РОЗДІЛ V БАКОТА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIII-XV СТ.

Загальна історична ситуація, в якій опинилася Бакота в другій половині XIII і в послідуючому XIV ст., пов’язана з поді­ями дальшої боротьби Південно-Західної Русі проти ординців, а також із загарбанням подільських земель литовськими, а потім - і польськими феодалами.

•Степові простори між Дністром і Дніпром у XIII ст. від самого утворення Золотої орди входили до її складу. У басейні Південного Бугу монгольські кочовища поширювалися на північ, захоплюючи нижню течію його лівої притоки - р. Синюхи. Володіння Орди займали й середню течію Південного Бугу².

Особливе становище склалося у середині XIII ст. у регіоні верхів’я Південного Бугу і середньої течії Дністра. Безпосередньо До золотоординської території ці області не входили. їхнє ад­міністративно-політичне положення, судячи з даних літопису, було досить своєрідним, відрізняючись від суміжних володінь галицьких князів³. В першу чергу це стосується Бакоти - центра Дністрянського Пониззя.

У 1254 р. Куремса із своєю ордою вирушив на Пониззя і підійшов до Бакоти на Дністрі. Тут, зрадивши інтереси народу, на бік ординців переходить намісник галицького князя - боярин Милій⁴. ДаДі Куремса вирушив із своїми загонами до Крем’янця. Кременецький намісник Андрій заховався - і був убитий ординцями. В свою чергу Данило Романович виступив з віськовою дружиною проти Куремси і захопив ряд міст, що потрапили в залежність від монголо-татар: Меджибіж, Волохів, Городок, Семач, Городеск та ін.

Нові кроки до підкорення Галицької землі зробив монголо- татарський воєвода Бурундай у 1259 р. Просуваючись по землях- Південно-Західної Русі і направляючись до Польщі, він зажадав, щоб галицько-волинські правителі на знак своєї покори вийшли йому назустріч⁵. Сам же Данило Романович, не бажаючи підкоритися Бурундаю, направився в Польщу й Угорщину за військовою підтримкою для подальшої боротьби проти ординців. Літопис повідомляє: “І поїхав Василько-князь зі Львом і з владикою назустріч Бурундаєві, узявши дари многії і пиття, зустрів його коло (города) Шумська. І прийшов Василько зі Львом і з владикою перед нього з дарами, а він великий гнів положив на Василька- князя і на Льва, а владика стояв у страху великому. А потім сказав Бурундай Василькові: “Якщо ви есте мої спільники - розмечіте ж городи свої всі”⁶.

Переважна більшість дослідників пов’язує з вказаними подіями кінця 50-х і початку 60-х років XIII ст. й зруйнування фортифікаційних споруд в Бакоті та в інших містах Пониззя⁷ З цією версією можна погодитися. Адже у пізнішому - Литовсько- Руському, літописі XIV ст. засвідчується: “не стало в Подільській землі ні одного міста (города), ні деревом рубленого, ні камінням будованого”. Це означає, що були знесені за наказом ординських баскаків фортифікаційні споруди по містах. Але самі ці давньоруські міста не припинили свого існування і в XIV-XV ст. Про це незаперечно свідчить список “А се имена градомъ всеъм Русскимъ, далнимъ и ближнимъ”, вставлений в текст Воскресенського літопису XV ст.⁸ У цьому списку, поруч з іншими містами Поділля, згадується й Бакота⁹.

Які ж об’єкти історико-археологічного історико- архітектурного плану XIV-XV ст. дійшли до нас на території літописної Бакоти? Перш за все, відзначимо, що на території дитинця й посаду представлено культурний шар XIV-XV ст. Особливо чітко це простежено на місці дитинця, де з кінця XIII - початку XIV ст. починає функціонувати кладовище. Ми вже згадували про нього в розділі про дитинець і посад давньоруської Бакоти¹⁰.

