ЛЕЙОМІОМА

Лейоміома — гормонозалежна доброякісна пухлина міометрія.

Класифікація за МКХ-10:

D25 Лейоміома матки

D25.0 Підслизова лейоміома матки

D25.1 Інтрамуральна лейоміома матки

D25.2 Субсерозна лейоміома матки

D25.9 Лейоміома матки, неуточнена

Класифікація лейоміоми матки за локалізацією вузлів [Г.

— міжм’язові (інтрамуральні);

— підочеревинні (субсерозні);

— підслизові (субмукозні).

Розрізняють атипові форми за локалізацією: зашийкова, передшийкова, заочере- винна, надочеревинна, парацервікальна, міжзв’язкова.

Ріст вузла може бути: центрипетальним (усередину), експансивним (розмежуван­ня тканин), ексцентричним (назовні), інтралігаментарним (у листках широкої зв’яз­ки).

Клініко-ультразвукова класифікація лейоміоми матки [D. Wildemeersch, E. Schacht, 2002]:

Тип I — один або множинні дрібні інтрамуральні вузли чи субсерозні вузли (мен­ше 3 см). Відсутність субмукозних вузлів.

Тип II — один або множинні інтрамуральні або субмукозні вузли (3-6 см). Відсутність субмукозних вузлів.

Тип III — один або множинні інтрамуральні або субмукозні вузли (більше 6 см). Відсутність субмукозних вузлів.

Тип IV — один або множинні інтрамуральні або субсерозні вузли. Підозра або на­явність доведеного субмукозного вузла.

Клініка

У більшості жінок міома матки має безсимптомний перебіг, однак 20-50 % пацієн­ток виявляють скарги, які є клінічними проявами ускладнень міоми:

— тазовий біль, тяжкість внизу живота;

— при виникненні таких ускладнень, як некроз вузла, інфаркт, перекрут ніжки вуз­ла, може розвинутися картина «гострого живота». Можуть бути різкі болі внизу жи­вота та у попереку, ознаки подразнення очеревини (блювання, порушення функції сечового міхура та прямої кишки), лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, підвищення тем­ператури тіла;

— збільшення частоти сечовипускання;

— інші симптоми стиснення суміжних органів: стиснення оточуючих тканин вуз­лом міоми, який росте, сприяє виникненню порушень кровообігу з варикозними роз­ширеннями, тромбозами судин пухлини, набряком, геморагічними інфарктами, некро­зом пухлини, які проявляються постійно вираженим больовим синдромом, іноді ви­сокою температурою тіла;

— при субсерозній локалізації міом залежно від їх розташування можуть виника­ти порушення функцій суміжних органів (сечового міхура, сечоводів, прямої киш­ки);

— при збільшенні розмірів пухлини більше як 14 тижнів вагітності можливий роз­виток мієлопатичного та радикулалгічного синдромів:

у разі мієлопатичного варіанта, який є результатом спінальної ішемії, хворі скар­жаться на слабкість та тяжкість у ногах, парестезії, які починаються через 10-15 хви­лин після початку ходьби та зникають після короткочасного відпочинку;

при радикулалгічному синдромі, який розвивається внаслідок стиснення маткою сплетень малого таза або окремих нервів, жінок турбують болі у попереково-крижовій ділянці та нижніх кінцівках, розлад чутливості у вигляді парестезій або гіперпатій.

Маткові кровотечі з відповідним розвитком анемії. Маткові кровотечі — одне з найбільш частих ускладнень лейоміоми, обумовлене такими причинами:

— патологічна трансформація матки зі збільшенням її порожнини та площі ендо- метрія;

— порушення скоротливості матки внаслідок наявності субмукозних вузлів або великих поліпів ендометрія;

— нерівномірність морфофункціональних змін ендометрія та порушення процесу його розташування, що призводить до передчасного відшарування ще не підготов­леного до відторгнення ендометрія;

— порушення функції яєчників;

— міжм’язова локалізація вузлів, крім збільшення порожнини матки та площі ен- дометрія, нерідко призводить до порушення регіонарного кровообігу і також сприяє розвитку гіперполіменореї або дисменореї.

