Об'єкти II-V ст. н.е.

В урочищі На клині до черняхівської культури належать 16 наземних і 38 напівземлянкових жител. Рештки наземних жител виявлялися, як правило, на глибині 0,40-0,50 м. Що ж до залягання від сучасної поверхні напівземлянок, то вони розподілені нами на дві групи.

Дослідженнями встановлено паралельне, синхронне побутування в Бакоті черняхівських наземних і напівземлянкових жител. Ця закономірність відзначена й іншими дослідниками черняхівських старожитностей². Проведені нами топографічні спостереження, які торкаються обох типів жител (наземних і напівземлянкових), свідчать про трьохрядну систему забудови Бакотського селища³. Серед наземних перший ряд утворюють житла №№ 8, 12, 19, 28, що були розміщені вздовж південного краю тераси. Між ними були розташовані напівземлянки.∖∙>.∖∙> 9, 10, 7, 14, 15, 1, 17, 11, 70, 71. Наземні житла №№ 24, 25, 26, 27, 84 складали другий ряд забудови. Вони розташовувалися вздовж центральної лінії селища. До цього ж ряду належать і напівземлянки №№ 47, 46, 50, 51,48, 61,59, 57, 75, 79, 80. У третьому ряду було розташовано сім наземних (№№ 38, 56, 62, 68, 73, 74, 83) і шість напівземлянкових (№№ 41, 40, 44, 43, 52, 45) жител.

Визначення жител з стійкими, так би мовити, стандартними розмірами дещо ускладнено.

Наземні житла першої і другої груп були орієнтовані своїми довгими стінами по лінії з заходу на схід. Кутами по сторонах світу були орієнтовані невеликі наземні будівлі. Частина напівземлянок також була споруджена своїми кутами за сторонами світу, решта напівземлянок орієнтована меридіанально. Цікаво, що довгі стіни будинків, орієнтованих за сторонами світу, зводилися наче паралельно до течії Дністра.

' Долівка наземних і заглиблених в землю споруд, як правило, була земляною, в більшості випадків утрамбованою. У частині наземних і напівземлянкових жител розчищені ямки від опорних стовпів стін. Вони були заглиблені в середньому на'0,20-0,30 м від рівня долівки. Діаметр опорних стовпів - 0,20-0,35 м. Найбільш вірогідно, що стіни будинків обох типів зводилися з використанням каркасно-глинобитної техніки. Про це незаперечно свідчать відбитки дерев’яних колод і жердин на глиняній обмазці, яка представлена у розвалах стін наземних споруд і окремих напівземлянок.

В решті жител ямки від вертикальних стовпів-опор не простежено.

Підпільні господарські ями відкриті тільки у заглиблених будівлях. В плані вони округлі, діаметр ям, як правило, не перевищував 1,3 м. Деяке виключення становила яма з житла середини І тис. н.е. №65, контури якої виходили за межі будинку. Діаметр цієї ями - 2 м, глибина від рівня долівки - 1,1 м. Глибина інших ям 0,8-1,5 м від рівня долівки. У вертикальному розрізі ями опуклі, рівні та конічні. Дно їх плоске і напівовальне. Цікаво, наприклад, виглядав вертикальний переріз ями з житла середини І тис. н.е. №63. її параметри: верхній діаметр - 0,65 м, середній - 1,15 м, діаметр дна - 0,45 м при загальній глибині - 2,4 м.

Всі ями, що були розташовані під долівкою жител, використовувалися як господарські погріби. Про це свідчить і характер знахідок, виявлених в них. Цікаво, що господарські ями- погріби в наземних житлах майже відсутні. Вони споруджувалися, як правило, за межами наземних жител.

Опалювальні пристрої в наземних будинках представлені глинобитними печами і кам’яними вогнищами. У напівземлянках, головним чином, зафіксовані печі-кам’янки, глинобитні печі, рідше представлені відкриті вогнища. У дев’яти наземних будовах (№№ 8, 12, 25, 27, 28, 56, 62, та ін.) відкриті залишки глинобитних печей. Такі ж печі характерні і для п’яти напівземлянок (№№ 45, 48, 49, 52, 59). За формою глинобитні печі з наземних будівель підрозділяються на овальні та округлі в плані. Глинобитні печі з напівземлянок овальної і прямокутної в плані форми. Найбільший діаметр таких печей з наземних жител не перевищує 1,6 м, з напівземлянок -1,3 м.

Збереженість глинобитних печей в наземних і напівземлянкових житлах фіксується в середньому на висоту 0,10-0,25 м від рівня долівки. Єдина пічка з наземного житла №38 простежена повністю. лише на рівні долівки. Вона мала злегка заглиблений черінь. У наземних будинках найбільш поширеною формою глинобитної печі була округла в плані, що характерна для великих, середніх і невеликих жител. Аналогічні печі були і в деяких напівземлянках. Окремі глинобитні печі з напівземлянок №№ 47,57 були розташовані значною мірою за межами жител, виходячи своїми устями до середини приміщень. Зафіксовані поруч з ними керамічні шлаки дають підставу передбачати виробниче призначення вказаних печей.

