ВСТУП

Землі Середнього Подністров’я IX - першої половини XIV ст. відігравали надзвичайно важливу роль в історії Південно- Західної Русі. Вони входили з кінця IX ст. до складу Київської Русі, з середини XII ст.

Адміністративним і культурним центром давньоруського Пониззя XII-XIII ст. було місто Бакота, що привернула до себе увагу літописців поряд'з іншими населеними пунктами Середнього Подністров’я (Василів, Хотин, Ушиця, Каліус, Кам’янець). Слід відзначити, що серед названих літописних осередків на Середньому Дністрі Бакота найчастіше згадується в літописі. І це природно, оскільки будучи столицею Пониззя вона знаходилася в орбіті важливих соціально-політичних і військових подій середини XIII ст., що відбувалися на землях Галицько-Волиньського князівства.

Перша літописна згадка про місто Бакоту, яке було розташоване на лівому березі Дністра на території колишнього однойменного села Кам’янець-Подільського району Хмельницької області до затоплення його в зв’язку із спорудженням Могилів-Подільської ГЕС, відноситься до 1240 р.

Верховна влада була тоді в руках ординських темників, кочів’я яких розкинулися на землях Південного Поділля. Монголо- татарські правителі вимагали від місцевих давньоруських фео- далів-отаманів, щоб були знищені всі оборонні фортифікації на територіях міст і замків Середнього Подністров’я. За даннимп літопису XIV ст., коли появилися на Поділлі литовські феодали, то “в подільській землі не було жодного міста, ні деревом рубленого, а ні каменем будованого”. Посилаючись на ці відомості історики XIX - початку XX ст. робили необгрунтовані висновки наче б то на Поділлі в XIV ст. зовсім не було міських осередків. Проте мова тут - у літописному списку XIV ст. - йде не про наявність міст, а лише про їхні укріплення, які дійсно були значною мірою зруйновані за наказом монголо-татарських завойовників у 50-60-х роках XIII ст. Повідомлення літопису фіксують ці події³.

Очевидно, що дитинець-кремль та інші фортифікації Бакоти були дійсно зруйновані в середині XIIl ст. Але місто і його сільська округа продовжували існувати в другій половині XllI і в XIV ст. У другій половині XIV ст. Бакота і придністровські землі перейшли під політичну владу феодальної Литви. Це сталося після того як великий князь Литовський - Ольгерд розбив у 1362 р. на Синіх Водах загони трьох татарських ханів - Хочібея, Кутлубугу і Дмитра, володарів “Подільської землі”.

Після перемоги над татарами Ольгерд передав Поділля в управління своїм племінникам - братам Коріатовичам.

На 60-ті роки XIV ст. припадає й згадка в литовському літописі про Бакотський печерний скельний монастир. Як свідчить літопис, литовські феодали застали тут ченців і монастир в горних скелях. Монастир, як показали археологічні дослідження, був заснований ще в XI ст. і існував протягом тривалого часу - аж до кінця XIV-XT"ст.

На протязі другої половини XIV ст. Бакота й землі її округи були своєрідною південно-західною провінцією Литовського князівства. Літописні відомості дають можливість приблизно визначити межі тодішнього Поділля. На сході межа подільської землі проходила від Брацлава до Дністра, на заході - до річки Стрипи, на півдні - по р. Дністер, на півночі - по р. Південний Буг. Це підтверджує акт передачі 1'2 червня 1395 р. польським королем Ягайлом краківському воєводі Спитку земель Поділля, які йому перед тим уступив за 20 тисяч грошей литовський князь Вітовт. Серед одержаних краківським воєводою фортець з округами згадуються Бакота, Кам’янець, Смотрич, Скала і Червоноград. Округи Меджибожський, Божський і Вінницький Ягайло зберіг за польською короною. Східна ж частина Поділля з Брацлавом і Сокільцем залишалася за литовським князем Вітовтом.

У другій чверті XV ст. продовжується боротьба польських і литовських феодалів за володіння Поділлям.

польсько-шляхетського війська вдалося придушити запеклий опір повсталих селян Бакотської волості і загарбати більшу частину Поділля. З 1434 р. Поділля було перетворено в провінцію Польщі під назвою Подільського воєводства. Бакота з навколишньою сільською округою увійшла до складу королівських володінь і становила окреме староство, як це засвідчують різні тогочасні люстрації. '

На жаль, безпосередньо про Бакотський замок в цих люстраціях ніяких згадок немає. Очевидно, в процесі подій 1431-1434 рр. цей замок був зруйнований і більше не відновлювався. Протягом XVI ст. Поділля складалося з кількох повітів, які неодноразово міняли свої назви і межі. Зокрема, в середині XVI ст. відзначаються такі повіти: Кам’янецький, Меджибіжський, Летичівський, Хмель­ницький, Зіньківський (з 1542 р. - Барський) і Черво-ноградський. В кінці XVI ст. встановилося три повіти: Кам’янецький, до складу якого увійшла й Бакота, Летичівський і Червоноградський.

