Проблема хорватських міграцій
Аварське завоювання частини хорватського масиву в середині VI ст. змусило мігрувати значну частину хорватів в Паннонію і Далмацію. В цій першій міграції взяли участь не тільки хорвати з бассейну Тиси, але й з Дністра та Сяну.
Ця перша міграція сприяла також опануванню хорватами Судетів і Верхньої Ельби, звідки вони мігрували вдруге бл. 626 р. на заклик василевса Іраклія. Перша міграція проходила під аварським керівництвом і спільно з волинськими племенами з дулібського об'єднання. Про це свідчать балканські топоніми у Хорватії, Боснії і Герцеговині, які зберегли етнічні назви відомих прикарпатських і волинських племен: требовлян (Terbegovci, Trbovce, Trbovici, Trbovlje, Trebanjski vrh, Trebca vas, Trebce, Trebecaj, Trebelno, Trebence, Trebenista, Trebesinj, Trebesevo, Trebcz, Trebez, Trebecino, Trebice, Trebija, Trebijovi, Trebimlja, trebino, Trebinje, Trebiste, Trebizani, Trebizat, Trebnja Gorica, Trebnje, Trebnji vrh, Treboje, Trebos, Trebotin, Trebovec, Trebovic, Trebovljani, Trebovlje — всього 53 назви), засян-присян (Prasjani — 1 на-зва), дулібів (Dulebe, Dulepska — 2 назви), бужан ( Buzec, Buzici, Buzin, Buzinija, Buzici — всього 8 назв), лучан (Lucane, Lucica, Lucice — всього 10 назв), волинян (Velinci, Velino, Veljun — всього 5 назв) і черв'ян (Cerin, Cerjenci, Cervaci, Cervac, Cervaci, Cerovici, Cerovljani — всього 51 назва). Поряд з ними знаходяться десятки топонімів, пов'язаних з аварами-обрами (Obrovo, Obrov, Obrovac і т. д.). Такі збіги не можуть бути випадковими.
Н. Клаїч пов'язувала час першого переселення хорватів на Балкани, виходячи з інформації Костянтина Багрянородного з 31 розділу трактату, з правлінням василевса Іраклія (610-641). Конкретна дата була прив'язана до здобуття Салони, яке вона датувала на підставі надгробку абатиси Іоанни 614 р.[168]. Інші історики пов'язують першу міграцію хорватів з наступом і поразкою аварів під Константинополем у 626 р.[169].
За версією Фоми Шанєка[170] та Діми Павлішича[171] хорвати були викликані василевсом Іраклієм з-за Карпат і прибули у 630 р. Б. Графенауер відносив дату першого переселення до 623 р., пов'язуючи її з повстанням Само[172], але він при цьому проігнорував інформацію Костянтина Багрянородного з розділів 29 та 31, взявши до уваги тільки розділ 30. Тому ця версія, як і версія Любо Маргетича, який відніс переселення аж до 791 р.[173], залишаються неприйнятними.У розділах 30 і 31 трактату “Про управління імперією” викладено дві версії завоювання Далмації хорватами. Крім того у 29 та 30 розділах приведені ще дві версії, схоже, більш раннього проникнення хорватів у Далмацію. З першого ж погляду очевидно, що ці останні версії були взяті від різних інформаторів і відбивають два погляди на одні і ті ж події. У дослідників навіть виникла думка, що розділ 30 був написаний після смерті василевса і вставлений у трактат[174]. Але вважалося, що автором інформації була особа добре обізнана з подіями або ж інформацію було взято просто з хорватського епосу[175]. Але сербські історики Зоран Новакович[176] та Боро Ферянчич[177] спростували цю думку. Вони звернули увагу, що текст 30 розділу так і не був зведений в одне ціле, тому він містить як історичні так і географічні протиріччя. Двічі по різному вказані території Далмації і Хорватії. Невірно приписано імператорові Діоклетіану будівництво Салони і т. д. Версія, приведена у розділі 29,
пов'язана з далматинською традицією, яка походила, скоріше всього, від жителів Салони. Тут відчувається краще знання місцевих умов, а жителів Салони названо римлянами. Версія, приведена у розділі 30, безперечно, пов'язана з візантійським джерелом. Жителі Далмації названі ромеями, а сама провінція західною фемою, інформатори цього розділу погано знали природні умови в районі Спліту і Салони, невірно визначили кордони Далмації по Дунаю, а також невірно ототожнили безіменну річку недалеко від Салони з Дунаєм[178].