Започаткування кладовища кінця XIII - початку XIV ст. на територі колишнього давньоруського дитинця з вірогідністю засвід­чує перенесення адміністративно-господарського осередку Бакоти XIV ст. у якесь інше місце. Це підтвердили й археологічні дослідження, які виявили залишки кам’яного палацу і феодально­го двору XIV-XV ст. в урочищі Двір. Останнє розташоване в 500- 600 м північніше Білої гори і печерного скельного монастиря. У 1961 р. Г.М.Хотюном було проведено тут перші розвідкові роботи, які привели до відкриття фундаментів і частини стін пізньо- середньовічної будівлі¹¹. У 1963-1965 рр. стаціонарними розкоп­ками під керівництвом І.С. Винокура було відкрито всю основну площу палацової споруди.

Залишки кам’яного будинку палацового типу розташовні на схилі гори, площа якої - 2,3-2,5 га. З точки зору топографії, для спорудження кам’яної палацової будівлі важко знайти місце зручніше, ніж це. Фундаменти споруди розташовані у схилі гори. Терасоподібні уступи схилу підказали давнім зодчим композиційне рішення будинку. Він був двоповерховм і разом з навколишнім краєвидом створював єдиний природно-архітектурний ансамбль. Під час розкопок 1963-1965 рр. було розкрито всю площу споруди - 30x10 м. На місці колищньої будівлі, під шаром дерну (на глибині 0,35-0,40 м) було виявлено чимало уламків каменю- вапняка. При подальшій розчистці вдалося оконтурити стіни будинку.

Дослідження показали, що споруда була орієнтована своїми стінами за сторонами світу. Своєю північною стінкою будинок був наче “врізаний” в терасовидний уступ схилу гори. Південна, фасадна стіна будівлі, лежить у своїй основі на порівняно неглибокому Щодо залягання фундаменті. Тут глибина залягання фундаменту становить всього 0,6 м. Ця стіна збереглася в середньому на висоту 0,8-1 м. її ширина (товщина) у східній частині становить 0,76-0,80 м, а в західній - 0,60-0,70 м. Ця та інші стіни будинку складені з підтесаного каменю-вапняка на вапняковому розчині. До складу розчину, крім вапна, входили домішки з піску, включення вугликів, попелу, битої цегли і т.п.

У південно-східній частині (в куті) будівля мала виступ з прибудованим східчастим входом. П’ять кам’яних східець вели на невелику площадку 2,2x2 м, над якою була склепінчаста стеля, складена з блоків каменю. Розчистка, здійснена біля східчастого входу, виявила на рівні першої східці (на місці приступки) у невеликій ніші - 24x15x18 см, вимащеній розчином, пригоршню горілого зерна - пшениці. Сліди пожежі зафіксовано також на каменях, що складали основу південної стіни будівлі.

Південна (фасадна) стіна довжиною.30 м мала два віконні та два дверні прорізи. Віконні отвори мали з обох боків скошені кінці, що характерно для пізньосередньовічних будинків. Дверні прорізи скошеності не мають, вони - прямі. Ширина віконних прорізів - 0,8-1 м; дверних - 1,7 м. Довжину (висоту) віконних і дверних отворів встановити точно неможливо, оскільки стіна збереглася не на повну висоту.

Західна стіна будинку довжиною 10 м мала один віконний і один дверний прорізи. Віконний отвір, розташований майже по середині стіни, мав з обох боків скошені кінці. Від вказаного дверного прорізу у північно-західному куту споруди було виявлено східчастий перехід, який вів на другий поверх будинку. Він мав п’ять східців, які значно крутіші (вищі), ніж ті, що виявлені у південно-східній частині будівлі. Ширина входу на східці - 0,82 м. Довжина східців - 1,1 м; їхня ширина - 0,25 м.

Остання (верхня) сходинка вивела на поверхню долівки коридору шириною 1,8 м і довжиною 4,6 м. Долівка коридору другого поверху була викладена добре випаленою керамічною плиткою прямокутної форми. Уламки керамічних плиток було зафіксовано і в інших частинах досліджуваної будівлі. Виявлені in situ керамічні плитки розмірами 22x32 см знаходять аналогії в облицювальних керамічних виробах пам’яток архітектури пізнього середньовіччя XIV-XV ст.¹²

На відстані 1,1м від південної стіни будинку при подальшій розчистці виявлено рештки фундаменту, покладеного паралельно до фасадної південної стіни. Ширина основи цього фундаменту - 0,65 м.

