РОЗДІЛ IV СКЕЛЬНИЙ ПЕЧЕРНИЙ МОНАСТИР

У Середньому Подністров’ї відомий цілий ряд давніх скельних печерних монастирів. їхні рештки зафіксовані, зокрема, - вздовж лівого берега Дністра в Студениці, Субочі, Бакоті, Нагорянах, Лядаві, Окниці; по притоках Дністра - по р.Смотрич в м.Черче або Залуччя, по р.Ушиці - в м.Сокольці і в інших місцях¹.

Народні перекази донесли до наших днів розповіді про трагічні події, пов’язані, очевидно, з історією монастиря в середині XIII ст. За цими переказами, у скельному монастирі заховалися від татаро-монголів місцеві люди. Ординці, - розповідається далі, - наказали жителям залишити монастир. І коли бакотчани не послухалися, то баскаки наказали замурувати вихід з монастиря. У скельному печерному храмі, - за цими переказами, - загинуло кілька десятків місцевих жителів. Є й розповіді про велику бібліотеку й речові коштовності, які начебто зберігалися на території монастиря.

Місце розташування скельного монастиря пов’язано з урочищем Монастирисько”, яке було добре відоме селянам_у кінці XIX ст.

Коли В.Б.Антонович прибув у 1883 р. до Бакоти і розпочав розкопки курганного насипу на високій скелястій кручі лівого берега Дністра, то селяни указали йому на місце розташування урочища “Монастирисько”, а також розповіли легендий перекази, пов’язані з цим урочищем.

Говорячи про місце розташування урочища “Монастирись­ко”, укажемо, що Дністер у своїй серединій течії, від впадіння в нього Збруча і до м.Ямполя, тече у досить глибокому руслі, яке проклала річка через нагірне підвищення Карпатської горної гряди. Русло Дністра пролягає майже постійно серед прямовисних скель третинного силурійського вапняка. Урочище “Монастирись­ко” розташовано на Білій горі, на південно-східній околиці с.Бакота. Біла гора підноситься над лівим берегом і літнім рівнем води в Дністрі на 120-130 м. Вона займає площу понад 2 га і являє собою вапнякову скелю, яка особливо добре виділяється на висоті біля 50 м від вершини, а далі йде крутий укіс в бік Дністра. Скельна порода по цьому укосу вкрита дрібним чагарником і частково задернована. На висоті приблизно 70 м від літнього рівня води Дністра у скелях і розташовано майданчик, на площі якого в печерах знаходяться рештки давньоруського монастиря.

На вершині Білої гори серед скель В.Б.Антоновичем було спочатку обстежено равликоподібну у вертикальному перерізі печеру, яка опускалася вниз своєрідним “гвинтовим” ходом. У нижньому оберті гвинта цієї печери було відкрито дві невеликі келії. Ці об’єкти були вірно віднесені вченим до решток скельного монастиря. Перші археологічні обстеження на місці монастиря відновилщв пам’яті місцевого населення легенди про стародавній монастир і про коштовності, які начебто були зариті в скельних печерних приміщеннях.

У 1889 р. Бакоту відвідав колишній епіскоп Подільський і Брацлавський пресв’ятий Димитрій. Цікавлячись бакотськими старожитностями, він піднявся на вершину гори і оглянув місце урочища “Монастирисько”. При цьому Димитрій у зверненні до місцевих селян відзначив, що на цьому місці в скелях був монастир, що в ньому спасалися самітники в той час, коли Бакота була столичним містом краю. Під впливом цієї промови бакотські селяни під керівництвом місцевого священника £.

- корито, наповнює його, а звідти тече вниз по укосу гори.

Далі зусилля селян були скеровані на пошуки безпосередньо території давнього монастиря. Роботи завершилися успіхом - на висоті близько 70 м від основи гори і літнього рівня Дністра вони натрапили при розчистці крутого схилу на залишки муру, камені якого були покладені на вапняковому розчині. Це, як з’ясувалося пізніше, була межа монастирського обійстя з виходом до нього на невеличкому уступі гори. Бакотський поміщик К.І.Шиманський у 1889 р. звернувся з спеціальним листом до місцевої влади, а потім

- до Імператорської археологічної комісії з проханням провести спеціальні наукові дослідження на місці скельного монастиря⁴.

В.Б. Антонович вважав, що південно-західний край скельного монастиря був значною мірою пошкоджений дією природних факторів (вода, вивітрювання і т.п.) В результаті, як вважав дослідник, частина скель, в яких розміщувалися келії, відкололася і впала вниз. У1891-1892 рр. за дорученням Російської Імператорської Археологічної комісії В.Б. Антонович провів розкопки на місці, де у 1889 р. селяни наштовхнулися на залишки печер у скелях. Під час цих археологічних досліджень рельєфно визначилися слідуючі рештки скельного печерного монастиря. На майданчику 29x8-9 м, витягнутому смугою вздовж урвища на висоті 70 м над рівнем води в Дністрі, у прямовисних скелях, які знаходяться на відстані 8- 9 м від краю укосу гори, було досліджено три печери або коридори. Перша печера-коридор мала в довжину 8,5 м при ширині 1,6 м і висоті біля 2,13 м. У глибині печера-коридор розширюється і утворює справа (якщо стати обличчям до краю скельного урвища гори) кімнату 2,1x2,1 м. При вході до коридору з боку урвища зліва прилягає ще одна келія площею не більше 4 кв.м.'

