ВИСНОВКИ
Літописне давньоруське місто Бакота на Середньому Дністрі привернуло увагу дослідників ще наприкінці XIX ст., коли тут було відкрито залишки скельного печерного давньоруського монастиря.
Стаціонарні ахеологічні розкопки на території колишнього міста та його околиць (до затоплення у зв’язку з спорудженням Могилів-Подільської ГЕС с. Бакота Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) проведені на протязі 1963-1964 - 1980- 1991 років експедиціями Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, Кам’янець-Подільського історичногомузею-заповідника та Інституту археології AH України. В результаті цих досліджень вдалося з’ясувати історію заселення Бакотського мікрорегіону починаючи від доби пізнього палеоліту до середньовіччя.'. На основі археологічних досліджень і залучення даних літописів й створено цю монографічну працю.У історії стародавніх східних слов’ян-землеробів І тисячоліття нової ери відбулися прогресивні еволюційні зрушення, які привели до певної концентрації населення на місцях так званих “гнізд” слов’янських поселень. Саме з цим процесом пов’язано і формування міста Бакота, яке у XII-XIII ст. стало соціально- економічним, адміністративним і культурним центром Дністрянського Пониззя (частини пізнішого Поділля).
В археологічних матеріалах стародавньої Бакоти, як у краплині води, відбилися важливі соціально-економічні та історико- культурні закономірності, що мали місце на протязі І тисячоліття нової ери у цілому морі східнослов’янських поселень Подністров’я і Південно-Східної Європи в цілому. Йдеться, перш за все, про значну концентрацію населення у період першої і другої половини І тисячоліття н.е. Це зсвідчують значні осередки поселень чер- ияхівської культури II-V ст. н.е., ранньосередньовічних східно- слов’янських селищ V-VII ст. н.е. і давньоруських поселень VIII- IX ст. н.е. на території Бакоти та її округи.
Особливо показові в цьому плані розкопки, проведені в урочищі На клині.
Вони виявили історико-культурну і соціально- економічну спадкоємність у заселенні лівого берега Дністра від II- V ст. н.е. і до XII-XIII ст. включно. Тут виявлені 54 черняхівських жител (в тому числі - 38 напівземлянок), 16 жител-напівземлянок перехідного періоду (кінця IV - першої половини V ст. н.е.) від черняхівської культури до культури ранньосередньовічних слов’ян V-VII ст. н.е., 10 будинків VI-VIII ст. н.е., 7 жител і господарських споруд IX-XI і XII-XIII ст. Важливо підкреслити стабільність соціально-економічного та історико-культурного розвитку населення в середині І тисячоліття нової ери. Відкриті комплекси кінця IV-V ст. н.е. в цьому плані надзвичайно показові. Вони досліджені не тільки в урочищі На клині, а також і на селищі поблизу Теремців, яке територіально відстоїть від урочища На клині всього на 3-3,5 км.В урочищі На клині, крім житлових комплексів і господарських споруд, були відкриті черняхівські гончарні горни, залишки залізоробного виробництва черняхівської культури, а також середини і третьої чверті І тис. н.е.
Інтересно, що на окремих поселеннях Бакотського мікрорегіону відкриті й об’єкти язичницького культу - жертовники-капища, які фіксують певний рівень розвитку релігії і язичницького центру, що сформувався в даному регіоні Середнього Подністров’я. Разом з цим, на території майбутнього давньоруського міста зафіксовано важливий і по своєму унікальний культовий об’єкт - християнський монастир XI-XIV ст.
Оскільки Бакота була у XII-XIII ст. столицею всього Дністрянського Пониззя, то важливо простежити розміщення і співвідношення в одному з мікрорегіонів Середнього Подністров'я Давньоруських городищ і цілої групи неукріплених поселень XI- XIII ст. В ньому зафіксовано 31 городище і 75 селищ відкритого τ∏∏y. Безпосередньо на території літописної Бакоти це городища: в урочищі Скельки, на Білій Горі і наТеремецькій Горі. В радіусі 3-15 км навколо Бакоти функціонували городища: Ст. Ушиця, Пижівка, Подільське, Дерев’яне, Калюс, Пилипи Хребтіївські, Куча, Хребтіїв, Лоївці.