При розчистці основи першого поверху будинку, біля південної стіни, поблизу дверного прорізу, відкриті рештки підлоги, викладеної квадратними і трикутними білими кам’яними плитами з місцевого дністровського вапняка. Розміри квадратних плит - 25x25 см; трикутних - висота 20 см; прямокутних - 28x16 см.,

Дослідженнями виявлено й окремі елементи декору інтер’єру і фасадної частини будинку. Це фрагменти різьблених з дністровського каменю вапняка наличників, карнизів і т.п. Розміри цих декоративних деталей - 38x5 см; 18x10 см; наявні й фрагменти різьблених деталей заокругленої форми - 18x12 см і т.п. Керамічні плитки з коридору другого поверху - 22x32 см. Отже, давні зодчі велику увагу приділили зовнішньому і внутрішньому декору будинку.

Будинок з боку своєї північної стіни був наче “врізаний” у схил гори. Для цього, як з’ясувалося в процесі розкопок, було попередньо знівельовано площадку - терасовидний уступ, на якому й зведено будівлю. Тільки такою структурою використання рельєфу місцевості можна пояснити ту обставину, що південна (фасадна) стіна мала відносно неглибоке залягання фундаменту - опори критої галереї. Більше заглиблювати їх не було ніякої потреби. Білокам’яний двоповерховий будинок наче вріс в схил гори, створюючи з місцевм мальовничим пейзажем єдине художнє ціле.

Відкриті і досліджені розкопками в урочищі Двір залишки будинку за стратиграфічними спостереженнями, технікою кладки фундаменту і стін, використанням розчину, фрагментами декору інтер’єру й фасаду (кам’яні плити підлоги, різьблені карнизи і наличники, керамічні плитки підлоги другого поверху) засвідчують наявність пізньосередньовічної споруди. За характером Кладки й розчину, наявністю керамічних облицювальних плиток XIV ст.

Досліджена в Бакоті двоповерхова монументальна споруда належить, очевидно, палацовому пізньосередньовічному комплексу. Про це свідчать розміри будинку та його конструктивні особливості. BpiM першого і другого (житлового) поверхів споруди укажемо й на рештки господарської частини, яка прилягала до будинку з боку ного східної стіни. Збереженість цієї частини значно гірша, ніж у основного масиву будівлі. Йдеться лише про окремі.залишки

фундаментів, які прилягали до східної стінки на площі 10x4 м. Тут, очевидно, було господарське приміщення, пов’язане з палацовим комплексом¹³. '

Стратиграфічні спостереження, проведені підчас розчистки будівлі, а також у контрольних шурфах біля південної стіни будинку показали наявність шару спаленини. Він відноситься, очевидно, до першого періоду функціонування будинку. При послідуючих ремонтах, як'показали дослідження, сліди пожежі були ліквідовані (закриті). Археолого-архітектурні спостереження дають підстави вважати, що палацова будівля відноситься до післямонгольського часу. Нижньою датою її заснування й функціонування можна вважати XIV ст. Що ж стосується верхньої дати функціонування палацового комплексу,, то необхідно враховувати історичні свідчення, які торкаються Бакоти й Пониззя в цілому XVct.¹⁴

Відомо, що Бакота, як і все Пониззя, усередині XIV ст. була окупована литовськими феодалами. На час середини і третьої чверті XIV ст. припадає відновлення міст і замків Поділля після їх руйнації у роки боротьби з ординцями. Піднімаються Смотрич, Кам’янець-Подільський, Бакота. Бакотою управляли в ті часи намісники-старости, які призначалися литовською феодальною адміністрацією. Ім’я одного з бакотських намісників - Неміри - збереглося.у двох документах Литовсько-Руського літопису (1382- 1392 рр.).¹⁵ Можливо, в зв’язку з цим, що палацовий комплекс, заснований трохи раніше, у вказані в літописі роки належав саме бакотському наміснику Неміру.

