РОЗДІЛ III ДОСЛІДЖЕННЯ БАКОТСЬКОГО ГОРОДИЩА-ДИТИНЦЯ І ПОСАДУ

Археологічними розкопками кінця XIX ст. В.Б.Антоновичу вдалося відкрити залишки скельного печерного монастиря в Бакоті. Що ж торкається безпосередньо території самого давньоруського міста, то вона тоді археологічним пошукам не була піддана.

У 1961 р. під керівництвом Б.О.Тимощука працівники Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника провели розвідки на території Бакоти та її околиць. В результаті - було виявлено: пізньопалеолітичне місцезнаходження, три трипільських поселення, 3 місцезнаходження доби бронзи, 1 - раннього залізного віку, 1 - рештки давньоруського поселення.

У 1963-1964 рр. археологічні пошуки в Бакоті та на її пе­риферії були продовжені експедицією Кам’янець-Подільського педінституту, Кам’янець-Подільського історичного і Хмельницького краєзнавчого музеїв під керівництвом І.С.Винокура. Тоді було звернуто увагу на обстеження першої та другої надзаплавних терас лівого берега Дністра, між Бакотою і Теремцями, й виявлено в ряді місць сліди давньоруського культурного шару. У 1964 р. І.С.Винокуром було відкрито залишки давньоруського городища, розташованого на мисі, при впадінні в Дністер р.Рудки. В 1971- 1975 рр. на території городища проводила дослідження експедиція Інституту археології AH України під керівництвом П. А. Горішнього і P.O.Юри.

Городище-дитинець Бакоти - було розташоване у південно- західній частині села, в урочищі Скельки. Тут, вздовж лівого бе­рега Дністра, при впадінні р.Рудки, виступала кам’яна скельна основа. Очевидно, з цим пов'язано назву урочища. Городище займало ділянку другої надзаплавної тераси, яка підвищувалася над рівнем заплави приблизно на 20 м. Воно належить до городищ мисовидного типу. Його площа становила понад 1 га (150x120 м). З напільного боку, на відстані 150 м була розташована долинка, можливо - слід давнього рову.

Протягом 1964-1965, 19^4-1975 і 1980 рр. проводилися пошукові роботи і на території посаду. Особливість історичної топографії давньоруської Бакоти полягає в тому, що дитинець і прилягаючий до нього центральний осередок міста були обмежені течією двох притоків Дністра - Рудки на південному заході і Градівки - на сході. Остання назва безпосередньо фіксує, очевидно, східну межу центральної давньоруської міської забудови. Що ж торкається південно-західної і західної меж посаду або окольного міста (града), то ця територія починалася від течії Рудки і продовжувалася у південно-західному напрямку аж до земель сіл Теремці і Студениця на протязі 600-700 м при ширині смуги в середньому 70-80 м вздовж лівого берега Дністра.

На городищі-дитинці протягом сезонів 1974-1975 рр. було закладено кілька розкопів. Крім того, проведено дослідження на місці залишків валу (уздовж східного схилу городища). Дослідження показали, що тут відсутні залишки дерев’яних конструкцій. Можливо, це результат знищення давньоруських фортифікації! Бакоти в середині XIIl ст. за наказом ординських баскаків, про що є повідомлення в літописі й традиція цього переказу дійшла до наших днів.¹

Дослідженнями спеціалістів історії та археології Київської Русі встановлено, що існувала певна законсмірність щодо історико- топографічного співвідношення площ дитинців і посадів Давньоруських міст. При наявності двохчастної планової структури (дитинець і посад) до міських осередків відносяться такі, які мають розміри укріплених частин не менше 2,5 га². Але в дійсності, реальна площа давньоруських міст була знано більшою, оскільки поки-що не враховані посадські частини середніх і малих міст, розміри яких залишаються невизначеними.

Отже, звертаємо увагу на ту обставину, що до Бакотського дитинця (площею понад 1 га) прилягала центральна міська забудова - між притоками Рудка і Градівка (площею біля 9 га). Цю центральну частину (крім дитнця), очевидно, не було потреби укріплювати земляними валами. Що ж до решти земель Підгороддя, які простягались в бік Теремців і Студениці, то їх площа, судячи з наявності решток давньоруського культурного шару, становила понад 48 га. А у південно-східному напрямку, до і за межами розташування скельного печерного монастиря, обжитою давньоруським населенням виявилася площа ще в 75-80 га. Таким чином, співвідношення площі Бакотського дитинця (разом з центральною міською забудовою посаду) і підгороддям виражається співвідношенням 10 га : 130 га, або одного до тринадцяти.

Додамо до цього, що в Бакотському мікрорегіоні відомі ще й залишки невеликого городища, розташованого з напольного боку, над скельним монастирем, в урочищі Біла або Білянська стінка. Його називають ще Городисько-монастирисько. Площа городища біля 1 га. Якщо мати на увазі, ще також і Теремецьку гору, пов’язану, за народними переказами, з літньою резиденцією, бакотських феодалів (назва с.Теремці - від слова терем), то маємо свої специфічні особливості у історичній топографії літописної Бакоти. Йдеться про те, що в радіусі 2-2,5 км давньоруські об’єкти (головним чином залишки жител і виробничих споруд) тяжіють безпосередньо до Бакотського дитинця, а також до замку в урочищі Білянська стінка й можливої літньої резиденції бакотських правителів на Теремецькій горі.

На південно-східних підступах до Бакоти, в 5,5-6 км вниз за іечією Дністра були розташовані городище і посад сусіднього давньоруського міста-Ушиця, яка згадується в літописі під 1144, 1159 і 1240 рр? У 1976-1977 рр. екпедицією Інституту археології AH України під керівництвом М.П.Кучери і П.А.Горішнього було досліджено городище поблизу с.Ст.Ушиця.

Біля північного краю городища було відкрито залишки в’їзду у вигляді двох паралельних ровів. Відстань між ровами 2,4- 2,6 м, довжина проїзду -6 м. На городищі відкриті залишки чотирьох жител-напівземлянок з глинобитними печами і дві господарські ями - 1,85x1 м. Із речових знахідок переважала гончарна кераміка ХП-ХШ ст., яка характерна для Галицької землі. Знайдені також залізні кресало, шпора, шило, ключ від замка, ніж, срібні підвіска і два з’єднуючих кільця.

Городище, очевидно, виконувало роль сторожової служби, оберігаючи вздовж Дністра місто Ушицю і підступи з південного сходу до столиці Пониззя - Бакоти. З напольного боку міста Ушицю і Бакоту охороняли городище на Ппжівській горі, а також фортифікації на південно-західній околиці Теремців.

На бакотському городищі-дитинці, крім залишків валів, зафіксовані й рештки рову, розташованого з напольного, північно- західного боку від площадки, у вигляді видолинку глибиною 1-1,1 м. У його заповненні трапилися давньоруські черепки XII-XIII ст.

У мисовій частині городища-дитинця було закладено п’ять розкопів загальною площею 282 кв.м, з яких чотири розташовувалися безпосередньо на маданчику городища, а п’ятий - прорізав підвищення, що йшло вздовж східного краю мису. Потужність культурного шару у мисовій частині городища коливалася в межах від 0,2 до 1,15 м. В цьому шарі у перевідкладеному вигляді виявлено речові знахідки від часів трипільської культури і Д° пізнього середньовіччя. Разом з цим відзначено, що в культурному шарі городища чимало уламків давньоруського гончарного посуду XII-XIII ст. Виявлені і безпосередні житлово-господарські споруди XII-XIII ст.

Рештки наземного житла із злегка заглибленою основою було відкрито у південно-східній частині городища, на розкопі І- Тут на глибині 1-1,1 м поблизу східного валу, було виявлено пляму з вкрапленнями перепаленої глини.

У центральній частині приміщення було відкрито залишки ще однієї печі. її черінь стратиграфічно лежав нижче від основи кутової печі приміщення на 0,25-0,30 м. Отже - він більш давній, а спорудження кутової печі було пов’язано, очевидно, з перебудовою житла. Більш давня пічка у житлі мала грушевидну в плані форму й була вирізана своєю основою у материковому грунті, а потім з середини обмащена товстим шаром рідкої глини. Її розміри - 0,8x0,6x0,4 м. Товщина обмазки стінок й склепіння печі становила 6-7 см. Висота челюстей печі - 0,38 м, їх ширина - 0,46 м, розміри черіня - 0,65x0,50 м. Піч була звернута своїми челюстями (топкою) в бік сходу, на черені лежав великий уламок посудуни давньоруського часу XII ст.