Діагностика

1. Бімануальне дослідження.

2. Ультразвукове дослідження органів малого таза, яке дозволяє встановити роз­міри, кількість, локалізація, ехогенність, структуру вузлів, виявити наявність супут­ньої гіперплазії ендометрія, патології придатків.

3. В окремих випадках проводиться МРТ.

4. Гістологічне дослідження зскрібка із цервікального каналу та порожнини мат­ки.

5. Гістероскопія застосовується для виявлення наявності підслизових фіброматоз- них вузлів, стану ендометрія, у деяких випадках — гістеросальпінгографія. Перева­гою гістероскопії є можливість одночасної біопсії ендометрія, видалення поліпів та субмукозних вузлів, абляції та резекції ендометрія.

6. Порівняно рідко виникає необхідність у діагностичній лапароскопії, переваж­но при необхідності диференційної діагностики (лейоміома або пухлина придатків) та для розпізнавання вторинних змін в міомі, та допплеросонографії, що використо­вується для виявлення особливостей васкуляризації вузлів.

Алгоритм ведення пацієнток із міомою матки подано на рис. Д.46.

Рис. Д.46. Алгоритм ведення пацієнток із міомою матки

Коментарі до алгоритму

Принципи ведення пацієнток:

Жінкам із невизначеним діагнозом лейоміоми після проведення трансвагінального ультразвукового дослідження та трансвагінальної соногістерографії або тим, які відмовляються від проведення трансвагінальної ультрасонографії у зв’язку з можли­вим дискомфортом, можна рекомендувати МРТ (С).

Жінкам, у яких діагностовано лейоміому матки, доцільно обстежити стан щито­подібної залози, зважаючи на те, що у 74 % випадках міома розвивається на фоні па­тології щитоподібної залози (С).

При розмірах лейоміоми більше 12 тижнів слід надавати перевагу трансабдомі- нальному ультразвуковому дослідженню (С).

Метод трансвагінальної ехографії є високоінформативним у діагностиці гіпер­плазії ендометрія, але за допомогою цього методу часто неможливо розрізнити суб- мукозну міому та поліпи (А).

Застосування трансвагінальної ехографії та трансвагінальної соногістерографії має більшу діагностичну цінність при визначенні локалізації субмукозних вузлів по­рівняно із гістероскопією (А). Попереднє проведення трансвагінальної соногістеро­графії у жінок із внутрішньоматковою патологією у 40 % випадків дозволяє уникну­ти гістероскопії (А).

При проведенні гістероскопії виконуються такі рекомендації:

— більш доцільним є використання фізрозчину (А);

— процедура виконується під анестезією (А).

Жінки із безсимптомним перебігом міоми розмірами до 12 тижнів при відсутності інших патологічних утворень органів малого таза потребують подальшого поглибле­ного обстеження для виявлення іншої патології, що спричинює розвиток лейоміоми матки та відповідно її лікування. Вони повинні звертатися до лікаря 1 раз на рік, або у разі виникнення симптомів захворювання (С), — частіше.

Жінки із асимптомною міомою більше 12 тижнів повинні консультуватися у спеці­алістів індивідуально в узгодженому режимі спостереження, але не рідше одного разу на рік та отримувати консервативну терапію (С) у разі відмови від операції або при наявності протипоказань до неї. Навіть при відсутності клінічних проявів захворю­вання, у зв'язку із несприятливим прогнозом перебігу міоми розмірами більше 12 тижнів, зважаючи на зниження гальмуючої дії гормональної терапії при великих роз­мірах міом, консервативна міомектомія рекомендується жінкам, зацікавленим у збе­реженні репродуктивної функції (С).

Медикаментозне лікування міоми

Медикаментозна терапія є методом вибору у жінок, які не підлягають хірургічно­му лікуванню або відмовляються від нього.

Медикаментозне лікування включає негормональні засоби та препарати гормо­нальної терапії.

Негормональні засоби — переважно симптоматична терапія: гемостатики (при кровотечі) та спазмолітики, нестероїдні протизапальні препарати (при больовому синдромі), а також заходи, направлені на лікування патологічних станів, що можуть сприяти росту лейоміоми матки (патологія щитоподібної залози, запальні процеси ге­ніталій) та на нормалізацію обміну речовин (антиоксиданти, антиагреганти, полівіта­міни, фітотерапія) (С).