Отвір другої печери-коридору знаходиться від першої на відстані 6,2 м.

Третя печера розташована-у 6 м південніше. Її довжина - біля 10 м, ширина при вході і до середини коридору вглиб -1,6- 1,7 м. Від середини коридору у східному напрямку приміщення в скелі розширюється - 4x4,5 м. На стінах одного з коридорів з кожного боку ходу, на висоті 1,77 м від основи, розчищено по дві видовбані в камені щілини, що були призначені для того, щоб укріпити в них дощаті перегородки. Коридор, таким чином, пересікався двома дощатими стінами і частина його перетворювалася на келію. У лівій стіні келії вибито низьку нішу-ложе. Прямою конструктивною аналогією є лежак, вибитий в скельній стіні келії у печерному монастирі в с.Буша Ямпільського району Вінницької області⁵.

У стінах описаних коридорів вибиті довгасті ніші довжиною на зріст людини (1,6-1,9 м). На скельній підлозі коридорів зафіксовані гробниці (чотирикутні і продовгуваті заглиблення). В деяких з них були виявлені людські кістки, які лежали поза анатомічним порядком. Всього було відкрито: ніш у стінах печер - 17, гробниць у скельній підлозі - 19.

Спостереження за технікою врубки в скелястій породі Білої гори в Бакоті при споруджені коридорів, приміщень для келій монастиря, а також ніш і гробниць у стінах і кам’яній основі показують, що найближчі аналогії маємо серед укріплень давньоруських “градів” на території скелястих підвищень і вершин Карпатського регіону. Йдеться про такі пам’ятки: монастир Розгірче, оборонні споруди на двох скельних групах у с.Бубнище Івано- Франківської області і на скельних групах Камінь, Гострий камінь, Мала Скеля в с.Урич Львівської області, давньоруська фортеця Тустань⁶. Така' ж техніка характерна і для ряду скельних монастирів Середнього Подністров’я (Лядово, Нагоряни, Непоротове, Сатанівська Слобідка та ін.)⁷

Оскільки ніші, вибиті в скелях бакотської Білої гори і були призначені для здійснення в них за^оронень, знаходяться на значній висоті (4,5 м) від основи майданчика, то можна думати, що тут в давнину існувала прибудова з дерев’яних конструкцій.

Другий майданчик розташований вище першого на 1,4 м. Тому, якщо вірне припущення, що на першому майданчику була дерев’яна двоповерхова прибудова, то підлога цього другого поверху приходилася в рівень основи другого майданчика⁹.

Між першою і другою печерами монастиря знаходилася арка, а перед нею - наче стіл з каменю, а далі - рештки кам’яних стовпів, які, очевидно, підтримували склепіння. При розчистці у вказаному місці було виявлено глиби з каменю з рештками фрескового розпису. Очевидно, як вважав Ю.Й.Сіцинський, тут знаходилася печерна церква скельного монастиря¹⁰.

Поблизу входу до монастиря, на південній стіні, на прямовисній рівній поверхні скелі, виявлено напис, виконаний уставом слов’янським кириличним письмом: “Благослови Христос Григория игумена, давшего силу святому Михаилу”. Пізніше над цим основним написом хтось вибив меншими буквами інший: “Григорий воздвиг место се”. По боках і внизу напису були простежені ще якісь значки або літери, а зліва - вирізьблено рівноконечний хрест і бюст людини з бородатим обличчям¹¹.

Вказані написи і за змістом, і за палеографією дають можливість датувати скельний печерний монастир. Цілком зрозуміло, що основний текст засвідчує, що монастир було засновано на честь святого Михайла. Що ж торкається приписки, зробленої дрібнішими літерами, то в ній підкреслюється, що засновником монастиря був саме той Григорій, про якого йдеться в першому (основному) написі. Дослідники початку XX ст. відносили напис до кириличного і датували його XII ст. Один з них - К.Широцький - писав, що графіті з Бакотського монастиря нагадують і наскельні написи Лядовоького монастиря¹²

Академік М.М.Тихомиров, який відвідав у 1962 р. Бакотський монастир і познайомився на місці з давньоруським написом, вважав, що за палеографією основний текст слід віднести до кінця XI - початку XII ст.