Неподалік від печі було знайдено череп дорослої людини, який лежав горілиць. Кісток скелета біля черепа не виявлено. При розчистці основи злегка заглибленого наземного житла, крім вказаних знахідок, виявлені: три залізні ножі, кілька кованих цвяхів, три уламки скляних браслетів, фрагмент глиняного пряслиця й керамічне грузило.

Отже, можна констатувати наявність на городищі-дитинці, у його південно-східній частині, житлового комплексу XII-XIII ст. Дослідження, які проведені тут же, на північній та північно- східній ділянках городища також виявили залишки окремих житлово-господарських споруд XII-XIII ст. Так на розкопі 2 на глибині 0,5 м була простежена пляма темного грунту округлої в плані форми діаметром 1,2 м з вкрапленням невеличких шматків печини. При дальшій розчистці, у заглибленні (0,35-0,40 м від давнього денного рівня) трапились уламки гончарних горщиків XII-XIII ст., кістки домашніх тварин, шматки перепаленої глини й великий уламок борта керамічної жаровні.

На місці розкопу 4 до глибини 0,6 м йшла темна глина з перемішаною землею. При дальшому заглибленні (0,75-0,80 м) тут разом з давньоруською керамікою XII-XIII ст.виявлено шматки силікатного шлаку, гутного скла, кістки тварин, уламки печини й вуглики.

У траншеї (східна частина городища) на глибині 0,25 м знайдено шматок залізної криці, що лежав разом з фр'агментом давньоруського гончарного посуду. Тут виявлено темне заповнення заглиблення 2x2,5 м на рівні 1,77 м від сучасного горизонту. У цьому заглибленні знайдені фрагменти давньоруської кераміки.

У траншеї №4 (південно-східна ділянка городища) в усіх квадратах виявлено шар гумусованої темної землі (потужність шару 0,45-0,50 м). В шарі часто траплялись уламки кераміки XII- XIII ст. А в квадраті 5 цієї траншеї трапився розчавлений невеликий гончарний давньоруський горщик XII-XIII ст.

Складність археологічного вивчення давньоруських об’єктів дитинця літописної Бакоти полягала в тому, що як вже зазначалося вище, у культурних нашаруваннях пам’ятки маємо матеріали від часів трипільської культури і до пізнього середньовіччя. Тому разом з давньоруськими траплялись й залишки житлово- господарських об’єктів трипільської культури, передскіфського і скіфського часу⁵. Але найголовніше те, що на місці давньоруського городища, після знищення його фортифікацій у середині XIII ст., почали хоронити людей, перетворивши це місце на кладовище. При копанні поховальних ям-могил (а розкопками відкрито понад 50 захоронепь) природно були значною мірою порушені й зруйновані рештки житлово-господарських споруд давньоруського городища- дитинця XII-XIII ст. Додамо до цього, що у XVII-XIX ст. на місці колишнього городища й кладовища селилися люди, які принесли сюди все, що пов’язано з житлом ? господарською діяльністю (в різних частинах городища у верхніх шарах і в окремих пізніших ямах виявлено кераміку та інші побутові речі з XVII-XIX ст.) Все сказане в комплексі й зумовило порівняно погану збереженість житлово-господарських об’єктів давньоруського часу.

Разом з цим, можемо констатувати, що не дивлячись на вказані складності й труднощі, вдалося якоюсь мірою уявити забудову і функціонування мисового городища-дитинця літописної Бакоти. Виявлена на Бакотському городищі-дитинці давньоруська кераміка представлена в основному фрагментами тонкостінних гончарних горщиків з відігнутими вінчиками та косо зрізаними або заокругленими краями. Така давньоруська кераміка є типовою для Галицької землі і датується XII-XIII ст. Отже, керамічний комплекс дозволяє датувати виникнення Бакотського городища XII ст.

Археологічними дослідженнями на території городища-дитинця виявлено 55 захоронень-трупопокладень. Вони розташовувалися майже паралельними рядами. Найбільше поховань виявлено у мисовій частині городищі. Скелети орієнтовані чере'пами на захід, з деякими відхиленнями до півночі або півдня. Лише одне захоронения орієнтоване черепом на південь. У шести випадках при розчистці були простежені рештки дерев’яних трун. У кількох захоронениях виявлено супроводжуючий інвентар. Це, зокрема, - фрагменти давньоруської гончарної кераміки XII-XIII ст. В одному з жіночих захоронень (на межі квадратів 15 і 16) біля правої скроні знайдено два срібні скроневі кільця в півтора оберти. Тут же виявлено срібну трьохбусину сережку київського типу. Кожна з бусин прикрашена зерню. Біля лівої скроні знайдено три скроневі кільця і трьохбусину сережку, бусини якої прикрашені сканню. На середньому пальці лівої руки жінки було срібне кільце, яке нічим не відрізнялось від скроневих кілець.

Ще одне досить багате за інвентарем жіноче поховання було виявлено на межі квадратів 17 і 18. При розчистці виявлено залишки зітлілих дубових дощок домовини. На пальці правої руки, що лежала на грудях, було виявлено срібне кільце типу скроневого (в півтора оберти). Біля лівої скроні знайдено скроневе кільце. На шиї виявилися чотири мініатюрні бронзові гудзики у вигляді грибків. Біля правої скроні знайдено маленьке червоне кругле скельце з рештками металевої (бронзової) оправи.

В інших захоронениях були виявлені: уламок рогу благородного оленя і фрагмент стінки давньоруського горщика, мідна бляшка трикутної форми з невеликими отворами, яка певно нашивалась на одяг або головний убір.

Описані коротко окремі захоронения, судячи з поховального ритуалу, орієнтації й речового інвентаря відносяться, очевидно, до другої половини XIII ст. Вони фіксують початок використання площадки городища-дитинця давньоруської Бакоти під кладовище. Це сталося, очевидно, після руйнації укріплень в середині ХІІІст.

Більша кількість поховань не мала супроводжуючого речового інвентаря. Судячи по орієнтації, положенням рук, окремим фрагментам домовин і т.п. їх слід відносити до кінця XIII-XIV ст., тобто до післямонгольського періоду в історії літописної Бакоти⁶.

Рештки ще одного, вже згаданого вище, городища розташовані з напольного боку над скельним печерним монастирем, в урочищі, яке називають Біла, Білянська стінка або Городисько-монастирисько. Майданчик городища тут розташовано на високому мисі корінного лівого берега Дністра. Він знаходиться на скелястому підвищенні приблизно за 650-700 м на північний схід від входу до печерного монастиря, вже, власне, по вертикалі над самим скельним храмом. Мис звернутий своїм вузьким кінцем до північного-заходу і має досить круті схили. У 100 м від завершення мису, наче вигнувшись дугою вздовж бічних його крутих схилів простежено залишки розвалу кам’яного муру. Цей мур, судячи по його залишках, обіймав площу біля 1 га - в середньому 100x95 м.

Сам майданчик городища звужений у північно-західному напрямку. Довжина розвалу кам’яної стіни становить тут біля 60 м. Можливо, що тут був розташований один з феодальних замків Бакоти. Оскільки вказане урочище розташоване досить високо (біля 90 м над літнім рівнем води у Дністрі) і йому не загрожувало затоплення після спорудження Могилів-Подільської ГЕС, розкопки тут не проводилися. Ми обм< жилпся на даному етапі зняттям його плану-схеми з тим, щоб у маік утньому при можливості продовжити стаціонарні дослідження.

Але сам факт наявності цієї пам’ятки ми враховуємо при з’ясуванні історичної топографії Бакоти і, зокрема,-при визначенні територіального щодо площ співвідношення дитинця та інших укріплених частин давньоруського міста з ділянками посаду або окольного града.