Гормональна терапія — основа медикаментозного лікування лейоміоми — являє собою корегуючу гормональну терапію, направлену на зменшення як системної, так і локальної дисгормонемії (С) (табл. Д.21).

Оральні контрацептиви не призводять до зменшення розмірів лейоміоми, але мо­жуть зменшувати менструальну крововтрату зі значним підвищенням гематокриту та інших показників гемограми і можуть застосовуватися для гемостаза (В).

Даназол не рекомендується як початкове лікування фіброміоми, оскільки він не є таким ефективним як аГн-РГ та має андрогенні побічні ефекти (В).

Прогестагени застосовуються у комплексі медикаментозного лікування лейо- міоми, яка супроводжується гіперпластичними процесами ендометрія з метою змен­шення локальної гіперестрогенемії. Використовуються препарати, дози та режими, що забезпечують стромальну супресію ендометрія (дідрогестерон 20-30 мг з 5-го по 25-й день менструального циклу (МЦ)), норетистерон (10 мг з 5-го по 25-й день МЦ) та лінестрол (20 мг з 5-го по 25-й день МЦ) (В).

Лікування агоністами Гн-РГ ефективно зменшує розмір вузлів та матки, але за­стосовується не більше 6 місяців у зв’язку із розвитком синдрому медикаментозної менопаузи при тривалому застосуванні (А). Жінкам із міомою, що мають гіперплас- тичні процеси ендометрія, рекомендується застосування Гн-РГ (гозерелін) сумісно із призначенням дідрогестерону по 20 мг з 5-го по 25-й день (протягом першого цик­лу) (С).

Лікування агоністами Гн-РГ (гозерелін) у комбінації із ЗГТ (“add-back” терапія ес­трогенами та прогестинами) призводить до зменшення розмірів міоми, не викликає проявів медикаментозної менопаузи та є альтернативним методом лікування для жінок, які мають протипоказання до хірургічного лікування або поінформоване відмовлення від операції (В).

Жінкам із діагностованою лейоміомою, які мають кров’янисті виділення при за­стосуванні ЗГТ, рекомендується зменшити дозу естрогенів або збільшити дозу про­гестерону (С).

Спостережень щодо підтвердження зменшення розмірів міоми при застосуванні ВМС, що виділяють прогестагени, недостатньо, однак позитивна динаміка клінічних проявів дозволяє рекомендувати цей метод у лікуванні лейоміоми (С).

Таблиця Д.21

Рекомендовані засоби гормональної терапії міоми

Хірургічне лікування

Рішення про проведення гістеректомії або міомектомії приймається залежно від віку жінки, перебігу захворювання, бажання зберегти репродуктивний потенціал, розташування та кількості вузлів (С).

Жінкам із великими розмірами матки (більше 18 тижнів) або наявністю анемії до проведення хірургічного лікування рекомендується призначення агоністів Гн-РГ (го- зерелін, трипторелін) протягом 2 місяців (B) за умови відсутності онкогінекологіч- ного анамнезу.

Жінкам із діагностованою субмукозною лейоміомою та значними кровотечами як альтернатива гістеректомії також проводиться гістероскопічна міомектомія, абляція або резекція ендометрія (В).

Жінкам віком до 45 років із субсерозними або інтрамуральними симптомними лейоміомами, зацікавленим у збереженні матки, як альтернатива гістеректомії реко­мендується міомектомія (C) із обов’язковим інтраопераційним гістологічним експ- рес-дослідженням видаленого вузла.

Не застосовується лапароскопічна міомектомія жінкам, які планують завагітніти, у зв’язку із даними про збільшення ризику розриву матки (C).

Немає достатніх даних рекомендувати застосування адгезивних засобів при кро­вотечах на фоні лейоміоми (В).

Немає достатніх даних про ефективність використання окситоцину, вазопресину під час операції для зменшення крововтрати (В).

Немає достатніх даних для оцінки ефективності лазеріндукованої інтерстиціаль- ної термотерапії, міолізису або кріоміолізису (С).

