Витрати виробництва: сутність, класифікація та графічний аналіз

Для аналізу рівня виробництва важливе значення має фактор часу. Виділяють періоди: короткостроковий (коли обсяг одних факторів є сталим, а інших - перемінним); довгостроковий (обсяг усіх факторів може змінюватись).

Задача мікроаналізу - виявити як зміни фактору виробництва впливают на обсяг продукції.

Закон спадної віддачі називають також законом спадної продуктивності, спадної ефективності. Дія цього закону може виявлятися тільки в короткостроковому періоді часу. У короткостроковому періоді часу деякі факт ори виробництва за лишаютьс я не змінним и (наприклад, виробнич і потужності), хоч решта може змінюватися для того, щоб збільшити випуск продукції. Яким чином буде змінюватися обсяг виробництва в міру того, як все більша і більша кількість змінних ресурсів буде приєднуватися до фіксованих ресурсів фірми? У найзагальнішій формі відповідь на це запитання дає закон спадної віддачі. Цей закон стверджує, що починаючи з певного моменту, пос лідовне приєд нан ня одиниць змі нного ресурсу (наприклад, пра ці) до незм інюваного фіксованого (наприклад, капіт алу) дає зме ншув аний дода тковий (гра нич ний) продукт з розраху нку на кожну наступну одиницю зм інного ресурсу на обсяг продукції. Розглянемо дію цього закону в геометричних термінах. Для цього введемо ряд понять: "загальний продукт", "середній продукт", "граничний продукт".

Загальний продукт (ТР - Total product) - це загальна кількість виробле ного продукту у на туральному вира же нні, що зрост ає із збільшенням викорис тання зм інного фактора.

Середній продукт (АР - average product). Якщо загальний продукт поділити πa використовуваний у його виробництві змінний ресурс F, отримаємо показник середнього продукту:

Граничний продукт (МР - marginal product) - це додатковий випуск продукції, що утворюється при додаванні одиниці змінного ресурсу.

Граничний продукт характеризує граничну продуктивність ресурсу. На І стадії крива МР зростає швидше за АР, що пояснюється методикою розрахунку цих показників. На II стадії граничний продукт (МР) убуває, а середній продукт (АР) зростає до точки свого максимуму, а потім убуває, але повільніше, ніж граничний продукт (МР). На III стадії граничний продукт (МР) набуває

Коли виходити з припущення, що головною метою фірми є макс ималіза ція прибутку, то основною пере шкодою для досягне ння цієї мети будуть, по-перше, вит рат и виробництва, по-друге, по пит на вироблену продукцію. Тому далі розглянемо витрати і їх в ідношення до прибутку.

У найзагальнішому вигляді витрати виробництва можна визначити як сукупність видатків, які несе виробник для забезпечення встановленого обсягу виробництва продукції.

Виробництво без витрат взагалі неможливе. Внаслідок обмеженості ресурсів для задоволення усіх наявних потреб їх ніколи не буває достатньо. Тому будь-яке рішення про виробництво чого-небудь викликає необхідність відмови від використання тих же ресурсів для виробництва якихось інших товарів. Вибір певних ресурсів для виробництва даного товару означає неможливість виробництва якогось альтернативного товару. З цього виходить, що існує корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність, яку можна отримати від виробництва альтернативного товару, використання альтернативних ресурсів. Отже, всі витрати являють собою альтернативні (вмінені) витрати.

Альтернативними (вміненими) витратами називають ту кількість інших продуктів, від яких слід відмовитися для отримання будь-якої кількості даного продукту. Альтернативні (вмінені) витрати є головною перешкодою, на яку натрапляє фірма у процесі реалізації своїх можливостей максималізації прибутку.

Зазначимо, окрім надто загального твердження, що виробництво "завжди чого- небудь коштує", було б корисним знати, скільки саме коштує виробництво того чи іншого товару. Запитання "скільки?" має декілька відповідей, бо саме поняття витрат має кілька значень.

Виділяють бухгалтерські й економічні витрати виробництва. Бухгалтерські - це прямі виплати на заробітну плату, сировину, орендну плату тощо - це фактичні грошові видатки на придбання раніше неіснуючих ресурсів. Економічні витрати - це витрати упущених можливостей, знайомі нам як альтернативні витрати Витрати упущених можливостей - це та сума грошей, яку можна отримати при найвигіднішому з усіх можливих альтернативних способів використання наявних ресурсів.

Якщо бухгалтерські витрати використовують для оцінки ефективності діяльності фірми в минулому, то економічні необхідно враховувати при прийнятті рішень про вибір майбутньої економічної діяльності.

Вмінені витрати з позиції окремої фірми поділяються на зовнішні й внутрішні.

Зовнішні (або явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ресурсів (тобто це витрати на сировину, матеріали, робочу силу тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при тих же витратах використати альтернативний ресурс.

Внутрішні (або неявні) витрати пов'язані з використанням факторів виробництва, що знаходяться у власності самої фірми (грошовий капітал, технічне та інше обладнання, підприємницькі здібності тощо), а також з деякими її перевагами (місцезнаходження, престижність торгової марки тощо).

При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, яка може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів. Використовуючи власні ресурси, фірма зіставляє ці витрати з альтернативними можливими: грошовий капітал - з процентом на нього в банку, використання обладнання - з доходом від здачі його в оренду, особисте управління фірмою підприємцем - з наймом до іншої фірми тощо.

Бухгалтерський і економічний підхід до визначення витрат приводить до різного визначення прибутку. Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток - це загальна виручка за відрахуванням явних витрат. Економічний прибуток - це загальна виручка за відрахуванням усіх витрат (явних і неявних, включаючи в останні й нормальний прибуток).

В умовах короткострокового періоду часу деякі ресурси залишаються незмінними, а деякі змінюються. З цього випливає, що в короткостроковому періоді часу різні витрати можуть бути віднесені або до постійних (незмінних), або до змінних.

Рис. 2.2.9. - Графік короткострокових витрат

Постійними (БС - fixed cost) називають витрати, величина яких не змінюєт ься залежно від зм іни обсягу виробництва, на приклад, оренд на плат а, частина відрахувань на амортизацію будівель і обладнання, страхові внески, заробітна пла та вищому керівному персоналу і ма йбутнім спеціа ліст ам фірм и.

Змінними (УС - variable cost) називають витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. До них, наприклад,

Граничні витрати характеризують швидкість змін загальних витрат. Вони бувають тільки змінними.

У довгостроковому періоді часу фірма може змінити обсяг усіх факторів виробництва. Фірма прагне вибрати найкращу комбінацію факторів виробництва, що мінімізує витрати на заданий обсяг випуску продукції.

Витрати довгострокового періоду - це витрати виробництва за умови, що всі фактори використовуються у такій комбінації один до одного, яка мінімізує загальні витрати виробництва заданого обсягу продукції.

У довгостроковому періоді фірма здатна виробити заданий обсяг продукції з найменшими витратами, ніж в короткому періоді, коли вона обмежена заданими виробничими потужностями Найголовнішою проблемою у достроковому періоді є проблема оптимізації розмірів фірми

3.