Археологічні дослідження на території посаду (окольного града) були розпочаті у 1968 р., а потім продовжені протягом 1974-1975, 1979-1980 рр. Ці роботи пов’язані з виявленням житлово-господарських і виробничих комплексів в різних його частинах. Як з’ясувалося, це головним чином, ділянки першої і частково другої надзаплавних терас вздовж течії Дністра. Обстеження місцевості, збір підйомного матеріалу і проведені розкопки показали, що у південно-західному напрямку, приблизно в 85-90 м від течії р.Рудки, на першій надзаплавній терасі, в урочищі Пушкарівка розташовані житлово-господарські об’єкти частини посаду давньоруської Бакоти. Тут, над заплавою р.Рудки, було розташовано великий мис, який піднімався над долиною на 8-10 м. Площа частини мису, на якому проводилися пошукові і стаціонарні археологічні дослідження, становить біля 1 та.

В тому, що ці пам’ятки відносяться саме до функціонування міста Бакоти свідчить, в першу чергу, масовий керамічний матеріал, який добре датується XII-XIII ст. Крім того, на XII-XIII ст. указують і фрагменти скляних браслетів, які були виявлені на місцях давніх жител. До цього ж часу відносяться й інші - залізні побутові предмети, а також - пов’язані з військовою справою і побутові виробиз каменю, глини та кістки. Необхідно відзначити, що на території урочища Пушкарівка, як і в інших частинах посаду давньоруської Бакоти, були наявні нашарування попередніх історичних епох: трипільської культури, скіфського періоду, часів черняхівської культури. Зокрема, на підвищенній ділянці надзаплавної тераси в цьому ж урочищі у 1964 р. І.С.Винокуром було виявлено разом з черняхівським культурним шаром два уламки кам’яного тесаного стовпа - очевидно, рештки розбитого в давнину язичницького кам’яного ідола⁷.

Рештки наземного давньоруського житла №1 було відкрито у 1974 р. Вони виявилися на глибині 0,5 м від сучасного рівня. Площа споруди - 4x3,3 м була визначена за вкрапленнями глиняної обмазки і печини, а також за наявністю в контурах споруди гончарного посуду XII-XIII ст. Скупчення печини (0,4x0,7 м) було розчищено у північно-західному куті наземного житла. Черінь печі овальної в плані форми - 0,5x0,4 м, поверх нього лежав шар золи. У перепаленій глині (очевидно, залишки склепіння) знайдено уламок давньоруського горщика. Біля решток печі виявлені уламки давньоруського посуду XII-XIII ст. разом з шматочками деревного вугілля. Конструкція стін житла була, очевидно, зрубною, оскільки решток ямок від опорних стовпів не простежено.

. Житло №2 - напівземлянку - було відкрито того ж 1974 р. приблизно в 20-ти метрах південніше від наземного житла №1. Тут на глибині 0,9 м на фоні материкової глини вималювалася темнокоричнева пляма заповнення споруди - 5,4x3,8 м. При розчистці основи житла встановлено, що будівля була орієнтована своїми стінами за, сторонами світу. У північно-західній частині житла виявлено скупчення шматків печини - 0,9x1 м (рештки глинобитної печі поганої збереженості). Поряд з руїнами печі розчищено скупчення уламків давньоруських горщиків XlI-XIII ст. та два фрагменти скляних браслетів зеленого кольору. Судячи з відсутності залишок ям від опорних стовпів, можна вважати, що житло №2 мало зрубну конструкцію стін.

Під час досліджень 1974 р. у траншеях №№ 5-7 було виявлено культурний шар XII-XIII ст., представлений типовою гончарною керамікою, окремими уламками скляних браслетів з гладкою та скрученою поверхнею. А в траншеї №6 (кв.ІЬ було знайдено залізний втульчастий наконечник стріли з двома “вусиками”, що датується XII-XIII ст. Крім того, у давньоруському культурному шарі тут було знайдено залізний наконечник для арбалета і залізну шпору.

Тут же, на території посаду, у 1974 р. було відкрито (у траншеї №1, кв. 4,5) групове захоронения, очевидно, у братській могилі трьох дорослих чоловіків. Пам’ятку виявлено у безпосередньо дністровській прибережній частині урочища Пушкарівка на ділянці, поверхня якої виявилася значною мірою змитою під час весняних паводків. В зв’язку з цим кістки, які виявилися на глибині 0,25- 0,30 м, були частково розтягнуті плугом. При дальшій зачистці на глибині 0,35-0,45 м окреслилася могильна яма розміром 1,5x1,1 м. Два скелети із західно > орієнтацією лежали в анатомічному порядку на спині, а кістя^, який мав східну орієнтацію, лежав ниць обличчям. Вказане групове захоронения вірогідніше всього пов’язувати з періодом ординського нашестя середини XIII ст.

Під час досліджень 1979-1980 рр. на території посаду були відкриті давньоруські житла №№ 3, 4, 5, 6. Вони були виявлені в 100 м північніше від попередніх житлових комплексів. Житло №3 було відкрито на розкопі, де на глибині першого-щтиха після зачистки виявилися скупчення глиняної обмазки і печини, вкраплення деревного вугілля разом з дрібними фрагментами давньоруського гончарного посуду. При дальшому дослідженні з’ясувалося, що ми маємо справу з рештками давньоруського наземного деревокаркасного житла. Площа підквадратного в плані будинку, орієнтованого стінами за сторонами свіу, - 3x2,8 м. У північно- західному кутку на глибині 0,35 м розчищено залишки печі- кам’янки з параметрами 1,6x1,5x0,4 м.

У південній половині житла при дальшому заглибленні й розчистці було відкрито на глибині 1 м залишки вогнища, викладеного камінням - 0,75x0,60 м. І на глибині 0,35-0,40 м, і на глибині 1 м при розчистці виявлялася давньоруська гончарна кераміка XII- XIII ст. Це означає, що житло перебудовувалося. Спочатку воно було напівземлянковим, а потім при перебудові зробили земляну підсипку у котловані і спорудили практично наземний будинок.

Спостереження за конструктивними особливостями будівлі показали, що наземне житло, очевидно, мало зрубну конструкцію стін. На всій площі дослідженої споруди (особливо біля печі й вогнища, а також на рівні долівки) виявлено чимало уламків давньоруського гончарного посуду XII-XIII ст., а також залізний ніж, кілька фрагментів гладких і зі скрученою поверхнею скляних браслетів. Тут же трапилися обрізані шматки рогу (очевидно, заготовки для рукояток ножів), а також окремі кістки свині та великої рогатої худоби.

Житло №4 було відкрито на тому ж розкопі, приблизно в 9 м від житла №3. В цьому місці, як показали дослідження, давньоруське житло-напівземлянка перерізала рештки наземної глинобитної споруди трипільської культури. Давньоруське житло було зафіксовано вже на глибині 0,40 м від сучасного рівня грунту. А далі під час послідуючої розчистки було виявлено його заглиблену на 0,30 м від давнього денного рівня частину - з долівкою. Житло займало площу 3,2x2,8 м і було орієнтоване своїми стінами за сторонами світу. У західному кутку приміщення було відкрито залишки глинобитної печі 1x0,9 м разом з давньоруською керамікою XII-XIII ст. Поблизу залишків печі розчищено переднічну яму - 0,7x0,6 м глибиною 1 м від рівня долівки приміщення. У східній половині житла було ще й глинобитне вогнище. Судячи з спостережень за конструктивними елементами вказане напівземлянкове житло мало зрубну конструкцію стін.

Житло №5 було відкрито на розкопі, де зроблено прирізку довжиною 20 м і шириною 2 м. Тут, на глибині 0,40 м виявилися залишки наземної будівлі 3,4x3 м. Житло було орієнтовано своїми стінами за сторонами світу. У північно-західному куту приміщення розчищено рештки печі-кам’янки - 1x0,8x0,3 м. Стовпових ямок від опорних конструкцій каркасу не виявлено. Це означає, що вказане житло мало зрубну конструкцію стін. На площі приміщення і, особливо поблизу печі, - виявлено уламки давньоруського гончарного посуду, а також окремі кістки свійських тварин.