Емболізація міоми може бути ефективною альтернативою міомектомії або гістер- ектомії (С).

Оперативне лікування випадково виявленої безсимптомної міоми з метою профі­лактики її малігнізації не рекомендується (С).

Деталізація основних положень лікування лейоміоми.

Основні принципи лікування лейоміом матки:

1. Усі види впливу на функцію яєчників, які знижують продукцію естрадіолу та нормалізують співвідношення факторів росту (IGF-1/IGF-2), є патогенетично об­грунтованими методами лікування міом матки.

2. Вилучення «сторонніх» (аномальних) гормонозалежних мас (вузлів міоми, гіперплазії ендометрія) із матки розкриває хибне коло «стимуляції споживанням», різко знижує інтенсивність локальної гіпергормонемії матки та веде до інволюції гіпертрофованого міометрія.

3. Профілактика розвитку лейоміоми полягає у запобіганні розвитку гіперестро- генних станів — вчасна корекція порушень менструального циклу, ановуляції, діаг­ностика та лікування гіперплазії ендометрія як естрадіолспоживаючого субстрату.

Показання до консервативної терапії лейоміоми матки:

1. Бажання хворої зберегти репродуктивну функцію.

2. Клінічно малосимптомний перебіг захворювання.

3. Міома матки, яка не перевищує розмірів 12 тижнів вагітності.

4. Інтерстиціальне або субсерозне (на широкій основі) розташування вузла.

5. Міома, що супроводжується екстрагенітальними захворюваннями із високим анестезіологічним та хірургічним ризиком.

6. Консервативне лікування як підготовчий етап до операції або як реабілітацій­на терапія у післяопераційному періоді після консервативної міомектомії.

Комбінована терапія міоми

Полягає у застосуванні хірургічного лікування в обсязі консервативної міомек- томії на фоні медикаментозної терапії (використання аналогів Гн-РГ у до- та після­операційному періоді).

Показання для комбінованої терапії (застосування агоністів та лейоміомектомії):

1. Зацікавленість жінки у збереженні матки та репродуктивної функції.

2. Міома з великою кількістю вузлів.

3. Міома з вузлом розміром більше 5 см.

Етапи комбінованої терапії:

I етап — 2-4 ін’єкції аГн-РГ з інтервалом 28 днів.

II етап — консервативна міомектомія.

III етап — третя ін’єкція аГн-РГ.

Показання до міомектомії як ІІ етап комбінованого лікування:

1. Відсутність динаміки зменшення розмірів міоматозного вузла після 2 ін’єкцій аналогів Гн-РГ. Зважаючи на дані літератури про високий ризик малігнізації аГн-РГ- резистентних вузлів, вважається доцільним проводити термінове хірургічне втручан­ня.

2. Збереження клінічної симптоматики (біль, розлади функції суміжних органів тощо) навіть при позитивній динаміці розмірів вузла.

Переваги проведення хірургічних втручань на фоні призначення аГн-РГ:

— зменшення розмірів вузлів, васкуляризації та крововтрати;

— зменшення часу операції;

— зменшення часу нормалізації функціональної маси та розмірів матки після кон­сервативної міомектомії.

Хірургічне лікування лейоміоми

Показання до хірургічного лікування лейоміоми:

1. Симптомна лейоміома (із геморагічним та больовим синдромом, наявністю анемії, симптомів стиснення суміжних органів).

2. Величина лейоміоми 13-14 тижнів та більше.

3. Наявність субмукозного вузла.

4. Підозра на порушення живлення вузла.

5. Наявність субсерозного вузла міоми на ніжці (у зв’язку із можливістю перекрута вузла).

6. Швидкий ріст (на 4-5 тижнів на рік та більше) або резистентність до терапії аналогами Гн-РГ).

7. Лейоміома у сполученні із передпухлинною патологією ендометрія чи яєчників.

8. Безплідність внаслідок лейоміоми матки.

9. Наявність супутньої патології придатків.

Принципи вибору доступу для гістеректомії:

1. Як для абдомінальної (АГ), так і для вагінальної гістеректомії (ВГ) існують чіткі показання та протипоказання (табл. Д.22).