Звернення до знахідок, які були виявлені при розкопках 1891-1892 років, підтверджує функціонування скельного печерного монастиря на протязі XII - першої половини XIII ст. До найважливі­ших знахідок Бакотського монастиря Ю.Й.Сіцинський відносив: 1) На глибі каменю фрескові зображення святого з молодим обличчям, без бороди і вусів, у німбі, в червоному плащі, застібнутому на правому плечі. Під плащем - панцир, у правій руці проти грудей - хрест. Ніг нижче колін не видно. Вся постать - біля 0,71 м; з боків - частини зображень двох жіночих обличь у чорних убраннях. 2) На розбитому шматку каменю зображення двох обличь - чоловічого і жіночого (можливо, Спасителя і Богоматері). Чоловіче обличчя з невеликою борідкою і пробором волосся по середині голови. Жіноче обличчя - у червоному покривалі. Обидва обличчя в німбах. 3) Горельєфне зображення обличчя Богоматері на шматку каменю з розкрашуванням, у 3/4 натуральної величини людського обличчя; праворуч - частина німба, який був над головою Богомладенця і напис, що залишився “Хс”. На окремому уламку каменю - напис “Мр”. 4) Зображення частини жіночого обличчя у червоному покривалі та убранні. 5) Шматок стінки з вертикальним написом “Васи(лій)”.

Описані фрески в оригиналі не збереглися, однак, найважли­віші з них зафіксовані на фотографіях, які були зроблені з прорисів з натури у 1891 р. Ю.И.Сіцинським. Ми приводимо прориси з фотографій альбома Ю.Й.Сіцинського, що зберігаєть­ся у фондах Кам’янець-Подільського історичного музею- заповідника¹³. Ці ж зображення фресок згадуються Ю.Й.Сіцинсь- ким під №№ 13 і 14: один знімок 68x76 см, другий - 44x43 см у Описі предметів старовини¹⁴. 6) Олов’яні чаша, широка й низька, і дискос у вигляді блюда без підставки, сильно пом’яті мусором, що налягав на них. 7) Залізний світильник. 8) Залізні підсвічники у вигляді костилів або цвяхів, що вбивалися в стіни. 9) Довгий залізний меч з рукояткою у вигляді хреста. 10) Залізний ніж- кинджал, гострий з одного боку, з мідною насічкою на дерев’яній згнившій рукояті, в піхвах, у яких, крім цього, було ще два менших ножі. 11) Кинджал з піхвами, наконечник з кістки і орнаментований. 12) Кілька наконечників списів (один - у вигляді товстого чотирьохгранника). 13) Залізні наконечники стріл - ромбовидні, з зазубриною й виделкоподібні. 14) Залізне стремено і пряжка від сідла. 15) Дві залізні шпори і підковна від чобота. 16) Чотири мідні деформовані казанки. 17) Чавунна картеч та ін.¹⁵

У 1889 р. в печері було знайдено мідну литу ікону Божої Матері “всіх Скорботних радощі”, величиною біля 1,5 вершка у висоту і ширину. У 1898 р. біля печери знайдено мідний хрест- енколпіон, що складався з двох половинок з литими зображеннями¹⁶.

У навколишній від монастиря місцевості знайдені: 1) Кістя­ний полий циліндрик або черенок, на поверхні якого намічено рисунок з початком його різьблення. В обох кінцях виробу - симетрично розташовані просвердлини. 2) Уламок посуду чудового виготовлення з відмученої яскраво-червоної глини, на якому вирізьблені писемні знаки (речі слов’янських старожитностей)¹⁷.

Свідчення Ю.Й.Сіцинського про археологічні знахідки, виявлені при дослідженнях Бакотського скельного монастиря, надзвичайно важливі. Адже вчений брав безпосередню участь у розкопках кінця XIX ст. На жаль, речі, названі дослідником, до наших днів не збереглися. Немає й малюнків чи фотографій цих речей (збереглося лише фото хреста-енколпіона). Тому короткий опис, який залишив Ю.Й.Сіцинсьций, ми подали у повному викладі. Разом з даними про печерні приміщення монастиря в скелях, які відкриті при розкопках і частково збереглися, опис речових знахідок дає можливість глибше проникнути у структуру відкритих об’єктів і у комплекс речей, пов’язаних з ними¹⁸.

Що ж являли собою об’єкти південно-західної частини Бакотського скельного печерного монастиря, відкриті дослідженнями В. Б. Антоновича? По-перше, впадає в вічі та обставина, що найбільше за площею приміщення (третя печера-коридор) в скелях і ділянки, які до нього прилягають, очевидно, пов’язані з монастирським кладовищем. Саме тут маємо найбільше ніш, вибитих у скелях, в яких, мали знаходитися поховання у дерев’яних домовинах. У частині вказаних ніш при дослідженнях дійсно були виявлені рештки зітлілого дерева і людських скелетів. Але були і не заповнені ніші. Це означає, що ніші в скелях для майбутніх захоронень вибивалися заздалегідь. Крім 17-ти ніш у стінах, як зазначалося, виявлено 19 гробниць у скельній основі приміщень. Отже, йдеться про те, що поруч з келіями ченців-самітників "знаходилося монастирське скельне кладовище.