Отже, як свідчать літо­писні та інші матеріали, інтерес до історії Бакоти на Дністрі проявився вже за часів офор­млення давньоруського Га­лицько-Волинського літопису, а потім продовжувався у зв’язку з Литовсько-руським літопи­сом та іншими історичними до­кументами XIV-XVI ст.

Науковий інтерес до історії літописної Бакоти фіксується ще у першій чверті XIX ст., коли В.Марчинський опублікував працю, присвяче­ну статистичному, топографіч­ному та історічному опису По­дільської губернії.

A. Ролле про Бакоту, яка спеціально вивчалася дослідником на основі письмових ждерел як столиця Пониззя XIlI ст.⁸

Археологічні дослідження на території Бакоти розпочалися лише наприкінці XIX ст. У 1883 р. професор В.Б.Антонович оглянув і обстежив рештки скельного печерного ■ монастиря в Бакоті. Він звернув увагу на доцільність проведення подальших розкопок в урочищі “Монастирисько”⁹. Тоді ж К. Мельник обстежила окремі пам’ятки язичницького часу на території руїн колишнього монастиря¹⁰. Розкопки на місці руїн Бакотського монастиря були проведені В-Б*. Антоновичем у 1891-1892. рр. Місцеві селяни відкрили тут залишки кількох келій у скелях, а також залишки скельної монастирської церкви та ряду ніш-гробниць в скелях для захоронень. Поблизу входу до монастирської церкви, на скельній стіні було виявлено давньоруські написи XI-XIII ст., в яких йдеться про заснування монастиря ігуменом Григорієм на честь Святого Михайла.

Всередині церковного приміщення при розкопках було виявлено залишки штукатурки з фресковим розписом. Поряд з руїнами церкви археологи відкрили й розчистили три штучні печери- коридори, в яких були виявлені давньоруські поховання, що знаходилися у спеціальних висічених у скелях нішах. Під час археологічних досліджень 1891-1892 рр. було зібрано значний речовий матеріал. На жаль, повні наукові звіти про розкопки

B. Б. Антоновича в Бакоті не збереглися. І тільки перелік знайдених при розкопках речей ми знаходимо в одній з праць Ю.И.Сіцинського¹¹, а також в книзі В.К.Гульдмана¹². Крім того, Ю.Й.Сіцинський присвятив Бакоті і свої спеціальні праці.

На початку XX ст. певний інтерес до пам’яток Бакоти і, зокрема, - до решток скельного монастиря проявили К. В. Широць- кий¹⁴ та Д.І.Дорошенко¹⁵. К.В.Широцький звернув увагу на те, що “в долині під горою треба б шукати слідів старої Бакоти” ¹.

Дослідження В. Б.Антоновича в Бакоті торкнулися лише верхньої скелястої тераси з монастирем, а першої та другої надзаплавних дністровських терас вони не зачіпили.

Грунтовне дослідження, присвячене історії Поділля до 1434 р., залишив у 80-х роках XIX ст. Н.Молчановський*⁷. У цій праці знайшли висвітлення головні віхи історії краю, і зокрема, - столиці Пониззя - Бакоти¹⁸. На початку 90-х років XIX ст. було опубліковано працю М.!.Петрова, М.І.Городецького “Подолия. Историческое описание”, видану П.Н.Батюшковим ¹⁹. В ній знай­шли висвітлення й головні сторінки історії Бакоти на основі письмових історичних документів²⁰. _f

В узагальнюючих працях М.С.Грушевського²¹, І.П.Кри- п’якевича²² висвітлюються й головні історичні події, пов’язані з Бакотою в контексті тодішньої внутрішньої та зовнішньополітичної ситуації, що склалася на землях Придністров’я і Галицько- Волинського князівства XII-XIV ст. в цілому.

