження використовується й у ході соціально-гуманітарних досліджень, у тому числі кримінально-правових. Однак у цьому разі дослідник інтерпретує результати дослідження крізь призму життєвих установок, принципів. У кримінально-правових науках цей метод найчастіше використовується у формі опитування шляхом анкетування [9, с. 73]. Емпіричний метод використовувався у дисертаційному дослідженні для характеристики ознак складів злочинів проти порядку проходження військової служби, вчинених в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2), а також для вирішення інших питань (підрозділ 3.3).

Порівняльно-правовий метод полягає у визначенні невідомого шляхом порівняння з відомим; з’ясуванні якостей або властивостей явища шляхом порівняння з іншими його якостями чи властивостями або з якостями чи властивостями іншого явища; встановленні закономірностей шляхом порівняння об’єктів у різний час, порівняння їх якостей у минулому з тими самими якостями в сучасному стані для встановлення змін чи тенденцій розвитку [10, с. 11–12].

У дослідженні використано статистичний метод. На думку С.В. Хилюк, він є невід’ємною частиною узагальнення юридичної практики [5, c. 38]. Такий метод використано під час обробки статистичних даних Генеральної прокуратури України (ГПУ), Державної судової адміністрації України (ДСАУ) щодо кількості облікованих злочинів проти порядку проходження військової служби, осіб, засуджених за їх вчинення, а також інших показників цього виду злочинності.

З теоретичних методів загальнонаукового рівня у цьому дисертаційному дослідженні використано такі методи, як аксіоматичний та системно-структурного аналізу.

Аксіоматичний метод – це метод побудови наукової теорії, відповідно до якого окремі твердження не потребують доведення, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил [8, c. 73]. Його було використано, зокрема, під час характеристики ознак складів злочинів проти порядку проходження військової служби, вчинених в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці. При цьому було використано аксіоматичні у теорії кримінального права погляди щодо кількості елементів складу злочину, а також їх ознак (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.3).

Метод системно-структурного аналізу базується, насамперед, на тому, що система «виражає сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках один з одним і з середовищем, утворюють певну цілісність, єдність», а сам метод «орієнтує дослідження на розкриття цілісності об’єкта і забезпечуючих її механізмів, на виявлення різноманітних типів зв’язків складного об’єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину» [1, c. 36]. Основними вимогами системного підходу є такі: «а) виявлення залежності кожного елемента від його місця і функцій в системі з урахуванням того, що властивості цілого незведені до суми властивостей його елементів; б) аналіз того, наскільки поведінка системи обумовлена як особливостями її окремих елементів, так і властивостями її структури; в) дослідження механізму взаємозалежності, взаємодії системи і середовища; г) вивчення характеру ієрархічності, яка властива даній системі; д) забезпечення множинності описів з метою багатоаспектного охоплення системи; е) розгляд динамізму системи, представлення її як цілісності, що розвивається» [1, c. 37].

Застосовуючи системно-структурний підхід до дослідження проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти порядку проходження військової служби, вчинених в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці, насамперед, було проаналізовано кожну з правових норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за них [11, c. 44]. З метою повного дослідження у цій праці було детально вивчено лише диспозиції ст.ст. 407–409 КК України. Водночас не було досліджено санкції відповідних норм, оскільки їх належне обґрунтування можливе лише на підставі вивчення санкцій, передбачених за вчинення всіх військових злочинів у сукупності. А це вимагає самостійного наукового вивчення. Окрім того, вивчення проблем кримінальної відповідальності за злочини проти порядку проходження військової служби було можливим лише у межах спеціального правового інституту Особливої частини КК України, яким є злочини проти порядку проходження військової служби (військові злочини) (Розділ ХІХ).

У ході дисертаційного дослідження використовувалися такі змішані (теоретико-емпіричні) загальнонаукові методи, як абстрагування, моделювання, індукції, дедукції, аналізу, синтезу, узагальнення.

Метод абстрагування набуває особливого значення для юридичної науки, адже право і держава – це певні абстракції [5, c. 39]. Під абстрагуванням зазвичай розуміється уявний відхід від несуттєвих властивостей, зв’язків, предметів з одночасним виокремленням, фіксуванням однієї чи кількох найважливіших рис, властивостей, які цікавлять дослідника [8, c. 70] [1, c. 32]. Метод абстрагування у нашому дослідженні було використано, зокрема, під час дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак злочинів проти порядку проходження військової служби (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2).