Між першою і другою печерами-келіями було відкрито рештки монастирської церкви. Площа, безпосередньо зайнята печерною церквою, становила 16 кв.м (4x4 м). Вражають фрески, фрагменти яких були виявлені на шматках кам’яних стін печерного храму. Навіть, судячи тільки по тих зразках фрагментів, які збереглися у альбомі Ю.Й.Сіцинського, можна говорити про високу майстерність художника, який розписав фарбами (пе­реважають червоний і чорний кольори) стіни й склепіння примі­щення. Крім фрескового живопису наявні і окремі написи, пов’язані, очевидно, із зверненням до Христа і окремих святих. З печерною церквою, безсумнівно, пов'язана! частина речей-знахідок, описана Ю.Й.Сіцинським. Це олов’яні чаша і блюдо, залізний світильник, залізні підсвічники.

Цікаво, що серед речей скельного печерного монастирського комплексу виявлені й предмети озброєння та військового спорядження (меч, кинджали у піхвах, ножі, наконечники для стріл, стремено і пряжка від сідла, шпори і підковка для чобіт). Чи означає це, що серед ченців-самітників бакотської печерної обітелі були і воїни? У цьому зв’язку нагадаємо, що над печерним скельним монастирем з церквою (у 650-700 м на північний-схід від них) був розташований феодальний давньоруський замок. Якісь контакти між світським давньоруським феодальним замком і монастирем в Бакоті, очевидно, існували'⁹. У період феодального роздроблення XII-XIII ст. при монастирях могла існувати і озброєна сторожова служба. Адже середньовічна історія Русі (і не тільки Русі) знає чимало прикладів участі ченців у військових діях²⁰.

Таким чином, дослідженнями 80-90-х років XIX ст. в Бакоті відкрито лише частину давньоруського скельного печерного монастиря. Очевивидно, що подальші дослідження цієї унікальної пам’ятки можуть пролити світло і на історію міста Бакоти, і на історію Південно-Західної Русі в цілому. У цьому зв’язку відзначимо, що з напольного (південно-східного) боку, приблизно у 100 м від монастиря, у 1974-1975 рр. при розвідувальних пошукових розкоп­ках П.А.Горішінім і С.Е.Баженовой) було виявлено кілька давньоруських захоронень. Два з них - кращої збереженості. Одне належало дитині, скелет-якої був орієнтований головою на захід. Друге поховання виявилося із залишками дерев’яної домовини. Тут жіночий кістяк лежав головою на захід. Біля правої скроні черепа знайдено срібне скроневе кільце в півтора оберти. Воно датує поховання ХП-ХПІ ст. Можливо, таким чином, що крім поховань у скелях на території монастиря, над монастирем при підході до нього з південного-сходу існувало давньоруське кладовище, яке можна пов’язувати з південно-східною частиною бакотського окольного града.

Певне значення має спроба реконструювати південно-західну частину Бакотського печерного монастиря. Це можна зробити на основі відкритих у кінці XIX ст. об’єктів з урахуванням тих конструктивних елементів, які подекуди збереглися у СКЄЛ.1Х поблизу від входу до печерних скельних приміщень. Уявна реконструкція показує, що з південно-західного боку, при вході до монастиря існувала двоповерхова дерев’яна прибудова, яка прикривала доступ до келій і монастирської церкви. Прямі аналоги спорудження таких конструкцій маємо серед пам’яток давньоруського часу Карпатського регіону²¹.

Безпосередні аналоги реконструйованій південно-західній ділянці Бакотського монастиря дають нам і рештки Лядовського скельного монастиря, розташованого нижче за течією Дніс тра на території Могилів-Подільського району Вінницької області. Ми побували на місці вказаної пам’ятки. В кінці XIX ст. цей монастир ще мав діючу церкву, а келії ченців розташовувалися поруч з церквою, вздовж дністровського берега²². Це добре видно на фотографії, яку опублікував В.Б.Антонович²³. На жаль, в 30-х роках XX ст. церква і прилягаючі споруди Лядовського монастиря були зірвані вибухівкою. Сьогодні вздовж берега Дністра лежать руїни монастиря, а частинJ^r - реконструйовано під церкву.

Отже, південно-західна ділянка Бакотського давньоруського скельного монастиря з церквою має прямі аналогії в Лядовському скельно-печерному комплексі. Можна привести і інші паралелі серед дністровських монастирів (Нагоряни²⁴, Непоротове²-⁵, Слобідка- Сатанівська²⁶ та ін.)

Цілком вірогідно, що дальші дослідження скельного монастиря в Бакоті можуть принести нашій науці нові важливі матеріали. Пам’ятка знаходиться високо над Дністром, вона, на щастя, не затоплена і доступна для подальших пошуків. В процесі досліджень слід провести і реставраційні роботи на вже відкритих об’єктах. Необхідно відновити дерев’яний тамбур (місце церкви, спорудженої У 1893 р.), зруйнований в середині 60-х років. Слід закріпити й зберегти для наступних поколінь і давньоруський напис, вибитий на скелі при вході до монастиря у XI-XIII ст. Бакотський скельний монастир, як і інші вже згадані пам’ятки Подністров’я, при всій специфіці навколишнього рельєфу і місцевих умов спорудження приміщень-келій був, можна думати, пов’язаний з іншими землями Південно-Західної Русі. Народна традиція, зокрема, донесла до наших* днів згадки про зв’язки подністровських давньоруських монастирів з подніпровськими. В народних переказах говориться, що в Бакоті на Дністрі подвигом добрим прославився преподобний Антоній Печерський з багаточисельними учнями своїми, які своїми руками викопали (вибили) ці печери в скелях, щоб на волі віддаватися молитвам.