Тут же - 32 відкритих, неукоіпдешіХ поселення сільського типу. В радіусі 15-30 км - відомо ще 10 городищ і 20 неукріплених селищ, а на периферії, на відстані 30- 45 км від Бакоти, маємо - 8 городищ і 23 неукріплених поселення.Серед вказаних археологічних пам’яток є й літописні міста. Це, крім Бакоти, Ушиця, Каліус, а на правому березі Дністра - Кучулмпн, Василів, Хотень (Хотин). Чому ж саме Бакоті судилося стати центральним містом пониззя XII-XIII ст.? Наші археологічні дослідження показали, що цьому сприяли різні фактори: природничо- географічний, соціально-економічний, релігійно-культурний та політичний.
Основні історико-топографічні компоненти літописної Бакоти характеризуються наявністю дитинця, посаду, а також окремого замку і скельного печерного монастиря. Центральна частина давньоруського міста XII-XIII ст. була розташована на підвищенні, між двома лівими притоками Дністра - річечками Рудка і Градівка. З напольного, північного боку територія Бакоти була добре захищена підкововидною в плані грядою природних скельних підвищень. В’їзд до міста з північного-сходу надійно конролювався вже згаданим замком.
Визнаючи місце посаду або окольного града в соціально- економічній структурі Бакоти, констатуємо, що його основні риси співпадають з ознаками інших давньоруських міст XIl-XIII ст. Зокрема, історична топографія та техніка домобудування в Бакоті XII-XIII століть знаходять прямі паралелі у цілому ряді інших міст Південно-Західної Русі (Галич, Пліснеськ, Колодяжин, Ленківці, Василів, Звенигород та ін.)
На території Бакотського посаду XII-XIII ст. функціонували гончарні майстерні, металургійні печі та кузні. Це знайшло своє відбит.я в археологічних матеріалах. Але йдеться не тільки про розвиток ремесла і торгівлі (Бакота лежала на важливому дністровському водному шляху), а й про.не менш важливу функцію самоуправління значної сільськогосподарської округи у Середньому Подністров’ї. Як складова частина літописної Бакоти повинен розглядатися і скельний печерний монастир, спорудженні' наприкінці ХІст.
на місці поперед’-язичницьких жертовників і жертовних місць. Конкретна ситуація розміщення скельного християнського монастир,. показує, що він входив у південно- східну частину окольного града, топографічно домінуючи над ним. Роль цього культового осередка повинна, безсумнівно, враховуватися при вивченні фоомування та подальшої історії міста Бакоти.Важливим у розвитку Бакоти був і політичний фактор. Літопис засвідчує, що в місті перебували і виконували адміністративні функції намісники-бояри з княжого Галича. Недарма різні військово-політичні колізії в умовах міжусобної боротьби на землях Південно-Західної Русі у XII-XIII ст., а також боротьби з ординцями у середині XIII ст. знайшли своє відображення в літописі. При цьому Бакота у вказаних колізіях виступала, крім іншого, і як значний політичний осередок Галицького князівства.
Говорячи про Бакоту другої половини XIH-XV століть, ми констатуємо, враховуючи конкретні історико-археологічні комплекси, що дитинець припинив своє функціонування і колишнє призначення в середині XIII ст. у зв’язку з навалою ординців. На його місці з’являється кладовище, 55 захоронень-трупопокла- день якого відкрито розкопками. Вони датуються другою половиною XIII-XIV ст.
Залучення матеріалів досліджень кінця XIX ст., а також наші обстеження дозволили зробити спробу реконструкції дерев’яної прибудови-тамбуру при вході на територію скельного печерного монастиря. Справа в тому, що наявні в скелях рештки келій, монстирської церкви і монастирського кладовища розміщені у двох вертикальних ярусах. Це означає, що функціонування вказаних об’єктів могло здійснюватися тільки при наявності Двоповерхової дерев’яної конструкції типу тамбуру з завершенням У вигляді башти. Перехід з першого поверху на другий міг,здійснюватися при використанні системи драбищ вмонтованих у Дерев’яну прибудову. Залишки на зовнішніх торцевих стінах скель спеціальних пазів і отворів дали можливість здійснити таку уявну реконструкцію. При цьому враховано досвід львівських вчених (М.Ф.Рожко та ін.), які здійснили ряд реконструкцій на місцях колишніх давньоруських дерев’яних споруд, розташованих на території Карпатського нагір’я.
