Баварський епізод.
У 1301 р., коли вигасла династія Арпадовичів, на угорську спадщину мали право нащадки доньок угорських королів: сицилійський принц Карл Роберт, чеський король Вацлав II, баварський герцог Отто III і король Русі Юрій Львович.
Але останній не взяв участі в боротьбі за угорську корону. Схоже, що він спершу підтримував Карла Роберта, союз з яким був скріплений шлюбом останнього з сестрою короля Марією Львівною[2429]. Після смерті Марії король Юрій схилився до іншого претендента — баварського герцога Отто ІІІ Віттельсбаха (1261—1312). Зазнавши поразки в Угорщині, де він потрапив у полон до трансильванського воєводи Владислава, у 1308 р. він вертався до Баварії через галицькі володіння[2430] й Оттокар Штирійський відзначив теплу зустріч володарів[2431]. Деякі джерела навіть зафіксували, що герцог був звільнений королем Русі[2432]. Снують підстави вважати, що союз короля Юрія Львовича і герцога Отто III міг бути скріплений шлюбом Льва Юрійовича з незнаною з імені сестрою Агнеси, дружини Отто III[2433]. Ян Яблоновський, відкликаючись до Мартина Кромера, назвав дружину Любарта Гедиміновича (доньку Льва Юрійовича) Бушею[2434], що може бути скороченням від Богус- лави. Від Я. Яблоновського це ім’я запозичили Теодор Нарбут[2435] та Микола Карамзін[2436] [2437] [2438]. Однак в М. Кромера імені княгині не приведено, а Юзеф Бартоломей Зіморович назвав її Євфимією2437. Це ім’я засвідчили й пом’яники. Отже, дружиною Льва Юрійовича, напевно, була полька (тому і його донька мала польське ім’я) — сестра Агнеси. Останнє дозволило її братам — глоговським князям Генріху II та Яну — претендувати у 1323 р. на галицько-волинську спадщину, причому їх претензії визнав папа.2438 Тобто, вони мусили мати якісь династичні підстави: ця проблема також потребує додаткового дослідження, бо існують певні сумніви щодо самого джерела цієї інформації.Зрозуміло, що дослідження галицько-волинських зв’язків з німецькими землями потребує значних глибоких пошуків як у величезному масиві латиномовних і німецькомовних хронік та актового матеріалу, значна частина якого ще не видана, але доступна для дослідників у добре збережених німецьких архівах. Подібні дослідження потребують, перш за все, коштів і підготованих фахівців. Але іншого шляху не існує. Впевнений, що попереду нас чекають цікаві знахідки, перш за все на рівні досі майже не опрацьованих шляхетського та міщанського середовищ.