Метод моделювання полягає в дослідженні об’єктів, явищ і процесів не безпосередньо, а з допомогою їх замінників – моделей – аналогу певного предмета реальності [1, с. 36; 12, c. 80]. Моделі, що використовуються у наукових дослідженнях, можуть бути матеріальними та ідеальними. У кримінально-правових дослідженнях, очевидно, використовується останній вид моделей, під якими розуміються «схеми, графіки, креслення, формули, системні рівняння, пропозиції» [1, c. 36]. Цей метод використано у цій праці для формулювання конкретних пропозицій до КК України, спрямованих на вдосконалення нормативної регламентації злочинів проти порядку проходження військової служби.

Метод індукції – «логічний прийом дослідження, пов'язаний з узагальненням результатів спостережень і експериментів і рухом думки від одиничного до загального» [1, c. 34], метод дослідження, за яким загальний висновок про ознаки множини елементів виводиться на основі вивчення цих ознак у частині елементів однієї множини [13, c. 41]. Метод індукції використано, насамперед, під час аналізу судових вироків. Для цього була здійснена вибірка судових вироків, опублікованих у Єдиному державному реєстрі судових рішень, у результаті чого здійснено перенесення властивостей вибіркової сукупності на генеральну сукупність (на злочини проти порядку проходження військової служби, вчинених в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці) (додаток Б).

Метод дедукції – це «перехід у процесі пізнання від загального до одиничного (конкретного); виведення одиничного із загального; процес логічного висновку, тобто переходу по тим чи іншим правилам логіки від деяких даних пропозицій – посилок до їх наслідків (висновків)» [1, c. 35]. Цей метод нерозривно пов'язаний з методом індукцією, вони є способом руху наукової думки. Метод дедукції використано для дослідження окремих ознак складів злочинів проти порядку проходження військової служби, вчинених в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці, на підставі загальних уявлень про ці ознаки складу злочину.

Метод аналізу – це метод наукового пізнання, який дає змогу поділити, розкласти предмет на частини [5, c. 41]. Цей метод використано для дослідження закономірностей розмежування складів злочинів проти порядку проходження військової служби з суміжними складами (підрозділ 3.3), а також для характеристики об’єктивних та суб’єктивних ознак цих злочинів (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2).

Метод синтезу полягає в об’єднанні – реальному або уявному – різних сторін, частин предметів в єдине ціле [1, c. 32]. Аналіз і синтез є тими методами пізнання, які становлять собою єдність протилежностей [14, c. 58]. Цей метод використано, зокрема, для формулювання окремих понять, що становлять поняттєвий апарат цього дослідження («бойова обстановка», «військова частина», «місце військової служби», «самокалічення», «симуляція хвороби», «підроблення документів»).

Метод узагальнення – це «процес встановлення загальних властивостей і ознак предметів» [1, c. 34]. Він також було використано у процесі дисертаційного дослідження. Так, індуктивне узагальнення було використано під час виявлення ознак, які притаманні для окремих злочинів проти порядку проходження військової служби та формулювання на їх основі ознак, притаманних для злочинів відповідного виду (підрозділ 1.1). Окрім того, метод узагальнення було використано під час порівняльно-правового дослідження, коли властивості одиничного (окремих кодексів) були перенесені на загальне, на підставі чого запропоновано конкретні зміни до ст.ст. 407–409 КК (підрозділ 1.2).

На конкретно-науковому рівні методології науковці виокремлюють догматичний метод [5, c. 45], який також використовувався у цій роботі. Догматичний метод передбачає встановлення змісту юридичних норм і нормативно-правових приписів, з’ясування закономірностей дії права з використанням правил юридичної логіки [5, c. 41]. Цей метод використано під час дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини проти порядку проходження військової служби, вчинених в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці, зокрема, під час характеристики об’єктивних та суб’єктивних ознак складів цих злочинів, тлумачення кримінально-правових понять (всі підрозділи).

Підсумовуючи викладене у цьому підрозділі, вкажемо, що дослідження проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти порядку проходження військової служби, вчинених в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці, здійснювалося з використанням методів трьох основних рівнів: філософського, загальнонаукового, конкретно-наукового. На філософському рівні використано діалектичний метод (метод матеріалістичної діалектики); на загальнонауковому: емпіричні методи (спостереження, порівняльно-правовий, статистичний), теоретичні методи (аксіоматичний та системно-структурного аналізу), змішані (теоретико-емпіричні) загальнонаукові методи (абстрагування, моделювання, індукції, дедукції, аналізу, синтезу, узагальнення); на конкретно-науковому – догматичний. Окрім того, виокремлено ознаки поняття «злочини проти порядку проходження військової служби» та запропоновано його авторську дефініцію: умисні суспільно небезпечні діяння (дія або бездіяльність), передбачені у ст.ст. 407–409 КК України, вчинені військовослужбовцями з метою тимчасового та (або) постійного ухилення від проходження військової служби