Любарт-Дмитро Гедимінович.
Після смерті Болеслава-Юрія Трой- деновича у 1340 р. Дмитро-Любарт Гедимінович був визнаний спадкоємцем волинською елітою. Визнало його і галицьке боярство, добившись при цьому певних умов: їх лідер Дмитро Детько в ранзі “старости руської землі” очолив правління галицької частини королівства Русі.
Доказом підпорядкування королівства Любарту-Дмитру є, зокрема, напис на дзвоні з львівської церкви Юра про те, що він відлитий 1341 р. при князі Дмитрі[2206]. Дмитро Детько разом з князем Данилом Острозьким зустрічали у 1340 р. ординські війська, що допомогли відбити польську інтервенцію[2207]. Те, що Любарт Гедимінович так легко опанував Волинську та Галицьку землі у 1340 р. свідчить на користь версії, що він вважався спадкоємцем ще за життя Болеслава-Юрія[2208].До самої смерті 4 серпеня 1383 р. (дату смерті дозволяє уточнити запис Івана, священика церкви св. Катерини, на переписаній ним Псалтирі в річницю смерті великого-князя Любарта-Дмитра Гедиміно- вича, яка зберігається у Флоренції в бібліотеці Лоренцо Медічі[2209]) Любарт-Дмитро Гедимінович не тільки зберіг під своїм правлінням Волинську землю (1340—1383), але і в умовах боротьби з потужним польсько- угорським союзом намагався відстояти і Галицьку землю (1340—1349, 1353—1354, 1376—1377). Були періоди, коли польсько-угорські війська займали навіть Володимир та Луцьк.
У цих умовах князь Любарт-Дмитро мусив звертатися за допомогою до Литви, яка була його єдиним природнім союзником. Але, послідовно борючись за відновлення Галицько-Волинської держави, Любарт-Дмитро не міг просто стати литовським васалом. Через це і Литва офіційно не воювала з Польщею та Угорщиною. Старші брати Любарта — Кейстут та Євнут Гедиміновичі отримали від нього відповідно Берестейське та Доро- гичинське князівства, що давало їм підстави на участь в цій війні. Також молодші Гедиміновичі отримали дрібні уділи на Волині, зокрема Юрій Наримунтович спочатку Крем’янець (бл.1350 — до 1352), а потім Белз (1352-1377, 1383-1387), його брат Семен — Белз (1350—1352), Олександр Ко- рятович — Теребовлю (бл.1341 — бл.1380), його брат Дмитро — Боброк (після 1352 — 1366?)[2210]. Прийшовши на Волинь, ці князі знайшли спільну мову з місцевою елітою, нічого не змінювали у релігійному житті та суспільних відносинах і постійно відстоювали інтереси своїх нових територій, що і забезпечило їм підтримку всіх верств місцевого населення.