Зрозуміло, що Антоній Печорський (983-1073 рр.), який народився в Любечі і був одним із засновників Києво-Печерського монастиря²⁷, міг мати як релігійний і політичний діяч Київської Русі, свій вплив на події не тільки у Подніпров’ї, а й у Подністров’ї. Саме в цьому ключі треба, на нашу думку, розуміти, що Антоній Печорський мав своїх послідовників-учнів, як сказано у змісті народного переказу, на Поділлі давньоруських часів. З того часу, як Володимир І офіційно запровадив християнство в Київській Русі²⁸, нова релігія почала інтенсивно поширюватися в різних давньоруських землях. Починають споруджувати церкви. З’явилися й подвижники - носії нової християнської релігії. Оскільки протягом X-XII ст. боротьба християнства з язичництвом активізується (особливо у територіально віддалених від Києва землях), то саме на цей час і припадає виникнення ряду монастирів у Подністров’ї. Щодо Бакотського монастиря, то він, очевидно, почав функціонувати наприкінці XI - на початку XII ст.

Досить складно сьогодні висвітлити мистецький бік справи стосовно фресок Бакотського скельного монастиря XII-XIII ст. В зв’язку з тим, що переважна частина фресок не збереглася, за виключенням фотографій кінця XIX ст., з яких зроблені прориси, можемо уявити їх в комплексі тільки за описами, які вже приведені вище, а також за тими історико-культурними оцінками, які дав їм Ю.Й.Сіцинський. З контексту вказаних міркувань випливає, що настінні художні росписи церкви Бакотського монастиря за своїм змістом і мистецьким виконанням цілком відповідають високому рівню фрескового живопису Південно-Західної Русі XII-XIiI ст.

Надзвичайно важливим є питання, пов’язані з виникненням скельного печерного монастиря в Бакоті, з’ясування його історичних коренів. У цьому зв’язку слід звернутися до тих дохристиянських (язичницьких) пам’яток,-які зафіксовані у Бакотському мікрорегіоні. К.М.Мельник, яка разом з В.Б.Антоновичем обстежувала місце розташування й безпосереднє оточення скельного печерного монастиря, вважала, що окремі з печер в урочищі “Монастирисько” використовувалися і в значно більш давні від XII-XIII ст., язичницькі часи. Вона писала, що урочище “Монастирисько” носить сліди двох різних культур - язичницької і християнської²⁹.

Серед великої кількості каменів безпосередньо у вказаному урочищі, а також серед тих, що скотилися з гори, деякі несуть на собі ясні сліди штучного розташування: а) На поверхні грунту помітні залишки циклопічної стіни, яка тягнеться від величезного каменю у воді (берег Дністра) до самого підніжжя гори, б) Три довгасті плоскі плити, які лежать горизонтально в різних місцях, в) На деякій відстані від залишків монастирської стіни - чотири глиби вапняка, відколоті у формі неправильної піраміди біля 2 м висоти і 1,25 м в основі. Три з них опрокинуті, четверта - ще стоїть³⁰. На гладко Обтесаній грані цієї глиби, звернутої до Дністра, глибокими рисками вирізано малюнок, який за сюжетом і виконанням дуже нагадує давні художні твори первісної людини³¹.

Малюнок, - писала дослідниця, - зображує дві людські фігури. Одна - біля 0,71 м у висоту, представляє людину, яка йде в лівий бік. Але, очевидно, рисувальник не зміг справитися з складним завданням показати “цілу” людину в профіль, тому що голова і тулово подані в фас. Обличчя майже кругле і зовсім плескате, немає ні- очей, ні рота, ні носа; навколо обличчя - волосся у вигляді сяйва; шиї немає, торс окреслено прямими лініями без перехвата; руки протягнуті горизонтально з розтавленими пальцями; ноги окреслені однією лінією, ступні - двома, причому обидві звернуті в один бік - наліво³².

Друга фігура, в.половину менша і ще простіша за першу, представлена вона у фас, її ноги стоять на одному рівні з простягнутою рукою першої. Обличчя таке ж плоске, без волосся, руки розтавлені похило; ноги також окреслені однією лінією. При Цьому обидва кінці, які повинні були замінити ступні, загнуті Доверху на зразок лиж.

Обидві постаті звернуті обличчям на захід до річки, при Цьому в малюнку н$має жодної вказівки на одяг. Посередині між головами фігур прямими, твердими рисками вирізано хрест, зроблений, очевидно, більш умілою рукою і у більш пізній час³³.