Техніка спорудження глинобитних печей в обох типах жител Бакотського селища була однаковою. Спочатку нівелювали певну ділянку долівки, потім насипали землю та утрамбовували її. Далі слідувала вимостка з дрібних плескатих каменів, іноді з домішками уламків керамічного посуду. Потім вимащували рідкою глиною черінь, що просушувався і випалювався. Судячи по збереженим глиняним бортикам в основі печей, а також за обпаленими уламками глиняної обмазки з відбитками дерев’яного каркасу можна вважати, що печі мали у вертикальному перерізі куполоподібну, склепінчасту форму.

Такі опалювальні конструкції досить ефективно і протягом тривалого часу використовували в приміщеннях. Про це яскраво свідчать періодичні ремонти печей. У житлі №27, наприклад, при дослідженні було зафіксовано три рівня черіня, що залягали один над одним.

Дослідження показали, що глинобитні печі у наземних будівлях були розташовані головним чином у північній, а в напівземлянках - і у південній частині приміщень. В обох типах будівель виявлені й вогнища, складені з каменю. В плані вогнища прямокутні або округлі. За своїми розмірами прямокутні вогнища розподіляються на дві групи. До першої належать вогнища з розмірами 1,4-1,5 на 1,2-1,4 м.

Кам’яні вогнища у напівземлянках були споруджені на земляній підсипці, в наземних житлах земляна підсипка використовувалася рідше. У будівлях наземного типу вогнища, викладені з каменю, в своїй більшості були розташовані у західних частинах приміщень. У напівземлянках вогнища з каменю розташовувалися переважно в південній і в північній частинах жител. Встановлено, що основним опалювальним пристроєм наземних жител (як правило у їх північній половині) виступає глинобитна піч. Вогнища з каменю, будучи допоміжними, займали в більшості випадків західну частину цих будинків. Таким чином, простежується певне прагнення до більш ефективного розміщення опалювальних пристроїв у наземних житлах Бакотського селища.

Вогнища з глини відомі тільки у заглиблених будівлях. В плані вогнища прямокутні або округлі. Діаметр округлих не перевищує 1,1 м. Розміри прямокутних - 0,5x0,7 м. Над рівнем долівки такі вогнища піднімалися в середньому на 8-10 см. Найчастіше вогнища з глини були розташовані в північній половині жител.

Але найбільш стійким і традиційним опалювальним пристроєм у напівземлянках виступають печі-кам’янки. Вони відкриті у 18- ти житлах черияхівського Бакотського селища. За своєю формою печі-кам’янки розподіляються на прямокутні і підквадратні. За розмірами прямокутні в плані печі розподіляються на кілька груп. До першої групи належать печі-кам’янки з розмірами 1,4-1.7 на 1,1-1 >4 м;‘другу групу складають печі 1,2-1,3 на 0,9-1,2 м; печі з розмірами 0,8-1 на 0,7-0,9 м відносяться до третьої групи.

Над рівнем долівки рештки стінок печей-кам’янок піднімаються на 0,25-0,30 м. З цього ряду випадає кам’яна пічка житла №40. її нижня частина була заглиблена у долівку на 10 см, а верхня - збереглася над рівнем долівки на висоту 7-10 см. Конструкція цієї печі за технікою спорудження близька до кам’яного вогнища з житла № 41.

У цілому ряді заглиблених жител, як і в деяких наземних будинках Бакотського селища, спостерігалось співіснування двох однакових або різних за структурою спорудження опалювальних пристроїв. Так, наприклад, у черняхівській напівземлянці №1 і напівземлянці середини І тис. н.е. №23 було виявлено по два вогнища.з каменю, а у житлі №23 було ще й глинобитне вогнище. У напівземлянці середини І тис. н.е. №58 паралельно ви­користовували піч-кам’янку та вогнище з каменю; у житлах середини І тис: н.е. №№ 33 і 47 - функціонували пічка-кам’янка і глинобитне вогнище; два глинобитних вогнища було і в житлі середини І тис. н.е. №63. У житлі №45 паралельно (одночасно) користувалися глинобитними пічкою та вогнищем. У шести напівземлянках розчищені тільки кам’яні вогнища.

Приведені спостереження, очевидно, свідчать про однакові можливості щодо спорудження на селищі кам’яних і глинобитних печей з одного боку і глинобитних вогнищ, а також вогнищ, складених з каменю - з другого. Пічка-кам’янка, безсумнівно, виникла на основі традиції кам’яного вогнища, техніка спорудження якого була добре відома жителям Середнього Подністров’я в скіфський час і на рубежі нової ери⁵.

