Методи дослідження у віковій психології

Метод зрізів: у великих групах за допомогою конкретних методик вивчається певний аспект розвитку, н-лад рівень розвитку інтелекту. В результаті отримують дані, характерні для певної групи - дітей одного віку або школярів, що навчаються за однією шкільною програмою.

Лонгітюдний метод - простежується розвиток однієї і тієї ж дитини протягом тривалого часу. Дослідження дозволяють виявити більш тонкі тенденції розвитку, невеликі зміни, що проходять в інтервалах, які не охоплюють «поперечні» зрізи.

Спостереження - суцільним - коли психолога цікавлять усі особливості поведінки дитини, або вибірковим, коли фіксується тільки деякі із них.

Вимоги до спостереження:

1) чітко поставлена мета;

2) схема спостереження (той, хто спостерігає, знає, що саме він може побачити і як це фіксувати, а крім того, вміє швидко описати явище, яке спостерігається);

3) об'єктивність спостереження (описується сам факт - дія, фраза або емоційна реакція дитини, а не її суб'єктивне тлумачення психологом);

4) систематичність спостережень (при епізодичних можна виявити не характерні для дитини моменти, а випадкові, які залежать від ситуації, стану);

5) спостереження за природною поведінкою дитини (дитина не повинна знати про те, що за нею спостерігає дорослий, інакше її поведінка зміниться)

Зазвичай спостереження поєднують із експериментом.

Експеримент з дітьми проводять у звичних умовах. У констатуючому експерименті визначається рівень і особливості розвитку дітей, що характеризують їх у цей час. Це стосується як особистого розвитку і ставлення дитини до оточуючих, так і інтелектуального розвитку. Обираючи ту чи ту методику, психолог виходить із завдання, яке стоїть перед ним, віку дітей (різні методики розраховані на різний вік) і умов проведення експерименту, які він може забезпечити.

Розвиток особистості вивчають за допомогою бесід, письмових опитувань, проективних методів. Проективні методи засновані на принципі проекції - перенесення на інших людей своїх особистих потреб, стосунків, якостей. Дитина, яка подивилася на картинку із нечітким зображенням на ній фігур (дитячий варіант тематичного апперцептивного тесту), розповідає про них, виходячи із свого життєвого досвіду, наділяючи їх своїми турботами і переживаннями. Н- лад, молодший школяр, у якого головна проблема - успішність, часто уявляє собі ці ситуації як навчальні: учень. Котрий має незадовільні оцінки, поєднує історію про те, як хлопчика-ледаря батько лає за вкотре отриману двійку, а охайна відмінниця наділяє того ж персонажа прямо протилежними якостями та розповідає про його видатні успіхи.

Соціометричний метод застосовують для з'ясування стосунків, що склалися у групі дитячого садка чи шкільному колективі. Дитині надають можливість обрати тих ровесників, до яких вона краще ставиться, відповідаючи на питання: «З ким ти хочеш сидіти за однією партою?..» Вибори дітей, взаємні і невзаємні, розкривають структуру стосунків у групі: найбільше виборів отримують «лідери» (6 і більше виборів) - найпопулярніші діти; є «прийняті» діти (3-5 виборів); «неприйняті» (1-2 вибори) - діти, яких мало хто обирає, для них особливо важлива взаємна симпатія; і ізольовані (0 виборів) - їх ніхто не обирає, вони найбільше потребують допомоги.

Стандартизовані тести - з їхньою допомогою вивчають інтелектуальний розвиток.

Перший в історії дитячої психології тест Біне-Сімона включав низку завдань, представлених у вербальній (словесній) формі і призначених для певного віку. На великій кількості дітей, охоплених Альфреда Біне, були встановлені норми розумового розвитку. Зараз при роботі з дітьми від 2 до 16 років використовують удосконалений варіант цього тесту - тест Стенфорд-Біне.

Поруч з різними констатуючими експериментами у віковій психології використовують формуючий експеримент. Завдяки створенню спеціальних умов, він дозволяє простежити динаміку розвитку певної психічної функції. Л. С. Виготський спостерігав таким чином процес становлення в дитини понять (експериментально- генетичний метод). У наш час будують складні формуючі експерименти, по суті - навчальні, у ході яких протягом року чи кількох років у дошкільників розвивається сприймання (створення системи розливальних завдань та ігор), у молодших школярів - теоретичного мислення (розроблення експериментальних навчальних програм).

5.