Рештки наземного житла №6 були виявлені в тій частині посаду, яка пов’язана з урочищем Пушкарівка. На розкопі 14x6 м були простежені залишки наземної споруди, контури якої 4x3,8 м визначено за насиченістю шматками глиняної обмазки, печини, деревного вугілля, давньоруської кераміки XII-XIII ст. Під час розчистки у північно-західному куту приміщення на глибині 0,30 м було виявлено рештки глинобитної печі грушевидно! в плані форми. її довжина 0,8 м, ширина - 0,7'м, ширина устя - 0,6 м. Збереглися рештки черіня 0,6x0,7 м. Останній мав товщину глининої обмазки - 10 см. У південній половині житла простежені залишки глинобитного вогнища (діаметр - 0,6 м). На площі досліджуваної споруди виявлено серію уламків давньруської кераміки, кілька фрагментів скляних браслетів і залізну давньоруську шпору XII-XIII ст. До житла прилягали рештки наземної господарської будівлі 3x2,8 м, а також залишки чотирьох господарських ям.

Відзначимо також, що на розкопі 1980 ρ., у різних його частинах, на глибині 0,40 м виявлено цілу серію фрагментів давньоруського гончарного посуду XII-XIII ст. Крім того, простежувалися кістки тварин, шматочки горілого дерева від каркасної конструкції, включення глиняної обмазки і печини. У квадраті 7 на глибині 0,30 м, за межами жител знайдено розчавлений давньоруський горщик, прикрашений хвилястим орнаментом. Виявлені на площі розколу фрагменти посуду належать кераміці темносірого кольору з відігнутими вінцями й характерним лінійним і хвилястим орнаментом. Це означає, що на ділянці посаду давньоруської Бакотп, розташованій на південний захід від дитинця, на мисовій терасі, над заплавою р.Рудки при впадінні її в Дністер, на протязі XlI-XIII ст. інтенсивно розвивалося життя місцевого давньоруського населення, що і знайшло свій вияв у відповідній щільності забудови території, а також у тих перебудовах наземних і напівземлянкових жител, які зафіксовані розкопками.

На південний схід від городища-дитинця і течії р.Градівкц О.М.Прпходнюком у 1968 р. було досліджено жптло-напівземлянку давньоруського часу XII-XIII ст. Воно являло собою злегка заглибле­ну в грунт наземну будівлю. Це житло №7 за нашою загальною польовою нумерацією належить до південно-східної ділянки посаду, яка була розташована між дитинцем, р.Градівкою і Дністром. Житло мало в плані підквадратну форму 4x3,8 м і було заглиблено своею основою на 0,25 м від давньої денної поверхні. Воно було орієнтовано своїми стінами за сторонами світу. У північно-західному куту пряиміщення виявлено залишки глинобитної каркасної печі 1x0,9 м. Черінь зберігся непогано (0,7x0,6 м). Стовпові ями при розчистці не простежувалися. Отже, житло мало, очевидно, зрубну конструкцію стін.

У житлі, на рівні долівки та поблизу печі, виявлено давньоруську гончарну кераміку, уламок кам’яного точильного бруска і кілька фрагментів скляних браслетів.

На території посаду (на другій надзаплавній терасі) було проведено у 1975 р. розвідкове шурфування на вільних від посівів ділянках поля і городів. Йдеться, зокрема, про ділянки біля водонапірної башти, а також між цією баштою і садибою М.І.Родумана. Дослідження показали, що тут у давньоруський час були розміщені житлово-господарські комплекси XII-XIII ст. Разом з цим простежено й існування більш ранніх об’єктів VIII- ІХст. н.е. Встановлено, що одне із наземних Жител давньоруського посаду (за нашою польовою нумерацією - це Житло №8) перерізало на глибині 0,35-0,40 м залишки напівземлянкової споруди VIII-IX ст. Рештки наземного житла належали споруді зрубної конструкції. Площа підквадратного в плані житла - 4x3,8 м. У північній половині приміщення простежено печину - рештки глинобитної печі поганої збереженості.

На долівці житла знайдено уламок кам’яного круглого ротаційного жорна діаметром 0,40 м, а також фрагменти дав­ньоруського гончарного посуду - горщики XII-XIII ст. Це були вінчики і стінки з лінійним і хвилястим орнаментом.

Стратиграфічно глибше (0,7 м) тут виявлено нижню частину товстостінного горщика ліпної роботи, який відноситься до VIII- IX ст. Вінчик мав косо зрізані краї.

Під час земляних робіт (копання льоху) на садибі В. І. Левченка (одна з ділянок посаду на другій надзаплавній терасі) натрапили на залишки житла-напівземлянки (за нашою нумерацією це житло №9 на посаді).Заглиблене житло було підквадратної форми приблизно 3,5x3 м. Разом із залишками глинобитної печі в житлі були знайдені уламки давньоруського горщика, кам’яне кругле ротаційне; жорно і залізний серп (речі, нажаль, не збереглися).

В західному напрямку від городища-дитинця, ще далі за межами течії р.Рудка, в бік с.Теремці під час археологічних обстежень 1968-1969 рр. було зафіксовано сліди жител і господарських споруд XlI-XIII ст. Судячи з підйомного матеріалу, територія першої надзаплавної тераси (на землях між Бакотою і Теремцями) була складовою частиною бакотського посаду. Залишки наземних жител у вигляді розораних плугом скупчень глиняної обмазки, печини і каміння разом з уламками давньоруського гончарного посуду XII-XIII ст. дають можливість приблизно уявити собі певну насиченість житлово-господарськими комплексами вказаної частини окольного града. Як вже зазначалося, ця площа посада складала близько 48 га.

Те, що було відмічено під час наших польових обстежень, показує на наявність в цьому мікрорайоні посаду Бакоти приблизно. 13-15-ти розорених скупчень глиняної обмазки й печини з керамікою XII-XIII ст., кістками тварин і окремими знахідками скляних браслетів. Якщо ж мати на увазі, що значна частина давньоруських споруд не збереглася і юму не зафіксована археологічно, то на вказаній площі могло розміститися кілька десятків садиб окольного града.

Нашу увагу привернули, зокрема, й скупчення залізних шлаків з включенням окремих шматків криць і перепаленого каміння на ділянці приблизно 20x10 м, що прилягала до природнього неглибокого яру, який був спрямований в напрямку до берегової лінії Дністра. Поставлені тут розвідкові траншеї виявили залишки залізоробного виробництва. В трьох випадках вдалося зафіксувати нижні частини металургійних домниць, що збереглися погано. Це були заглиблення 0,15-0,20 м округлої форми діаметром 0,75-0,85 м, заповнені перепаленим камінням, включеннями глиняної обмаз­ки, залізних шлаків, деревного вугілля й попелу. Поруч лежали окремі шматки залізних криць і шлаків разом з камінням, до якого наче “прикипіли” частки шлаку. Вапнякове каміння могло використовуватися в процесі плавки заліза як флюс.

Отже, йдеться про прибережну частину ділянки бакотського окольного града, пов’язану з залізоробним виробництвом. Аналогії конструктивним особливостям бакотських металургійних горнів знаходимо серед матеріалів давньоруського Ленківецького городища під Чернівцями⁸ та в інших давньоруських містах⁹.

У південно-східному напрямку, як вже зазнавалося, територія посаду Бакоти простягалася, очевидно, вздовж лівого, берега Дністра до і за межами скельного печерного монастиря, аж до урочища На клині. Площа, освоєна тут населенням окольного града під житлово-господарські споруди, становить приблизно 75- 80 га. Йдеться про ту частину житлових і господарських споруд давньоруського часу, які були відкриті у південно-західній частині урочища На клині, а також про сусідні (через яр) ділянки першої і другої надзаплавної терас, неподалеку від Бакотського скельного монастиря.