Стосовно датування Бакотського скельного християнського Монастиря, то, як з’ясувалося з напису,вибитого на скелі при вході до монастиря, він почав функціонувати в кінці XI - на початку XII ст. Верхню хронологічну дату комплексу з’ясовує Литовсько-Руський літопис, вказуючи на 40-60-ті роки XIV c∙r Але монастир, очевидно, існував і пізніше - у XV ст. Він пережіщ лихоліття ординського нашестя в середині XIII ст., був свідком гострих політичних подій боротьби Литви і Польщі за Поділля у XIV-XV ст.
Для періоду XIV-XV ст. в історії літописної Бакоти мц маємо залишки дослідженого розкопками кам’яного палацового комплексу в урочищі Двір, окремі житлово-господарські об’єкти на місці колишнього дитинця та посаду. Крім того, в різних частинах Бакоти при земляних роботах були виявлені й залишки культурного шару XV-XVII ст. Отже, життя на території колишнього давньоруського міста продовжувалося, але історичне значення його, безперечно, занепадає. Події 1431-1434 ρρ., пов’язані з повстанням селян в Бакоті та її окрузі, разом з колізіями боротьби литовських і польських феодалів за остаточне володіння Бакотою і Поділлям в цілому завершують найважливіші етапи в історичній долі Бакоти як Micfa.
Що стосується конкретної ролі Бакоти в історії Південно- Західної Русі, то ми враховуємо, що середня течія Дністра була своєрідним срижнем, що об’єднував навколо себе східнослов’янські племена уличів і тиверців. Саме у цьому важливому вузловому регіоні Середнього Подністров’я на базі соціально-економічного, політичного, історико-культурного і релігійного розвитку з цілого ряду “гнізд” східнослов’янських поселень, які функціонували впродовж всього І тисячоліття нової ери, очевидно, в кінці XI - на початку XII ст. починає формуватися Бакота - літописна столиця Дністрянського Пониззя (частина пізнішого, починаючи з XIV ст- - Поділля).
Літопис руський зафіксував на своїх сторінках колорити* події соціально-політичної боротьби в районі Бакоти і в самі** Бакоті.
Йдеться про військову експедицію 1159 р., яку організував і очолив князь-ізгой Іван Берладник, що прибув у Серед**6 Подністров’я (під Ушицю) разом із своїми союзниками - половцям*1, В середині XIII ст. Бакота неодноразово згадується в літописі У зв’язку з галицькими намісниками у місті Судичем і Милієм, a також з антифеодальним рухом і боротьбою центральної ГалицьК0' Волинської військово-політичної адміністрації проти зрадник*0 загальнодавньоруських інтересів - князів Болохівської земЛ*' Йдеться в літописі і про керівника державної канцелярії Данила Романовича - печатника Кирила (Курила). Останній після наведення порядку в Середньому Подністров’ї й придушення болохівських князів (з 1246-1247 по 1281 р.) був висунутий Данилом Романовичем в митрополити і був митрополитом київським.Нами здійснені й можливі елементарні демографічні підрахунки стосовно столиці Пониззя - Бакоти XII-XIII ст. Як показали стаціонарні і розвідкові археологічні дослідження площа міста становила територію в межах 10 га. 1,5 га - припадало на дитинець, решта - на прилягаючі центральні й периферійні частини посаду або окольного града. Окремо слід мати на увазі залишки замку на Горі Білій (площею до 1 га) і скельний печерний монастир, який знаходився на південно-східній околиці Бакотп. Враховуючи виведену спеціалістами з археології та історії Київської Русі закономірність, згідно якої у давньоруських містах проживало в середньому на площі кожного гектару по 100-150 чоловік, безпосередньо в Бакоті - на площі 10 га могло проживати 1,5 тисячі городян. Якщо до цього додати територію підгороддя і найближчої сільської округи, то чисельність жителів становитиме приблизно 2-2,5 тисячі чоловік.