Широке використання печей-кам’янок простежується у пізньочерняхівських напівземлянках Середнього Подністров’я і,, зокрема, - на Бакотському селищі. Пічка-кам’янка стала з рештою характерною саме для напівземлянок. У заглиблених в землю приміщеннях вона використовувалася, очевидно, найбільш ефективно.

Спорудження печі вимагало значно більших затрат праці, ніж при зведенні глинобитної печі чи вогнища. Винос печі- кам’янки за межі приміщення у літній час, як це часто робили з вогнищами чи глинобитними печами, не практикувався. Засоби ж спорудження кам’яних вогнищ, так само як і інших приведених вище опалювальних пристроїв, продовжували і далі успішно втілюватися як у наземному, так і в напівземлянковому домобудуванні черняхівських племен.

Аналогічні за формою, площею та конструкціею наземні і напівземлянкові черняхівські житла відкриті і в інших регіонах: на Волині⁶, у Подніпров’ї⁷, в Молдові⁸, у Карпато-Дунайських землях⁹. Звертає на себе увагу, зокрема, - наявність на території Румунії напівземляночних жител з глинобитними печами та вогнищами¹⁰. Це зафіксовано частково і для черняхівських поселень Подністров’я.

Таким чином, відкриття й дослідження цілої серії черняхівських наземних і напівземлянкових жител на Бакотському селищі, як і на інших вже згадуваних поселеннях першої половини І тис. н.е., фіксують досить важливі риси черняхівського домобудування. Дослідники вже робили спроби щодо з’ясування причин паралельного існування на черняхівських селищах наземних і напівземлянкових жител. Е.О.Симонович, наприклад, вважав їх різночасовими: напівземлянки відносно більш ранніми, а наземні житла - пізнішими¹¹. Г.Б.Федоров, аналізуючи співвідношення обох типів жител на черняхівських селищах Молдови, показав, що речовий матеріал, який виявлено у вказаних приміщеннях, ідентичний і говорити про різночасність обох типів жител не доводиться¹². Речовий матеріал із цих жител, на думку М.О.Тиханової, не дає підстав протиставляти їх і в соціальному плані¹³. М.О.Тиханова і Г.Б.Федоров висловили ще одне припущення відносно співіснування черняхівських наземних і напівземлянкових жител: наземні будинки могли бути літніми, а напівземлянки - зимовими приміщеннями черняхівців.

Ми вважаємо, що формування принципів черняхівського домобудування пов’язано з цілим рядом причин. Крім фактора природно-географічного, слід мати на увазі і пов’язані з ним конструктивні особливості наземних і напівземлянкових жител, а також речовий інвентар, виявлений в' них. Наявні матеріали дають всі підстави вважати, що паралельне співіснування наземних і напівземлянкових жител було типовим для поселень черняхівської культури Середнього Подністров'я. Споріднені конструктивні особливості обох типів жител розкриваються у таких рисах. Всі відкриті на Бакотському поселенні наземні і напівземлянкові житла були орієнтовані стінами або кутами за сторонами світу. У наземному • напівземлянковому домобудуванні втілена одна і та ж принципова схема. І наземні житла, і напівземлянки зводилися головним чином за стовповою дерев’яною конструкцією стін. Були, як відзначалося, й зруби в наземних і напівземлянкових будинках. І наземні, і заглиблені в землю будівлі мали, як правило, двоскатну покрівлю. Підкреслимо також, що відносно невелика заглибленість бакотських напівземлянок не дає підстав для протиставлення їх наземним житлам. Таким чином, у техніці спорудження наземних і напівземлянкових будинків у племен Середнього Подністров'я постежується в принципі єдина схема, одні й ті ж будівельні засоби, використання аналогічних опалювальних, пристроїв і т.п.

У вказаному зв’язку слід відзначити, що за археологічними матеріалами середини і другої половини І тис. н.е. у Середньому Подністров’ї також простежується аналогічна з попереднім (черняхівським) етапом конструктивна схема спорудження жител. Зокрема, напівземлянки черняхівської і ранньосередньовічної культури східних слов’ян V-VIIct. н.е. у Середньому і Верхньому Подністров’ї представлені ідентичними спорудами зі стовповою та зрубною технікою зведення стін. Аналогічні й опалювальні пристрої (печі-кам’янки, глинобитні печі й відкриті вогнища).

Крім наземних і напівземлянкових жител першої половини І тис. н.е. в урочищі На клині при розкопках виявлені залишки залізоробного виробництва, гончарні печі, окремі господарські приміщення і капище-жертовник черняхівської культури.