К.М.Мельник відносить зображення на камені (крім хреста) до кінця кам 'яного віку, до мегалітичних споруд³⁴. До мегалітичних споруд віднесла дослідниця і великий камінь-моноліт, висотою більше 3 м, який упирався гострим кінцем у дно річки, а другим краєм - прилягав до берега. Цей великий камінь був оточений цілою групою менших каменів, які утримували великий у стійкому положенні. Групування цих каменів ясно вказує, що вони були поставлені людиною³⁵. Сам моноліт на вершині вкритий великою кількістю правильно видовбаних круглих заглиблень на зразок чашок. Одне з них - довгасте, на відміну від решти інших, - нагадує за формою людську стопу³⁶. Очевидно, вказані малюнки мали якийсь символічний язичницький зміст. Можливо, вони означали мандрівку душ померлих у загробний світ³⁷.

Можна припустити, що кількість мегалітів була значно більшою. Частина з них могла бути знищеною в період функ­ціонування християнського монастиря. Отже, як вважала К.М.Мельник, частина печер використовувалася у далекі дохристиянські часи. Пізніше на місці вказаних печер з’явилися християнські самітники, вони-то й частково знищили давні язичницькі мегалітичні пам’ятки³⁷.

Спостереження, зроблені в кінці XIX ст., як з’ясувалося, мають певну рацію. У 1961 р. в одній із печер, розташованій при підході до майданчика з давньоруськими монастирськими келіями, рештками церкви й кладовища, Б.О.Тимощуком були проведені розкопки у печері. Ширина’й-ечери - 3,7 м, висота її біля входу - 1,3 м. У траншеї - 2x1,5 м, Тіоставленій в основі цієї печери, на глибині 2,6 м було виявлено залишки жертовного місця доби бронзи. Розчисткою там виявлені уламки ліпної керамічної посудини з вушком, фрагменти ліпної миски з шнуровим орнаментом і конічне глиняне прясло з двома рядами орнаменту крапочками, розташованого по периметру круглої основи пряслиця і перпендикулярно до неї. Разом з вказаними керамічними виробами було знайдено щелепу дикого кабана. Жертовний комплекс відноситься до культури шнурової кераміки і датується в межах від 2000 до 1750 рр. до н.е.³⁹ •

Неподалеку від скельного монастиря, з напольного боку, між селами Бакотою і Гораївкою, І. С.Винокуром у 1963 р. було досліджено жертовник доби пізньої бронзи. Великий курганоподіб- ніїй насип - 25 м завдовжки і 16 м завширшки, висотою 1,6 м - мав в основі та у центрі спеціально викладені кам’яні вимостки. Центральне кам’яне кільце обмежувало лійкоподібну у вертикально­му перерізі яму глибиною 4,5-5 м. Яма була заповнена прошар­ками попелу, вугілля, кістками тварин і уламками ліпного кераміч­ного посуду доби пізньої бронзи. Описана коротко споруда була, очевидно, місцем принесення жертв. Землеробське се- редньодністровське населення кінця II - початку І тисячоліття до нової ери (саме так датується кераміка з жертовника) обожувало сонце і тому кам’яні вимостки пам’ятки мали округлу (циркульну) в плані форму⁴⁰.

Вс.Бакота, вурочищі Пушкарівка, у 1964ρ. І.С.Винокуром було відкрито й досліджено залишки жертовника-канища на черняхівському поселенні. Тут було виявлено уламки виготовленого з каменю антропоморфного ідола разом з фрагментами перепаленого каміння і черняхівською керамікою, а також кістками тварин - залишками жертв на честь язичницьких божеств⁴¹.

У 1969 р. в с.Бакота, в урочищі На клині І.С.Винокуром і О.М.Приходнюком було досліджено жертовник-капище черня- хівської культури, яке функціонувало досить тривалий час. Тут, поряд із нижньою частиною кам’яного ідола, а також іншими знахідками виявлено й рештки людських жертвоприношень (два людських черепи)⁴².

Таким чином, наявні археологічні матеріали свідчать про те, що в мікрорегіоні Бакоти починаючи з епохи бронзи, в період раннього залізного віку - аж до середини І тисячоліття нової ери діяли язичницькі капища-жертовники і жертовні місця. Оскільки вказані пам’ятки концентруються навколо і на самій Білій горі, то можна вважати, що скельний печерний монастир давньоруського часу XII-XIII ст. виник у досить розвинутому релігійному язичницькому осередку. Досвід історико-археологічних досліджень, а також літописні дані, показують, що давньоруські монастирі і Церкви - актиивні проповідники християнської релігії - часто виникали саме на місцях попередніх важливих центрів язичницької релігії. Так було в Києві, де на місці язичницького капища спорудили в кінці X ст. Десятинну церкву - першу важливу кам’яну храмову християнську споруду на Русі⁴³. У давньоруському Пскові на місці давнього язичницького капища спорудили Мирожський християнський монастир⁴⁴. Понад Збручем - навпроти важливого язичницького релігійцого центру з відомим Збруцьким ідолом⁴⁵ - спорудили Сатанівсько-Слобідський монастир, в с.Буша, в Подністров’ї, на місці язичницького скельного храму виник середньовічний х^истиянськиїТКіонастир. Перелік подібних історико- археологічних прикладів можна було б продовжити, але, гадає­мо, що й приведених достатньо для того, щоб усвідомити основ­ний напрям історико-культурної і політичної ситуації щодо виникнення важливих релігійних християнськйх центрів часто на місцях і у зв’язку з активністю в них попередньої східнослов’янсь­кої язичницької релігії.