Юхим Йосипович

Сіцинський

В кінці 50-х і на початку 60-х років XX ст. розпочався новий етап археологічного обстеження й дослідження пам’яток літописної Бакоти. Старожитності Бакоти при­вернули до себе увагу то­дішнього директора Кам’я- I іець-Подільського державного історичного музею-заповідни- ка Г.М.Хотюна. У 1962 р. Кам'янець-Подільський істо­ричний музей запросив для керівництва археологічної експедиції в Бакоті Б.О.Ти­мощука. Під його керівництвом співробітники музею обсте­жили й склали карту-схему головних археологічних па­м’яток Бакоти та її околиць. В процесі цих обстежень Б.О.Тимощук відкрив в одній з печер поблизу скельного ■монастиря залишки жер­товного місця доби бронзи - II тис. до н.е. Г.М.Хотюн тоді ж натрапив на залишки фундаментів пізньосередньовічної споруди в Бакоті (в урочищі Двір).

З 1963 р. В Бакоті почала працювати об’єднана археологічна експедиція Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, Кам’янець-Подільського і Хмельницького музеїв під керівництвом І.С. Винокура. Крім обстеження давньоруських пам’яток скельного монастирського комплексу і продовження розкопок в урочищі Двір, тоді ж було звернуто увагу на археологічні пам’ятки, розташовані на першій і другій надзаплавних терасах Дністра. В результаті було виявлено й обстежено ряд пам’яток черняхівської культури, слов’янські старожитності V-VIIIct. і давньоруського періоду IX-XIII ст. Було відкрито і обстежено залишки городища- дитинця літописної Бакоти в урочищі Скельки (на мисі, при впадінні в Дністер р.Рудки). У 1964 р. роботи в Бакоті були продовжені.

Для вивчення історії Середнього Подністров’я і зокрема - регіону Бакоти у І тисячолітті нової ери важливе місце зайняли розвідкові і стаціонарні розкопки, проведені у 60-70-х роках І.С.Винокуром, О.М.Приходнюком, Л.В.Вакуленко, А.Т.Сміленко, В.Д.Бараном, О.І.Журком і іншими археологами. Йдеться про відкриття у Середньому Подністров’ї східнослов’янських пам’яток середини І тис. н.е. і про вивчення наступного етапу історії краю V-VIII ст. н.е. (Бакота, Устя, Городок, Сокіл, Лука-Каветчинська, Бернашівка, Теремці та ін.)²³

Цими дослідженнями було заповнено територіальну і хронологічну лакуни, на які вказували у 50-х роках М. !.Артамонов і І.І.Ляпушкін²⁴. У контексті цих досліджень були залучені і матеріали V-VIIct. н.е., відкриті ще у 1946-1948 рр. М.О.Тихановою на багатошаровому поселенні в Луці-Врубловецькій.

З 1969 р. розпочалися широкі стаціонарні розкопки в Бакоті (в урочищі На клині). Це було пов’язано з початком будівництва Могилів-Подільської ГЕС на Дністрі і майбутнім затопленням надзаплавних терас в Бакоті та в її околицях. Дослідженнями 1969-1980 рр. в урочищі На клині, а також в інших урочищах літописної Бакоти (І.С.Винокур, О.М.Приходнюк) булопростежено історичний процес формування “гнізд” слов’янських поселень першої і другої половини І тисячоліття н.е. і виникнення на їх основі важливого міського давньоруського осередка, яким стала столиця Пониззя - Бакота XII-XIII ст. У цьому процесі, як показали дослідження, важливу роль відіграв й Бакотський скельний давньоруський монастир, споруджений на місці попередніх давніх язичницьких пам’яток.

Бакотське давньоруське городище в урочищі Скельки досліджувалося експедицією Інституту археології AH України в 1973-1975 рр. під керівництвом P.O.Юри і П.А.Горішнього. Тоді ж вивчалися й рештки фундаментів пізньосередньовічної церкви в Бакоті. Крім того, під керівництвом П.А.Горішнього були здійснені розвідкові роботи поблизу й над скельним давньоруським монастирем. Важливе місце зайняли і дослідження на території посаду літописної Бакоти (І.С.Винокур, П. А. Горішній, О.М.При- ходнюк).

Таким чином, в результаті археологічних досліджень 60-х - початку 80-х років в Бакоті, на лівому березі Дністра, з’ясувалася й вималювалася загальна історична картина формування та розвитку давньоруської столиці Пониззя та її подальша доля в період пізнього середньовіччя.

До давньоруської і пізньосередньовічної історії Середнього Подністров’я у 50-χ-80-x роках зверталися, крім археологів, й дослідники-історики. В.Т.Пашуто, наприклад, присвятив історії Галицько-Волинської Русі спеціальну' монографію²⁵, в якій знайшли своє висвітлення й окремі події, що відбувалися у XII-XIII ст. на землях Пониззя. Спеціальне дослідження з історії Галицько- Волинського князівства здійснив І.П.Крип’якевич²⁶. Галицькій Русі присвятив свої праці і М.Ф.Котляр²⁷.