Залишки залізоробного виробництва серед об’єктів черняхівської культури представлені, головним чином, скупченнями залізних шлаків і кричного заліза. Останні було нростежено вздовж берега Дністра, у південно-західній і центральній частинах селища. В цій же південно-західній частині, у яру, було відкрито й залишки виробничої залізоплавильної печі V-VII ст. н.е.

За межами черняхівського напівземлянкового житла №47 на розколі було виявлено пічку з рештками залізоробного виробництва. Напівземлянка №47 підпрямокутної форми 3,8x3,1 м. У північно- східній частині приміщення знаходилася прямокутна в плані пічка-кам’янка 1,7x1,б Дід розвалом каменів від стінок печі розчищено глиняний черінь 0,7x0,6 м. За межами північно- західного кута будівлі було відкрито черінь глинобитної пічки - округлий в плані діаметром 1,1 м. При розчистці цього черіня лінзовидної у вертикальному перерізі форми були виявлені шмат­ки залізної болотної руди і окремі уламки залізних шлаків.

За своїми конструктивними деталями напівземлянка №47 виділяється серед інших черняхівських будівель. Звертають на себе увагу досить масивні опорні стовпи, що утримували стіни й перекриття будинку (діаметр ямок від цих стовпів 0,35-0,45 м, глибина - 0,45-0,55 м.) Цікаве також і співіснування печі-кам’янки у житлі і глинобитної печі, що прилягала до будинку ззовні. Очевидно, що остання є пічкою виробничого призначення. її функціонування було, очевидно, пов’язано з підготовкою залізної болотної руди (з її агломерацією) для дальшого виробництва - сиродутного процесу. І у самому приміщенні на на рівні долівки біля печі-кам’янки, і при розчистці глинобитної печі були виявлені окремі фрагменти черняхівського ліпного і гончарного посуду.

До виробничих залізоробних комплексів належить і напівземлянка №58. В ній, крім печі-кам’янки, було вогнище, викладене камінням. При розчистці тут знайдені залізні шлаки.

Гончарні горни черняхівської культури були також виявлені у південно-західній і центральній частинах селища, у смузі, що безпосередньо прилягала до зрізу берега Дністра. Всього досліджено залишки чотирьох гончарних печей. Ix детальний опис ми подамо у додатках при описі всіх головних об’єктів селища. Тут же відзначимо лише, що три горни належали за конструкцією до •печей з центральним опорним стовпом, а один - до горнів з опорною стінкою. Вказана конструктивна схема гончарних горнів може вважатися досить стійкою для пам’яток черняхівської культури лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя.

До об’єктів черняхівського культурного шару в урочищі На клині відноситься капище-жертовник. У центрі капища містилися навмисно принесені і покладені великі камені, деякі з слідами обробки і дії вогню. Поблизу них лежав уламок тесаного каменю прямокутної форми, очевидно,- нижня частина антропоморфного ідола. Навколо залишків ідола, на площі понад 125 кв.м, були простежені залишки жертовних ям з кістками тварин та уламками черняхівського посуду й кераміки середини І тис. н.е. Крім того, неподалік від основи ідола, у заглибленні, відкрито два людських роздушених черепи. Простежено, такотг чином, принесення в жертву не тільки тварин, а й людей - звичай, який міг побутувати у язичницького дністрянського населення II-V ст. н.е. лише у виняткових випадках. Детальний опис цього капища-жертовнпка подано у додатках-описах головних об’єктів селища.

Відзначимо, що біля скупчення каменів жертовника було виявлено кам’яний точильний брусок, а в житлі №58, яке датується серединою І тис. н.е. і було розташоване неподалеку від жертовника, знайдено залізний ніж з есовидними завершеннями (z wolutami). Такі ножі, як показав польський дослідник В.Шиманьський, широко використовувалися у слов’ян середини і другої половини 1 тис. н.е. ∏p∏ здійсненні жертвоприношень¹⁴.

Крім коротко описаного жертовника-капища серед черняхівськнх об’єктів в урочищі На клині виявлено й жертовне місце (споруда №60). Вона являла собою порівняно невелике округле в плані заглиблення - 3,2-3,5 м у продольному діаметрі. В центрі була кам’яна вимостка на земляній підсипці, поруч - рештки вогнища. На всій площі дослідженого об’єкту виявлено уламки чсрняхінського ліпного і гончарного посуду, а також вкраплення попелу і вугликів разом з кістками тварин¹⁵. Описане жертовне місце знаходиться неподалеку від напівземлянки №58, в якій, крім залізних шлаків, ножа з есовидними завершеннями рукоятки, знайдені біконічне прясло, бронзова фібула, залізне шило, частина коромисла від ваги-безмена (?), а також амулети з клика кабана і морської раковини. Набір предметів досить своєрідний. Йдеться, мабуть, про житло, в якому мешкав майстер залізоробної справи, який водночас виконував функції волхва-жерця.