Таким чином, ми вважаємо, що з кінця XIII - і початку XIV ст. місце розташування адміністративно-господарського осередку в Бакоті було перенесено з території колишнього дитинця XII-XIII ст. на місце урочища Двір, де й відкрито описану пізньосередньовічну палацову будову. У фнкціонуванні палацового комплексу було, очевидно, два періоди: перший - до пожежі (XIV ст.) і другий - після пожежі (XV ст.) Отже, на XIV-XV ст. і припадає в Бакоті час використання монументальної двоповерхової білокам’яної палацової будівлі. Історико-топографічне розміщення палацової будівлі XIV-XV ст. і самого урочища Двір, пов’язаного з нею, показує, що цю ділянку пізньосередньовічної Бакоти можна пов’язувати з рештками замку-фортеці на території міста XIV-XV

Що ж до посаду (окольного града), то він, на нашу думку, функціонував у XIV-XV ст. приблизно в тих же територіальних межах, ^кі були характерні для столиці Пониззя XII-XIII ст. Про це сідчать окремі об’єкти міської забудови XIV-XV ст. Так, на місці колишнього давньоруського дитинця XII-XIII ст. розкопками було виявлено залишки культурного шару XIV-XV ст. Уламки гончарного посуду XIV-XV ст. були виявлені, наприклад, у розколі №3 на колишньому давньоруському дитинці. На розколі №4 того ж дитинця також знайдено скупчення пізньосередньовічної кераміки XIV-XV ст., яке знаходилося у заглибленні - 4,5x0,75 м (глибина лінзовидного заглиблення 0,10-0,15 м). Крім уламків звичайного кухонного посуду, тут знайдено й фрагмент теракотової кахлі. Йдеться, очевидно, про залишки погано збереженого житлово- господарського комплексу XIV-XV ст.

У східній частині колишнього давньоруського дитинця, у траншеї №1, простежено ще одне лінзовидне заглиблення з пізньосередньовічною керамікою XIV-XV ст. Культурний шар пізнього середньовіччя XV-XVII ст. простежено й у південно- східній частині колишнього давньоруського бакотського городища- дитинця.

Залишки пізньосередньовічної наземної житлової споруди було виявлено на посаді в тому місці, де стояла до затоплення водонапірна башта с.Бакоти. Тут були сліди горілих дерев’яних конструкцій житла, а також - пізньосередньовічна кераміка. На площі 4 кв.м виявлено шматки напівзгорілих і напівзітлілих деревин (дуб), дощок, а також завал печини. При розчистці печини було відкрито залишки глинобитної печі з фрагментами збереженого черіня. На місці залишків наземного, очевидно, Дерев’яного каркасного житла виявлені уламки гончарного посуду XV-XyiI ст.

Під час розкопок в урочищі Церковщина в 1975 р. P.O.Юрою ’ П.А. Горішнім були простежені й зафіксовані рештки фундаментів східної та західної стін пізньосередньовічної церкви. Ширина Фундаменту - 0,6 м, глибина - 0,3 м. Фундамент було складено з великих вапнякових брил на глиняному розчині. Дослідження Фундаменту показали, що довжина церкви по лінії схід-захід становила 13 м. На місці церкви та в її притворі розкопками виявлено кілька захоронень-трупопокладень пізньосередньовіч- його часу. Церква була реставрована у XVIII ст. і мала відповід­ний зовнішній вигляд.

Неподалеку від залишків фундаментів пізньосередньовічної церкви прп земляних роботах у 1975 р. була знайдена мініатюрна кругла бронзова іконка. Діаметр іконки 5,5 см, товщина - 2,5 мм. Вона має на собі двобічне зображення. З одного боку (аверс): зображено сцену Благовіщання. Архангел Гавриїл повідомляє діві Марії, що вона стане матір’ю Icyca Христа (зачаття відбувається від святого духа в образі голуба). На зворотній стороні (реверс): зображено народження Icyca Христа. Діва Марія з божественним немовлям, пастухи, які прийшли вклонитися новонародженому богові. Внизу - ягня (символ жертвеності, один з символів Icyca Христа).