У книзі Б. О. Тимощука “Давньоруська Буковина” приводяться і деякі археологічні матеріали давньоруських пам’яток XII-XIII ст. на південному пограниччі Галицького князівства, зокрема в регіоні літописних Каліуса та Ушиці, які входили до складу Пониззя²⁸. Коротку характеристику літописної Бакоти знаходимо й у розділі, написаному Б.О.Тимощуком, книжки “Давні слов’яни на Дністрі”²⁹. У працях І.С.Винокура знайшли відповідну історико- археологічну характеристику літописні міста Подністров’я і, зокрема, - Бакоти³⁰.

До історії Південно-Західної Русі в контексті історичної географії Золотої Орди XIII-XIV ст. звернувся В.Л.Єгоров³¹. Історії земель Південно-Західної Русі у складі Литви присвятив спеціальну монографію Ф.М.Шабульдо³². У вказаній праці знайшли відображення і події 40-60-х років XIV ст., коли землі Поділля, і зокрема Пониззя, потрапили під владу литовських князів Коріатовичів³³.

Цікаву характеристику історичних подій у Середньому Подністров’ї XII ст. знаходимо у книзі П.П.Толочка “Історичні портрети” в зв’язку з діяльністю Івана Берладника³⁴.

Здійснено й окремі публікації за матеріалами археологічних досліджень останніх років на території Пониззя й Бакоти зокрема³⁵.

Отже вже постала потреба синтезувати й опублікувати матеріали історико-археологічних досліджень літописної Бакоти та її периферії. Монографічне дослідження, яке пропонується увазі читачів, є першою спробою з’єднати історичну, літописну традицію про Бакоту з матеріалами археологічних досліджень. Автори книги звертають увагу на археологічні пам’ятки Бакоти та її периферії, де представлені старожитності всього І тисячоліття нової ери; на дослідження в урочищі На клині; на вивчення Бакотського городища-дптинця й посаду; на опис давньоруського скельного монастиря. Крім того, приводяться і окремі об’єкти XIV-XV ст.

Саме на основі комплексного вивчення письмових історичних документів і досліджених археологічних комплексів, історико- архітектурнпх пам’яток вдається сьогодні опублікувати цю книгу, з’ясувати місце Бакоти в історії Південно-тЗахідної Русі. Монографія завершується коротким описом досліджених археологічних і історико- архітектурних пам’яток літописної Бакоти та її округи.

Сподіваємося, що книга буде позитивно зустрінута науковцями та істориками-краєзнавцями, всіма, хто цікавиться давньою і середньовічною історією Поділля і України в цілому.

Примітки

Dniestrem--Wielka encyclopedia powszechna Hustrowana. Т. 5 і 6.-War­szawa, 1891.S.740-741.

^s RolleA. Bakotajakostolica Ponizia w XIII Stuleciu--Biblioteka Warszawska, 1891.~t.4.S.)24-537; Його ж. Bakota jiako stolica Ponizia w XIII w.-In: Sylwetki historyczne.-Ser. VIII, Krakow, 1892.~S.269-293-

^, Антонович В.Б. О скальных пещерах на береги Днестра в Подольской губернии // Труды VI археологического съезда.-т.1.-Одесса, 1886.- C-100-103.

¹⁰ Мельник Е.Н. Следы мегалитических сооружений в некоторых местностях Южной России // Труды VI археологического съезда.-т.1.-Одесса, 1886.~C.120122.

" Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии // Труды XI археологического съезда.~m.1.-M, 1901.-С.294-296; Його ж. Бакотский скальный монастырь // Труды Йодольского епархиального историко­статистического комитета.~в.5.~Каменец-Подольский, 1890-1891.- С.217-227; Його ж. Раскопки древнего скального монастыря в с.Бакоте Ушицкого уезда // Подольские епархальные ведомости.-1891 -~№ 46.- С.1-9; Його ж. Бакота, древняя столица Понизья // Подольские еіырхальные ведомости.-1899.-.∖i 46-49. Окр. βi∂6.: Каменец-Подольский, 1899.-С. 34.

¹² Гульдман В.К. Памятники старины в Подолии.- Каменец-Подольский, 1901.-С.86-88.

¹³ Сецинский Е. Бакота, древняя столица Понизья...-С.34.

'^1, Широцький К. На руїнах Бакоти (3 подорожніх вражень) // Літературно- науковий вісник.-Львів, 1912.-КН.1.-С.71-79.

'⁵ Дорошенко Д. Про минулі часи на Поділлі.-Кам’янець-Подільський, 1919.-С.5.