Оскільки давньоруські житлово-господарські об’єкти XI- XIII ст. вже описані у попередньому розділі книги, то немає потреби повторюватися. Нагадаємо лише, що ці комплекси і територіально, і в соціально-економічному плані відносяться до підгороддя Бакотського окольного града. Особливо це торкається трьохчастного злегка заглибленого наземного житла XII-XIII ст., а також кількох іншіх напівземлянок. Звертають на себе увагу й залишки залізоробного виробництва, виявлені у прибережній смузі урочища. Серед речових знахідок цієї частини Бакотського окольного града XIl-XIII ст. виділяється масивний залізний леміш для плуга, залізні серпи, ножиці, кам’яні ротаційні жорна, різноманітні кістяні поробки і серед них - кістяна оправа для дерев’яної антропоморфном ікони. Остання річ, виявлена територіально в безпосередній близькості від скельного храму, досить знаменна і засвідчує високий рівень духовної культури населення Бакотського окольного града.

Можна припустити, що саме з цієї частини Бакотської території, яка прилягає до печерного скельного монастиря, походить. невеличка шиферна іконка, яка зберігається у фондах Кам’янець- Подільського історичного музею-заповідника з початку XX ст., але без вказівки на місце знахідки. Ця шиферна іконка розмірами 5,5x4,4 см, товщиною - 0,5 см зображує Дмитра Солунського. Виріб відзначається високою технікою різьблення і міг належати особі з феодальної верхівки міста Бакоти або безпосередньо - скельного монастиря.

Боротьба проти монголо-татарських загарбників зумовила велику популярність іконок з зображенням святих воїнів. Мідну іконку з образами Бориса і Гліба, яку знайшли біля с.Калюса (літописний Каліус), в урочищі Городпсько відносять до XIII-XIV ед ¹⁰ Вона повторювала іконний тип XII-XIII ст. Одним з близьких зразків таких творів і є кам’яна (шиферна) іконка Дмитра, про яку щойно йшла мова. Вона справляє враження монументального твору завдяки фронтальній постаті воїна, який стоїть трохи розтавивши ноги і спираючись однією рукою на щит, а другою тримаючи списа. Два ангели підлітають до нього: один з них дає Дмитрові меч, щоб він боровся з ворогами, а другий - увінчує його німбом слави¹¹. Нагадаємо у зв’язку з цим і прекрасну кольорову мозаїку - Дмитро Солунськпй (воїн з списом, мечем і щитом), яка походить з Михайлівського Злотоверхого собору в Києві початку XII ст. Голова святого подана тут у німбі¹².

На ділянках першої і другої терас лівого берега Дністра, розташованих у 450*500 м від скельного печерного монастиря, крім залишків жител і господарських споруд, відкрито й комплекс гончарного виробництва XII-XIII ст. Його було досліджено у 1991 р. рятівними розкопками у період, коли рівень води в Дністрі сильно понизився й оголилися частини ділянок першої та другої надзаплавних терас¹³. Проведені дослідження показали, що на ділянці другої надзаплавної тераси лівого берега Дністра знаходяться значні залишки давньоруського культурного шару. Разом з керамікою XII-XIII ст. тут зафіксовано скупчення каміння, очевидно, від печі-кам’янки, а також уламок (половина цілого) круглого кам’яного ротаційного жорна. Приблизно в 15-16-ти метрах від цього скупчення (уверх по терасі) й було виявлено рештки двох гончарних печей - горнів.

Один з горнів дуже поганої збереженості, а другий зберігся настільки, що його можна було графічно реконструювати. Це була двохярусна конструкція, вирізана у материковій основі грунту. Діаметр округлої в плані випалювальної камери становив 1 м. Склепіння випалювальної камери збереглося лише частково на висоту 0,12 м. Основа камери, як і стінки склепіння, були вимащені рідкою глиною, а потім - випалені. Товщина решітки з люфтами-продухами - 0,18 м. Розчищено п’ять люфтів-продухів Діаметром 7-10 см. Продухи розташовані хрестовидно, центральний ■ найбільший за діаметром. Вертикальна конструкція печі не передбачала наявності опорного стовпа або стінки. Такі за конструкцією горни Б.О.Рпбаков відносить до першого типу - без “козла” ¹⁴.

Нижня, толочна, камера мала напівсферичне глиняне склепіння і плоске дно. Вона завершувалася устям, челюсті якого мали 0,50 м завширшки і 0,45 м у висоту. Сама топочна камера по вертикалі мала висоту 0,45-0,47 м.

Такої ж, аналогічної, конструкції був і другий гончарний горн, що, як вже зазначалося, мав дуже погану збереженість. Розташований неподалеку, поруч, він, очевидно, разом з описаним, належав до однієї гончарної майстерні. Розташування обох гончарних печей показує, що вони були звернуті своїми устями-топками до течії Дністра.

При дослідженні решток давньоруських горнів було виявлено цілу серію фрагментів кераміки, яка за формою (горщики) і профілюванням вінець відноситься до XII-XIII ст.

Отже, на території посаду літописної Бакоти, на лівому березі Дністра, маємо фіксовану археологічно гончарну майстерню XII-XIII ст.

Ще одну давньоруську гончарну майстерню було виявлено у 1978 р. під час досліджень на правому березі Дністра, навпроти бакотського урочища Курник. Розкопки проводилися під керівництвом Г.Т. Ковпаненко. Було відкрито залишки' давньоруського гончарного комплексу, що складався з трьох горнів. Тут, на береговому схилі, в 6-7-ми метрах на захід від краю надзаплавної тераси було закладено розкоп площею біля 86 кв.м. Потужність культурного шару становила 0,15-0,20 м. Він залягав під верхнім розорюваним шаром світлокоричневого наносного піску та мулу. Материк на всій площі розкопу було досягнуто на глибині 0,50 м від сучасної денної поверхні.

В культурному шарі, що складався з гумусованого чернозему, виявлено скупчення.великих фрагментів від кількох розчавлених посудин, уламок скляного давньоруського браслета, а також дрібні шматочки печини та давньоруської кераміки. Під час досліджень при зачистці було простежено темну пляму - 2,5x3 м, а також два кола з обпаленої глини (діаметром в 1 м).В процесі подальшої розчистки з’ясувалося, що вказані пляма і два кола - це залишки гончарної майстерні, яка складалася з трьох горнів для випалу гончарного посуду. Два горни збереглися добре, а третій - лише частково. Біля горнів були також виявлені й розчищені пригребища, тобто ходи до толочних камер гончарних печей.

Горни були споруджені в материковому грунті. Спочатку тут були вирізані випалювальна і топочна камери, з послідуючою обмазкою стінок камер рідкою глиною з рослинними домішками. Потім - споруджувались пригребища та решітки, які розділяли камери поміж собою.

Пригребище, що належало двом горнам, мало неправильну, близьку до овальної, в плані форму. Довжина його - 5 м; ширина при вході до погребища -1,4 м;у самому широкому місці - 3 м; при переході від погребища до горнів - 1,6 м. Діаметр основи випалювальних камер горнів - 1,2 м. Висота збереженої частини стінок випалювальних камер - 0,55-0,75 м. Ширина топочних камер у вертикальному перерізі - 1 м, висота - 0,55-0,60 м. Кожний з горнів майстерні мав в основі випалювальної камери по чотири люфти-продухи (діаметром 7-8 см), які були розташовані хрестовидно. Глибина пригребищ - від 0,70 до 0,90 м від рівня давньої денної поверхні.

У заповненні пригребищ, в коричневому суглинку, були знайдені у великій кількості дрібні та великі фрагменти давньоруської кераміки. Аналогічні фрагменти посуду були відкриті і в обпалювальній камері одного з горнів (горн №2). У заповненні топок була обгоріла глина, шматочки деревного вугілля, попіл, печина.

Серед кераміки, знайденої в пригребищах, заслуговують уваги знахідка нижньої частини горщиків з одним отвором у денці; діаметр отвору - біля 1 см. Поблизу толочної камери горна №1 знайдено кам’яну плитку із заглаженою поверхнею (очевидно, лощило).

У верхній частині пригребища виявлені: два залізних рибальських гачки, уламок зернотерки, намистина-, фрагменти скляних браслетів, залізне долото та інші речі, які свідчать про Досить тривалий час існування вказаної гончарної майстерні.

Толочні отвори гончарних горнів були звернуті до Дністра так само, як і на місці лівобережної давньоруської гончарної майстерні (неподалеку від скельного печерного монастиря).

