Данило Романович: роки союзу.
Після невдалих перемовин з угорським королем Белою IV у 1240—1241 рр., залишивши сина в одному з карпатських комітатів, Данило Романович через Бардиїв прибув до Сандомира, звідкіля перебрався до Мазовії.
Мазовецький князь Болеслав Конрадович надав йому місто Вишеград. Основні маси монголів уже перебували в Угорщині та Чехії, тому Данило Романович з братом Васильком, який раніше втік до Мазовії, виїхали до Дорогичина. До міста князів не впустили. Монгольська навала 1240 р., основний удар якої прийшовся на Волинь, відбувалася за умови відсутності князів, які не ризикнули вступити в бої із загарбниками. Оборонялися залишені ними воєводи, гарнізони замків та міст і міські ополчення. Тому населення, яке вціліло, не дуже радо вітало своїх зверхників.Відразу ж після відходу монголів відновилася боротьба за Галицьку спадщину. При цьому угорський король Бела IV підтримав претендента Ростислава Михайловича і видав за нього дочку. У 1245 р. він не тільки надав претендентові, потужну військову підтримку, але й змусив іншого зятя — краківського князя Болеслава Сором’язливого, сина Лєшка Білого та Гремислави Інгварівни, одруженого з сестрою Анни — дружини Ростислава Михайловича — Кунегундою (Кінгою), теж взяти участь у поході. Частина польських нобілів на чолі з сандомир- ським воєводою Флоріаном Войцеховичем Авданцем спершу виступили проти, але невдовзі змінили позицію. І краківські дружини прийшли на з’єднання з претендентом та угорськими військами. Мазовецький князь Конрад, противник Болеслава Сором’язливого, навпаки, прийняв сторону князя Данила Романовича. Його військо, разом з військом литовського князя Міндовга підійти до вирішальної битви під Ярославом не встигли. У цій битві 17 серпня 1245 р. польське військо, очолене Болеславом Сором’язливим займало лівий фланг війська претендента і протистояло волинському полку Василька Романовича[1714].
Це було останнє польсько-руське протистояння часів Данила Романовича.У війні за Австрійську спадщину на підтримку Романа Даниловича проти іншого претендента моравського маркграфа Пшемисла II Отто- кара, угорський король знову залучив свого зятя, краківського князя Болеслава Сором’язливого і його племінника — молодого ленчинського князя Лєшка Чорного, а також васальних сербських й болгарських князів та половців[1715]. Данило Романович із сином Левом та краківським князем Болеславом Сором’язливим вступили у чеські землі наприкінці весни — на початку літа 1253 р. Біля міста Козлій (нині Козлє на березі Одри в Опольському воєводстві на території Польщі) Лев Данилович з дружинами литовських князів Товтивіла та Ердивіла й полком двірського Андрія відділився від основних сил і став пустошити чеські землі, відволікаючи чеського короля від походу до Австрії. Тим часом основні галицько-волинські та польські сили обложили Опаву, яка невдовзі впала[1716]. 25 червня 1253 р. русько-польське військо розгромило чехів біля Оломоуца. Але 23 вересня 1253 р. помер чеський король Вацлав І, а в жовтні Пшемисла II Оттокара короновано королем Чехії, що спричинилося до втручання в конфлікт папи ^окентая IV. Побоюючись, що конфліктом скористаються монголи, папа змусив сторони піти на компроміс. Австрійська спадщина відійшла до Пшемисла II Оттокара, Угорщина отримала герцогство Штірію, а Роман Данилович — Новогрудське князівство як литовський лен.