Для з’ясування зв’язків у житловому будівництві населення першої і другої половини І тис. н.е. певний інтерес складає речовий комплекс (переважно кераміка) з черняхівськнх жител Бакотського селища. І в наземних, і у напівземлянкових будинках селища були представлені гончарні і ліпні форми кераміки. Підкреслимо, що зібрана ця кераміка на долівках, а також у розвалах печей та вогнищ жител, часто під розвалами глиняної обмазки стін будівель, тобто в закритих комплексах.

Так, наприклад, у напівземлянці №10 разом з типовими формами кухонного й столового гончарного посуду (горщики, миски) представлені і зразки ліпної (переважно кухонної) кераміки. Це горщики з ледь загнутим до середини, прямим і злегка відігнутим вінцем. У наземному житлі №27 паралельно з масовим кухонним і столовим гончарним посудом виявлена й ліпна кераміка - верхня частина горщика біконічної форми та уламок миски з ледь загнутим до середини рівним краєм вінця.

У напівземлянковому житлі №33, на долівці та в розвалі печі-кам’янки, виявлені типові форми гончарних черняхівських горщиків і верхні частини ліпних горщиків з прямим і злегка відігнутим вінцем. Цікавий керамічний комплекс виявлено на долівці та в розвалі пічки-кам’янки напівземлянки №35. Тут Представлені горщики передкорчакських і ранньокорчакських форм разом з гончарними черняхівськими керамічними виробами. У напівземлянці №41 виявлено верхню частину великого гончарного зерновика, уламки кухонного і столового гончарного посуду. Разом з ними знайдено верхню частину ліпного горщика передкорчакської форми.

У злегка заглибленому житлі №45 (на його долівці та у розвалі печі) виявлені столові й кухонні гончарні вироби та нижня Частина великого ліпного кухонного горщика. Цікаві й інші знахідки вказаного речового комплексу. Це горловина амфори типу кінця IV ст. н.е., чотири глиняні біконічні пряслиця, залізні якоревидний ключ, коса та кований цвях.

З напівземлянки №47 (з долівки та розвалів печей: кам'янки і глинобитної) походять уламки типового гончарного черняхівського кухонного і столового посуду, а також верхня, частина ліпного Горщика з прямим, заокругленим краєм вінця і ліпна сковорідка.

З речового комплексу напівземлянки №65 (з долівки та розвалу печі-кам’янки) походять уламки гончарного кухоного й столового черняхівського посуду, а також фрагменти ліпних горщиків ранньокорчакських форм. Звертає на себе увагу та обставина, що разом з ранньокорчакським ліпним горщиком тут in situ, на долівці приміщення, знайдено залізну двохчастну фібулу з сильно вигнутою дужкою, яка має в розрізі прямокутну форму. Такі фібули характерні для кінця IV - першої половини V ст. н.е.¹⁶

Підкреслимо, що стратиграфічні спостереження підтверджують наявність в Бакоті перехідних житлових комплексів середини І тис. н.е. Досить, звернути увагу на житла, які по вертикалі Перерізають одні одні. Це житла №№ 33 і 37, 35 і 36, 46 і 50.

Отже, на селищі в Бакоті (в урочищі На клині) відкриті перехідні від черняхівської культури до культури ранньосередньовічних слов’ян V-VII ст. н.е. житлові комплекси, які чітко зафіксовані щодо речового комплексу та стратиграфічно і мають добре датуючий матеріал. Ці перехідні житлові й речові комплекси, продовжуючи та завертаючи традиції черняхівської культури, вже мають і риси, які характерні для матеріальної культури ранньосередньовічних східних слов’ян V-VII ст. н.е. Поряд з Бакотським селищем, аналогічні перехідні пам’ятки відкриті й зафіксовані дослідниками і в інших пунктах Середнього Подністров’я. Це, наприклад, селище Лука-Каветчинська, де в житлі-напівземлянці (у розвалі печі-кам’янки) знайдено залізну фібулу з дуговидною дужкою (спинкою), яка датується кінцем IV- першою половиною V ст. н.е.¹⁷ На поселенні в с.Устя було відкрито кілька перехідних комплексів-напівземлянок з гончарною черняхівською та ліпною ранньокорчакською керамікою¹⁸. При дослідженнях Теремецького поселення, розташованого приблизно в 2,5-3 км вверх за течією Дністра від Бакотського селища в урочищі На клині, В.Д.Бараном було відкрито кілька жител- напівземлянок з печами-кам’янками і ротовим перехідним комплексом від черняхівської культури до культури ранньосередньовічних слов’ян V-VII ст. н.е. У житлі №14 цього селища було знайдено трьохпальчасту бронзову фібулу, яка датується від кінця IV - до середини V ст. н.е.¹⁹ Аналогічні перехідні комплекси середини V ст. н.е. відкриті й досліджені І.П.Русановою і Б.О.Тимощуком на селищі Кодпн-І, недалеко від Чернівців на Буковині. А в житлах- напівземлянках №№ 10 і 21 цього поселення виявлено залізні фібули з високою дуговидною дужкою (спинкою), що датується від кінця IV до середини V ст. н.е.²⁰

