22. Перспективи розвитку адвокатури в Україні

До середини 70-х років адвокатура Укра­їни пройшла певний шлях свого реформування та пошуків найефективніших форм і методів подання юридичної допо­моги громадянам і організаціям.

Нове законодавство періоду перебудови надало колегіям адвокатів вагомі повноваження у самоврядуванні, вирішенні своїх внутрішньо організаційних питань, здійсненні керівництва і контролю за професійною адвокатською діяльністю. Водно­час у ці роки в нашому суспільстві ще нехтувалися демократи­чні інститути, фактично були відсутні критика й гласність. Конституції як союзна, так і України, незважаючи на закріп­лені в них прогресивні положення, не змогли забезпечити їх реалізацію, чому перешкоджали недооцінка і приниження ос­нов демократії і законності, занепад часів застою. Щодо адво­катури це виявилось у фактичному її одержавленні, про що свідчать повноваження органів державної влади та управління стосовно загального керівництва колегія­ми адвокатів.

Остаточним кроком в розвиткові справжньої демократичної адвокатури в Україні стало прийняття 19 грудня 1992 р. Верховною Радою України Закону «Про адвокатуру». Нарешті адвокатура набула характерних їй рис - стала професійною, громадською, самостійною організацією, яка захищає права і законні інтереси громадян і організацій.

Адвокатура України повинна здійс­нювати свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднувати­ся з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, кон­тори та інші адвокатські об'єднання, які діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності (ст. 4). Закон про адвокатуру та прийняті відповідно до нього інші нормативні акти надають можливість сформувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, заверши­ти становлення української адвокатури, яка має виконувати своє конституційне призначення: забезпечити право на за­хист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України).

Однак потрібно підкреслити, що захист обвинуваченого ні при яких обставинах не може перетворюватися в захист злочину. Адвокат не може на прохання обвинуваченого вдаватися до незаконних методів захисту, невідповідних правил процесу. З діяльності адвоката абсолютно виключені підтасовування фактів, їх спотворення, підговір свідків або постановка ним навідних питань.