Польсько-волинські конфлікти 1219—1222 рр.
Волинські автори Галицько-Волинського літопису подали блискучого полководця Мстислава Удатного недалеким політиком, цілком залежним від нашіптування оточення. За ними пішли і дослідники цього періоду, забуваючи, що як галицький князь Мстислав Удатний мусив оберігати, перш за все, власні інтереси.
Маючи дослід спілкування з новгородським боярством, яке теж володіло спадковими ленами і ділило владу зі своїми князями, він мусив враховувати також інтереси галицьких бояр, від яких залежала міць його влади. І ці інтереси не завжди співпадали з інтересами його зятя Данила Романовича. Крім іншого, Мстислав Удатний мусив орієнтуватися на союз з Лєшком Білим, не маючи впевненості, що угорці відмовилися від намірів повернення королівства Калману.А Єфросинія з синами зосередили увагу на відвоюванні прикордонних земель, які захопив Лєшко Білий. Потрібно було повернути собі статус найсильніших волинських князів до того часу, коли Данило успадкує за Мстиславом Галич. При цьому вони розраховували на беззастережну допомогу Мстислава у всіх своїх заходах. Мстислав же розглядав зятя, скоріше, як васала. Зачіпки Данила Романовича з поляками виводили його з себе, так як підривали основи його політики і грозили розірвати союз з краківським князем. Все це не могло не хвилювати і лідерів галицького боярства, яких тоді влаштовував Мстислав Удатний. їм теж потрібний був союз з поляками. Виглядає, що саме галицьке боярство підштовхнуло волинських бояр до демаршу, який змусив Єфросинію піти у монастир. Характерно, що це відбулося відразу ж після укладення союзної угоди з литовськими князями, спрямованою, як показали наступні події, проти поляків.
Зимою 1219/1220 р. волинські війська з допомогою литовців відібрали від поляків Берестя, Угровеськ, Верещин, Стов, Комов і все порубіжжя, відвоювання якого стало першим серйозним самостійним успіхом молодого Данила Романовича.
Війна продовжилася й навесні 1220 р., коли польське військо вторглося на Побужжжя. Воєводи волинського князя Гаврило Душилович, Семен Олуйович і Василько Гаврилович перемогли поляків у битві при річці Суха Дорогва. У цій битві загинув волинський боярин Клим Христинич. Поляків переслідували аж до Вепра. Водночас союзне литовське військо напало на польські землі: “Лахом же не престающимъ пакостдщимъ и приведе на на Лит- воу И воеваша Лахы и много оубиства створиша в нихъ”[1682].Незважаючи на те, що Мстислав Удатний не допомагав волинським князям, Лєшко Білий, який терпів невдачі, запідозрив його у змові з Романовичами. Він звернувся до угорського короля: “не хочю части в Галичи но даи его зати моему”[1683] і той відразу ж втрутився в боротьбу.
Угорсько-польське військо підійшло до Перемишля. Бояри заметалися, вирішуючи кого вартує підтримати. Судислав підняв бунт у Городку і мобілізував проугорську партію, представники якої зі своїми списами спішили назустріч союзникам.
Данило Романович виступив на допомогу тестеві. Волинське військо на чолі з тисяцьким Дмитром, воєводами Мирославом (“кормильцем” Данила і Романа) та Михалком Глібовичем оточило Городок. Але угорсько-польське військо атакувало тисяцького Дмитра і здобуло перемогу. Відступаючих волинян переслідували до річки Щирка[1684].
Тисяцький Дмитро відійшов до ріки Зубри, де стояло військо Мстислава Удатного (десь біля нинішнього с. Тростянець поблизу м. Миколаєва Львівської обл.)[1685], до якого вже приєдналися дружини Данила Романовича та белзького князя Олександра Всеволодовича. Галицький князь послав волинян організувати оборону своєї столиці. Він сподівався затримати союзників на підході до неї, але був розбитий біля Рогожина (тепер село Рогізне Жидачівського р-ну Львівської обл.). Відіславши наказ зятеві вибиратися з Галича, Мстислав вирушив набирати половецьку допомогу.
Тим часом Данило Романович з великим втратами вибрався з Галича.
Олександр Всеволодович не пішов з ним до Галича, а приєднався до Лєшка Білого, який став біля Щекарева, не даючи волинянам прийти на допомогу Мстиславові Удатному. Але обидві сторони не спішили розгортати бойові дії. Через мазовецького князя Конрада волинські бояри нав’язали переговори з поляками. Коли ж Лєшко спробував підступом заманити Данила, Конрад перешкодив братові.Отримавши допомогу від тестя половецького хана Котяна, Мстислав Удатний 24 березня 1221 р. поблизу Галича розгромив військо Фільнія”1888. Невдовзі обложені в Крилосі угорці здалися і полоненого короля Кал- мана відвезли до Торчеська. Боярин Судислав зумів виправдатися перед князем і отримав важливе посадництво у Звенигороді.
Печатка краківського князя Конрада Мазовецького (1229, 1241-1243)
Після перемоги Мстислава Удатного краківський князь Лєшко Білий виступив ініціатором переговорів, виславши до Данила Романовича своїх мужів Держисла- ва Абрамовича та Флоріана Войцеховича. З волинської сторони переговори вів тисяцький Дем’ян1887. Правдоподібно, однією з умов цього миру стала відмова поляків від підтримки белзького князя Олександра Всеволодовича. Відразу після укладення миру у 1222 р. волинські війська здобули Червен та Белз. Олександра Всеволодовича врятувало тільки втручання Мстислава Удатного.