Судячи із змісту зображень, матеріалу і техніки виготовлення вказану мініатюрну іконку слід датувати XIV-XV ст. Іконки такого типу відомі під назвою - Паногія. Ix носили на грудях, як правило, архієреї православної церкви. Отже, паногії якоюсь мірою були ознакою духовного сану¹⁶. Знахідка засвідчує, що в Бакоті і на Поділлі в цілому у XIV-XV ст., не дивлячись на певні напрямки поширення католицизму, православна християнська віра залишалася основою серед місцевого українського населення.

Отже, наявні в Бакоті археологічні та історико-архітектурні пам’ятки XIV-XV ст. вказують на продовження функціонування міста у нових історичних умовах. Розгорнутий наступ литовських феодалів на землі Південно-Західної Русі розпочався у 20-х роках і завершився в основному до середини 60-х років XIV ст. На 40- 60-ті роки припадає період, коли до складу Великого князівства Литовського було включено більшу частину Південно-Західної Русі - Волинська, Подільська, Київська і Чернігово-Сіверська землі¹'. Боярство Південно-Західної Русі (у зв’язку з антиординсь- кою активністю Великого князівства Литовського) підтримувало литовську феодальну адміністрацію. У 40-60-х роках XIV ст. військові сили Литви та князівств Південно-Західної Русі спільно виступили проти Золотої Орди¹⁸.

Литовська, а згодом - литовсько-польська феодальна адміністрація спиралися у господарсько-адміністративних справах на своїх намісників (старост, отаманів) з місцевої колишньої боярської олігархії. Разом з цим, за даними Литовсько-Руського

літопису, відомо, що Пониззя і Поділля в цілому стали землями, куди почали інтенсивно переселятися служилі литовські і польські феодали - земляни (зем’яни). Вони одержували відповідні наділи землі від імені литовсько-польської феодальної влади¹⁹.

Однак, незважаючи на панування в краї іноземних феодалів, місцеве населення Поділля продовжувало розвивати свою економіку і культуру (природно, в нових історичних умовах). У XIV-XV ст. це знайшло свій вияв і в необхідності далі боронити подільські землі від степових кочових орд. У зв’язку з цим на території краю споруджуються могутні кам’яні замки-фортеці, які пов’язані з регіоном Середнього Подністров’я та Південного Побужжя. Замки- фортеці часто будувалися на території попередніх давньоруських міст-фортець. Так було і в Бакоті, коли традиції будівельної техніки давньоруських дерево-земляних фортець з використанням елементів кам’яної архітектури знайшли своє продовження й логічне завершення у замку-фортеці XIV-XV ст.

З плином часу, у XIV-XVII ст. на території Поділля були відновлені, а подекуди й зведені нові замки-фортеці. Йдеться про такі міста-фортеціяк Брацлав, Меджибіж, Кам’янець-Подільський, Смотрич, Скала та ін. Одна з таких фортець була розташована і в безпосереднії"! територіальній близькості від Бакотп - в невеличкому містечку Студениці, на лівому березі Дністра, у 3 км вверх за його течією.

Вперше Студениця згадується в грамоті подільського князя Федора Коріатовича під 13'58 р. Вона, безперечно, входила до найближчої територіальної округи міста Бакоти. Студениця, як невелике містечко, розвивалося далі в умовах панування в краї литовсько-польської адміністрації XIV-XV ст. Розквіт Студениці, як населеного пункту Поділля, припадає на XVII ст., коли вона належала польським магнатам Потоцьким. У цей час Студениця стала значним містечком, обнесеним оборонним муром і баштами. В центрі містечка стояла ратуша, поблизу якої були споруджені костьол і православна церква.²⁰ Рештки фундаментів оборонних мурів зберігалися до затоплення села Студениці після спорудження Могилів-Подільської ГЕС на Дністрі. Рештки фортеці знаходилися У північно-східній частині села, неподалеку від впадіння р.Студениці ^в Дністер, на її правому березі. В плані фортеця мала форму ⁿ ятикутної зірки - довжина у поперечнику - 70 м. Найбільша висота стій, що збереглися,- 2,5 м. Слідів рову перед стінами не виявлено.