Знайдена при розкопках гончарних горнів кераміка абсолютно ідентична гончарному посуду XlI-XIII ст., поширеному і на інших Ділянках окольного града Бакоти. Кераміка ця знаходить також аналогії серед гончарного давньруського посуду Ушиці, Каліуса, Устя й інших середньодністровських давньоруських населених пунктів. Ця кераміка належить до І і II типів Галицького давньоруського гончарного посуду¹⁵.

Отже, рештки гончарної майстерні XII-XIII ст., розташовані і досліджені на правому березі Дністра (навпроти лівобережного урочища Курники) ми включаємо до території Бакотського давньоруського окольного града. Розміщення майстерні та її тривале за часом функціонування дозволяють пов’язувати ремісничу діяльність місцевого давньоруського населення саме у зв’язку з Бакотськпм посадом або окольним градом.

У 1979 р. були проведені пошукові розкопочні роботи на ділянці лівого берега Дністра, в урочищі Курники (як раз навпроти лівобережної гончарної майстерні). Тут, під горою, на якій знаходиться давньоруський скельний печерний монастир, при розкопках на глибині 2 м були виявлені залишки конструктивних деталей давньоруського житла №10 у вигляді спаленини товщиною 6-7 см. У вказаному горілому шарі на площі 1x2,4 м виявлено гончарну давньоруську кераміку, глиняну обмазку і включення печини, а також залізний кований цвях.

Рештки давньоруського житла, як з’ясовано, виявилися на глибині 2 м в результаті зсувів і намивів грунту разом з уламками скельної породи з боку гори в урочищі Монастирисько.

Таким чином, можна вважати з’ясованим питання про територіальні межі Бакотського окольного града, які вкладаються, як вже зазначалося, у загальну площу біля 130 га. Житлово- господарські споруди посаду виявляють конкретну мікроструктуру бакотської житлової і господарської забудови, розміщення залізоробних, гончарних майстерень і т.п.

Матеріали археологічних досліджень дозволяють висловити деякі міркування щодо конструктивних особливостей давньоруського житла в Бакоті. І на дитинці, і на посаді маємо рештки наземних і напівземлянкових жител XII-XIII ст. Вони знаходять паралелі у ряді давньоруських пам’яток, зокрема, - на території Південно- Західної Русі (Галич, Пліснеськ, Колодяжин, Ленківці, Василів, Звенигород та ін.).¹⁶ Виявляється, що окремі бакотські напівземлян­ки (заглиблені своєю основою в грунт на 0,25-0,30 м) тільки формально можуть розглядатися як такі. Насправді ж йдеться, по-суті, про наземні житла. П.П.Голочко і В.А.Харламов слушно відзначають, що на Україні досліджено значну кількість давньоруських жител. За конструктивним способом зведення стін вони розподіляються на каркасно-стоїчні (стовпові) і зрубні (вінцові). Обидві ці схеми не залежать від глибини закладки основи будинків і простежені на об’єктах як із заглибленою основою, так і - з незаглибленою. Між тим, в археологічній літературі саме ступінь заглибленості основи будинків визначила такі термінологічні поняття як - “землянка”, “напівземлянка”, “наземне житло”. При спеціальному вивченні цього питання з’ясувалося, що в основу вказаної термінології покладено другорядну ознаку - влаштування основи будинку, а не головний - конструктивний принцип, тобто спосіб зведення стін¹⁷. І каркасно-стовпові, і зрубні житла представлені на території Бакоти, як і в інших суміжних землях Південно-Східної Європи, ще у чёрняхівському домобудуванні. Ця ж традиція простежується за матеріалами домобудування V-VII і VIII-IX ст. н.е. (див. матеріали наших досліджень в урочищі На клині). Вона розвивалася далі в нових історичних умовах Київської Русі IX-XIII ст.

Вивчення основи заглиблених жител, на думку П.П.Толочка і В.А.Харламова, дає підставу вважати, що в ряді випадків самими заглибленнями не обмежувалася площа житлового приміщення. Особливо це стосується таких приміщень, коли печі виходять за межі заглиблення і, знаходячись на рівні давнього горизонту,- своїми устями звернуті до середини заглибленої частини приміщення'⁸. Окремі житла такого, типу представлені в тій частині підгороддя бакотського посаду_ляка зв’язана з урочищем На клині. Вони датуються серединою І тис. н.е., VI-X^zIII ст. і IX- XI ст. Рештки аналогічних споруд маємо і у тій частині окольного града, що пов’язана з урочищем Пушкарівка і датуються XII-XIII ст. Це означає, що справжня площа вказаних житлових приміщень не обмежувалася тільки їх заглибленими частинами, а й включала найближчу периферію, особливо, коли на ній виявляються речові знахідки..

Отже, дослідники історії давньоруського житла відзначають, Що для IX-XIII ст. характерною особливістю будинків є те, що вони належали до двох основних конструктивних типів - зрубного і каркасно-стовпового. Є й випадки поєднання у вертикальній будівельній структурі окремих будинків каркасно-стовпової і зрубної техніки спорудження дерев’яного каркасу.будівель¹⁹

Ще ж стосується планової структури давньоруських жител, то в світлі викладених спостережень і узагальнень можна погодитися з тим, що крім одночастних існували, і очевидно, домінували двохчастні будинки. З’ясовується при цьому, що досить часто у давньоруських містах існували й двоповерхові будинки²⁰.

У цьому зв’язку надзвичайно цікавий трьохчастнип житловий будинок (житло.№3 з підгороддя бакотського посаду в урочищі На клині). Його реконструкція, з урахуванням того, що основа житла була опущена в грунт на 0,55-0,65 м, свідчить про можливість двоповерхового варіанту споруди. Досить товсті в діаметрі опорні стовпи (центральні по осі - діаметром 0,75 м, кутові - 0,40-0,45 м при глибині залягання відповідно - 0,60 і 0,40 м) свідчать про те, що вони могли утримувати другий поверх, який міг бути трьохчастним, як і перший нижній поверх, або - двохчастнпм. Йдеться, таким чином, про те, що паралельно з одноповерховою забудовою, давньоруська Бакота могла мати і двоповерхові житлові будинки.

Таким чином, житла, відкриті і досліджені на території літоппсногт міста Бакота, за своєю планувальною структурою розподіляються на одно,- двох- і трьохчастні. Ця схема в цілому є типовою для більшості міст Південно-Західної Русі.

Дослідження останніх років на Території давньоруських міст показали, що головним елементом планувальної структури міста була садиба. Остання складалася з житлового приміщення, а також двох - трьох будівель господарсько-виробничого призначення. Садиби стародавнього Києва, наприклад, площею 250-300 кв.м належали бідним прошаркам давньоруського населення XI-XII ст.; середні за площею (600-700 кв.м) садиби належали представни­кам купецького сослов’я.²¹- На основі археологічних досліджень в Бакоті можна лише частково з’ясувати приблизні розміри садиб підгороддя та на посаді. Так, наприклад, трьохчастне, очевидно, двоповерхове житло XII-XIII ст. разом з господарськими спорудами займали площу в урочищі На клині біля 400 кв.м. На площі цієї садиби, крім житлового будинку, були господарське наземне приміщення, а також три господарські ями. Площа цієї садиби визначається приблизно, оскільки залишки огорожі не простежено і площу визначено за розміщенням на ній складових частин садиби цього двору. Цікаво, що поблизу цієї садиби (на розкопі V) було.,йшшдсно кістяну оправу від антропоморфної дерев’яної ікони.

В тій частині бакотського посаду, яка пов’язана з урочищем Пушкарівка, наземне житло λ^r°6 (4x3,8 м) знаходилося на території садиби разом з наземною господарською будівлею (3x2,8 м), а також із залишками чотирьох господарських ям. Садиба могла займати площу біля 500 кв.м. її межі визначені приблизно на основі розміщення вказаних житлових і господарських об’єктів, оскільки залишків огорожі не простежено і тут. Відзначимо, що на цій садибі знайдено уламки скляних браслетів і залізну кавалерійську шпору XlI-XIII ст.

У безпосередній близькості до дитинця, на схід від нього, розміщувалася садиба XII-XIII ст., яка складалася з житла λ¾7 (4x3,8 м), господарської будівлі (2x3 м) і трьох господарських ям. Площа цієї садиби визначена приблизно - вона складала понад 350 кв.м.