2. У низці випадків показана ВГ із лапароскопічною асистенцією (ЛАВГ);

3. Якщо гістеректомію можна виконати будь-яким доступом, то в інтересах паці­єнтки перевага визначається у такому порядку ВГ>ЛАВГ>АГ.

Показання та умови для виконання ВГ:

— відсутність супутньої патології придатків;

— достатня рухливість матки;

— достатній хірургічний доступ;

— розміри матки до 12 тижнів;

— досвідчений хірург.

Протипоказання до проведення ВГ:

— розміри матки більше 12 тижнів;

— обмеженість рухомості матки;

— супутня патологія яєчників та маткових труб;

— недостатній хірургічний доступ;

— гіпертрофія шийки матки;

— недосяжність шийки матки;

— операція з приводу міхурово-вагінальної нориці в анамнезі;

— інвазивний рак шийки матки.

Стани, при яких надається перевага застосуванню АГ:

— є протипоказання до ВГ, ЛАВГ ускладнена або ризикована;

— обов’язкове виконання оваріоектомії, що неможливо виконати іншим способом;

— спайковий процес внаслідок супутнього ендометріозу та запальних захворювань органів малого таза;

Таблиця Д.22

Показання до різних видів гістеректомії залежно від клінічної ситуації

Примітка: А — метод першого вибору, В1 — перший альтернативний метод; В2 — другий альтернативний метод.

— швидкий ріст пухлини (підозра на малігнізацію);

— підозра на малігнізацію придатків;

— лейоміома широкої зв’язки;

— сумніви щодо доброякісності ендометрія;

— супутня екстрагенітальна патологія.

Показання до субтотальної гістеректомії (надпіхвової ампутації матки):

1. У випадках, коли пацієнтка наполягає на збереженні шийки матки при відсут­ності патології епітелію піхвової її частини та ендоцервіксу.

2. Тяжка екстрагенітальна патологія, що потребує скорочення терміну операції.

3. Виражений спайковий процес або тазовий ендометріоз у зв’язку із підвищеним ризиком травмування сигмоподібної кишки чи сечоводу або інших ускладнень.

4. Необхідність термінової гістеректомії у надзвичайних випадках (відсутність ета­пу видалення шийки скорочує тривалість операції, що має суттєве значення при ви­конанні термінового оперативного втручання).

Відношення пацієнток до обсягу операції визначається частіше не бажанням, а по­радою лікаря та тією формою, в якій ця порада подана.

Обсяг оперативного втручання щодо придатків базується на основі принципів:

На користь профілактичної оваріоектомії є такі аргументи:

Перший — у 1-5 % випадків виникає необхідність у повторній операції доброякіс­них пухлин яєчників.

Другий — функція яєчників після гістеректомії дещо погіршується і вже після двох років у більшості жінок розвивається синдром виснаження яєчників.

Проти профілактичної оваріоектомії свідчать такі аргументи:

Перше — високий ризик розвитку синдрому хірургічної менопаузи після видален­ня яєчників, підвищення смертності від остеопорозу та серцево-судинних захворю­вань, що потребують у більшості випадків тривалого застосування ЗГТ.

Друге — психологічні аспекти, пов’язані з видаленням яєчників.

Емболізація є перспективним методом лікування симптомної лейоміоми матки як самостійний метод, так і як передопераційна підготовка до подальшої міомектомії. Емболізація дозволяє зменшити об’єм інтраопераційної крововтрати.

Рис. Д.47. Алгоритм ведення післяопераційного періоду після гістеректомії

Акушерство і гінекологія. Том 2

Рис. Д.48. Хірургічна тактика щодо яєчників та ведення післяопераційного періоду при гістеректомії

Таблиця Д.23

Переваги емболізації судин:

— менший об’єм крововтрати;

— менша частота інфекційних ускладнень;

— нижчий рівень летальності;

— скорочення термінів одужання;

— збереження фертильності.

Можливі ускладнення емболізації:

— тромбоемболічні ускладнення;

— запальні процеси;

— некроз субсерозного вузла;

— аменорея.

Алгоритм ведення післяопераційного періоду після гістеректомії подано на рис. Д.47.