За своєю історичною топографією студеницька фортеця пов’язується з періодом, коли у військовій справі пізньосередньовічної Європи почали широко використовувати вогнепальну зброю. Археологічні дослідження, проведені у 1969 р. ПА. Горішнім і P.O.Юрою показали, що фортеця у Студенпці мала на кожному з п’яти кутів оборонні башти, пристосовані, як і кам’яні мури, рештки яких досліджені, для оборони в умовах застосування вогнепальної зброї.

Під час розкопок 1975 р. у північно-західному куту Студенпцької фортеці були відкриті залишки фундаменту стіни. Тут, на глибині 0,10-0,20 м були розчищені великі камені - 150x35x30 см, складені на розчині з вапна і піску. Ширина основи кладки фундаменту 0,8-1 м. Кладка фундаменту північної стіни, як показали дослідження, збереглася на висоту 0,40-0,50 м, її ширина - 0,75-0,80 м. У центральній частині фортеці розкопками виявлені залишки фундаментів споруди - 14,25x7,4 м. Очевидно, це рештки господарського приміщення. При розкопках і розчистці фундаментів виявлені залишки шару спаленний, а також зафіксовано серію уламків пізньосередньовічного керамічного посуду XV- XVII ст., фрагменти керамічних кахель, козацькі керамічні люльки, уламки віконного скла прямого і з заокругленими краями і скляного посуду, великі ковані цвяхи. Виявлені й окремі польські монети XV-XVIIct. Йдеться, таким чином, про відкриті розкопками залишки частин пізньосередньвічної фортеці у Студенпці.

За своїм характером і соціальним змістом кам’яні оборонні фортеці Поділля XIV-XVII ст. були державними (тобто перебували під владою литовської, а пізніше - польської феодальної адміністра­ції), а також приватними (тобто знаходилися у володінні окремих польсько-литовських і місцевих українських феодалів). Студени­цька фортеця належала, як зазначалось, магнатам Потоцьким. Підкреслимо, що незважаючи на таку двоїсту соціальну та політич­ну структуру подільських замків-фортець XIV-XVII ст., вони виконували важливі функції оборони краю від південних степових кочових орд в умовах, коли на південних кордонах України - в причорноморських степах і в Криму панували татари. Студени­цька фортеця була однією з важливих у Середньому Подністров’ї в плані боротьби з татарськими ордами.

В середині XV ст. кримські татари остаточно відокремилися від Золотої Орди. Вони організували Кримське ханство, яке з 1475 р. перебувало, як відомо, під протекторатом султанської Туреччини. Ця татарська держава була паразитарним утворенням на тілі народів Південно-Східної Європи. Татари постійно нападали на землі Поділля, грабували цей край та забирали місцевих людей в полон. Часто разом з татарами приходили також і їхні покровителі - турки.

Татари нападали на Поділля, переважно, трьома шляхами, які були дуже вигідними для кінних наскоків: Кучманським, Чорним і Волоським. Перший шлях проходив по вододілу сточиш Дністра та Південного Бугу, другий - між Південним Бугом і Дніпром і, нарешті, третій - пролягав по правому берегу Дністра. Йдучи цим останнім шляхом татари переправлялися через Дністер і з’являлися на Поділлі²¹.

В світлі сказаного можна думати, що Бакотський і Студеницький замки-фортеці стримували можливе просування татарських орд вздовж берега Дністра в його середній течії. Аналогічні оборонні споруди були зведені у XV-XVII ст. в Рихті на р.Жванчик, у Панівцях на р.Смотрич, у Китайгороді (Хмель­ницька область), у Чорткові, Кривчі, Кудринцях, Скалі-Поділь- ськійта ін. (Тернопільська область). Замкам-фортецям XIV-XVII ст. присвятив в свій час спеціальну роботу Ю.Й.Сіцинськпй²². Дослідник показав, що оборонна кам’яна архітектура Поділля XIV-XVII ст. з’явилася як результат конкретно-історичного розвит­ку в умовах, коли на ці землі нападали татари і турки.