Хочемо підкреслити, що й процес створення Бакоти як міста

- адміністративного центра придністровського давньоруського регіону XII-XIII ст. - відбувався не тільки на основі соціально- економічного і політичного розвитку суспільства, а й у безпо­середньому зв’язку з формуванням важливого релігійного осередку

- спочатку язичницького, а потім - християнського.

Бакотський скельний печерний монастир продовжував функціонувати і у післямонгольський час, в період, коли Поділля захопили в 60-70 роки XIV ст. литовські феодали. Це незаперечно засвідчено у Литовсько-руському літописі, про що вже йшлося. Дальша доля монастиря безпосередньо пов’язана з історією Бакоти XIV-XV ст.

Можна думати, що Бакотський печерний чоловічий монастир було спустошено і братія розсіяна в той час, коли розорення спіткало й місто Бакоту (біля 1431 р.) Після цього спустошення монастирські келіїі, печери й усипальня, очевидно, ще довго стояли порожніми. Можливо, що вони були піддані й грабежам. Через багато років пізніше - обвал верхньої скелі й сховав під собою рештки давніх монастирських споруд. Цим якоюсь мірою пояснюється, що в печерах, крім речей церковних, виявлено й речі військового побуту (стремена, списи, наконечники стріл тощо)⁴⁶.

У1893 р. на місці давньоруської церкви Бакотського монастиря було споруджено нову дерев’яну церкву на честь Всемилостпвішого Спаса. Церкву було відновлено за ініціативою преосвященного Подільського Димитрія на пожертвування, зібрані священиком Е.Праницьким. Освящення церкви здійснив Димитрій 1 серпня 893 р. в присутності численних богомольців з різних місць Переднього Подністров’я і Поділля в цілому⁴⁷.

Примітки

' Сецинський Е. Раскопки древнего скального монастыря в с.Бакоте Ушицкого уезда // Подольские епархиальные ведомости-1891..∖i46.~C.!.

² Летопись, изданная Даниловичем.-С.49. Летопись, изданная Hарбутом

по рукописи Быховца.~С.19. Цитутєься за: Антонович В. О скальных пещерах на берегу Днестра в Подольской губернии // Труды VI АС. т.1.-Одесса, 1886.~C.101

³ Ипатьевская летопись. -С. 525, 526, 527, 549-550.

^, Гульдман В.К. Памятники старины в Подолии. —Каменец-Подольский, 1901.-С.88.

⁵Винокур IiC., Алъошкін О.M., Забашта Р.В., Петров М.Б., Петровський

B. M., ПірнякО.М., Степанков В.С. Буша. Історико-краєзнавчі нариси.- Хмельницький, 1991.-С.124.

‘ІсаєвичЯ.Д., Рожко М.Ф. Наскельні укріпленняв Карпатах 'давньоруський період) // Труды пятого Международного конгресса славянской археологии. т.Ш, Секция VI.— М, 1987.—С.117-125; Рожко М.Ф. Особливості дерев’яних укріплень слов’янських "градів" Південно-Західндї Русі // VI Медународный конгресе славянской археологии. Тезисы докладов советской делегации. — М, 1990. — С. 189-192.

⁷ Попередні обстеження деяких з цих монастирів проведені нами.

^s Сецинский Е, Бакотский скальный монастырь // Труды Пдольского епархиального историко-статистического комитета, в.5. — Каменец- Подольский, 1890-1891. -С.221.

⁹ Tам же.

Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии // Труды XI АС.т.І.-М, 1901.-С.293-295.

" Сецинский Е. Бакотский скальный монастырь // Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета, в.5. — Каменец- Подольский, 1890-1891. - С.222. Вказані Ю.Й.Сіцинськимзначкий малюнок людини насьогодні не збереглись.

¹² Широцький K. На руїнах Бакоти (3 подорожніх вражінь) // JIimepamyрно- ■ науковий вісник.-Львів, 1912. кн. 1.-С.75- На стінахЛядовського печерного

монастиря є написи різних часів - від давньоруського - до XVIII-XX cm.

¹³ Фотоальбом Е.И. Сецинского1891 г. Фонды Каменец-Подольского государственного музея-заповедника: 1) КБ-40424 (733); 2) КВ-40423 (732).