Подібні перехідні пам’ятки середини І тисячоліття н.е. відкриті і румунськими археологами. При дослідженнях В.Теодореску в районі м. Плоєшті на ранньосередньовічних слов’янських пам’ятках (у напівземлянках) разом з керамікою типу Корчак виявлено зрг.ки гончарного посуду провінціальноримського типу²¹. На проблему співвідношення черняхівської та ранньосередньовічної східнослов’янської культури V-VIIct. н.е. звернув увагу і Е.А.Рікман, який також зафіксував деякі зв’язки у місцевій культурі між населенням першої та другої половини 1 тис. нової ери²².

Цікаві і спостереження Е. О. Симоновича, які він зробив при дослідженнях селищ Авдееве, Воробйовка 2 поблизу м.Курська. На поселенні Воробйовка 2 - у комплексах (вогнища, а також господарські ями) черняхівська гончарна кераміка знаходилася разом з ліпним посудом, який дослідник відносив до прототипів* ранньосередньовічної східнослов’янської кераміки VI-VII ст. н.е. У Авдєєво на ранньому етапі співіснувала кераміка двох типів - гончарна черняхівська й ліпна - прототипи посуду VI-VII ст. н.е.²³

Нагадаємо у цьому зв’язку також і деякі інші випадки, коли на пам’ятках середини І тис. н.е. археологічно фіксувалося співіснування черняхівського гончарного посуду й ліпної кераміки пердкорчакського і корчакського типів. Так, наприклад, при дослідженнях С.С.Гамченка могильників корчакської культури у двох захоронениях (трупоспаленнях) були виявлені поряд з ліпно ' керамікою дві гончарні миски черняхівської культури²⁴. Відзначи о також, що перший дослідник корчаксько-празьких старожитнос' щ в Центральній Європі І.Борковський, який відкрив пам’ятки празької групи, виділяє 6 них групу посуду, яку відносить до періоду від IV до V-VT ст. н.е.²⁵ Під час розкопок Ружичанського могильника (у захороненні-трупопокладенні λ⅛21) були виявлені черняхівські гончарні миска і горщик, а також ліпний горщик із защипами по вінцю, який за морфологічними і типологічними ознаками відноситься до ранньосередньовічних східнослов’янських старожитностей²⁶.

Таким чином, матеріали Бакотського селища в урочищі На клині і згадані інші поселення Середнього Подністров’я, Прикарпаття, Румунії та Лівобережжя Дніпра, могильні комлекси Східної Волині дають можливість простежити співіснування на певному етапі середини І тис. н.е. черняхівських і післячерняхівських традицій. Особливо показові в цьому плані напівземлянки з відкритими вогнищами і печами-кам’янками, а також керамічні матеріали з вказаних споруд.

В регіоні Середнього Подністров’я для середини і третьої чверті І тисячоліття нової ери зафіксована досить значна кількість типів і форм посуду. Така ж закономірність відзначена і за матеріалами Молдавії-⁷. Співставлення ліпних керамічних матеріалів черняхівської культури з керамікою ранньосередньовічних східних слов’ян V-VII ст. н.е. показує, що між ними простежується певна спадкоємність. Йа Бакотському селищі це простежується й стратиграфічними спостереженнями. Справа в тому, що тут ми маємо цілу групу жител, які стратиграфічно перерізають одне одне. Це незаперечне свідчення тривалого і безперервного часу існування селища в першій половині і середині І тисячоліття нової ери, коли відбувалися перебудови й ремонти житлових приміщень. Хронологічний розрив між черняхівськими і ранньосередньовічними. пам’ятками (поселеннями) на території Середнього Подністров’я, по суті, заповнений сьогодні конкретними перехідними житловими комплексами середини І тис. н.е. Така ж картина вималювалась і за археологічними пам’ятками Верхнього Подністров’я²⁸. Хронологічний розрив між черняхівськими і ранньосередньовічними східнослов’янськими пам'ятками буде, очевидно, поступово заповнюватися і в інших районах лісостепового Дністро- •Дніпровського межиріччя в зв’язку з новими археологічними дослідженнями.

У вказаному плані цікаві пам’ятки середини І тис. н.е. досліджені Н.М.Кравченко в Обухівському районі на Київщині²⁹. Якщо до цього додати вже згадані матеріали, відкриті Е.О.Симоновичем і іншими археологами на Лівобережжі Дніпра, то стане зрозумілим загальний напрям поступової трансформації черняхівської культури: трансформації її головних компонентів (тип житла, масова ліпна кераміка) у старожитності ранньо­середньовічних східних слов’ян V-VIl ст. н.е. Очевидно, протилежні точки зору дослідників-славістів з вказаної проблеми в недалекому майбутньому повинні зблизитися. Запорукою тому є конкретні архелогічні комплекси середини І тис.' н.е., які є проміжними або перехідними від черняхівських старожитносте!! II-V ст. н.е. до пам’яток ранньосередньовічних слов’ян V-VII ст. н.е.