¹⁶ Широцький K. На руїнах Бакоти...~С. 77.

'⁷ Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года.-Киев, 188).-С. 322.

’’ Там же.-С.156-174 та ін.

” Петров Н.И., Городецкий М.И. Подолия: Историческое описание. Изд. при М-ве внутр, дел П.Н.Батюшковым.-Спо, 1891.-XXXII.-С.100, 264, с ил..

^x Там же.-С.2-25, 30-31 та ін.

^7! Гру шевський М.С, Історія України-Руси. m.3~1905.~ С. 587 та ін; Його ж. Опис Подільських замків 1494 p.~K, 1903.

²² Крип’якевич І.П. Історія України.-Львів, 1990.-С.78, 320 та ін.

²³ Винокур И. C., Приходнюк О. М. Раннеславянское поселение на р. Смотрич // У кн. Раннесредневековые восточнославянские древности.-Л, 1974.- С.227-242; Винокур И. С., Приходнюк О.M., СмиленкоА.Т. Исследования славянских памятников в Устье на Среднем Днестре // 36. Архе­ологические исследования на Украине в 1968 г., В.Ш.-К, 1971.-С.218- 223; Винокур ЕС., Приходнюк О.M., Сміленко А.Т. Ранньослов’янське поселення Устя на Середньому Дністрі // У зб. Середні віки на Україні, в.2.-К, 1973--С.56-63; Приходнюк О.М. Слов’яни на Поділлі (VI-VII cm. ri.e.)-K, 1975.-С. 155; Вакуленко Л.В., Приходнюк О.М. Славянские поселения I тыс. н.э. у с.Сокол на Среднем Днестре.-К, 1984.-С.108; Баран В.Д., Винокур ЕС., Журко 0.1. Поселення середини І тис. н.е. біля с.Бернашівка на Дністрі //Археологія, Xi 39. ~К, 1982.-С.87-100; Баран В.Д. Сложение славянской раннесредневековой культуры и проблема расселения славян // У кн. Славяне на Днестре и Дунае.-К, 1983.-С. 14-22,

” Приходных О.М. Слов’яни на Поділлі.-К, 1975.~C.8.

²⁵ Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси.-М, 1950.

^x Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство.-К, 1984.

²⁷ Котляр М.Ф. Галицька Русь у другій половині ХІѴ-першій чверті XV ст.-К, 1968.-С.143; його ж Данило Галицъкий.-К, 1979.-C.186.

^2s Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина.-К, 1982.-С.86-87, рис.48.

²⁹ Винокур I.C., Тимощук Б.О. Давні слов’яни на Дністрі.-Ужгород, 1977.-С.92-95.

³⁰ Винокур І.С. Історія лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя.-Київ-Одеса, 1985-~C.93-103; Його ж. Розділ “Формування і розвиток феодальних відносин”.у кн. Нариси історії Поділля.- Хмельницький, 1990.-С.31-54.

³¹ Егоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в XIII-XIV вв.-М, 1985.~C.33-37, 187-189.

³² Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского.-К, 1987.~C.183∙

³³ Там же.-С.42-48, 83-86 та ін.

³⁴ Толочко П.П. Історичні nopmpemu.~K, 1990.-С. 187-241.

³⁹ Винокур I. С. Історія та культура черняхівських племен.-К, 1972.-С. 54, рис.21; С.65, рис.24; С.114, рис.39; Винокур И.C., Приходним О.М. Славянское селище в окрестностях летописной Бакоты // Археоло­гические открытия 1969 года.-М, 1970.~C.284-285; Винокур И. С. Работы Подольской экспедиции // Археологические открытия 1970 года.-М, 1971.-С.295-297; Винокур И. С. Поселение у с.Бакота на Днестре // Археологические открытия 1971 года.-М, 1972.-С.364-365; Винокур И.C., Гуцал А.Ф. Работы Подольской экспедиции //Археологические открытия 1974.года.-М, 1975.~C.264-265; Горишний П.А., Юра Р.А. Раскопки у с.Бакоты на Днестре // Археологические открытия 1974 года.-М, 1975.-С.268-269; Кучера М.П., Горишний П.А. Раскопки городища XII-XIII вв. у с. Старая Ушица // Археологические памятники Среднего Приднестровья.-К, 1983 ~С.62-97; Горишний П.А., Юра Р.А. Раскопки в селах Бакота и Студеница на Днестре //Археологические открытия 1975 года.-М, 1976.-С.317-318 та ін.

Рис. 1

Карта-схема загальної ситуації розміщення літописної Бакоти.