В період активізації татарських нападів у Подністров’ї, крім замків-фортець, населення використовувало й пристосовувало Для захисту природні печери. Історична література доносить до нас відомості про використання печер на лівому березі Дністра в момент татарських наскоків. Зокрема, йдеться про печеру між селами Черче і Залуччя, що знайшло своє відображення в акті 1543р., укладеному між навколішніми селами на предмет утримання печери у відповідному порядку і при потребі - зводити спеціальні Драбини разом²³. Отже, подністровське населення дбало про ^cXobhhkh для жителів під час татарських нападів і про можливу °борону території краю.

Відновлення й побудова замків-фортець у період польсько- литовської феодальної адміністрації здійснювалися при допомозі місцевих робочих рук. Державці замків або князівські старости у військовому відношенні опинялися на чолі населення округи, яке було зобов’язано тепер йти за їх призовом на ворога “конно і оружно”. Коріатовичі, а потім - і польські феодали - увійшли “в приязнь с атаманами” - керівниками місцевого населення. Це означає, що отамани були тим органом, при посередництві якого подільські общини потрапили у повну воєнну залежність від литовсько-польської адміністрації.

На жаль, немає прямих свідчень про внутрішній розпорядок подільських сільських общин XIV-XV ст. Можна думати, що на чолі їх стояли “атамани”, що виконували роль общинних старост і служили органом відносин між князівською (польсько-литовською - І.В., П.Г.) владою і селами²⁴. Значна кількість заселених земель на Поділлі прилягала безпосередньо до замків-фортець і знаходилась у віданні князівських старост без посередництва з боку земян і бояр²⁵. Але зем’яни і місцеві бояри все ще використовували свої адміністративно-господарські функції по відношенню до основної маси сільських общин подільського регіону і, зокрема, - у Бакоті.

Таким чином, у скрутні часи нападів на Поділля з боку татар і турок на боротьбу проти ворога піднімалося все населення краю. А замки-фортеці XIV-XVII ст. були у цій боротьбі важливими військовими осередками, навколо яких групувалося навколишнє сільське населення. Загальний зовнішній вигляд і техніка зведення фортифікаційних споруд пізнього середньовіччя тіснішим чином пов’язані з місцевими будівельними засобами, а також з розвитком тогочасної загальноєвропейської будівельно-фортифікаційної техніки.

Подільська пізньосередньовічна оборонна архітектура має і свої конкретні особливості, пов'язані з рельєфом місцевості, застосуванням місцевих будівельних матеріалів, народними будівельними традиціями тощо. Отже, подільські кам’яні замки- фортеці, створені на загальному фоні європейської військово- фортифікаційної архітектури XIV-XVlI ст., є водночас переконливим свідченням використання місцевих самобутніх народних традицій у будівництві. Ось чому, незважаючи на те, що фортифікаційні архітектурі споруди Поділля часто зводилися за європейським-» проектами, ми повинні розглядати їх в першу чергу як результат творчої діяльності народних майстрів-будівельників, каменотесів, скульпторів, художників тощо.

Важливі військово-політичні події відбувалися у Середньому Подністров’ї і, зокрема, - в Бакоті у 30-х роках XV ст., коли до частих нападів татар додалася активізація боротьби між литовсь­кими і польськими феодалами за володіння Поділлям. Чотири західних повіти були захоплені і умішувалися поляками, а Брацлав із Східним Поділлям - лишалися під владою ЛитВи. Польська шляхта Бакотського повіту визнавала над собою лише владу польського короля, а місцеві українські селяни - тягнулися до Литви²⁶. Саме територія Бакоти та її округи, що лежала тоді на порубіжжі захоплених Литвою і Польщею земель, стала ареною самої гострої боротьби.

Протягом 1431-1434 рр. на землях Бакоти та її сільської периферії відбулися буремні події. Скориставшись перемир’ям між шляхетською Польщею і феодальною Литвою, за умовами якого Бакота і приналежні до неї навколишні землі були визнані нейтральною прикордонною зоною між обома державами, бакотські селяни у 1431 р. вигнали з маєтків українських, польських і литовських феодалів і оголосили себе вільними людьми. Лише через три роки - у 1434 р. - переважаючим силам польсько- шляхетських військ після запеклого опору повсталих селян вдалося придушити повстання в Бакоті і загарбати значну частину Поділля.