Систематизовані з розкопок Бакотського селища матеріали, як і з інших пунктів Середнього Подністров’я і лісостепового межиріччя Дністра-Дніпра в цілому, показують, що наземне житлове будування так само, як і спорудження напівземлянкових жител, були на протязі першої половини І тис. н.е. поширені і типові для селищ черняхівської культури Лісостепу. У співіснуванні наземних жител і напівземлянок відносно великих, середніх і малих розмірів щодо їх площ (про що ми вже говорили) слід, очевидно, вбачати матеріалізовану еволюцію сімейних і суспільних відносин. Адже більшість європейських племен у першій половині І тисячоліття нової ери переживала процес поступового розкладу, а потім - і розпаду великої патріархальної сім’ї. Перехід до індивідуальної сім’ї, пов’язаний з новими умовами виробничої діяльності землеробського населення, не міг здійснюватися швидкими темпами. Цей процес протікав досить повільно й поступово. На селищах європейських племен першої половини І тисячоліття нової ери, очевидно, повинні були співіснувати елементи великої патріархальної та індивідуальної сім’ї³⁰.

Племена Південно-Східної Європи, які залишили черняхівські старожитності, не могли бути в цьому відношенні якимось винятком. Вони також переживали перехідний етап від великої патріархальної сім’ї до індивідуальної. Це знайшло, мабуть, своє відображення у одночасному побутуванні в Бакоті, як і на інших черняхівських поселеннях, відносно великих, середніх і малих жител (наземних і напівземлянкових). Процес дальшого соціально-економічного розвитку черняхівських племен призводить в середині І тис. н.е. до перемоги принципів територіально-сусідської общини. Особливо наочно це видно при вивченні матеріалів селищ Середнього Подністров’я середини і третьої чверті І тис. н.е. (Бакота, Бернашівка, Лука-Каветчинська, Устя, Теремці та ін.) На цих поселеннях принципи територіальної сусідської общини добре зафіксовані в пануванні невеликих і середніх за площею жител-напівземлянок індивідуальних сімей. Черняхівське Бакотське селище за матеріалами свого домобудування, як свідчать наведені нами дані, типологічно, хронологічно й генетично, безсумнівно, пов’язано з дальшою історичною традицією спорудження масових жител на селищах ранньосередньовічних східних слов’ян V-VII ст. н.е.

Отже, фіксуючи співіснування наземних і заглиблених різних за площею жител в Бакоті, як і на інших черняхівських селищах лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя, ми враховуємо різні фактори найголовнішими з яких, безсумнівно, є чисельний склад насельників (мешканців) житла в умовах розкладу патріархальної родової сім’ї і соціально-економічного розвитку суспільства на шляху створення територіальної сусідської общини³¹.

На території Середнього Подністров’я маємо сьогодні цілу групу пізньочерняхівських пам’яток, верхня дата яких добре визначається серединою V ст. н.е. Йдеться про залишки поселень все.Бакота, Бернашівка, Устя, Сокіл, Лука-Каветчинська, Теремці та ін. Матеріали вказаних селищ типологічно і хронологічно заповнюють ту лакуну, яка начебто існувала, на думку окремих вчених, у V ст. н.е. в заселенні регіону Південно-Східної Європи.

Порівняння типів пізньочерняхівських жител з житлами селищ ранньосередньовічних східних слов’ян V-VIIct. н.е. показує, що у Середньому Подністров’ї був наявним поступовий розвиток у домобудуванні, що привів до усталених форм житла східних слов’ян третьої чверті І тисячоліття нової ери. Маємо на увазі підквадратні в плані напівземлянки з печами-кам’янками. При спорудженні пізньочерняхівських і ранньосередньовічних напівземлянок на Середньому Дністрі використовувалася стовпова або зрубна дерев’яна конструкція стін. Стіни обмащувалися рідкою глиною з рослинними домішками, про що свідчить наявність на місцях жител глиняної обмазки з відбитками колод, хмизу і т.п.

На поселенні в Бакоті, в урочищі На клині відкрито 38 напівземлянок. З них 28 мали площу від 10 до 15 кв.м., а 10 - відповідно від 15 до 20 кв.м. У напівземлянках виявлені печі- кам’янки, які за своїми розмірами та конструктивними особливостями не відрізняються від аналогічних опалювальних пристроїв ранньосередньовічних східнослов’янських жител V-VII ст. н.е. Разом з цим в окремих житлах Бакотського селища виявлені порівняно невеликі печі з каменю, які можна розглядати як такі, що виникли на основі попередньої традиції спорудження відкритих вогнищ на кам’яній вимостці.