^li Сецинский Е. Описьпредметов старины. Музей Подольского церковного историко-археологического общества. -2.-Каменец-Подольский, 1909. -

C. 28.

¹³ Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии...- С.294- 295.

^ιe Там же.

¹⁷ Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии...—С.296.

^w Сецинский Е. Бакотский скальный монастырь // У кн. Подольские епархиальные ведомости. - Каменец-Подольский. -1. — С. 217-226.

¹⁹ Не виключено, що предмети озброєння відносяться вже до пізнього середньовіччя, коли біля 1431 р. місто Бакота зазнала військового розгрому. Тоді ж міг бути пограбований і скельний монастир.

²⁶ Романов Б.А. Люди и нравы древней Руси.-Л,1966.~С.158.

²¹ Рожко М.Ф. Особливості дерев’яних укріплень слов’янських “градів” Південно-Західної Русі // VI Международный конгресе славянской археологии. ~M, 1990. - С. 189-192.

²² Антонович В.Б. О скальных пещерах на берегу Днестра в Подольской губернии // Труды VI AC. m.I. —Одесса, 1886. —С.86-103-

²² Там же.

²⁴ Там же.

²⁵ Непоротівський монастир має кілька приміщень, вибитих у скелях правого берега Дністра.

²⁶ Слобідсько-Сатанівський монастир має залишки скельних приміщень - келій, подібних до бакотських.

²² Радянська енциклопедія історії України. m.I.~K, 1969.~C.64.

^2a Про коріння поширення християнства на східнослов’янських землях у попередні по відношенню до X ст.часи див.: Брайчевсьий М.Ю. Утвердження християнства на Русі.-К, 1988.~С.5-77.

²⁹ Мельник Е. Н. леды мегалитических сооружений в некоторых местностях Южной России // Труды VI АС. т.І. —Одесса, 1886. —С.120.

²⁶ Там же.

²¹ Там же.-С120-121.

²² Там же.

²² Там же.

²⁴ Там же.

²⁹ Там же.

²⁶ Там же.—С. 122.

²² Там же.

²⁵ Там же.

²⁹ Свешніков І.К. Історія населення Передкарпаття, Поділля і Волині в кінці III - на початку II тисячоліття до нашої ери.-К, 1974.-C. 164.~ рис.51.

⁴⁰ Винокур І. С. Історія лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя. Від кам’яного віку до середньовіччя,-Київ-Одеса, 1985.~C.41.

⁴¹ Його ж. Языческие изваяния Среднего Поднестровья // У кн.: История и археология юго-западных областей СССР начала нашей эры.—М, 1967.-С.139.

⁴² Його ж. Історія та культура черняхівських племен II-V ст. н.е.-К, 1^α72.~C.112-113.

⁴² Ьоровський Я.Є. Світогляд давніх киян.-К, 1992.~C.49-59.

⁴⁴ Виникнення чоловічого монастиря на лівому березі р.Великої пов’язано з тими далекими часами, коли християнство тільки утверджувалося на Русі, і проповідниками його були саме монастирі як центри писемної культури.Див.:ШулаковаТ.В. ПсковскийСпасо-Мирожскиймонастырь. — М, 1991.-С.1; Алексеев О.В., Голышев А.И. Псковское музейное объединение.-Л, 1990.—С.71-72.

⁴⁵ Русанова И.П., Тимощук Б.А. Збручское святилище // CA.-1988, M4.-C.9t 99.

⁴⁶ Приходы и церкви Подольской епархии // Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. в.ІХ. —Каменец-Подольский, 1901. — С.925.

⁴² Там же.

Рис. 102

Скельний монастир (схема розміщення по вертикалі): 1-джерело води і струмок; 2-стежка.

Рис. 104

Місце розташування скельного монастиря і прибудованої в кінці XIX cm. дерев'яної церкви. Малюнок С.Нечитайла з фотографії 50-х років XX cm.

Рис. 105

Вхід до келії №1 першого ярусу. Малюнок С.Нечитайла.

Рис. 106

Вхід до келії М2 другого ярусу. Малюнок С.Нечитайла.

Рис. 107

Вхід до келії №3 другого ярусу. Малюнок С.Нечитайла.

Рис. 112

Фрагменти фресок з церкви скельного монастиря XI-XIV cm. Прориси М.Б.Петрова 'з фотографій альбома Ю.Й.Сіцинського.

Рис. 113

Скельний печерний монастир XI-XIV cm.:

І~скелъна стіна по лінії Південь-Північ з печерами келіями і отворами для дерев'яних конструкцій тамбуру. Заштриховано в рамці місце давньоруського напису; ІІ-скельна стіна по лінії Захід-Схід з нішами для захороненъ і пазом для дерев'яної конструкції; III- скельна стіна по лінії Південь-Північ з пазами і отворами для дерев'яних конструкцій.

Рис. 117

Бронзові xρecmu-enκo.wio~

ни: 1~Eaκoma; 2-Каліус; 3~бронзова іконка (Каліус). Прориси М.Б.Петрова за фотографіями Ю.Й.Сіцинського.