Отже, площа садиби на Бакотському посаді визначається в середньому в 400-450 кв.м.

Що ж стосується дитинця, то відкриті на його Території залишки житла і господарських споруд свідчать про те, що тут знаходиться феодальна садиба. Вона займала південну мисову ділянку городища і складалася з жптла і кількох господарських споруд. Площа цієї садиби визначається в межах 1400-1500 кв.м. Саме житло мало злегка заглиблену в грунт основу - 4,2x3,8 м. У його північно-східному кутку була глинобитна пічка, а в центральній частині приміщення - ще одна більш давня за стратиграфією пічка. Очевидно, саме заглиблення споруди, пов’язане з перебудовою,- становило центральну в плані частину будинку, до якої прилягали бічні, що виходили вже за межі заглиблення. Загальна площа Цього житла визначається приблизно 6,2x5,8 м. Речовий комплекс вказаного житла включав три залізні ножі, круглий жорновий камінь, великі фрагменти давньоруської корчаги, уламки кам’яного точильного бруска, три уламки скляних браслетів, фрагмент глиняного пряслиця й керамічне грузило.

До господарських споруд садиби належали рештки наземного будинку 2,8x3,2 м з округлою в плані ямою діаметром 1,2 м. У ямі ¹ на території наземної споруди виявлені уламки горщиків XII- XlH ст., кістки домашніх тварин, великий уламок борта керамічної Жаровні. Друга, злегка заглиблена в грунт на 0,45-0,50 м господарська споруду 3x2,8 м містила у собі, разом з давньоруською κepa>p.⅛yω, шматки силікатного шлаку, гутного скла, кістки тварин, уламки почини й вуглики. Залишки ще однієї господарської будівлі, які виявлені на території садиби, належали наземній споруді 3x3,4 м із деяким заглибленням ∏ центральної частини - 2x2,5 м. На території цього об’єкту та поблизу нього виявлені шматок залізної криці, давньоруська кераміка і, зокрема,- розчавлений горщик XII-XIII ст. ;

Таким чином, садиба на дитинці включала житло і три господарські будівлі. Якщо до цього додати, що значна частина господарських об’єктів була зруйнована в другій половині XIII ст. при виникненні тут кладовища, то стане зрозумілою відповідна насиченість спорудами на території садиби феодала-дитинця давньоруської Бакоти.

За межами дитинця, на другій надзаплавній терасі, в урочищі Церковище, де на овальному підвищенні у XVIII-XIX ст. стояла дерев’яна церква, у 1975 р. були проведені археологічні дослідження. Розкопками виявлено залишки фундаментів шириною 0,6 м і глибиною 0,3 м. Фундамент було викладено з великих кам’яних вапцякових брил, закріплених на глиняному розчині. Встановле­но, що довжина фундаментів храму по лінії -. схід-захід - становила біля 13 м.

,■ При розчистці фундаментів зустрічалася гончарна кераміка XVII-XVIIIcτ., яка,_:очевидно, вказує на час спорудження церкви. Разом з тим відзначимо, що під час досліджень 1975 р. було виявлено кілька безінвентарних захоронень, які, судячи з стратиграфічних спостережень, хронологічно передували спо­рудженню храму. В кількох місцях було виявлено і окремі фра­гменти давньоруської гончарної кераміки XII-XIII ст. Отже, можна вважати, що до спорудження храму тут існувало давньоруське, а потім - пізньосередньовічне кладовище. Що торкається давньоруської кераміки, то вона може вказувати на те,-що і у XII- XIII ст. на цьому місці стояв храм. Нажаль, його фундаменти було, очевидно, зруйновано в XIV-XV ст.

Ми розглянули, таким чином, матеріали археологічних досліджень на території городища-дитинця і посаду літописної Бакоти. Вони показують, що основні історико-топографічні компоненти повністю відповідають археологічним ознакам дитинця ісосе.ду, пгюстеженим підчас розкопок. Основні складові частини давньоруської Бакоти пов’язані з посадом, який прилягав до лівого берега Дністра, і дитинцем, що знаходився на підвищенні, неподалеку від впадіння р. Рудки в Дністер. Течія другої невеличкої річечки - Градівки обмежувала зі сходу центральну частину міста з церковищем і, очевидно, - з торговицею (давньоруською тор­говельною площею). Важливими історико-топографічними [домінантами, крім дитинця, виступають: на північному сході - городище-замок в урочищі Городисько Монастирисько (Біла або рілянська стінка), на південному-сході - скельний печерний [монастир. У північно-західній частині над навколишньою місцевістю фіділяється Теремецька гора (за народними переказами - місце [терему - літньої резиденції бакотських феодалів). І дійсно, за [Геремцями був простеженні! вал та якісь поруйновані мури²².

Відзначимо, що з напольного боку територія давньоруського міста була добре захищена підкововидною в плані грядою природних скельних підвищень. Що ж до в’їзду з північного-сходу до міста, то він надійно контролювався вже згаданий замком. Визначаючи місце посаду або окольного града в соціально-економічній структурі Бакоти, можемо констатувати, що головні його риси співпадають з ознаками посадів інших давньоруських міст. Йдеться про його ражливу економічну і соціальну роль (розвиток ремесла, торгівлі |и, очевидно, самоуправління всієї сільськогосподарської округи)²³. До складової частини давньоруського міста Бакоти входив, очеви­дно, і скельний печерний монастир, оскільки до кінця XIV ст. монастирі, як правило, розташовувалися на території давньоруських міст²⁴. Тим більше, що конкретна ситуація розміщення бакотського скельного монастиря, який височів над кварталами ремісничо- торговельного окольного града у південно-східній частині міста, Це підтверджує.

Уявний зовнішній вигляд панорами міста Бакоти може бути реконструйований з урахуванням особливості мальовничої місце­вості і різноманітних історико-археологічних і історико-архітектур- них об’єктів. Йдеться про вже зазначені історико-тоцографічні Домінанти (дитинець, замок, скельний монастир і Теремецька ^r°pa) на фоні дерево-глинобитної забудови дитинця і посаду, при наявності одно- і двоповерхових будинків в їх загальній міській структурі. Побілені стіни дерево-глинобИтних конструкцій житлово- господарських споруд дитинця і посаду разом з замком і скельним монастирем, розташованими на значних підвищеннях, створювали яскраву, радісну кольорову гаму, так характерну для південних давньоруських міст²⁵.

Примітки

^, Літопис великих князів Литовських зазначає, що біля 1362 р. литовські князі Kopiamoemi відновили подільські міста, зруйновані ординцями в середині XUI ст. Див. Е.Сецинський. Бакотский скальный монастырь / / Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета, в.5.-Каменец-Подольский 1890-1891. - С.217; Гульдман В.К. Памятники старины в Подолии.—Каменец-Подольский, 1901. —С.86.

² Куза А.В. Социально-историческая типология древннрусских городов X-

XIII вв. // Русский город. — М, 1983- — С.27-30.

³ Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. —К, 1989. — С. 196.

⁴ ПСРЛ. т.І. Лаврент. і Троїцька літописи.-Спб, 1896.-С. 135; ПСРЛ. m.Π.~C.84.

⁵ Опис цих пам’яток буде коротко викладений у додатках-списках досліджених пам’яток Бакоти.

^s Опис поховань на могильнику XIII-XIV cm. викладено у додатках- списках досліджених пам’яток Бакоти.

⁷ Винокур И.С. Языческие изваяния Среднего Поднестровья // История и археология юго-западных областей СССР начала нашей эры. — М, 1967. - С. 139. Опис цього об’єкта див.у додатках-списках досліджених пам 'яток Бакоти.

^s Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина.-К,1982.-С.78-79.

⁹ Гопак В.Д. Железообрабатывающее ремесло // Археология Украинской

ССР. m.3-~K,1986.-С.418-419.

¹⁰ Гульдман В.К. Памятники старины в Подолии... -С.35.

"Логвин Г.H. Скульптура та різьблення // Історія українського мистецтва. т.П.-К,1967.-С.107-108.

¹² Історія українського мистецтва, т.І.-К,1966.-С.297,рис.242.