Аналогічні спостереження маємо й на селищах в сс.Устя та Велика Слобідка. При розкопках селищ в Теремцях, Соколі та Луці-Каветчинській В.Д.Баран, Л.В.Вакуленко і О.М.Прнходнюк також зафіксували формування типових жител-напівземлянок середини І тис. н.е. на основі попередньої черняхівської традиції домобудування. Дослідження останніх років на пізньочерняхівському селищі в Бернашівці дали нову серію підквадратних напівземлянок з печами-кам’янками, які датуються серединою І тисячоліття нової ери.

Цікавим і своєрідним є керамічний комплекс пізньо- черняхівських пам’яток. Йдеться про співіснування типових черняхівських гончарних форм з переважно ліпним керамічним посудом ранньокорчакського типу (горщики з прямим вінцем, сковорідки з невеликим бортиком і т.п.) Фіксація кераміки та інших знахідок, як вже зазначалося вище, велася ва принципом визначення “закритих” комплексів. Маємо на увазі знахідки на долівці приміщень під шаром розвалів глиняної обмазки, у розвалах печей, в господарських ямах тощо. Таким чином, ліпна і гончарна кераміка, знайдена у “закритих” комплексах, дає нам можливість виділити пізньочерняхівські старожитності Середнього Подністров’я і віднести їх досередини І тис. н.е. Це підверджують і безпосередньо датуючі речі (у житлових об’єктах Бакоти, Сокола, Луки- Каветчинської, Теремців виявлені залізні і бронзові фібули кінця IV - першої половини V ст. н.е. їхня дата повністю узгоджується з керамічним комплексом пам’яток, які ми вважаємо перехідними від черняхівської культури до культури ранньосередньовічних східних слов’ян V-VII ст. н.е.

Матеріали досліджень показують, що в Бакоті, які в інших археологічних пам’ятках середини І тисячоліття нової ери Південно- Східної Європи, простежується певна “архаїзація” окремих елементів матеріальної культури (зокрема в кераміці). Це явище характерне і Для старожитностей Центральної Європи в період після гуннської навали. Разом з цим на Середньму Дністрі простежується дальша еволюція у техніці землеробсїва та у розвитку залізоробного і ювелірного ремесел.

' Значний інтерес у цьому зв’язку має комплекс майстерні ювеліра, відкритий експедицією Кам’янець-Подільського педінституту при розкопках 1990 р. в одному з напівземлянкових жител селища Бернашівка на Середньому Дністрі. Будівля вказаного напівземлянкового житла з пічкою-кам’янкою загинула в пожежі. Під розвалом глиняної обмазки стін, на долівці й поблизу печі було виявлено 64 кам’яні ливарні форми для виготовлення ювелірних прикрас. Форми виготовлені з місцевих порід каменю (вапняк, мергель). Разом з ними у приміщенні знайдено керамічний тигель-, ллячку.

Бернашівський ювелірний комплекс добре датується як “закритий”. Він включає ранні форми корчакської кераміки, а також фрагменти гончарного черняхівського посуду кінця IV - першої половини V ст. н.е. Самі типи ювелірних прикрас, які відтворюються за наявними кам’яними ливарними формами (пальчаста фібула, накладки для пояса і кінської збруї, пряжки, підвіски-лунниці, підвіски у формі дзвоника) указують на кінець V - початок VI ст. н.е. Разом з цим, серед ливарних форм Бернашівської ювелірної майстерні наявні речі, які характерні для черняхівської культури (підвіски типу ведерецъ, підвіски- дзвоники, пряжки і т.п.). Це означає, що Бернашівський ювелірний комплекс фіксує зв’язок традицій ремесла першої і другої половини І тисячоліття нової ери.

Вражають масштаби ювелірного виробництва середини І тис. н.е. Дослідження показали, що так само як у залізоробному виробництві (наприклад, Гайворонський металургійний центр) у суспільстві східних слов’ян середини І тис. н.е. функціонував і середньодністровський центр по виготовленню ювелірних прикрас. Аналогічні центри були, очевидно, й у Південному Побужжі, в Подніпров’ї, а також у Центральній Європі. Майбутні польові археологічні дослідження, очевидно, відкриють аналогічні пам’ятки у вказаних регіонах.

Отже, у середині І тисячоліття нової ери у населення регіону Бакоти, як і в цілому у Середньому Подністров’ї, відбувалася певна трансформація матеріальної культури давніх східних слов’ян, яка добре проявляє себе за перехідними пам'ятками від черняхівських до ренньосередньовічних східнослов’янських старожитностей V- VII ст. н.е.