В обох розділах було використано також хорватський епос.Ці спостереження дозволяють зробити певні висновки. У 559 р. авари заключили з василевсом Юстиніаном угоду, за якою отримали територію у Мезії на Дунаї як федерати імперії. У 565 р. вони перейшли через Ельбу і вторгнулися у Тюрінгію. При цьому вони зрушили слов'янські маси і змусили їх мігрувати на захід. Так була зайнята хорватами територія пізнішої Білої Хорватії. У 568 р. лангобарди покинули Паннонію і їх місце зайняли авари, знову змушуючи мігрувати хорватів та інших слов'ян. Таким чином ще у другій половині VI ст. хорвати з аварами підійшли до кордону з Далмацією. Обдуривши прикордонну охорону слов'яни, які на той час залишалися залежними від аварів, пройшли через клісуру (фортеця Кліс в чотирьох кілометрах на північ від Салони, яка прикривала прохід до адріатичного узбережжя зі сторонни Боснії) та здобули Салону. Після цього почалася масова колонізація Далмації слов'янами, переважно хорватами, та аварами.
Коли це трапилося? Відомо, що у 602 р. лангобарди, авари і слов'яни напали на візантійську Істрію і пустошили її[179]. У 604 р. аварський каган послав королю лан- гобардів Агіульфу слов'янський контигент на допомогу у війні проти міланського герцога. Це військо брало участь у битві під Кремоною[180]. Ще у 1217 р. біля Кремо- ни була місцевість Корвето („Corveto loco Cremonenses"[181]), що може свідчити про участь хорватів у цій війні і підтверджує їх присутність у Далмації у 602-604 рр.
Важливим джерелом з цього періоди є листи папи Григорія Великого до іллірійського єпископа. У листі з 591 р. папа звертається до нього з проханням прийняти до себе прогнаних єпископів з територій захоплених аварами та слов'янами. Ця звістка відноситься до єпископій Теурній і Агунт на Драві[182]. Ще раніше у 587 р. були зруйновані єпископії Целея та Емона. У іншому листі з 592 р. папа висловив радість з приводу перемоги префекта Йобіна над варварами.
Немає сумнівів, що мова йшла про контрудар візантійського війська, яке відкинуло авар та слов'ян за Драву. Перемозі префекта сприяв похід баварського герцога Тассіло І проти слов'ян у 592 р. Герцог був васалом короля франків Хільберта, з яким папа нав'язав тісні контакти, маневруючи між візантійцями і франками. У 593 р. баварці захопили в полон і стратили 2 тис. слов'ян[183]. Після смерті Тассіло І його син Гарібальд спочатку потерпів поразку від слов'ян, а потім розбив їх на Драві[184]. Ці події, безперечно,затримали просування хорватів з Паннонії у Далмацію і Істрію[185]. У 598 р. папа вітав равеннського екзарха Калінікуса, який відповідав за оборону Істрії і Далмації, з перемогою над слов'янами. У 600 р. в листі до Максима, єпископа Салони, папа висловив співчуття з приводу спричинених слов'янами страждань і стурбованість, що останні хочуть йти через Істрію в Італію. Отже у 600 р. Салона ще не була здобута, але така загроза вже існувала. Сталося це між 600-614 рр. (за написом з надгробку абатиси Іоанни Салона була зруйнована у 614 р.).
Отже перша міграція хорватів на Балкани тривала у 587-614 рр. і брали у ній участь під впливом аварів, залежні від них хорвати, які зайняли Паннонію, перейшовши туди по Тисі з Карпатського регіону. Дунай вони могли форсувати між впадінням Морави і Тиси. Напроти гирла Тиси знаходилася потужна візантійська фортеця Сірміум, яку імперія утримувала ще у VII ст., отже вірогідний район переправи можна звузити від впадіння Морави на лівому березі до місцевостей напроти гирла ріки Драви. Басейн Драви хорвати освоїли між 587-593 рр. Пізніше у VIII ст. тут виникла Паннонська марка імперії франків, на західних рубежах якої були поселення Horvatzsidany, Horvatino. З цієї території хорвати стали просочуватися у межиріччя Драви і Сави, звідки перейшли у нинішню Боснію. А вже з Боснії форсували прохід до Адріатичного побережжя через Клісу та Салону.
Друга міграція на Балкани тривала у 626-630 рр. на заклик василевса Іраклія і була спрямована проти аварів. У ній брали участь хорвати з Білої Хорватії, які жили за Баварією. Ця міграція завершилася завоюванням Далмації, де виникло 11 хорватських жупаній (князівств), спочатку залежних від Візантії, а потім самостійних, про що свідчить прийняття християнства латинського обряду[186].
5.