¹³ Розчистку проведено В.А.Захар’євим і М.І.Михайловим. Ми вдячні їм за фото й креслення об’єкту, а також за кераміку, яку вони передали разом з ілюстраціями.

¹⁴ Рыбаков Б.А. Ремесло древней Руси. —М, 1948. — С.351.

^!! Малевская М.В. К вопроси о керамике Галицкой земли // KCIIA АН СССР. β.120.-M,1969.-C.7; Горішній П.А. Гончарний комплекс у с.Бакота //Археологические исследования на Украине в 1978-1979 гг.~ Днепропетровск, 1980. ~С. 159.

¹⁶ Археология Украинской ССР. т.З. - К, 1986. — С. 286-350.

¹⁷ Толочко П.П. Массовая городская застройка Киева IX-XIII вв. // Тезисы докл. на IV Международ, конгр. по слав, археологии. - К, 1982. — С.25; Харламов В.А. Древнерусское жилище //Археология Украинской ССР. т.З.-К,1986.-С.344-345.

¹⁵ Харламов В.А. Древнерусское жилище...С.349.

¹⁹ Там же.

²⁰ 'Голочко П.П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности

ХІКХШ веков.— К, 1980. — С. 70-71; Харламов В.А. Древнерусское жилище... — С.350. Під час досліджень на території посаду Кам' янець- Подільського у 1981 р. було також археологічно відкрито й зафіксовано рештки давньоруського двоповерхового будинку XIhXIII cm. Див. Винокур I. C., Петров М.Б. Історична топографія Кам’янця-Подільського з найдавніших часів до кіния XVII століття.-Хмельницький,1983.~ С.13-14.

²¹ Харламов В.А. Древнерусское жилище... - С.348.

²² За переказами місцевих жителів.

²³ Тимощук Б.А. Археологические признаки посада древнерусского города / / Труды пятого Международного конгресса славянской археологии.— Секция П.-М, 1987.—С.75.

²⁴ Голубинский Е. История русской церкви. —М, 1901. т.І. — С.746-763.

²³ Логвин Т.Н. О внешнем облике древнерусских городов // Труды пятого Международного конгресса славянской археологии. Секция VI. -M,1987. -

Цифрами на карті позначені (стр. 176):

1-Теребовля; 2-4-Зеленче (Семенів); 5, 6-Семенів; 7~Φe∂opiβκa;

8, 9~Більче-Золоте; 10, 11-лисичники; 12-Колодрібка; 13~Калагарівка; 14-Раштівці; 15, 20-Городниця (Богит); 16, 18~Крутилів (Звенигород); 17, 19~Іванківці; 21-Васильківці; 22-Жабинці; 23, 24-Мушкатівка;

25, 26-Вовківці; 27, 28~Бабинці; 29~Устя; 30-Івано-Пусте; 31~Oκonu; 32-Бережанка; 33~Γyκiβ; 34-Оринин; 35~3бриж; 36-Кугаївці; 37-Кутківці; 38-Юрківці; 39, 40~Черче; 41, 42~В.Слобідка; 43~Гринчук; 44, 45-Гуменці; 46, 47-Должок; 48, 49~Кам'янеЦъ-Подільський; 50~Кадиївці;

51, 52-Колубаївці; 53, 54-Супрунъківці; 55, 56-Дерев'яне;

57, 58-В.Яромирка; 59, 60~B. Kapao чиів; 61-Городок; 62-Кузьмин; 63~Hoβe Поріччя; 64-Остапківці; 65, 66, 67-Підлісний Олексинець; 68-Подільське; 69~Княгинин; 70-Княжпі.іъ; 71-Устя; 72, 73~Малинівці; 74-Слобідка Малиновецька; 75~Станіславівка; 76-Привороття; 77-Стара Ушиця; 78-Бакота; 79~Чабановка; 80—Грушка; 81~Теремці; 82-Ріпинці; 83~Китайгород; 84-Суржинці; 85~Лука-Каветчинська; 86-Жванець; 87-Думанов; 88-Соколець; 89, 90-Мінівці; 91~МаліІвці; 92-Гірчична; 93~Ставище; 94-Балин; 95-Велика Побойна; 96~4amκiβ; 97-Антонівка; 98-Калюс; 99~Пижівка; 100-Хребтіїв; 101~Пилипи-Хребтіївські; 102, 103~Глибівка; 104, 105~Хотин; 106, 107-Василів; 109~Баламутівка; 110-Боянчук; 111 -Вікно; 112, 113-Дорошівці; 114, 115~3аставна; 116-Онут; 117-Репу жинці; 118-Бернове; 119~Вороновиця; 120—Грушівці; 121~Кельменці; 122-Комарів; 123-Ленківці; 124~Ломачинці; 125, 126-Михалково; 127, 128, 129~Henopomoβe (128-літописний Кучелмін).

Рис. 80

Карта-схема давньоруських пам’яток Пониззя,XI-XIII, cm. (перечень пунктів на стор. 175)

Рис. 81

План літописної Бакоти XIl-XlV cm.:

J-дитинецъ; ІІ-городище-феодальний замок; ІІІ-посад; ІѴ-церква; Ѵ-скелъний печерний монастир;

ѴІ-палацова будівля; ѴІІ-кладовище; ѴІІІ-селище; ІХ-місце групового захоронения; Х-скелжжі урвища.

x^-uv. Uχt

Схематичний план городища-дитинця XII-XIII ст.: 1-край знівельованого валу; 2-розкопи на городищі.

Л

Рис. 83

Схематичні плани давньоруських жител XH-XIII cm.: !-дитинець; 2-житло K¾t; 3~житло №2; 4-житло Λ¾6; 5~житло Х°3; 6-житло №4; 2-житло №5 (посад): І-глиняна обмазка (печина); ІІ-черінь; Ш-камені; ІѴ-яма.

Рис. 84

План-схема кладовища XIII-XIV cm. в урочищі Скельки.

Рис. 35

План-схема окремої частини кладовища XIlI-XIV cm. в урочищі Скельки.

1'

Рис. 86

Схематичний план і nepepis заглиблень залізоробних горнів: 1-залізні щлаки; 2-деревне вугілля; 3~обпалені камені; 4~попіл.

Рис. 87

Схематичний план городища-замка XII-XIII cm.: 1-межі городища з переходом до урвищ і рову; 2-кам'яний вал (стінка).

Рис. 88

План і переріз житла-напівземлят_{и Λ⅛39.∙ !-каміння; 11-обпалена глина; Ш~канавка.

Рис. 89

Глиняні жаровні з пам'яток IX-X cm,: І-житло №39; ІІ-житло.∖if(I.

Рис. 91.

Давньоруський гончарний гот XII-XIII cm. з посаду (лівий берег Дністра). 1—поверхня грунту; 2~~обпалена глина; 3~люфти-продухи; 4 материк.

Рис. 94

Залізні наконечники стріл, лезо бойового ножа, фрагмент кінського вудила і бойова сокира XII-XIII cm.

Рис. 95

Уламки скляних браслетів і кераміки XII-XIII cm. з житла №3.

Рис. 96

Зразки кераміки XII-XIIl cm. з території дитинця і посаду.

Рис. 97

Залізні: 1-бойовий ніж; 2-наконечник стріли арбалета; 3, 4-пряжки кінської упряжі; 5~uιnopa; 6-заготовка кістяної рукоятки (ХІІ-ХІП cm.).

Рис. 98

Залізні побутові вироби XII-XIII cm.

р. Рис. 99

бра ^ЄЧг XH~Xm ^cm∙∙' 1~срібна скронева підвіска; 2-11 -уламки скляних ^p Г?^ЄГіс^в2 І?’ И’. 17. 18-бронзові гудзики; 14-6ронзова застібка книжки;

->> 16~бронзові нашивні^ляшки; 19-21-кістяні проколки; 22~уламок ам яного точильного бруска; 23~фрагмент керамічного пряслиця.

Рис. 100

Речі XIl-XIII cm.: 1-6-срібні скроневі кільця; 7~бронзова шпилька; 8-уламок бронзового пінцета; 9, 10-срібні трьохбуеинні сережки.