Після лихоліття ординського пограбування, чисельність жителів Бакоти, очевидно, дещо зменшилася. Правда, у самій Бакоті не було активних військових дій, оскільки намісник Милій перейшов на бік татаро-монголів. Фортифікаційні споруди в місті за наказом ординських баскаків були в середині XIII ст. знищені (зриті). Частина населення залишила місто, ховаючись у навколішніх лісах і ярах, а також вливаючись до контингенту населення сільської округи.
У XIV-XV століттях відбувається процес часткової стабілізації й дальшого соціально-економічного розвитку в регіоні літописної Бакоти. Однак, історична доля колишньої столиці Пониззя була вже вирішеною. В силу цілого ряду соціально-економічних і політичних факторів з середини XIV ст. (після 1362 р.) столицею Поділля стало місто Смотрич, а трохи згодом (1385 р.) - Кам’янець- Подільський.
Цифрами на карті позначені населені пункти:
Хмельницька обл.:
1-Корчик, 2-Городиіце, 3~Коськів, 4-Гриців, 5-Велика Шкарівка, 6-Плужне, 7-Радошівка, 8-Ізяслав, 9~Поліське, 10-Михнів, 11-Завадинці, 12-Білогородка, ІЗ~Сахнівці, 14-Бейзими, 15-Ліщани, 16-Григорівка, 17-Переросле, І S-Коритне, 19~Гулівці, 20-Вілыианиця, 21-Зіньки, 22-В'язовець, 23~Воробіївка, 24-Денисівка, 25-Полонне, 26~Велика Березна, 27-Новолабунь, 28-Микулин, 29 Великий Чернятин, 30-Григорівка, 31-Староконстантиніф 32-Губин, 33~Старий Остропіль, 34-Коржівка, 35-Махаринці, 36-Морозівка, 37-Семиреньки, 38~Колки, 39-Кузьмин, 40-Веремїівка, 41-Берегелі, 42-Волочиськ, 43 Бронівка, 44~Печеськи, 45-Аркадіївці, 46-Голосків, 47-Русанівці, 48-МеджЛ&ж, 49-Митківці, 50-Ставниця, 51-Лисогірка, 52-Горбасів, 5 3~ Су слівці, 54-Копитинці, 53-Кудинка, 56-Пасічна, 57~Пилявка, 58-Теліжиниі, 59-Іванківці, 60-Кузьмин, 61-Городок, 62-Остапківці, 63~Hoββ Поріччя, 64-Підліснии Олексинець, 65-Сирватинці, 66-Скіпче, 67~Bexιflttul Карабчіїв, 68-Шарівка, 69~∏pocκypiβκa, 70-Божиківці, 71-Коржівціх'72-Городище, 73~Віньківці, 74-Кутківці, 75-1вахнівці, 76-Демківці, ?7~Юрківці, 78-Чемерівиі, 79-Kyiaieni,; 80-Почапинці, 81-Гуків, 82-Мар'янівка, 83~Карачківці, 84-4ejne, 85-Михайлівка,,86-Чаньків, 87-Муиікутинці, 88-Маліївиі, 89~Слооідка Ярова, 90-Городиська, 91-Сокілець, 92-Оринин, 93~Думанів, 94-Кам'янець-Подільський, 95-Острівчани, 96-Жванець, 97-Княгинин, 98~Бабшин, 99-Гринчук, 100-Сокіл, 101-Устя, 102-Велика Слобідка, 103~Колубаївці, 104~Супруньківці, 105~Княжпіль, 106-Станіславівка, 107-Бакота, 108-Стара Уиіиця, 109~Пижівка, / 10-Гарячинці, Ilf-Xpeomite, 112-Пилипи Хребтіївські, 113~Глибівка;
Тернопільська обл.: 114~Крутилів, 115~Городниця; Чернівецька обл.: 116-Хотин, 117~Henopomoβe;
Житомирська обл.: 118-Колодяжне, 119~Миропіль, 120-Великі
Деревичі, 121-Любар; Вінницька обл.: 122-Дяківці, 123~Лядова.
Карту складено за матеріалами І.С.Винокура, С.В.Трубчанінова. ■