Після вказаних подій, коли, як вважають, місту на Середньому Дністрі було завдано значних руйнацій і втрат, Бакота поступово уходить на другий план у історії Середнього Подністров’я і Поділля в цілому.

Але життя в місті і навколишньому сільськогосподарському регіоні продовжувалося. Про це незаперечно свідчать залишки культурного шару та історико-археологічні пам’ятки XVl-XVII ^cτ∙ У Бакоті, Студениці та інших навколишніх населених пунктах. З кінця XVI ст. Бакоту вже марно шукати на тогочасних географічних *^apτaχ. Чи не востаннє вона фігурує як місто на карті Польщі °^аЦлава Гродецького (1557 р.). Але це був лише відгомін минулої 9^faβll∙ Бакота поступово стає рядовим сільським поселенням, а у ^υ^^x роках XX ст. сліди давньої столиці Пониззя майже повністю ^3flllκaκ>τb в зв’язку з будівництвом Дністровського водосховища.

Примітки

' Егоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в ХШ-ХІѴ во. -М, 1985. - С.33-34.

² Там же. - С. 36.

³ Там же.

⁴ Літопис Руський. -C.413.

^s Там же. -- С. 421.

⁶ Літопис Руський. - С.421.

¹ Молчановский И. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года. -К, 1885. - С. 158-159; Петров И.И., Городецкий М.И. Подолия: Историческое описание. Издано П.И.Батюшковым в Изд. при М-ве внутр, дел. — Спб. 1891. С. 24-25.

³ ПСРЛ, Летопись по Воскресенскому списку. т.УП. - Спб, 1856. -С.240- 241. Більш детально про це див.: Тихомиров М.Н. Список русских городов.-Исторические записки. -т.40.~М, 1952.

⁹ Нерознак В.П. Названия древнерусских городов.-М, 1983.~С.194.

^w Описи відкритих розкопками захороненъ див. у додатку.

" Місцеві селяни розповідали про урочище Двір, самі не усвідомлюючи значення самої назви. Вони говорили, наприклад: “Пасемо товар(худобу) на Дворі”. Вказані розповіді старожилів про урочище і привернули увагу дослідників.

¹² Історія українського містецтва. m.2.~K, 1967.-С.17-56

¹³ Фундаменти тут збереглися тільки фрагментарно. Тому площа цієї господарської частини споруди визначена приблизно. Архітектурні дослідження Є.М.Пламеницької.

¹⁴ Гульдман В.К. Памятники старины в Подолии. — Каменей Подольский, 1901.-С. 87.

'⁵ Там же. - С.95-96.

¹⁶ Словарь иностранных слов. -М, 1979. — С.366.

¹² Шабульдо ф. М. Земли Юго-Западной Pycu в составе Великого княжества Литовского.—К, 1987,—С.9.

'^s Там же.-С. 10.

¹⁹ Там же.-С.75-77.

²⁰ Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. — Каменец-Подольский, 1901. - С.936.

²¹ Петров Н.И.; Городеикий М.И. Подолия: Историческое описание. — С. 46-47.

²² Сіцинський Є. Оборонні замки Західного Поділля XIV-XVIl cm.~K, 1928.-С.100.

²³ Молчановский И. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года,- С. 306-307.

²⁴ Там же.-С.335.

²⁹ Там же.-С.332.

²⁶ Гульдман В.К. Памятники старины в Подолии. —С.87.

Рис. 120

Різні кам'яні деталі підлоги та інтер'єри пізньосередньовічного палацового будинку: 1-6 (камінь); Z (кераміка).

Рисі 121

Бронзова іконка (нвндгія) XlV-XV cm. Лицьова і зворотна сторони.

Рис. 122

Церква Покрови пресвятої Богородиці XVIII cm. в Бакоіпі. Малюнок С.ГІечиїпайла з гравюри кінця XIX сіп.